49. Місце та роль Кирило-Мефодієвського товариства історії України

У 1834 р. було відкрито університет Святого Володимира у Києві, який в 40-х рр. XIX ст. став центром українського національно-культурного руху. У 1846 р. у Києві створено першу політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство, назване так на честь перших слов'янських просвітників Кирила та Мефодія. Організаторами товариства були: Микола Костомаров (професор Київського університету), Василь Білозерський (учитель з Полтави); Микола Гулак (службовець канцелярії генерал-губернатора). Згодом до складу товариства увійшли П. Куліш, Т. Шевченко, М. Савич, А. Маркович та ін.

Програмними документами товариства були: «Статут слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія», «Книга буття українського народу», «Закон Божий». Мета товариства: ліквідація самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв'язків на основі християнської моралі. Київ мав стати столицею слов'янської федерації.

Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

У своїй практичній діяльності члени товариства обмежувалися просвітницькою роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царизмом.

В. Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Збиралися кошти на видання популярних книг. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську азбуку («кулішівку»).

Але d питанyz[ досягнення політичних цілей погляди членів товариства розходилися. Представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ.

Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, І. Посада, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, вбивство царської сім'ї.

Проіснувало товариство 14 місяців і за доносом студента Олексія Петрова було розгромлено на початку квітня 1847 р. Члени товариства були засуджені та зfслані (М. Костомаров — до Саратова, П. Куліш — до Тули і т. д.). М. Гулак був заточений у Шлісельбурзьку фортецю на 3 роки, а Т. Шевченка за сатиричну поему «Сон» було віддано на 10 років в солдати в оренбурзькі степи «без права писати та малювати».

50. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель у і пол. Xіx ст.

З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжs проводилося упорядкування «інвентарів» — опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо та незгарбно, іноді призводили до погіршення положення селянства через те, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цих заходів пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останні прагнули заручитися підтримкою українського селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р.

Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права (обирати і бути обраними, самостійно визначати місце проживання й ін.), скасував панщину, але установив величезний викуп за землю, внаслідок чого у феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовища, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати панщину або вносити велику плату, сам же викуп діяв до початку XX сторіччя.

Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки:

а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій самовиразилися як нація зі своїми інтересами і були представлені в парламенті; покладено початок політичної боротьби населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення;

б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі та панування феодального землеволодіння; розчленування західноукраїнських земель: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі, Буковину віддали румунським поміщикам.

Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двоступеневих виборів було обрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2) антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідація монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями було зібрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняв (скасування кріпосного права, зниження на 1/3 викупних платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «згори», що носили половинчатий характер.