26. Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.

Стимулювання промислового розвитку в країні може здійс­нюватися за допомогою зовнішньоекономічної політики. На­самперед, це використання механізму зовнішньої торгівлі й захо­ди щодо залучення іноземних інвестицій.

Для захисту національної промисловості від іноземної конку­ренції уряд запроваджує протекціоністські тарифи і обмежуваль­ні квоти на імпорт. Водночас приймаються заходи щодо стиму­лювання експорту продукції промисловості: встановлюються субсидії, податкові пільги, а іноді використовується й демпінг. Проте здійснення протекціоністської політики з метою захисту національного виробництва в сучасних умовах наштовхується на опір з боку світового співтовариства й особливо Світової організація торгівлі (СОТ).

Тенденцією з другої половини XX ст. є лібералізація світової торгівлі. Це призвело до суттєвого зниження тарифних ставок і скорочення нетарифних обмежень. Якщо наприкінці 40-х р середні тарифні ставки становили 40%, то зараз— пересічно З %. Значну роль у цьому процесі відіграє ГАТТ/СОТ, яка встановлює досить жорсткі «правила гри» в міжнародній торгів Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, зменшення дискримінаційних перешкод на шляху товарів та послуг вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Сер принципів СОТ, що впливають на розробку національної зовнішньоторговельної політики, є: принцип найбільшого сприяння (країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій країні); принцип національного режиму (іноземні торговельні партнери повинні мати на ринку країни такі ж самі умови, як і національні продавці); принцип сприяння справедливій конкуренції та деякі інші.

Все ж таки повного відкриття національних ринків для іноземних товарів та послуг нині не відбувається навіть у високо розвинутих країнах. Тільки 20 % товарів на міжнародних ринках повністю звільнено від імпортних обмежень. До того ж, регіональні економічні об'єднання (наприклад ЄС) відгороджені мита бар'єрами від третіх країн, і це дозволяється з боку СОТ.

У той же час є деякі принципові установки, якими уряди країн повинні керуватися. Так, якщо країна все ж таки мусить увести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мак бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Експортні субсидії й демпінг засуджуються.

Тривала боротьба країн, що розвиваються, за встановлені «нового економічного порядку» має наслідком надання цій групі країн певних привілеїв у міжнародній торгівлі. Одним з принципів СОТ щодо бідних країн є «принцип невзаємності»: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідних еквівалентних дій.

Країни з перехідною економікою також стоять перед непрос­тою проблемою узгодження відкритості національних ринків захисту економіки від іноземної конкуренції. Це одна з найтяж­чих проблем у розробці національних економічних стратегій.