69.Національні переваги та національні пріоритети як основа стратегій стійкого розвитку.

Національні переваги-це сукупність факторів, які надають країні конкурентні переваги на міжнародному просторі. Національні пріоритети в більшості випадків тісно взаємозв’язані с нац перевагами, оскільки для свого стійкого розвитку пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).

Варіація національних( конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах(тобто конкурентноздатною ціною),а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.

70.Інноваційні, фінансово-економічні й соціальні основи забезпечення стійкого економічного розвитку.

Держава може надати імпульсіноваційному розвитку економіки, фінансувати наукове виробництво. Саме держава витрачає найбільші кошти на розвиток “людського чинника” економіки: на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення.

Підтримка інноваційної діяльності фірми з боку держави сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності на світовому ринку нових технологій і зміцнює їх позиції на внутрішньому ринку. Державні інвестиції в економіку мають бути націлені на прогресивні зміни в їх галузевій структурі, на випереджаючі темпи розвитку конкурентоспроможних галузей та виробництв. Держава концентрує зусилля на формуванні інноваційної структури нац економіки - створення технологічних парків, венчурних фондів, бізнес-інкубаторів.

71. Конкурентне середовище та конкурентні переваги як складові стійкого економічного розвитку в умовах глобалізації.

Одним з головних завдань економічної політики держав в умовах глобалізації є створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національних економік. Насамперед необхідно активізувати внутрішні ресурси країни.

Портер визначив 4 детермінанти, що забезпечують конкур переваги:

1.параметри факторів виробництва (робоча сила, сировина, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

2.наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;

3.характер попиту на внутр ринку;

4.стратегія фірм.

Ці детермінанти утворюють “національний ромб”. Особливе значення має активізація урядом такої складової ромбу, як інтелектуальний потенціал, професійна майстерність, науково-технічна база.ї

72.Глобальні проблеми людства та антикризові стратегії економічного розвитку.

Глобальні проблеми:

Виділення парникових газових сполук є причиною потепління на Земній кулі. Кліматичні зміни, схоже, створюють екстремальні наслідки для погоди (урагани, повені), інфраструктури, господарства, здоров’я людей та природи.

Значною небезпекою для здоров’я людей є резистентність до нових антибіотиків при лікуванні деяких захворювань та потенційно шкідливі хімікати, що мають довготривалі наслідки при повсякденному вживанні; особливу тривогу викликає загроза харчовій безпеці.

Кожен шостий європеєць живе в бідності. Злиденність та соціальна ізольованість мають для особистості величезні наслідки, такі як хвороби, самогубство та постійне безробіття. Тягар злиденності непропорційно лежить на одиноких матерях або на самотніх жінках похилого віку. Поки середня тривалість життя збільшується, низький рівень народжуваності в поєднанні зі старінням населення загрожує уповільненням темпів економічного розвитку, а також якості та фінансовій сталості пенсійного забезпечення і соціальній охороні здоров’я. Витрати в багатьох країнах-учасницях між 2000 та 2040 роками можуть зрости до 8% від валового внутрішнього продукту.

За останні десять років в Європі суттєво наростає втрата біологічних ресурсів. Запаси риби у водоймах Європи близькі до критичної позначки. Об’єми відходів зростають швидше, ніж ВВП. Руйнування ґрунту та зниження родючості послаблюють життєздатність сільськогосподарських земель.

Значно збільшується кількість транспортних засобів, що призводить до створення “пробок” на дорогах. Це переважно впливає на міські території, де виникають такі проблеми, як руйнувань шляхів, розростання приміських районів, концентрація бідності та соціальної ізольованості. Порушення регіональної рівноваги в ЄС залишається серйозною проблемою.

Майже усі ці тенденції не є новими. Спроби вирішити їх порушувались на багатьох державних та громадських рівнях. Такі ініціативи, як наприклад, “Порядок денний на ХХІ століття”, підтвердили ефективність заходів для досягнення консенсусу щодо змін на місцевому рівні. Проте внаслідок труднощів у зміні традиційної політики, лінії поведінки та в узгодженні спільних методів аналізу інформації ці зусилля не призвели до бажаного успіху. Урегулювання цих нестійких тенденцій та визначення мети сталого розвитку вимагають: невідкладної дії; зваженого, далекоглядного політичного керівництва; нового підходу до розробки політичних заходів; широкої участі в цьому процесі усіх суб’єктів Союзу; міжнародної відповідальності.

Щоб задовольнити ці вимоги, Комісія пропонує ЄС запровадити стратегію, що складається з трьох частин:

1.Пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення ефективності політики щодо здійснення сталого розвитку. Це означає забезпечення різних політичних курсів на зміцнення кожного з них, а не прямування в протилежних напрямках.

2.Основні завдання та специфічні заходи на рівні ЄС, призначені для вирішення найскладніших питань сталого розвитку в Європі.

3. Етапи впровадження стратегії та спостереження за її розвитком.