40. Економічний глобалізм та економічний антиглобалізм у геостратегічному контексті.

Економічна глобалізація являє собою особливу стадію інтеграції суспільного виробництва та інтернаціоналізацію господарського життя, що охоплює практично всі країни світу. Економічна глобалізація – це поступове перетворення світового простору в єдину систему, в якому без перешкод здійснюється переміщення капіталу, товарів та послуг, інформації, вільно розповсюджуються ідеї та переміщаються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних міжнародних інститутів та відшліфовуючи механізми їх взаємодії. На сьогодні в різній літературі існують різні підходи до сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв’язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі. Розбіжності торкаються ж тих чинників, котрі є визначальними в процесі економічної глобалізації, та наслідків цього явища. Серед теоретиків вирізняють дві групи вчених: оптимістів і песимістів в оцінці впливу глобальних процесів на долю людства. Перша група покладає особливі надії на глобалізацію у створенні динамічної ринкової економіки, яка буде ґрунтуватися на значному підвищенні продуктивності праці, що дозволить поєднати більш швидкі темпи росту з низькою інфляцією і з меншим безробіттям. Антиглобалісти у свою чергу стверджують, що глобальна економіка – це економіка соціального абсурду, вона породжує глобальну бідність людей у світі.

41. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.

Національні політичні інститути знаходяться в епіцентрі глобалізаційних процесів. Тривалий час вважалося, що національна держава є неодмінною основою політичної організації людства. Проте події останніх десятиріч віддали цей постулат під великий сумнів. Глобальні масштаби взаємозв'язків та взаємозалежностей не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Останніх, виходячи з принципів і реального втілення політики глобалізації, більше. Так під тиском глобалізації національна держава зазнає серйозного випробування, а слабка держава може навіть втратити надкритичну частку суверенітету, перетворившись на своєрідну "квазідержаву". Проте, на думку фахівців, така перспектива може загрожувати лише тим державним організаціям, які перебувають у перманентному кризовому стані. Адже глобалізація стимулює не лише руйнівні процеси, а й такі, що спонукають політиків до опрацювання нових, більш ефективних механізмів глобалізації в американському ва Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані "перехідні" суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості. У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна держава. Глобалізаційні процеси як об’єктивне і надзвичайно потужне явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення, але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної країни і використати його для підвищення добробуту народу.

Явища інтеграції і глобалізації швидко наростають, а їхні властивості визначаються законами, які диктує великий капітал, ці явища набувають особливого значення в першу чергу для малих країн і тих, що стали на шлях інтенсивного розвитку, в тому числі й для України.