27.Співвідношення відкритості та протекціонізму: варіанти оптимізації і вплив на стратегії.

В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову пол-ку і пол-ку вільної торгівлі.

Вільна торгівля – пол-ка мінімального держ втручання в зовн-ю торгівлю, що розвивається на основі вільних ринк сил попиту і пропозиції. Така пол-ка базується на усуненні б-я перешкод до ввезення та вивезення іноз та вітчизн товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю пол-ку проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим під-цям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм – держ пол-ка захисту внутр ринку від іноз конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає нац виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така пол-ка може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності нац товарів. За такої пол-ки посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовньоторгй політиці КЩР.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований – здійснюється методами внутр ек пол-ки.

Суть протекціонізм концентрується, в осн, у відносно вузьких галузях. Пол-ка вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовн-торг політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі. На даний час у світі є тенденція до регіо протекціонізму .

28.Стратегія відкритості: недоліки і переваги.

Інколи деякі принципи мжн відносин можуть стати на заваді реалізації нац-х інтересів. Так, саме відкритість ек-ки породжує найбільші суперечки. Державна зовн., внутр. політика базується на комунітарних інтересах. Протистояти глоб. викликам можуть лише країни, які ставлять комунітарний інтерес вище за індивідуальний → стратегія розвитку країни у глоб. середовищі є стратегією протистояння в цьому середовищі.

Прояви такої стратегії - зведення різноманітних прямих і прихованих зах. бар’єрів, протекціонізму. Тобто країна завжди стоїть перед вибором концепції розвитку:

• стратегії автаркії (мета - формування самодостатньої міцної економіки і лише надалі приєднання до світ ек простору, але вже на паритетних умовах),

• стратегії відкритості (не вимагає від держави ек рішень, бо за цією стратегією рішення приймають суб’єкти господ. діял-ті, які вступають у відносини із такими самими суб’єктами інших країн).

Відкритість полягає у зниженні або ліквідації торгівельних перешкод, у вільному доступі і транс націоналізації в цілому. Якщо відкритість економіки створює умови для перекачування ресурсів зі слаборозв країн у більш потужні, то автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

У лібералізації зацікавленні лише потужні країни. Перевагами відкритості можуть скористатися конкурентоспром. підприємці. Тобто відкритість робить незахищеними слаборозвинуті і країни, що розв-ся перед натиском капіталу, товарів, ідей. Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку.