Розділ іii Городища давньоруського часу

На землях Західної Волині, як і в інших регіонах значна частина поселень у давньоруський час мала укріплений характер. Проте не про всі городища є необхідна інформація. Частина з них згадуються на сторінках літописів. За підрахунками А.Кузи співвідношення між городищами, які відомі з писемних джерел, і тими, про які немає згадок, становить по різних регіонах від 1/3 до 1/7¹²⁴. Виникає необхідність систематизувати і обгрунтовано інтерпретувати численні укріплені поселення. Паралельно існують дві типології городищ¹²⁵. Перша обгрунтовується набором наступних даних: місце розташування городища, характеру укріплень, особливостями забудови, розмірами городища, наявністю чи відсутністю культурного шару. Друга використовує свідчення письмових джерел. Із літописів і актового матеріала відомо про існування столичних міст міст-волосних центрів. Згадуються також і наступні найменування населенних пунктів: городок, городец, городище.

Проте літописні терміни „город” або „град” не завжди розкривають соціальний зміст конкретного населеного пункту. Куза А. стверджує, що словом „город” у широкому значенні позначався будь-який укріплений пункт і навіть його жителів¹²⁶.Хоча існувало і вузьке розуміння поняття „город” – важливого центра в територіально-адміністративній системі земель-князівств. Тобто літописці бачили в них центри державної влади, економічного і культурного зосередження.

Б.Тимощук серед городищ давньоруського часу виділяє наступні типи¹²⁷:

Городища — князiвськi фортецi, збудованi за iнiцiативою великих князiв як опорнi пункти їх влади на мiсцях. Для них вiйськовi функцiї переважали над господарськими. Крiм того, вони вiдiгравали роль державних укрiплень. Новозбудованi фортецi, заселенi князiвськими дружинниками, ставали опорними пунктами збирання князiвської (державної) данини. Найхарактернiшими рисами пам’яток цього типу є:

а) складна фортифiкацiйна система, основу якої становили землянi вали, часто змiцненi дерев’яними, кам’яними або iншими конструкцiями, на вершинi яких розмiщувались обороннi зруби. В конструкцiю валу часто включали й житлово — господарськi зруби, верхнє перекриття яких використовувалось як бойовий хiд для воїнiв, а самi житла — для розмiщення в них вiйськового гарнiзону;

б) внутрiшнє подвiр’я городищ — князiвських фортець забудовувалось за певною системою. По периметру валу розмiщувались окремими рядами житлово — господарськi зруби. Будiвлi споруджуються i в центрi фортечного подвiр’я. Однак значна частина його залишалась вiльною вiд забудови. Звичайно, такий характер забудови укрiпленої площадки був типовим для початкового стану функцiонування фортець. З часом система забудови фортечного подвiр’я змiнювалася. Це насамперед стосується тих фортець, що функцiонували протягом тривалого часу;

в) городища — князiвськi фортецi завжди супроводжуються синхронним поселеннями — супутниками, на територiї яких мешкало населення, яке забезпечувало усiм необхiдним вiйськово - феодальну верхiвку, що жила у фортецi.

Городища — сторожовi фортецi, що розмiщувались переважно вздовж державних кордонiв i торгових шляхiв. Вони, як i князiвськi фортецi, споруджувалися за iнiцiативою князiв. Характерними рисами пам’яток цього типу є:

а) городища — сторожовi фортецi розмiщуються на високих, стрімких пагорбах в стратегiчно важливих на той час прикордонних пунктах. Вони огороджувались укрiпленими лiнiями такої самої конструкцiї, що й князiвськi фортецi або їх укрiпленi лiнiї складалися з суцiльного ряду оборонних зрубiв, пустотiлi клiтi яких одночасно використовувалися пiд житла;

б) внутрiшнє подвiр’я сторожових фортець, як правило, не забудовувалось. Тут могла розмiщуватись вежа — донжон, з якої зручно було вести спостереження та обстрiл навколишньої мiсцевостi, а також подавати сигнали до iнших фортець про небезпеку;

в) городища — сторожовi фортецi, як правило, не супроводжувалися поселеннями — супутниками, їх гарнiзони, напевно, знаходились на повному утриманнi князiв.

Городища — феодальнi замки, збудованi за iнiцiативою феодалiв (князiв, бояр, монастирiв), як укрiпленi садиби. На сторiнках лiтописiв згадуються з Х ст. пiд назвою "двори". Вони були приватною власнiстю феодалiв, але вiдiгравали певну роль в оборонi земель князiвства. Найхарактернiшим їх рисами були:

а) городища — феодальнi замки мали невелику площу (близько 1 га). Вони були огородженi, як правило, однiєю укрiпленою лiнiєю, основу якої становили пустотiлi зруби, часто змiцненi з зовнiшнього боку земляними укосами. В оборонних зрубах влаштовувались житла та склади;

б) внутрiшнє подвiр’я городища — феодального замку щiльно забудоване. Ту розмiщувались житла феодала та його сiм’ї, вiйськових слуг i челядi, складськi примiщення, ремiсничi майстернi, церква з кладовищем бiля неї тощо;

в) городища — феодальнi замки супроводжувалися синхронними селищами. Останнi частiше розташовувалися поруч з городищами, на високих мисах та пагорбах, близько до води. У такому випадку городище i селище — супутник становили єдине цiле поселення сiльського типу. Іншi селища — супутники розмiщуються недалеко вiд городища, але на схожих топографiчних умовах, на берегах рiчок i струмкiв, в оточеннi земель, придатних для землеробства i скотарства.

Городища — давньоруськi мiста належать до найважливiших поселень, що займали велику територiю, мали складну — територiально — топографiчну структуру i найскладнішу фортифiкацiйну систему. Видiлення мiст як археологiчних пам’яток Б.Тимощук проводить на основi таких ознак¹²⁸:

а) соцiально — топографiчна структура поселення з характерними рисами забудови його окремих частин;

б) система i конструкцiя його оборонних лiнiй;

в) комплекс характерних для мiст масових археологiчних речових знахiдок;

г) наявнiсть палацових комплексiв, кам’яних храмiв, великих будинкiв з пiдвалами тощо.

Соцiально — топографiчна структура типового давньоруського мiста складається з трьох основних частин: дитинця, посадiв та пригородних слобiд. Дитинець був полiтичним центром мiста, на територiї якого зосереджувалась вiйськово — феодальна знать, що тримала в своїх руках адмiнiстративно — полiтичну владу. Це найукрiпленiша частина мiста. Другою складовою частиною мiста були посади, якi в лiтописах виступають пiд назвами “внєшний город”, “мєсто”. Якщо першi двi назви вiдносять до укрiплень, то пiд назвою “мєсто” мається на увазi саме територiя посаду з його торговою площею, незалежно вiд того, чи був посад укрiпленим. Посади заселялися вiльно, i на їх територiї жили ремiсники i торговцi, розташовувались двори бояр i духовенства, житла селян та iнших соцiальних верств населення. Найбiльшу територiю мали мiськi слободи. Тут розмiщувалися замiськi феодальнi замки з селищами — супутниками, монастирi та iншi поселення.

Куза А. запропонував систематизувати „міські” ознаки за наступними рубриками і підрубриками:

І Економіка: 1) ремесло ( виробничі комплекси, знаряддя праці, напівфабрикати); 2) торгівля (імпортовані речі, монети, грошові злитки); 3) сільське господарство (знаряддя обробітку грунту, знаряддя збору урожаю).

ІІ Адміністративне управління (печатки, пломби).

ІІІ Військова справа: 1) зброя; 2) обладунки; 3) спорядження коня і вершника.

IV Монументальна архітектура:1) пом’яні храми; 2) громадські кам’яні будівлі.

V Писемність: 1) пам’ятки епіграфічні; 2) знаряддя письма.

VІ Побут феодалів: 1) предмети боярсько-князівського народного вбрання; 2) дорогі прикраси.

VІІ Топографія: 1) укріплення складного плану; 2) укріплення простого плану; 3) садибно-дворова забудова¹²⁹.

Головною містотворчою силою на початковому етапі давньоруської історії була політична влада¹³⁰. Молода східнослов’янська знать, як тільки усвідомила своє особливе становище у суспільстві, розпочала будівництво для себе замків-фортець, які порівняно швидко ставали дитинцями ранньофеодальних міст. Під їхніми стінами відбувалась концентрація ремесла і торгівлі, у межах стін складалась військова дружина, необхідна для відбиття зовнішньої загрози і реалізації претензій правлячої верхівки на внутрішнє панування.

Найдавнішим волинським містом в межах сучасної України є Володимир, перша згадка про який в Іпатіївському списку належить до 988 р.¹³¹ Проте в 988 р. коли Володимир був переданий київським князем Володимиром Святославовичем в уділ своєму синові Всеволоду, це була порівняно невелика фортеця, можливо, закладена Володимиром після відомого походу на ляхів¹³². І тільки в ХІ ст., ймовірно, ця невелика фортеця перетворилась в класичне феодальне місто¹³³.

Розташоване дане місто при впаданні р.Смочі в Лугу, неподалік (20 км) від Волиня. Таке розташування, як вважає М. Тихомиров, було пов’язане з призначенням Володимира підірвати владу місцевих волинських князів чи старійшин попереднього племінного центру¹³⁴. Серед дослідників Володимира слід виділити П.Раппопорта¹³⁵, М.Кучинка¹³⁶.

Центральна частина укріплень Володимира – дитинець (який зветься тепер Замком) розташований на рівнинній місцевості. Площадка дитинця лежить на 7 м вище заболоченої рівнини, яка прилягає до нього з півдня, і на 4 м вище площадки, розташованої північніше¹³⁷. Західна і східна сторони дитинця прямолінійні, південна сторона з’єднана з західною і східною під прямим кутом. Заокруглення має лише північна сторона (рис.6). Міцні вали підіймаються над площадкою в північній частині дитинця на 6 м, а в південній – на 8 м. Розмір площадки десь біля 150 м в довжину при ширині 80 – 100 м, тобто площа становить біля 1,5 га. В’їзд знаходиться біля північної сторони, але, можливо, був ще один додатковий прохід в південній стороні. Низина, яка відрізає дитинець з півночі і заходу від основної території міста, являє собою, напевно, замулений штучний рів, по якому був пропущений один із рукавів р.Смочі. У 1975 р. Кучинко М. під час розкопок у Володимирі виявив загострені дубові палі, які були вбиті у даний рів¹³⁸.

Друга лінія оборони Володимира – окольне місто – складається із валів і ровів, які мають в плані майже правильну півкруглу форму (рис.7). Окольне місто велике, його довжина вздовж р.Луга дещо більша – при найбільшій ширині біля 800 м і разом з дитинцем займає територію площею біля 66 га. Лінія земляних укріплень, як вважає П.Раппопорт, оточувала місто суцільним півколом і не мала розривів: лише на одній ділянці в північно-східній частині міста ця лінія перерізана болотом і, можливо, тут валів і ровів не було¹³⁹. Висота валів окольного міста становила 4 – 4,5 м. П.Раппопорт, посилаючись на джерела ХVІ та ХVІІ ст. стверджує, що північна сторона була укріплена двома лініями валів і ровів¹⁴⁰.

Складовою частиною Володимира були приміські поселення, які відомі під назвами Білий Берег, Залужжя, Заріччя, Завалля, Зап’ятниччя, Федоровичі, Зимне¹⁴¹.

На дитинці і окольному місті відкриті напівземлянові і наземні житла, господарські і виробничі споруди, в яких знайдено кераміка, залізні і скляні шлаки, вироби з кості, скляні браслети.

У Володимирі були і архітектурні споруди. Серед них – Успенський собор, побудований у 1156-1160 рр. князем Мстиславом Ізяславовичем¹⁴². Після реставрації собор зберігся і до сьогодні. Серед інших архітектурних будівель Володимира привертає увагу церква під назвою Стара Катедра, яка належить до ХІІ ст¹⁴³. Ще одна церква знаходилась в східній частині міста і хронологічно належала до другої половини ХІІ – початку ХІІІ ст.

Отже, на середину ХІІІ ст. Володимир – велике, добре укріплене місто. У 1261 р. за наказом монгольського полководця Бурундая руським князям самим довелося знищувати укріплення, а виконати дане доручення швидко не можна було, через їх „величество”, тобто значні оборонні споруди¹⁴⁴.

До найдавніших міст Західної Волині належить і Белз. Вперше згаданий в „Повісті минулих літ” під 1030 р.¹⁴⁵ Для вивчення функціонально-просторової структури Белза важливе значення мають відомості, зібрані на початку 30-х років ХХ ст. археологом-аматором Л.Чачковським¹⁴⁶. Перші польові дослідження в різних частинах міста провів у 1935-1936 та 1938 рр. відомий український археолог Я.Пастернак¹⁴⁷. В 1963 р. оборонні споруди Белза, вже значною мірою поруйновані, вивчав П.Раппопорт¹⁴⁸. Систематичні археологічні розкопки, здійснювалися експедицією Інституту суспільних наук у 1974, 1979-88 рр. під керівництвом В.Петегирича¹⁴⁹.

За матерiалами археологiчних досліджень встановлено, що зародження Белза розпочалося приблизно у середині Х ст.¹⁵⁰ Окремі об’єкти та керамічний матеріал цього часу, виявлені на території майбутнього городища в ур. Замочок та в південно-східному напрямку від нього в ур. За рікою, свідчать про існування найдавнішого поселення, яке поклало початок виникненню міста і кристалізації його функціонально-прсторової структури.

У центральне мiстоутворююче ядро перетворилося поселення в ур. Замочок, яке знаходилося у найбiльш зручних топографiчних умовах i займало і займало домінуюче положення серед усiх придатних для заселення ділянок. У першій половині ХІ ст. тут була споруджена фортеця, оточена потужним валом з дерев’яними зрубними конструкціями, засипаними землею, до яких з внутрішнього боку прилягали житлові та господарські будівлі. Одночасно була прокладена головна вулиця на дитинці у вигляді дерев’яної мостової, що перетнула його по діагоналі. У північно-західному куті вона закінчувалася воротами – в’їздом на дитинець. Вздовж неї з обох боків збереглися виразні сліди забудови.

Із східного боку до дитинця прилягало пригороддя – окольний град, найстаріші матеріали з якого теж сягають ХІ ст.¹⁵¹ Кільцевий вал довкола дитинця був споруджений одночасно і тохоплював укріплену частину міста загальною площею 7 га. Окольний град відділявся від дитинця валом і ровом, які зараз майже повністю знівельовані. Час поділу городища на дві частини поки що не встановлений. Така форма оборонних споруд, розташованих на порівняно рівнинній місцевості, була досить ефективною, бо дозволяла вести фронтальну стрільбу з міських стін по всій довжині валу.

Розкопки дозволили переглянути про в’їзд на городище. Л.Чачковський вважав, що він знаходився у північно-східному куті і вів на пригороддя, з якого можна було дістатися на дитинець через ворота у внутрішньому валі. А на думку М.Кучінко на дитинець можна було проникнути через ворота у північно-західному куті дитинця, які виводили на основну дорогу – мостову фортеці¹⁵².Обороноздатність фортеці підвищувалась завдяки водним перешкодам (рукава ріки Солокії, штучно викопані та наповнені водою рови), які оточували її з усіх боків.

Утворення добре укріпленого соціально-топографічного центру міста стало визначальним фактором його функціонально-просторової розбудови. Поряд з фортецею та довкола неї формуються посадські частини міста, виникають нові райони.У південно-східному напрямку від городища, на правому березі ріки Солокії, на місці невеликого поселення Х-ХІ ст. розростається один з посадських районів (рис.8, 2).

Тут відкрито культурний шар товщиною 1,5 м, датований ХI—ХІІІ ст. з типово міськими знахідками, рештки наземних будівель ХIІ—ХІІІ ст.¹⁵³ Цей район тягнеться вузьким пасмом по підвищеній частині правого берега р. Солокiї аж до ур. Гора. Окремі його ділянки мають назви “Загребля” та “Могили”. Тут знаходився, мабуть, один з міських некрополів, який почав функціонувати у другій половині ХI ст. На користь цієї версії вказують поховання, виявлені при земляних роботах. Ще один могильник розмiщувався на північний схід вiд Белза бiля Жужелян, де вiдкрито великий курган “Могила”, та сліди багатьох менших курганiв, якi тепер вже розорані (рис.8, 3).

В ур. Гора, що розташоване в 1,2 км від від городища вниз по течії р. Солокiї, на її правому березі, існувало поселення ХI—ХІІІ ст.¹⁵⁴ Вигідне топографічне розміщення на високому пагорбі над самим берегом ріки, можливо, вказує, що його мешканці, крім інших занять, контролювали доступ до міста водним шляхом від р. Буг (рис.8, 4).

Найбiльш посадський район стародавнього Белза займав велику територію, що знаходилася за 350 м на пiвнiчний захід від фортеці на видовженому підвищенні мiж р. Річицею з північного боку та р. Солокiєю з півдня, в центральній частині сучасного міста (рис.8, 5). Вiн почав освоюватися з ХI ст. Культурний шар ХI-ХIV ст. виявлено по краях пiдвищення, у мiсцях, вільних від забудови (ур. Салакiвщина, Острiвок, бiля дороги у с. Заболоття). Цей посад був сполучений з дитинцем дерев’яними помостами, прокладеними по заболоченій низовині, де в пізніші часи була насипана гребля i прокладена дорога, що поєднувала Замочок з основною частиною мiста. З напрямком цієї дороги збiгається головна вулиця — мостова, що вела з дитинця до найбільшої частини княжого міста.

У княжу добу інтенсивно освоюються також інші підвищені ділянки серед заболоченої мiсцевостi. Одна з них розташована за 400 м на південний захiд вiд Замочка в ур. Клименщина (рис.8, 6). Археологiчнi дослідження, проведенi у 1936 та 1987 рр. показали, що перші поселенці з’явилися тут уже в ХІ ст. Бурхливо розвивається цей район у ХІІ-ХІІІ ст., коли споруджується і функціонує монастир св. Климентія, поруч з яким виростає могильник. Досліджено 35 інгумаційних поховань із західною орієнтацією. Під голову одного з похованих був покладений камінь. Випадково виорювали тут і підплитові поховання¹⁵⁵.

У ХІІ-ХІІІ ст., часі найбільшого розквіту місто охопило територію на лівому березі р. Річиці (рис.8, 7). В ур. Монастирище на мисовому підвищенні овальної форми розміром 210х120 м відкрито поселення міського типу з багатими знахідками у культурному шарі та в одній із будівель ХІІ-ХІІІ ст. (залізні писала, кістяний гребінь, глиняний підсвічник і світильник, зооморфна глиняна ручка від посудини).

Найдалі від фортеці знаходилося приміське поселення ХІІ-ХІІІ ст. в ур. Трійця. Воно займає овальне підвищення розміром 160х140 м на лівому березі р. Річиці (рис.8, 8). Подібно як і в ур. Монастирище, тут у другій половині ХІІІ ст. виникає могильник. Розкопками 1988 р. відкрито чотири інгумаційні поховання, орієнтовані головою на захід¹⁵⁶.

Певна відокремленість окремих структурних частин міста, зумовлена специфічними природно-географічними особливостями місцевості, не привела до їх ізоляції, вони становили єдиний міський організм. Важливу роль відігравав також водний транспорт, який служив як для місцевих потреб, використовуючи сполучення між собою р. Солокію та р. Річицю, так і для торгівлі, що здійснювалася завдяки виходу р. Солокії до важливої торговельної артерії того часу – річки Буг.

Аналіз археологічних джерел з різних частин міста та з його околиць показує, що формування соціально-типографічної структури Белза відбувалося подібно до інших міст Піденно-Західної Русі. Найдавніші матеріали, що характеризують історичне ядро, з якого почалося місто, концентруються в районі ур. Замочок. Під захистом фортеці, що виникла тут, виростають посадські частини, поступово заселюються всі придатні для життя підвищення, миси по берегах річок, на яких розміщувалися окремі поселення, церкви, монастирі, могильники. Найбільш інтенсивно Белз розвивається у ХІІ-ХІІІ ст., коли він став центром невеликого князівства. Ріст міста відбувається як за рахунок внутрішнього потенціалу, так і завдяки припливу населення з навколишніх сільських поселень (Куличків, Острів, Хлівчани, Сілець, Реклинець та ін.), які припиняють своє існування переважно у другій половині – кінці ХІ ст.

Стародавній Буськ, хоч і з’являється на сторінках літопису більш, ніж на півстоліття пізніше від Белза, традиційно вважався старшим і пов’язувався з центром племені бужан¹⁵⁷. Перша згадка про Буськ міститься під 1097 р.¹⁵⁸ Питання про ідентифікацію сучасного міста з літописною згадкою є остаточно вирішеним. Однак наявність у цьому населеному пункті аж трьох городищ (Велике, Мале і в ур. Воляни) ускладнюють проблему, пов’язаною з конкретною прив’язкою одного з них до першого повідомлення письмових джерел.

О.Ратич, говорячи про літописне місто, пов’язував з ним Мале городище, розташоване не лівому березі Бугу, біля впадання у нього р.Полтви (рис.9, 8)¹⁵⁹. З цим городищем та городищем на Волянах пов’язував княжий Буськ Б.Януш¹⁶⁰. П.Раппопорт вважав найдавнішим літописним містом Велике Городище¹⁶¹. В деяких історичних працях ще й тепер побутує перша і найбільш неточна версія¹⁶².

Археологічні дослідження, проведені експедиціями Інституту суспільних наук у 1983, 1986, 1988-89 рр., пояснюють ряд питань, що пов’язані з виникненням і функціонально-просторовим розвитком Буська¹⁶³.

Найдавніша традиція заселення міста пов’язана з неукріпленим поселенням VIII-IX ст. у центральній частині міста (рис.9.2, 5) та поселеннями, які існували на Великому городищі та поруч з ним (рис.9.1, 2, 3, 4). Тут виявлені житлові та господарські об’єкти, датовані Х-ХІ ст.¹⁶⁴

На думку В.Петегирича центральним містоутворююючим ядром стало Велике городище, розміщене на частині підвищення, відтятої з півдня і півночі двома глибокими ровами, а від заходу та сходу – долинами р. Полтви і Західного Бугу¹⁶⁵. Городище має вигляд неправильного чотирикутника розмірами 400х180 м.

Вал висотою в окремих місцях 3 м і шириною в основі до 14 м зберігся тільки з південного боку. На городищі відкрито три заглиблені житла і зібрано багатий речовий матеріал з культурного шару Х-ХІІІ ст., який сягає глибини 1,5 – 1,7 м. Одне з жител, що перекрите валом, датується кінцем Х – першою половиною ХІ ст. Це дозволяє віднести час побудови оборонних споруд не раніше, ніж до середини ХІ ст.¹⁶⁶

За глибоким ровом з північного боку до цього городища прилягає друга ділянка площею 2,8 га, на якій простежено культурний шар ХІ-ХІІІ ст. потужністю 1,2-1,4 м, а над самим лівим берегом Бугу виявлені найстарші матеріали VIII-IX ст. (рис.9, 5). Матеріали ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовані ще далі на північний схід від городища, на території, зайнятій палацом, та в найвище розташованій частині старого міста у районі площі Ринок та церкви св. Миколая(рис.9, 6, 7). Всі ділянки, на яких розбудовувалося місто, були дуже вигідні в топографічному плані та добре захищені густою сіткою річок (Буг, Полтва, Солотвина, Рокитна), багатьма штучно викопаними і заповненими водою канавами і ровами.

У міському парку біля впадіння Полтви у Буг розташоване Мале городище приблизно круглої форми з майже повністю знищеними оборонними спорудами (рис.9, 8). Слабі сліди рову ледь простежуються з південного боку. Археологічні знахідки з культурного шару XI-XIV ст., серед них особливо багато зброї XІІI-XIV ст., вказують на його роль як військового пункту, котрий контролював доступ до головної частини міста по Бугу¹⁶⁷.

За 1,5 км на північний захід від міста в ур. Воляни розташоване третє городище (рис.9, 9). Воно займає високий мис правого берега р. Рокитни – правої притоки Західного Бугу. Городище в плані прямокутної форми (рис.10). У трьох сторін від поля (східної, західної і північної) площадка в 0,15 га обнесена масивним валом (ширина основи – 12 м, висота – 3 м) і ровом (ширина – 10-25 м, глибина – 6 м), а з четвертого – валом, якийчастково зруйнований зсувами та стрімким берегом річок¹⁶⁸. Довгий в’їзд у вигляді незначного розриву оборонної лінії простежується з північно-західної сторони.

Уперше городище обстежив П.Раппопорт. Він зробив окомірний план та зібрано підйомний матеріал¹⁶⁹. У 1988 р. пам’ятку досліджував М.Филипчук, який виготовив інструментальний план городища (рис.11) та заклав розвідкову траншею в підніжжі та на схилах внутрішньої сторони східної частини валу¹⁷⁰.У 2000 р. археологічна експедиція Львівського національного університету імені Івана Франка проводила розвідкові роботи на городищі в ур. Воляни під керівництвом П.Довганя¹⁷¹.

На підставі розвідкових робіт, найранніший археологічний матеріал з городища датовано давньоруським періодом – перша половина ХІІ-ХІІІ ст. За припущенням В.Петегирича, городище було феодальним замком, резиденцією буських князів, яких згадують для цього часу письмові джерела¹⁷².

Розкидані в різних частинах міста і за його межами поселення, серед яких добре відомо селище у Ріпневі, що знаходиться на північний захід від міста, припиняють своє існування в ХІ ст.¹⁷³ Це пов’язане, мабуть, із переселенням мешканців цих поселень у стародавній Буськ та інтенсивним територіальним і економічним розвитком цього міста.

Стародавнє місто Червен вперше згадується у „Повісті минулих літ” у зв’язку з походом Володимира 981 р.¹⁷⁴ Після довгих дискусій літописний Червен на основі археологічних матеріалів і лінгвіністичних даних локалізовано в районі сучасного села Чермно на р. Гучва (Польща). Назва Червен (Чьрвьнь) – це коротка форма примістника, що відповідає повній формі червьный (чорнильний). Топоніми на – ен дуже поширені в Х-ХІІІ ст., пізніше були замінені формами на – но, -не, -на та іншими: замість Дубен, Колодяжеж, Пісочен, Городен стали говорити Дубно, Колодяжне, Пісочне, Городна та ін.¹⁷⁵ Заміна назви Червень на Чермно є цілком зрозумілим з погляду законів розвитку мови.

Систематичні археологічні дослідження розпочалися лише 50-х рр. ХХ ст.польськими археологами А.Абрамовичем, А.Зб’єрським. В 70-х рр. продовжились розкопки під керівництвом Я.Гурби.За результатами досліджень встановлено, що давнє місто розташоване на окремих височинах в долині р. Гучви і її лівої притоки р. Синюха. Центральне місто в структурі давнього Червена займає городище в ур. Замчисько, яке розташоване 150 м на південний захід від р. Гучви на її лівому березі. Городище має овальнк форму розміром 145х95 м і оточено по периметру валом, який в окремих випадках досягає 6 м.¹⁷⁶ В північній частині – розрив між валами, де знаходиться в’їзд на городище. Городище в ур. Замчисько становить, очевидно, дитинець літописного міста. Зі заходу до нього за вузькою болотистою місцевістю в ур. Замочок або Вали розташоване окольне місто. За допомогою вала і частокола цей район був об’єднаний з дитинцем в єдину фортифікаційну систему площею 3,5 га.¹⁷⁷ Вали, які оточували дитинець і окольне місто будувались із застосуванням дерев’яної зрубної конструкції. Первісні оборонні споруди не збереглись, невідомо і коли вони були побудовані, відбудовувалися вони в ХІ-ХІІІ ст.

На протилежному південному березі р. Синюхи знаходилась ще одна укріплена частина міста площею 2,5 га, яка займала кілька височин. З півдня вона захищена земляним валом довжиною 1,5 км. З внутрішньої сторони перед вал був прокопаний рів шириною 4 м і глибиною 1,2 м від основи вала. Час їх виникнення не з’ясовано.

Кругом городища на обидвох берегах річок Гучва і Синюха на окремих підвищеннях у заболоченій заплаві (ур. Підзамче, Доліво, Гребіско, Гождзяк та ін.) розташовувалось незахищені поселення, які входили в комплекс давнього Червена, який займає площу біля 40 га.

Окремі частини міста з’єднувались між собою дерев’яними помостами, які збудовані на вбитих в болото двох рядах дубових стовпців. Самий довгий поміст (750 м) пересікав заболочену долину р. Синюхи і з’єднував поселення з двох берегів. Такий же поміст був прокладений між центральним городищем в ур. Замчисько і поселенням на протилежному березі р. Гучва. Матеріали, отримані в результаті досліджень цього помоста датуються від Х до середини ХІІІ ст.¹⁷⁸Культурний шар на дитинці і окольному місті досягає 2-2,5 м. Давніший матеріал датується ІХ-Х ст. Багатше представлений матеріал ХІІ-ХІІІ ст. – період розквіту Червена.

Давньоруське місто Волинь згадане у „Повісті минулих літ” під 1018 р.¹⁷⁹ Питання про локалізацію міста остаточно було вирішене після археологічних розкопок¹⁸⁰. З’ясувалося, що з давнім Волинем пов’язано тільки городище і розташоване біля нього поселення біля с. Городок Надбужний Замойського воєводства (Польща). Городище, яке відоме тепер під назвою „Замчисько”, мало овальну форму розміром 30х70 м і було оточене міцним валом.

Вал зі сторони р. Гучва дуже сильно зруйнований. Вивчення конструкції вала на добре збережених дільницях показало, що він складався із зв’язаних між собою зрубів, заповнених землею. Розміри стін зрубів становили від 2,7 до 5 м.¹⁸¹

Будівництво валу відносять до кінця ХІ ст., а його зруйнування пов’язують з походом Батия або зі зруйнуванням оборонних споруд в містах за наказом Бурундая в 1261 р.¹⁸² Тільки ранні укріплення, можливо, зруйновані під час русько-польської війни за це місто¹⁸³.

Зі східної сторони до городища прилягало окольне місто площею 8-10 га. Зараз немає слідів валу, що його оточував, проте в 20-ті рр. ХХ ст. вони ще були помітні¹⁸⁴.

На південь від городища знаходилося поселення площею біля 1 га, яке межувало із західною частиною польського міста. Сліди заселення території кругом городища зафіксовані також на захід від дитинця і в північному напрямку на протилежному березі р. Гучва. Городище, разом із прилеглими до нього населеними комплексами, займає площу біля 15 га.¹⁸⁵

Археологічний матеріал із городища датується починаючи з VII ст.¹⁸⁶ Можна припустити, що територія городища була заселена вихідцями із Зимнівського городища, розгромленого в середині VII ст. Невідомо, мало воно оборонні споруди чи було звичайним поселенням.Первісні укріплення, могли бути аналогічні до оборонних споруд зимнівського городища. З середини ХІІ ст. Волинь поступово переростає в місто.

У 1017 р. у літописі згадується Берестя¹⁸⁷, залишки якого знаходяться на правому березі Західного Бугу. Дитинець розташований на мисі між Бугом і його притокою р. Мухавцем, а окольний град — на місці Брестської фортеці¹⁸⁸. Вивчення даного міста розпочалося відносно пізно. Це було пов’язано з перешкодами, які виникли у зв’язку з тим, що при будівництві Брестської фортеці, у ході земляних робіт, які змінили рельєф місцевості, було знищено останки давніх оборонних споруд¹⁸⁹. Розкопки дитинця Берестя проводились у 1969–1977¹⁹⁰, 1981 р.¹⁹¹. За цей час розкопано більше 1800 кв. м, в тому числі до материка 528 кв. м. Культурний шар на дитинці сягає до 7 м. Забудова Берестья відзначалась стабільністю. Тільки в XII ст. відбулись зміни. Але це стосується тільки північної частини. Вулиці мали ширину 3,4 – 4 м. Будови розташовувались вздовж вулиці. Для забудови міста характерною була значна щільність. Під час розкопок 1981 р. був розкопаний проїзд між „південною” і „центральною” вулицями, що дало підстави П. Лисенку говорити про квартальну забудову житлові і господарські будівлі належали до одного типу – наземних однокамерних споруд зрубної конструкції. При розкопках знайдено також гончарний посуд, сільськогосподарські знаряддя, прикраси, зброю, тощо. Заснування міста відбулось на межі X і XI ст.

Неподалік від Берестя знаходиться городище поблизу с. Покри Брестського району і області. Вивчав дану пам’ятку Ю. Кухаренко¹⁹². Городище розташоване на невеликому останці в заплаві правого берега р. Лісної, приблизно за два кілометри від с. Покри. Останець вузький, витягнутий із північного заходу на південний схід. Впоперек він прорізаний глибокою впадиною, яка розділяє городище на дві нерівні частини: майже овальну в плані північно-західну і довгу вузьку південно-східну. Загальна довжина останця в основі становить близько 250 м, ширина в північно-західній частині – 65 м, в південно-східній 35 м. Висота його над рівнем річної заплави досягає 2,5 м на північному заході і 3,5 м на південному сході¹⁹³. З північного схилу впритул до останця підходить р. Лісна, а зі сходу і південного сходу до нього примикає заболочена стариця цієї річки. Схили останця, особливо зі сторони ріки, досить стрімкі. Жодних укріплень на городищі немає. На думку П. Раппопорта, городище виникло не пізніше X ст.¹⁹⁴

Одним із найзахідніших давньоруських міст був Сутійськ, залишки якого знаходяться біля с. Сонсядка Люблінського воєводства в Польщі. Місто вперше згадане в літописі у 1097 р.¹⁹⁵. Досліджувалося перервами з 1936 по 1956 рр. З. Вартоловською¹⁹⁶. Городище розташоване при злитті рік Пор і Вепр. Укріплена частина міста складається із 3-х площадок (загальна площа біля 3 га) (рис.11)¹⁹⁷. Дитинець (37х30 м), прямокутний по периметру оточений валом (висота 3 м), а з південно-східної сторони – і ровом. Сліди воріт збереглися зі східної і західної сторін. З півночі до дитинця прилягає окольний град I, зі сходу укріплений валом, а з заходу оточений стрімкими схилами мису. З півночі його захищає болотиста заплава р. Пори. Ворота простежуються з південного сходу. До дитинця і окольного града I з півдня і сходу прилягає окольний град II, в свою чергу захищений лінією валів і ровів. Укріплення дитинця і окольного граду I були побудовані, на думку П. Раппопорта, в першій половині XI ст., а укріплення окольного града II – в другій половині XI або в першій половині XII ст.¹⁹⁸. На городищі виявлено житлово-господарські споруди, знаряддя праці, предмети побуту, озброєння X-XIII ст.

У 1142 р. вперше на сторінках літопису згадується Дорогочин¹⁹⁹. Його дитинець розташований на Замковій горі, в однойменному селі Підляського воєводства у Польщі. У 1954-57 рр. розкопки проводились К. Мусянович. Овальна (100х60) площадка дитинця укріплена валом і ровом. Значна частина городища розмита річкою Західний Буг. Зі заходу до дитинця прилягав окольний град. На городищі виявлено житла, господарсько-виробничі споруди, знаряддя праці, побутовий інвентар, озброєння, які датуються X-XIII ст.

До міст на думку М. Кучінка можна віднести і II-е Любомське городище і Дзенцьоли²⁰⁰.II-е Любомське городище, площею 4,5 га, знаходиться за 0,5 км на схід від однойменного міста Волинської області, на рівнині в урочищі Шапи²⁰¹. Обміри городища вперше зробив П. Раппопорт²⁰². Дитинець має правильну круглу форму, діаметр його біля 80 м. З південно-західної сторони дослідником було простежено сліди розораного рову кругом дитинця по периметру проходив рів. До дитинця прилягає окольне місто розміром 250х200 м, укріплене ровом. Зовні, включно з дитинцем, навколо всього городища проходить другий вал і рів. Археологічний матеріал на городищі відноситься до X ст.

Аналогічна схема укріплень спостерігається на городищі у с. Дзенцьоли в Підляшші. Тільки дитинець в даному випадку дуже маленький діаметром біля 20 м, а окольне місто за площею в чотири рази більше²⁰³. Відмінністю є те, що зовні є ще одна лінія вала, яка розташована на 30-60 м від попередньої. Датується городище X-XII ст. М. Кучінко вважає, що дані городища були містами, а відсутність згадок про них пояснює тим, що в XII ст.вони вже не існували, а до того літописці мало уваги приділяли Волині²⁰⁴.

Відомі на території Західної Волині і городища князівські фортеці. Серед них можна назвати літописне городище Всеволож, яке згадується під 1097 р.²⁰⁵. Всеволож знаходиться в 1 км на схід від шосе Львів-Володимир Волинський і 2,5 км від городища у с. Литовеж, у с. Старгород Сокальського району Львівської області.

Городище розташоване серед широкої долини заплави р. Західний Буг (рис.12 ). Воно має приблизно трикутну форму і оточено по периметру валом. Площадка лежить на 2 м вище оточуючої місцевості і має 150 м в довжину при найбільшій ширині біля 100 м²⁰⁶. Західна і східна сторони городища захищені заболоченими ділянками заплави, а з півдня і південного сходу до городища прилягає незаболочена територія, оточена ровом.

Весь знайдений матеріал відноситься до X-XII ст. Проте час існування Всеволожа можна означити і більш точними рамками. Заснування цього городища, можливо, пов’язане з діяльністю Всеволода (сина князя Володимира Святославовича), який княжив на Волині в кінці X ст., а знищення Всеволожа відноситься до 1097 р., коли був спалений галицькою раттю. Після пожежі Всеволож був відновлений, проте в іншому місті біля с. Литовеж.

Прикордонне розташування Західної Волині стало причиною того, що з утворенням держави на східно-слов´янських землях виникає велика кількість міст. Вони були осередками політичної влади, а також виконували оборонну функцію.