81.Регіональна інтеграція як основа формувань регіональних об’єднань.

Ще у 1961 році Бела Балласа дав таке визначення інтеграції: з одного боку – це відносини, що характеризуються відсутністю дискримінації іноземних суб’єктів бізнесу на території іноземних економік, що інтегруються, а з іншого – це процес стирання відмінностей в умовах господарювання(бізнесу) між країнами, що інтегруються.

Слово “інтеграція” походить від лат.”integer”- цілий , отже , інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

МЕІ – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюється між. органами.

Цілі МЕІ:

• використання переваг ефекту масштабу за рахунок зниження трансакційних витрат і розширення розміру ринку;

• створення надійного зовнішньополітичного середовища;

• рішення завдань торгівельної політики;

• сприяння структурної перебудові економіки;

• підтримка молодих галузей національної промисловості.

Форми інтеграції :

• зона преференційної торгівлі (зниження тарифів в торгівлі між країнами –учасницями);

• зона вільної торгівлі ( скасування тарифів в торгівлі між країнами –учасницями при збереженні зовнішніх тарифів);

• митний союз (зона вільної торгівлі + спільний митний тариф і заходи регулювання торгівлі з третіми країнами);

• спільний ринок (митний союз + вільний рух факторів виробництва в його межах).

Економічний союз (спільний ринок + координація макроекономічної політики і уніфікація законодавства в економічній сфері).

Політичний союз ( передбачає практичну втрату суверенності держав і передання більшості повноважень наддержавним органам управління – фактично створення нової держави).

Фактори, що сприяють розвиткові інтеграційного процесу:

• Схожість рівнів економічного розвитку країн;

• географічна близкість і наявність історично склавшихся економічних зв‘язків;

• спільні економічні проблеми та іншІ

82. Світові фінансово-економічні кризи.

Криза заборгованості. Однією із складних міжнар фінан проблем виступає проблема заборг-ті країн, що розв-ся. Зовн заборг-ть — це сума фін зобов'язань країни іноз кредиторам, що підлягають погаш в обумовлені терміни. Надмірне залучення іноз кредитів країнами, що розв-ся, при послабленні уваги до проблеми раціонального викор-ня отриманих ресурсів, погірш екон-го стану більшості цих держав через світову ек-ну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов‘язаних із заборг-тю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. причини охопл усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборг має трактуватися не просто як криза фін-кред відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосп відносин між ними. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутр заощаджень, від‘ємне сальдо зовнішньоторг операцій; значний імпорт капіт за відсутності власних ресурсів. За даними Світ Банку нарах-ся 16 країн з високим рівнем заборг-ті: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела. За період з 1970 по 1996 роки зовн борг країн, що розв-ся, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол., 2000р – 2,6трлн.дол Проте тягар заборг визначається навіть не стільки абсол обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Тільки на обслугов-ня боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол. Погіршення умов кредитув молодих держав супроводж більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо %, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороч експорту, погірш умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розв-ся, своєчасно сплачувати заборг-ть. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експ надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­в та технології і негативно познач на перспек­тивах їхнього екон розвитку. У деяких країнах, що розв-ся, платежі з боргу навіть перевищують експ надходж. Це не лише стримує екон роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує екон прогрес країн, що розв-ся, бло­кує підвищ життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розв-ся, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і % по них. Залучення іноз капіталу збільшує ресурси екон розвитку, але зростання зовн боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату % Зобов‘язання по обслугов зовн боргу виконуються або за рахунок експї виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборг-ті країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізац програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1) відміна або лібераліз валютнта імп контролю; 2) зниження обмінного курсу місцевої валюти; 3) жорстка внутр антиінфляц програма (контроль за кредитами банків, за видатками держ бюджету, за дефіцитом держ бюджету, за ростом з/п, зняття контролю за цінами); 4) стимулювання іноз інвестицій і відкриття ек-ки країни світовому госп-ву.

Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фін-кре­д системи, а тому змушує уряди і керівників міжнар фін кіл здійсн певні заходи щодо лібералізації фін-кред відносин із країнами, що розв-ся. Країни з розвинутою ринковою ек-кою також мають зовн борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною екон стабільністю зовн заборг не набула тієї гостроти, як для країн, що розв-ся, та держав Сх Європи. У високорозв країнах, як правило, більшому чи меншому держ боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Зовн борг 2002 США 862 млрд дол. Бразилія 222млрд дол., Австралія 177, Аргентина 155, Росія 154, Мексика 150, Україна 14 млрд дол.

Передумовою кризи були зовн запозичення урядів багатьох країн у міжнар банків і фін орг-ій для покращення платіж балансу і фінансув екон-х реформ. За умов періодичних світових фін криз екон-е положення багатьох країн – боржників не покращилось або навіть погіршилось. Їх неспроможність обслуговувати та повертати ці борги призвела до того, що вони або об‘явили дефолт по зовнішнім боргам, або постійно їх реструктуризують. Багато з цих країн є безнадійними боржниками (Мозамбік, Нікарагуа).

За даних умов фін-й стан кредиторів в багатьох аспектах залежить від спроможності їх боржників обслуговувати борги, тобто цепочка неплатежів по зовнішнім борговим зобов‘язанням призводить к кризовим явищам на світових фін-х ринках через постійну необхідність транснаціональних банків-кредиторів балансувати структуру свої активів і пасивів для запобігання банкротств.

Світова фінансова криза, яка поч в 1997 році у країнах Сх Азії та протягом 1997-98 років поширилась, хоча і в різній мірі, на майже весь світ, була зумовлена такими основними факторами:

1) Вел обсяги спекулятивних операцій на світових фондових ринках. 2. Банкротство банківської системи. 3) Глобалізація та циклічність світового розвитку.