31.Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.

Сьогоднi теоретики ек-х реформ, намагаючись привести Україну до стану розвинутих Зх держав, знову i знову пропонують нашому суспiльству iлюзорну модель доганяючого розвитку. Поки ми будемо наздоганяти розвинутi держави, весь свiтовий процесс розвитку економiки пiде далеко вперед.

Наздогнати може лише той, хто ставить за мету випередити. Обираючи свій шлях розвитку враховуючи обставини і особливості.

Для реалiзацiї будь-якої iдеї, якою б привабливою вона не була на перший погляд, необхiднi три простi речi:

           1.      Зразок, або модель.

           2.      План.

           3.      Iнструмент.

     1945 році СРСР, населення якого практично повністю складалося з селян, виграв у Німеччини "війну машин"? Сталін реалізував одну з моделей випереджаючого розвитку - "мобiлiзацiйну iндустрiалiзацiю". Зрозуміло, що ціна цьому - величезна кiлькiсть людських жертв.  В 50-х роках модель "доганяючого розвитку" Хрущова була набагато гуманнішою, ніж модель "випереджаючого розвитку" Сталіна.

32.Індикативне планування і таргетування як фактор усталеного економічного розвитку.

Макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей

3 погляду обов'язковості виконання суб’єктами розрізняють:

директивный план(мае силу юр закону) і

індикативний план.

Індикативний план — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досяг­нення цілей соц-ек політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативні плани мають особливості, які суттєво відрізняють їх від планів директивних:

1. індикативний план е комплексом рекомендацій;

2. рекомендації не мають обов'язкового характеру;

3. показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети і наміри держави;

4. по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку;

5. реалізація цілей здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.

Як зазначають дослідники, майже в усіх країнах світу зростає роль індикативного планування.

33. Глобалізація і механізм реалізації стратегій розвитку.

Найважливішими, найвпливовішими процесами у середовищі формування стратегій розвитку нині є глобалізація. Суперечливість у поглядах на процес глобалізації має об’єктивні і суб’єктивні причини, адже цей процес є суперечливим у своїй основі і має неоднозначні прояви та наслідки. Можна сказати, що глобалізація – це мета система, що характеризується прискоренням темпів розвитку усіх сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, державної). В основі глобалізації лежить інтернаціоналізація людської діяльності. Даний процес характеризується такими ознаками: революція в інформаційних технологіях, економічна революція, яка включає такі елементи, як зростання значення ТНК, зменшення регулюючої ролі уряду в національній економіці, дешевші ресурси, прискорений розвиток сфери послуг; регіоналізація, яка розвивається поряд з глобалізацією; поляризація – поглиблення прірви в економічних рівнях високо розвинутих країн та менш розвинутих країн. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії і взаємозалежності в сучасному суспільстві. Проявами глобалізації також є прискорення зростання фінансової сфери в МЕД, формування системи міжнародних організацій, які разом з ТНК утворюють наднаціональний механізм управління світовою економікою, збільшення числа суб’єктів міжнародного життя, посилення відкритості національних економік, прискорення взаємодії культур.

Ці характерні прояви глобалізації слід враховувати при розробці стратегій економічного розвитку.

Стратегію розвитку країни розробляють та втілюють у життя керівні органи держави і впливові суспільні організації.

Глобалізація дає змогу реалізовувати наднаціональні економічні стратегії через впливові міжнародні організації, ТНК, ТНБ.