38. Північна війна на Україні. Політика гетьмана Мазепи

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепи (1687-1708 р.). Централізація керування, що посилилася при царюванні Петра Першого й автономія Гетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у битвах Північної війни показала, що козаки за характером озброєння та навичок значно програють регулярним військам. Козацькі полки через погану підготовку мали значні втрати (50—70 % складу). Коли пішли чутки про намір Петра Першого реорганізувати козацтво, то старшина почала хвилюватись. Похитнулось і положення Мазепи, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшині був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стану або переселення на східні межі імперії. Територію, що звільнялася таким чином, цар мав намір колонізувати уродженцями центральної Росії і частково — німцями, щоб вижити з цих регіонів ідеал республіканських концепцій, властивих козацтву.

До того ж козаки Миргородського, Прилуцького й інших полків достатньо відверто демонстрували своє небажання воювати в складі царських військ за далекі їм завойовницькі цілі, що не могло не позначитися на психології регулярної армії. В цей час Мазепа вступає в таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і його польським прихильником С. Лещинським. Мазепа обіцяє Карлові зимові квартири на Україні для шведської армії, продовольство і фураж, поміч 50-тисячній армії в обмін на звільнення України від впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшиною Мазепа перейшов на сторону шведів у найгостріший момент Північної війни.

Дізнавшись про зраду Мазепи і прагнучи не допустити захоплення запасів продовольства і спорядження шведами, Петро I наказав Меншикову знищити столицю гетьмана — місто Батурин. Меншиков спалив місто і перебив близько 15 тисяч його жителів. Почалися арешти «мазепинців». Основна маса козацтва, старшини і селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний Іван Скоропадський. Під його керівництвом козаки розгорнули боротьбу проти шведської армії. Підтримали Мазепу тільки запорожці на чолі з кошовим К. Гордієнком.

У відповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності та документи вивезли до Росії, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті. Росія стала перетворюватися на могутню європейську державу. Було покладено кінець усім прагненням української еліти відокремитися від Росії. Рятуючись від переслідування російських військ, Карл XII і Мазепа тікають до Туреччини, і у місті Бендери 21 вересня 1709 р. вбитий горем 70-літній Мазепа помер. З Мазепою пішли 50 відомих старшин, 5000 козаків із Гетьманщини і приблизно 4 тис. запорожців.

39. Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол. 18 ст.

По закінченні Північної війни Петро I вживає заходів для ліквідації автономії України. При гетьмані був призначений резидент А. Ізмайлов.

В той же час Петро І формує Малоросійську колегію (1722—1727 р.) на чолі з С. Вільяміновим. Вона складається з 6-ти російських офіцерів і прокурора та контролює владу гетьмана. Обраний у 1727 р. гетьман Д. Апостол керує державою через військову канцелярію, Раду генеральної старшини і царського резидента. Після його смерті в 1734 р. царський уряд не дозволив обрати нового гетьмана, а уся влада була передана князю Шаховському. Неуспішною виявилася робота створеної в 1728 році Кодифікаційної комісії, якою керував Генеральний обозний Я. Лизогуб (1675—1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ (351 стаття) — «Права, за якими судиться Малоросійський народ». У ньому конкретизувалися повноваження і межі автономності України в складі Російської імперії.

Російська централізована політика в Україні передбачала три основні мети:

1. цілком підкорити собі українську верхівку і простий люд;

2. підпорядкувати українське врядування, економіку, культуру;

3. максимально скористатись господарськими і людськими ресурсами України.

Слід зауважити, що Україна не була в цьому відношенні винятком, оскільки царський уряд провадив аналогічну політику як в інших сусідніх з імперією землях, так і в самому її центрі.