1)Вчення Платона

Людина прагне пізнати світ. Але як пізнати те, що постійно змінює свій вигляд? Як дійти до суті мінливих речей? Платон дає свій відповідь на цей вічний питання. Він говорить про двох світах: мінливому чуттєвому і умопостигаемом світі ідей, що існує поза часом і простором.

Саме в пізнанні світу ідей Платон бачить єдиний шлях до розуміння світу і його законів. Цей шлях пролягає не зовні, а в самій людині. Розвиток чеснот: мужності, мудрості, помірності, справедливості - дозволяє душі підніматися до світу ідей, опановуючи суть речей. Сила, що веде нас по цьому шляху, - Ерос Птерос, любов, що дає крила.

Вчення Платона про ідеальну державу досі є каменем спотикання для філософів. Утопія це чи реальність? Далекий привид тоталітаризму або вища і краща форма правління? За два тисячоліття було кілька спроб втілити цю ідею.

Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані візничим (розумом). Коли візничему вдасться вгамувати низинний початок, душа може піднятися і разом з богами споглядати справжнє буття. Платон нараховує крім душ богів дев'ять розрядів людських душ: мудреця, царя, практичного діяча, лікаря тіл, віщуна, поета і художника, ремісника, софіста, тирана, а також душі тварин («Федр»).

Трьом початкам душі — прагненню, запалу і розважливості відповідають чесноти: розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштована за аналогічним уявленням: у ній працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»). Тому душа і держава належно працюватиме при правильно побудованому педагогічному процесі: його громадяни одержують завдяки мистецтву грамоти, співу і гри на кифарі — елементарне музичне, а завдяки вчителю гімнастики і лікарю гарне фізичне виховання, а кращі за своїми природними здібностями повинні вивчати військове і полководницьке мистецтво, а також арифметику, геометрію, астрономію і музику.

2)Форми буття

Буття — філософська проблема. Буття, за сутністю, є причиною всієї дійсності. Проблема буття - серце філософії. Філософія буття зветься метафізикою.Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття різні. Це пояснюється тим, що Всесвіт включає в себе нескінченну кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоч це так, практика й пізнання постійно вимагають їх узагальнень. Тому філософія об'єднує їх у певні групи. Серед них виділяють такі форми буття:

-буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

-буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

-буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

-буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

Буття людини

Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в розумінні старого матеріалізму, людина виступає як річ серед речей. Таке твердження має рацію лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла. Останнє є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, продукт антропосоціогенезу. Тіло людини функціонує в світі неживої і живої природи. З цим і пов'язані потреби людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду і т.д. Без цього неможливе її існування. Цим і зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання людства в цілому. Без цього не може бути реалізації можливостей і задоволення потреб людини.

Буття духовного

Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних систем. Філософію більше всього цікавить проблема способу існування свідомості. І хоч остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви до них не зводяться.

Важливою є проблема самосвідомості. Остання не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським "Я" .У процесі життя люди слідкують за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому грунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті до внутрішнього досвіду людини.