34. Сучасні геополітичні стратегії світового розвитку: геополітичні розломи.

Сучасний процес глобалізації супроводжується поглибленням нерівномірності економічного розвитку між різними групами країн. Розвинені держави збільшують свій відрив від бідних країн, зростає контраст між високорозвиненим центром, у якому мешкає менше 1/6 населення, і периферією, в якій зосереджена основна маса населення планети. Згідно даних світового банку 2,8 млрд людей живе менше ніж за 2 дол. на день, а 1,2 млрд – менше ніж за 1 дол. Середні доходи в 20 найбагатших країнах у 37 разів перевищують середні доходи в 20 найбідніших країнах. Розвинені країни концентрують багатства, не тільки створені власними силами, але й перерозподілені за рахунок світових ресурсів. На країни «золотого мільярду» припадає 80 % використання природних ресурсів світу. Саме обмеженість ресурсів планети створює велику проблему для світового економічного розвитку, в тому числі в контексті ліквідації розриву в економічних рівнях. Хоча в умовах двополярного світу в малорозвинених країнах вперше з’явилася можливість розвиватися, і це саме завдяки глобалізації, адже іноземні інвестиції супроводяться впровадженням передових технологій в економіку країн, що розвиваються ТНК переносять туди великі потужності трудомістких і матеріаломістких виробництв. Глобалізація становить різні завдання перед урядами країн неоднакового рівня розвитку в розроблені економічних стратегій. Розвинені країни завдяки глобалізації зміцнили свої позиції у світовій економіці і їх головна мета полягає у збережені цих позицій. Інші країни є представниками «доганяючої » економіки, перед ними постають інші проблеми: структурна перебудова економіки, визначення оптимального режиму відкритості економіки, оптимізація відносин з міжнародними економічними організаціями.

35. Концептуальні основи трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації.

До 70-х років 20 ст. ідеологією Заходу було кейнсіанство, але починаючи з 70-х років зовнішній дохід (завдяки ТНК і спекулятивному капіталу) став відігравати більшу роль ніж внутрішній дохід. Теорія кейнсіанства прийшла в протиріччя з практикою, тому спочатку США відкинули цю теорію і перейшли на монетаризм, що був «породжений» Великобританією під час промислової революції. Був розроблений і прийнятий Вашингтонський консенсус на засіданні МВФ, СОТ, СБ, а також Францією, США та Великобританією. Його суть полягала у вимозі повної відкритості, усуненні митних бар’єрів, у випадку тоталітаризму чи авторитаризму ліками рахувати «шокову терапію», переведенні таких країн на кредитну основу,( тобто кредити західні країни надають всім іншим країнам лише при виконанні таких умов, як відкритість цих країн, мінімізація ролі держави, певне знецінення грошей країни, висока процентна ставка, підвищений курс валюти. Нерівномірність розвитку країн приводить до різного підходу у формуванні стратегій їхнього розвитку. Стратегії розвинених країн спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Завдання стратегій розвинених країн можна згуртувати по 3-х напрямках: створення загальних передумов для економічного зростання та ефективного господарювання, задоволення потреб суспільства, які не спроможний задовольнити ринок, ослаблення негативних наслідків стихій ринкових сил. Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, мають інші цілі, адже більшість країн цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою.