35. Внутрішня політика України у іі пол. 17 ст. Руїна

Проблема економічного розвитку України-Гетьманщини в кінці XVII — на початку XVIII ст., а разом з тим і питання про господарчу діяльність гетьмана Мазепи й досі ще залишаються недостатньо опрацьованими. Щоправда, для цього вже зібрано чимало джерельного матеріалу, та й поодинокі дослідники цікавилися цими питаннями. Але все ще бракує спеціальних монографічних студій над окремими ділянками українського народнього господарства того часу. До того ж економічні явища, з природи речей, вимагають довшого часу для свого повного розвитку й не можуть бути вміщені в рамки одного, хоч би й довгого та визначного гетьманування. Деякі факти українського економічного життя доби Мазепи історично і генетично пов’язані з часами Самойловича, а чимало наслідків економічних подій мазепинської доби виявилися уже в наступних десятиліттях.

Але на розвиткові українського господарства відбивалися не лише війни. Дуже докучали різні стихійні лиха — неврожаї, сарана, пошесті тощо.

Ріст української торгівлі продовжувався ще в ширших розмірах за гетьманування Мазепи, виявляючи безперечну тенденцію до дальшого розвитку. Але загальнополітичні обставини, а зокрема економічна політика московського уряду, аж ніяк не сприяли мирному розвиткові українського господарства, насамперед зовнішньої торгівлі.

Дуже важливим чинником економічного піднесення Гетьманщини в кінці XVII — на початку XVIII ст. була могутня хвиля колонізації Лівобережжя у другій половині XVII ст.

Та найкращим доказом особливої уваги Гетьмана до справ господарських є сотні гетьманських універсалів, виданих Мазепою (їх було, звичайно, значно більше), більшість яких так чи інакше стосується землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловості та різних соціально-правових питань, з тим пов’язаних.

Українська промисловість за часів Мазепи широко розгортається як на півночі, так і на півдні Лівобережжя. Можна відзначити два моменти значного промислового піднесення: перший — І пол. 1690-х років; другий — початок XVIII ст. — був перерваний воєнними діями на території України 1708—1709 рр. Скрізь — у гетьманських, старшинських, монастирських маєтках, на козацьких та міщанських хуторах, на вільній заїмці зайшлого промисловця, часто чужинецького походження — з’являються нові промислові заклади, поширюються старі й навколо них ростуть нові й нові оселі. Український уряд і особисто сам Гетьман сприяють вільному розвиткові промислового підприємництва, заохочуючи ініціаторів та організаторів його різними пільгами економічного й правового характеру.

Перше місце, безперечно, належало різним галузям сільськогосподарської промисловості, головне млинарству та ґуральництву. Засипання греблі, будування млина, заснування коло нього слободи (чи хутора) — звичайне явище на Гетьманщині того часу. Оскільки млинарська техніка була пов’язана з різними видами промислового виробництва (млини на збіжжя, круподерні, валюші, тартаки, напірні, порохові млини, рудні та гамарні), зріст млинарства яскраво свідчив про загальний розвиток української промисловості того часу.

Ще масовіший характер мав розвиток ґуральництва. Практично виробництво горілки (для власного вжитку) здавна існувало майже в кожному козацькому господарстві, становлячи один з основних економічних привілеїв цієї верстви. Але зріст горілчаної промисловости на Гетьманщині в кіпці XVII — на початку XVIII ст. був викликаний головне вимогами експорту. Отож, збільшуються кількість і розміри ґуралень по маєтках старшинських та монастирських.

А втім, у кінці XVII ст. інтенсивно розвиваються й інші галузі промисловості, що вимагали і спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів. Це стосується насамперед селітряного виробництва на півдні й поташного виробництва на півночі Лівобережної України.