7) Класифікація бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит можна класифікувати по ряду критеріїв.

За характером виникнення, бюджетний дефіцит може бути випадковим або дійсним. Випадковий (касовий) бюджетний дефіцит як правило обумовлений тимчасовими розривами в надходження і витрату коштів. Випадковий дефіцит в основному характерний для місцевих бюджетів, оскільки вони більшою мірою залежать від одного джерела фінансування. Дійсний дефіцит пояснюється невосполняемим відставанням росту доходів бюджету від зростання витрат. Дійсний дефіцит закладається в законі про бюджет на фінансовий рік в якості граничної величини але може виявитися вище або нижче в процесі виконання бюджету.

За тривалістю, бюджетний дефіцит може бути хронічним або тимчасовим. Хронічний дефіцит повторюється в бюджеті з року в рік. Найчастіше хронічний дефіцит є наслідком тривалого економічної кризи. Тимчасовий дефіцит може тривати протягом не настільки тривалого терміну. Він є не таким небезпечним для економіки і виникає в силу випадкових коливань доходів і витрат. Проблема полягає в тому, що тимчасовий дефіцит, при невмілому управлінні також може перерости в хронічний.

По відношенню до плану бюджетний дефіцит може бути плановим тобто передбаченим законодавчим актом про бюджет або позаплановим, що пояснюються непередбаченим зростанням витрат або різким скороченням доходів.

З урахуванням витрат з обслуговування державного боргу, бюджетний дефіцит може бути первинним або вторинним. Первинний дефіцит це чисте перевищення видатків бюджету над доходами. Вторинний бюджетний дефіцит не має на увазі перевищення витрат над доходами, але пояснюється наявністю додаткових витрат на процентний обслуговування вже існуючого бюджетного боргу.

У світовій практиці також розрізняють такі види дефіциту держбюджету:

• циклічний дефіцит - спад ділової активності та скорочення податкових надходжень.

• структурний дефіцит - позитивне або негативне сальдо бюджету при наявності природного рівня безробіття, за наявності природного рівня ВВП, при ставках податку та трансфертних платежів, визначених законодавством. Такий дефіцит є результатом дискреційної фіскальної політики.

11) Бюджетне фінансування

Використання грошових коштів бюджетів конкретними розпо­рядниками передує їх виділення (надання) відповідним юридичним особам. Надання грошових коштів з бюджетів різних рівнів відбу­вається на умовах безповоротності і безоплатності з метою забезпе­чення соціально-економічного розвитку суспільства, державного уп­равління, оборони тощо називається бюджетним фінансуванням. Суть бюджетного фінансування полягає у тому, що з його допомогою налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та суб´єктами господарювання усіх форм власності — з іншого, щодо спрямування грошових коштів бюджетів. Своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня наповнюваності грошовими коштами бюджету.

Бюджетне фінансування включає принципи, форми і методи на­дання грошових коштів бюджетів відповідним розпорядникам.

Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.

Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бю­джету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відпо­відних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відобража­ються у фінансових планах і кошторисах суб´єктів господарювання.

Принцип цільового спрямування коштів означає, що бюджетні ви­датки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням. Грошові кошти бюджету спрямовуються на фінансування витрат, пе­редбачених у відповідних кошторисах і фінансових планах.

Принцип безповоротності використання бюджетних коштів озна­чає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.

Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюд­жетні кошти. Він безпосередньо пов´язаний з принципом ефектив­ності використання коштів, який має на меті досягнення запланова­них цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та одержання максимального результату при використанні визначених бюджетом коштів.

Принцип справедливості і неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядника­ми коштів.

Принцип публічності та прозорості полягає у наданні об´єктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.

Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.

У сучасних умовах господарювання в ряді випадків відбувається поєднання бюджетного фінансування установ, організацій з розвит­ком платних послуг і виконанням робіт за угодами з окремими суб´єктами господарювання на платній основі. При цьому неприпус­тима проста заміна безплатних послуг платними: необхідне їх раціональне, розумне поєднання.

Одночасно перебудовується система бюджетного фінансування -здійснюється відмова від фінансування витрат, виходячи із фактич­них значень показників, тобто залежно від досягнутого рівня, і пе­рехід на нормативний метод покриття витрат. Особливого значення набувають нормативи, що характеризують вимоги, які висуваються суспільством щодо ефективності використання бюджетних ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефек­тивності використання бюджетних ресурсів, тобто суспільно виправ­даний розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод спроможний більш об´єктивно оцінити потреби бюджетних установ у фінансових ресур­сах і створити умови для їх ефективного й економного використання. Саме нормативи мають визначати бажаний рівень споживання суспільних благ. Обсяги бюджетного фінансування ставляться у за­лежність від результативності роботи відповідних установ і ор­ганізацій.

Система бюджетного фінансування, значним недоліком якої раніше була відсутність ефективно діючого механізму стимулювання кращих результатів роботи установи, організації, їх трудових колек­тивів, збагатилася застосуванням різноманітних систем матеріально­го стимулювання для встановлення залежності розмірів матеріального стимулювання від кінцевих результатів діяльності трудових колек­тивів, а індивідуального заохочення — від обсягу, якості й ефектив­ності роботи конкретних працівників.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах, як кошто­рисне фінансування, державне фінансування інвестицій, надання до­тацій, субвенцій, субсидій.

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошто­рисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планово­го документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві складові:

-  загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною кла­сифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) ос­новних функцій;

-  спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціально­го фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною кла­сифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Державне фінансування інвестицій — це надання грошових ко­штів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності. Таке фі­нансування здійснюється відповідно до бюджетної класифікації ви­датків на основні об´єкти економічного і соціального розвитку держави.

Державні дотації — це форма бюджетного фінансування, що за­стосовується для виділення грошових коштів з державного та місце­вих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надавати­ся з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субвенція — це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансу­вання певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання.

Субсидії —- це невідплатні поточні виплати підприємствам, ор­ганізаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обу­мовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов´язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

44)

Структура бюджетного механізму відображає такі основні групи бюджетних

відносин, як бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули, бюджетні

резерви, відповідно до них існують різні форми методи перерозподілу

грошових коштів між сферами їх використання. Тому в бюджетному

механізмі, в залежності від форм прояву бюджетних відносин слід виділити

такі структурні ланки: методи мобілізації грошових коштів до державного

бюджету; форми та порядок надання бюджетних коштів суб’єктам

господарювання; способи міжбюджетного розподілу та перерозподілу

фінансових ресурсів і маневрування ними

56) Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Відповідно до статті 96 Бюджетного кодексу України, міжбюджетні трансферти класифікуються як:

1. дотація вирівнювання;

2. субвенція;

3. кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів («від'ємні міжбюджетні трансферти»);

4. додаткові дотації.

5. Розміри міжбюджетних трансфертів визначають за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, а затверджує їх Верховна Рада України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

6. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості обчислюють діленням загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих для виконання бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг. Цей норматив єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

7. Під час розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може також бути врахований обсяг нерозподілених видатків, до яких належать види видатків на повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

8. Для того щоб урахувати відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, під час розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема, фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовують коригувальні коефіцієнти, які затверджує Кабінет Міністрів України, а також індекси відносної податкоспроможності відповідного населеного пункту, коефіцієнти вирівнювання тощо. їх використання забезпечує прозоре і справедливе визначення сум коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів.

9. Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначають за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень визначається об’єктивно і не може бути предметом переговорів.

10. Такий диференційований підхід до визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм кожного регіону України враховує їх економічний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів істотно різняться. Так, умовно можна вирізнити такі види місцевих бюджетів: 1) які при зарахуванні всіх передбачених доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюджетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50% їх доходів; 2) які можуть покрити передбачувані видатки; 3) які отримують більше надходжень, ніж потрібно для покриття їх видатків. Такий розподіл за областями дає змогу спростити систему бюджетного регулювання, забезпечити розвиток різних сфер виробництва тощо.

11. Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки

12. Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

13. Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначає Кабінет Міністрів України, він має забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів

52) Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

Управління державним боргом передбачає забезпечення платоспроможності держави, тобто можливість погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргів. Щодо поточного боргу, то слід забезпечити реальні джерела його погашення; для капітального боргу важливо встановити такі терміни його погашення, коли будуть відповідні для цього джерела.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

- залучення державних запозичень

- використання коштів

- погашення та обслуговування боргу

Методами управління державним боргомє:

- конверсія (зміна дохідності позики)

- консолідація (зміна умов позики пов’язана з її строками)

- уніфікація позики (обєднання кількох позик в одну)

- відстрочка погашення (перенесення строків виплати боргу)