17) Податкова політика та її принципи

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків.

Основні принципи податкової політики:

фіскальна ефективність;

економічна ефективність;

соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатня сума доходів, мінімізація видатків на збирання доходів, запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Достатність доходів повинна відображати баланс між джерелами фінансування та шляхами їхнього використання. Тобто заплановані витрати в державі повинні бути забезпечені відповідними доходами за рахунок діяльності податкової системи.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок створення такої системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю над правильністю та своєчасністю сплати податків платниками.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує, як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту.

Принцип економічної ефективності - податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу, і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу.

Принцип соціальної справедливості означає, що платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи.

16) Державні позики, їх класифікація.

Державний кредит — це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка є позичальником та гарантом.

Державний кредит може бути у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету.

Державні позики є основною формою державного кредиту.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами.

Класифікація державних позик здійснюється за різними критеріями.

За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються на підставі угод; державні позики, забезпечені випуском цінних паперів.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким в установлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів здійснюється у формі процентів.

За місцем розміщення позики поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) та зовнішні (надходять ззовні — від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).

За терміном погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (термін погашення від 1 до 5 років), довгострокові (термін погашення понад 5 років) позики.

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні.