Розділ іі Городища слов’янського часу
Перші городища на території Західної Волині виникають в третій чверті І тис. н. е. і збігаються в часі з процесами етнологічної консолідації східнослов’янських племен. У літописі нова форма поселень дістала назву „град”, що тотожне поняттю – племінний центр. Проте таке означення городищ не цілком достатньо розкриває їх соціальну сутність. Краще зрозуміти соціальний зміст кожного окремо взятого городища можна за умови їх соціальної типологізації. Б.А. Тимощук серед городищ общинних центрів виділяє такі групи: а) городища-сховища; б) городища – адміністративно-господарські центри; в) городище-святилище75. Як слушно зазначає дослідник критеріями для даного групування є: 1) система і конструкція оборонних ліній городищ; 2) характер забудови їх укріплених площадок; 3) місце городища в характері оточуючих його поселень76. На нашу думку цю типологію можна застосувати і до городищ слов’янського часу на території Західної Волині.
Серед відомих тогочасних пам’яток вагоме місце займає городище в с. Зимне Володимир-Волинського району Волинської області. Городище знаходиться на окраїні села в ур. Городище (5 км на південь від м. Володимира-Волинського). Воно розташовано на вузькому мисі лівого берега річки Луг, на північно-західній околиці села77. Мис має неправильну трикутну форму довжиною близько 135 м та шириною у південно-східній частині – 65 м, а у північно-західній – 14 м (рис.2.)78. Центральна частина на мису була ще в давні часи відокремлена природними перепонами. Саме розташування пам’ятки на високому мисі корінного берега р. Луги, оточеною болотистими заплавами та перепонами, вказує на те, що вибір місця для поселення був не випадковим, а визначався умовами захисту79.
Першу згадку про наявність городища в с. Зимно знаходимо в „Археологічній карті Волинської губернії” В. Антоновича80. А наступні відомості про городище подаються А. Цинкаловським81. У 50 – 60-х рр. ХХ ст. Волинська археологічна експедиція інституту суспільних наук АН УРСР проводила стаціонарні дослідження пам’ятки в с. Зимно, матеріали якої лягли в основу монографії В. Ауліха82. „Товщина культурного шару збіжна з товщиною шару чорнозему і коливається від 0,5 м у північно-східній частині урочища до 3 м і більше – у південно-західній його частині, причому залягає він майже безпосередньо на материнському лесі. Зверху культурний шар прикритий тонким шаром ораної землі (0,2-0,25 м)”83.
У культурному шарі виявлено знахідки, що відносяться до різних хронологічних періодів: пізньосередньовічного, древньоруського, словۥянського, культури лійчастого посуду та пізньої стрічкової розписної кераміки. Найчисленнішими групами є знахідки другої половини І тисячоліття н. е. і культури лійчастого посуду, які утворюють виразні горизонти у межах загального культурного шару. Предмети, що відносяться до інших хронологічних періодів, виступають лише місцями і в незначній кількості.
Знахідки горизонту другої половини І тисячоліття н. е. зустрічаються до глибини 0,4-1 м від рівня сучасної поверхні, залежно від товщини шару чорнозему, а матеріали культури лійчастого посуду – відповідно від 0,5 до 3-3,5 м. У північно-східній частині урочища, де культурний шар тонкий, стратиграфічне відокремлення обох шарів значно утруднене; у південно-східній частині вони виразно відділяються.
У результаті досліджень, які проводилися В.Ауліхом виявилено два горизонти оборонних конструкцій84. Первісні укріплення ймовірно, згоріли і на їх місці побудовані нові. Реконструювати первісний вигляд городища, на думку дослідників нереально. Що стосується другої фази існування городища, то вигляд був наступний. Після пожежі проведено великі земляні роботи, перекопано мис з обох боків городища і підсипано платформу землею, добутою з перекопів. У південно-східній частині городища, звернутій до основи мису, з внутрішнього боку насип підперто вертикальною дерев’яною стіною – шалівкою, яка утримувала вал від розсування. Вершину насипу додатково укріплено вертикальною огорожею, яка складається з пнів дерев, укладених поміж парами стовпів-стояків. Такою ж дерев’яною стіною був захищений цілий південно-західний, західний і північний краї платформи городища. Стовпи-стояки захищалися від розсування спеціальними дерев’яними замками, які надягали на їх вершини. Стрілка городища не мала валу. Тут просто на насипу землі з перекопу стояла дерев’яна стіна, але була повернута паралельно до контурів платформи. У кількох місцях стіну укріплювали додатково помости – башти, які давали можливість краще обстрілювати наступаючого ворога і захищали за допомогою обстрілу стіни. Вздовж північного, західного, південного і південно-західного країв платформи, на схилі 3 – 5 м нижче стіни, стояв нахилений у напільний бік частокіл. Неукріпленим залишався лише північно-східний схил городища. Він звернутий в бік заболоченої заплави річки, стрімкий і від природи малодоступний. Проте можливо, що і цей бік був укріплений частоколом.
Паралельно до дерев’яної стіни, з її внутрішнього боку, була розташована житлова споруда, яка мала вигляд довгого будинку стовпової конструкції, прикритого, мабуть, двосхилим дахом. Сліди споруди дуже виразно простежуються вздовж західного краю плато і дещо нечітко виражені у південно-східній його частині, біля валу житлова споруда майже безпосередньо примикала до дерев’яної стіни і, можливо, була конструктивно з нею пов’язана.
В’їзд на городище не був укріплений додатковими спеціальними спорудами. Він містився у північно-східній частині городища. Доступ до нього боронили захисники валу, а в хвилини небезпеки, очевидно, в’їзд барикадували підручними засобами. Городище загинуло досить раптово, внаслідок пожежі, яка знищила його повністю.
Протягом тривалого часу після знищення оборонних і житлових споруд все, що залишилося на городищі, в тому числі і останки його захисників, які загинули разом з ним, підлягало постійному перемішуванню. Зараз на цілій площі знаходиться значна кількість розрізнених людських кісток, а серед десятків тисяч фрагментів глиняного посуду лише винятково і з великими труднощами В. Ауліху вдалося зібрати кілька черепків однієї посудини, щоб дати хоча би часткову її реконструкцію.
Найчисленнішу групу знахідок на городищі становить керамічний матеріал, представлений в основному уламками. Лише кілька посудин пощастило повністю реконструювати, але наявний матеріал дає можливість скласти досить повне уявлення про характер і вигляд кераміки. Детальний розгляд кераміки має для нас важливе значення з двох причин: по-перше, у звязку з тим, що на городищі поряд з керамікою знайдено металеві прикраси аварського типу, які дозволяють датувати памятку; по –друге, такий ранній матеріал зустрічаєтся вперше.
Весь керамічний матеріал, що належить до верхнього горизонту городища, складається із уламків посудин, виготовлених виключно ліпним способом. Жоден фрагмент не має слідів навіть часткового обточування чи підправлювання на гончарному крузі. Посудини представлені двома основними формами: перша, що охоплює переважаючу частину посуду – це горщики, друга – представлена всього кількома екземплярами – це невеликі глибокі мисочки.
Деякі варіанти простежуються у складі керамічної маси. Переважаюча частина посудин виготовлена з глини зі значною домішкою грубого шамоту, жорстви, піску, а іноді навіть товченого залізного шлаку. Поверхня таких посудин звичайно горбкувата. Невелика частина посуду виготовлена з глини з домішкою лише піску і має добре загладжену поверхню. Залежності поміж формою і типом посудини та складом керамічної маси, з якої вона виготовлена, не простежено.
Випалювали посудини, мабуть, на вогнищах. Про це свідчить нерівномірний, плямистий колір посудин і переважно слабке їх обпалення. Частина фрагментів має сліди сильного повторного обпалення, внаслідок чого їх поверхня сильно пообтріскувалася, а самі фрагменти деформовані. Колір уламків переважно сірий, різних відтінків, від світло-сірого до чорнявого, або сірувато-коричневого.
Фрагментарність матеріалу не дає можливість докладно простежити техніку виготовлення посуду, однак деякі спостереження становлять певний інтерес. Дно посудин має нерівну, шершаву поверхню із слідами використання грубої неорганічної підсипки при їх виготовленні. Дно у переважній кількості випадків збереглося повністю разом з нижньою частиною стінок посудини, що може вказувати на формування їх з одного шматка гончарної глини шляхом видушування85. На таку саме техніку вказує і досить значна товщина денець і нижньої стінки багатьох посудин та часте помітне виділення дна у профілі посудин.
Однак слід згадати, що в окремих випадках дна посудин доволі тонкі при порівняно великій товщині нижніх стінок. Якою технікою нарощували верхні частини стінок, спіральною чи кільцевидною, невідомо. Оскільки сліди зліплювання стрічок чи валиків, з яких нарощували стінки, добре загладжені і непомітні. Посудинки невеликих розмірів можливо виготовлялись цілі технікою видушування із одного шматка глини. Після закінчення ліплення поверхню посудин іноді дещо загладжували; особливо це стосується внутрішньої поверхні, на якій часто помітні широкі вертикальні жолобки від вигладжування пальцями. Поверхня посудин, виготовлена з глини з дрібнозернистими домішками, досить дбайливо вигладжена. Лише в одному випадку помітне спеціальне ошершавлення зовнішньої поверхні посудини за допомогою нанесення порівняно тонкої, дрібної рустики.
Як вже зазначалося, посуд Зимнівського городища представлений в основному горщиками. На перший погляд, їх уламки незвичайно схожі один на одного за кольором та горбкуватою поверхнею. Лише детальний розгляд дав можливість В. Ауліху виділити серед них кілька типів. . В основу класифікації покладено форму верхньої частини посудин86. Порівняння з формами посуду, що виступають на синхронних пам’ятках цієї ж і сусідньої територій, може служити еталоном для перевірки правильності виділення такого ж чи іншого типу.
Перший типологічно найпростіший тип становлять нечисленні горщики яйчевидної форми, з горлом дещо вужчим, ніж найбільша опуклість посудини, яка, судячи з збережених уламків, містилася на двох третіх її висоти. Вінця фактично відсутні, лише в окремих випадках ледь позначені. Край горла заокруглений або ледь косо зрізаний з внутрішнього боку. Розміри горщиків доволі різноманітні: діаметр горла коливається між 8,5 та 30 см, однак переважають зразки середніх розмірів з діаметром горла 14 – 20 см.
До цього типу відноситься мініатюрний горщик, який зберігся повністю (табл.1,3). він виготовлений з глини з домішкою дрібнотовченого шамоту. Його поверхня горбкувата, колір коричнювато-сірий. Горщик яйцевидної форми має висоту 11,6 см, діаметр горла 8,3 см, дна – 5,5 см. Дно товсте, край горла заокруглений.
Посудини такого типу, відомі з ряду поселень VІ – VІІ ст. н. е. розташованих як на східно-, так і на західнослов’янській території. Так, вони відомі з поселення на ур. Горохів в с. Ріпнів Львівської області87, із жител поселення та під курганних поховань могильника в с. Корчак Житомирської області88. У Подністров’ї вони знайдені на поселенні в с Незвиськах Івано-Франківської області89 та на Південному Бузі на поселенні в с. Самчинці Вінницької області90.
Другий тип (табл.І, 5-9, 11-13; табл.ІІ, 1-8) найчисленніший, представлений горщиками яйцеподібної або овальної форми з виразно виділеними невисоким вінцями. Вінця у переважній більшості легко відігнуті назовні, дещо рідше вертикальні або нахилені до середини. Край вінець заокруглений або горизонтально зрізаний. Діаметр по вінцях горщиків того типу, як правило, дещо менший або дорівнює діаметрові найбільшої опуклості посудини і коливається в межах від 10 до 20 см з відхиленням в один і другий бік. Судячи з фрагментів краще збережених посудин, вони не були високі (табл.І, 2). Горщики другого типу найчастіше виготовлені з глини з домішкою дрібнозернистого піску і з вигладженою поверхнею.
Аналогії для горщиків цього типу знаходимо на поселеннях у Ріпневі91, на могильнику поблизу с. Корчак92, у нижньому шарі поселення в Луці-Райковецькій93, на городищі і в селищі Хотомелі94.
Третій тип (табл.І, 10) представлений лише уламками кількох посудин. Його характерною рисою є наявність на плечиках горщика чіткого ребристого перелому. Ці посудини мають невисокі вертикальні або легко нахилені до середини вінця з заокругленим краєм. Діаметр по вінцях дорівнює від 13 до 19 см. Серед опублікованих матеріалів із синхронних пам’яток східнослов’янської території точних аналогів для посудин третього типу поки що невідомо.
Крім того, було знайдено уламки кількох посудин, форму яких не вдалося визначити. Судячи з графічної реконструкції (табл.1, 7, 14) на основі знайдених фрагментів, це уламки або глибоких мисок, або, що більш ймовірно, широкогорлих горщиків.
На окрему увагу заслуговують також уламки кількох горщиків другого типу, особливо великих розмірів. Діаметр посудин по вінцях дорівнює від 30 до 40 см. Мабуть, це були посудини, призначені для зберігання харчових запасів.
Переважна частина горщиків, знайдена на городищі в Зимному, неорнаментована і позбавлена будь-яких прикрас. Це не виняткове явище, а закономірність, що простежується у матеріалах усіх синхронних пам’яток східно- і західнослов’янської територій. Щойно на наступному етапі розвитку слов’янської кераміки починається широке застосування орнаментації посуду. Виняток з цього правила становлять уламки кількох горщиків із слідами примітивного орнаменту.
Інший аналіз зимнівської кераміки зроблений Т.Миляном.95
Перший тип становлять посудини, у яких практично відсутні вінця або ледь позначені, ввігнуті до середини. Посуд, переважно невеликих розмірів, має опуклі боки, що переходять у зрізаний конус. Аналогії до такого посуду можна зустріти серед кераміки, що походять із поселення поблизу с. Ріпнів (Ріпнів ІІ). У праці В. Ауліха наведено тільки один графічний приклад такого посуду96.
Другий тип – це посуд, у якого низькі добре виділені вінця, ледь відведені назовні, рідше вертикальні, із потовщенням на завершенні, заокруглені, рідше горизонтально – зрізані. Посуд, середніх та великих форм, має слабо виділені плічика та опуклі стінки, зберігаючи при цьому характерні пропорції97.
Третій тип має схожі характеристики щодо вінець – низькі, чітко виділені, відхилені назовні, при завершенні потовщенні або горизонтально зрізані. Лінія плічок чітко виділена, полога. Найбільше розширення припадає приблизно на верхню третину посудини. За об’ємом це досить велика тара98.
Четвертий тип за характеристиками верхньої частини є аналогічним до попереднього. Відмінний лінією переходу плічок у корпус та розміщенням найбільшого розширення відносно загальної пропорції. У цьому випадку воно припадає на середину їхньої висоти або дещо вище. Вони також належать до великих за об’ємом посудин99. Вказані групи В. Ауліх у своїй праці виділяв як одну, з різною модифікацією вінець та лінією переходу плічок у боковини. Варто зазначити, що ці типи є найпоширенішими на Зимнівському комплексі пам’яток.
П’ятий тип тип є досить цікавим, оскільки такий різновид рідко зустрічається на ранньосередньовічних пам’ятках. Він характеризується невеликими і чіткими вертикальним або ледь відведеними назовні вінцями. При завершенні вони заокруглені. Лінія плічок різко переходить у тулуб, що виділяється чітким ребристим зламом100. Під час написання праці В. Ауліхом такий тип у цьому регіоні був маловідомим. Але з плином подальших досліджень було виокремлено такий тип посуду, хоча він є досить малочисельним. Аналогії до нього можна знайти серед досліджень поселень поблизу Кодина101. Такий поділ, на думку Т.Миляна є правомірним, оскільки відображає найхарактерніші тенденції посуду Зимнівського комплексу ранньослав’янських пам’яток.
Друга форма Зимнівського городовища, яку виділяє В.Ауліх – глибокі мисочки, представлена лише двома зразками102.
1. Мисочка має висоту 8,9 см, діаметр дна – 7,4 см, найбільшу опуклість боків – 12 см, по вінцях – 12,2 см. Денце легко виділене у профілі, боки трохи опуклі, вінця невисокі, незначно відхилені назовні, з заокругленим краєм. Посудинка має ззовні темно-сірий, чорний колір з коричнюватими плямами, внутрішня поверхня сіро-коричнева. У глині є домішка товченого шамоту і грубозернистого піску, поверхня горбкувата, шершава. Посудина збережена лише частково (табл.І, 4).
2. Мисочка заввишки 9,7 см. Діаметр дна дорівнює 7,0 см, найбільша опуклість боків – 12 см, діаметр по вінцях – 12,1 см. Денце виділене у профілі посудинки, боки легко опуклі, вінця невисокі, з потовщеним заокругленим краєм, незначно відхилені назовні. Колір мисочки коричнево-сірий, плямистий. У глині помітна домішка жорстви, шамоту і невеликої кількості піску. Аналогії для мисочок із Зимного серед синхронних пам’яток східно- і західнослов’янських територій невідомі. Ще одну посудину, що у праці В.Ауліха зарахована до широкогорлих горщиків (Табл.1,14), Т.Милян вважає, що варто віднести до мисок, оскільки її зовнішні прикмети та обрахунки загальних пропорцій більш наближені до мисок, ніж до горщиків103
Отже, найчисленнішою групою знахідок на городищі є кераміка. Як видно із поданого вище опису, вона знаходить численні аналогії серед матеріалів пам’яток найближчої та сусідніх територій, однак в більшості випадків датування цих пам’яток не дуже надійне, бо засноване воно, на думку В. Ауліха не наявності твердо датованих предметів. Це пояснюється тим, що синхронні пам’ятки східно- і західнослов’янської території незвичайно бідні на датуючі матеріали і дослідникам часто доводиться визначати їх місце у хронології на основі верхньої хронологічної межі пам’яток попереднього періоду і нижньої хронологічної межі пам’яток наступного періоду. Отже, кераміка не може служити датуючим критерієм.
Порівняння пряжок і прикрас з верхнього горизонту Зимнівського городища з матеріалами ряду пам’яток Південно-Східної, Південної та Центральної Європи показало, що значна їх частина знаходить аналогії серед інвентаря добре датованих пам’яток V – VІІ ст. н.е. Нижня межа V ст. н.е. для більшості знахідок проблематична і не повністю доведена. З іншого боку, слід підкреслити, що серед аналогій немає предметів, які були б датовані часом пізнішим, ніж близько другої половини VІІ ст. н.е. В такий спосіб металеві пряжки і прикраси із Зимнівського городища і городища в цілому можна датувати на основі аналогій часом між кінцем V і кінцем VІІ ст. н.е. Підтвердженням такого датуваня може послужити знайдена у верхньому горизонті городища мідна посріблена візантійська монета, на жаль, погано збережена і нечітка. Це монета імператора Юстина (518 – 527) або, що більш імовірно, Юстиніана І (527–565)104. Враховуючи, однак, те, що монета вживалась як прикраса, найбільш реальною її датою слід вважати другу половину VІ – першу половину VІІ ст. н.е.
Таким чином, датування верхнього горизонту городища в с. Зимне Волинської області, часом між кінцем V і кінцем VІІ ст. н.е. можна вважати достатньо обґрунтованим і доведеним. Матеріали, здобуті під час досліджень цієї пам’ятки, можуть у майбутньому стати свого роду еталоном для датування синхронних пам’яток Волині і суміжних районів, які часто позбавлені надійних датуючих матеріалів.
Дуже цікавою є наявність у культурному шарі городища та у попелі вогнищ численних розрізнених людських кісток, дуже часто зі слідами обпалення. Найпростіше було б вважати, що це останки мешканців городища, які загинули під час нападу і пожежі. Однак відкрита у Зимному картина помітно відрізняється від того, що бачимо, наприклад, на городищах у Райках105, де мешканці загинули при подібних обставинах. Там кістяки захисників лежать в анатомічному порядку, і на основі їх положення можна відгадати навіть, за яких обставин загинув кожний із мешканців. На городищі у с. Зимному виявлено досі лише один такий кістяк, зате уся територія городища насичена розрізненими людськими кістками, серед яких є фаланги пальців, куски щелеп та невеликі частини черепної коробки. Людські кістки лежать вперемішку з тваринними.
За припущенням В. Ауліха, на Зимнівському городищі знаходився адміністративно-господарський, а може й культовий центр невеликого племені, яке входило, ймовірно, до дулібського племінного союзу106. Тут могла бути постійна садиба вождя племені і його дружини, де вони проводили більшу частину свого часу. Саме їм належала зброя і прикраси, виявлені на городищі. Тут також проживали ремісники, які обслуговували дружину.
Зимнівське городище не є відокремленою пам’яткою, воно наледить до групи пам’яток другої половини І тисячоліття н.е., які розташовані у різних районах центральної і східної Європи. Цю групу пам’яток об’єднує не тільки їх хронологічна належність, але перш за все характер матеріальної культури і, особливо, керамічного матеріалу.
На території Західної Волині пам’ятки з керамікою, аналогічною кераміці Зимнівського городища, виявлені у басейні Західного Бугу – на урочищах „Базничисько”107 і „Горохів”108 біля с. Ріпнів, Львівської області, а також у с. Великий Боратин, Волинської області, у басейні р. Стир, і біля с.Колесники, Ровенської області, над р. Горинь109. У Подністров’ї напівземлянкові житла з дуже близьким за характером керамічним матеріалом виявлені у с. Незвисько, Івано Франківської області.110 Цілі групу пам’яток з керамікою подібного типу виявлено на території прип’ятського Полісся111.
Безперечно, дальше дослідження цієї групи пам’яток дозволить виділити численні її локальні варіанти. На даному етапі дослідження нам важливо підкреслити, однак, той факт, що ареал поширення пам’яток з керамічними комплексами, близькими до комплексу верхнього горизонту Зимніського городища, збігається з територією, яку заселяли східні і західні слов’янські племена. Звідси можна зробити висновок, що пам’ятки цього типу відбивають певний закономірний етап розвитку загальнослов’янської матеріальної культури.
Подібне за своєю топографією і синхронно хронологічно Зимнівському городищу поселення було відкрито на правому березі Західного Бугу в с. Лежниця Волинської області. Воно розташовувалось на височині 15 – 20 м над оточуючою долиною. На думку В.Д, Барана, цілком ймовірно, що в процесі розкопок можуть бути виявлені і сліди штучних укріплень112.
Серед городищ, які хронологічно належать до другої половини I тисячоліття н. е. на території Західної Волині, слід назвати укріплене поселення в ур. Городище біля с.Хотомель Давид - Городокського району, Брестської області, Білорусія. Городище розташоване на невеликому пагорбі, з трьох сторін захищеному річкою та болотами. Північний та південний схили пагорбу дуже стрімкі. Значний внесок у вивчення пам’ятки зроблено Ю.В. Кухаренком, під керівництвом якого у 1954-57 рр. проводились археологічні дослідження(рис.3.)113. У ході вивчення пам’ятки було з’ясовано, що найбільш доступні західна і , зокрема, східна сторони городища були укріплені подвійними валами. Між валами, а також з напільної сторони зовнішніх валів були викопані рови. Крім того північні і південні краї були підсипані. Утворившись таким чином площадка городища мала форму овала розміром 30х40 метрів. Культурний шар на городищі розділяється на горизонти вугільним прошарком114. Нижній горизонт культурного шару бідніший на речові знахідки. Залишків житлових споруд не простежено, виявлено лише великі коритоподібні ями, з яких взято землю для засипу дерев’яних конструкцій валу. Багатший археологічний матеріал знаходиться у верхньому шарі. Серед якого значну частину займає кераміка та предмети озброєння. На другому етапі функціонування, на городищі, на думку Русанової І., існували наземні житла стовпової конструкції115. Якими подіями зумовлена наявність вугільного прошарку на території городища – залишається нез’ясовано.
На городищі і селищі у с. Хотомель знайдена велика кількість глиняного посуду, більшість становить ліпний, проте поряд з ним в одному комплексі знаходиться і посуд зроблений на гончарному крузі. За підрахунками Русанової І., на городищі гончарний посуд становив 20, а на селищі біля 30 % від загальної кількості116. У нижньому культурному шарі знайдено посуд празького типу, аналогічний, що і на городищі у с. Зимно. Це дозволяє датувати його VI-VII ст. У культурному шарі, що прикриває шар пожежі зверху, посуду празького типу уже небагато. У той же час з’являється ліпний посуд більш розвинутих форм, в тому числі і посуд, верхня частина якого підправлена на гончарному крузі, а також посуд цілком зроблений на гончарному крузі. Ліпний посуд цього шару, а також посуд, який лише підправлений на гончарному крузі, аналогічний до посуду із поселення в селі Луці-Райковецькій, що відноситься до VIII- IX ст.117 Перші зразки посуду, зробленого на гончарному крузі, з’являються у VIII ст., проте основна його маса відноситься до IX-X ст.118 На селищі немає культурного шару чи окремих комплексів, у яких знаходилась б тільки кераміка празького типу. Посуд цього типу знаходиться разом з більш пізнім, в тому числі і гончарним. Глиняний посуд і інший речовий інвентар, знайдений на селищі біля городища у с. Хотомель, хронологічно відповідають верхньому горизонту культурного шару городища, тобто відносяться до IX-X ст.
Городище у с. Хотомель виникло одночасно з городищем в с. Зимно, проте існувало значно довший період. Городище не було місцем постійного проживання. В ньому переховувалось у випадку небезпеки населення, яке проживало в селищі біля городища. Підтвердженням цієї тези є те, що на городищі в с. Хотомель, крім уламків глиняного посуду, знайдено багато предметів озброєння. На відміну від городища, у селищі - багато знарядь праці. Отже, воно відноситься до городищ-сховищ.
Серед більш пізніх городищ, які відносяться до кінця I тисячоліття н.е. слід назвати укріплене поселення у с. Бабка Володимирського району Рівненської області. Воно знаходиться в ур. Городище, на східному краю невисокого південного пагорба.Городище майже кругле в плані, оточене концентричним земляним валом висотою біля 5 м. За валом помітні останки заплившого рову. Основна частина площадки городища покрита невеликим лісом і кущами. Центральна її частина підвищена, а до країв, тобто в сторону вала, площадка понижується. Діаметр площадки біля 30 м (рис.4.)119. Біля городища на тому ж пагорбі знаходиться селище. Довжина пагорбу біля 1 км, середня ширина біля 200м120 .Зі всіх сторін він оточений заболоченим лугом, покритим лісом і кущами. Територія, де розташоване селище, дуже розорана. У 1957-58рр. на городищі і селищі проводились археологічні дослідження за участю І. Русанової, Б. Миролюбова, Ю. Кухаренка121. Була повністю розрита площадка городища і частина валу в культурному шарі. На площадці городища знайдено уламки глиняного посуду та крем’яні вироби. Приблизно половина уламків кераміки, зроблена на гончарному крузі, решта – ліпна. Посуд аналогічний, що і у верхньому горизонті культурного шару на городищі у с. Хотомель. Жодних слідів житлових чи інших споруд на городищі не виявлено. Дерев’яні конструкції валу згоріли. По краю площадки городища знаходиться ряд ям, очевидно, з них був взятий пісок для насипання валу. Одночасно з розкопками на городищі проводились дослідження і в селищі. Порівняно з городищем культурний шар у селищі більш багатий на речові знахідки, головним чином уламки глиняного посуду. Більшість посуду становить ліпний, тільки 28 % становить посуд зроблений на гончарному крузі122. Крім того, на селищі виявлено чотири споруди: дві житлові, решта, очевидно, мали господарське призначення. На основі аналізу кераміки, яка була знайдена під час розкопок на городищі у с. Бабка, можна стверджувати, що воно синхронне до городища у с. Хотомель, яке існувало після пожежі. Очевидно, також відноситься до городищ – сховищ.
Ще одне городище було відкрито у с. Головно Любомильського району Волинської області. У 1958 р. розкопки на зазначеній вище території проводив Ю.В. Кухаренко123. Було розкопано 250 м2, що становило 1/5 частину площадки городища. Городище кругле, оточене невисоким земляним валом і заплившим ровом (рис.5). Вал раніше розорювався і на даний час висота його не перевищує 1 м. В основі валу знайдені дерев’яні конструкції: довгі колоди, які лежали паралельно по краях початкового валу і утворювали своєрідний коридор шириною 5 м. Простір між ними був заповнений піском і глиною. Верхню частину валу реконструювати не вдалося. Діаметр площадки городища становить біля 30 м. Центральна частина її дещо підвищена. Краї мають незначний нахил в сторону валу. Споруд на центральній частині площадки не виявлено. Тільки на краю площадки була зафіксована споруда, яка лише частково була розкопана. Тому про її реконструкцію говорити не доводиться. Речових знахідок у культурному шарі на городищі мало. Майже вся кераміка, знайдена на городищі, була зроблена на гончарному крузі. Уламки ліпного посуду представлені лише одиничними знахідками. У культурно-стратиграфічному відношенні окремого горизонту культурного шару вони не складають. Ліпна кераміка належить до житомирського типу. За керамічним матеріалом, який знайдений на городищі, його можна віднести до кінця І тис. н.е. Луг, на якому знаходиться городище, низький, місцями, у тому числі й біля самого городища болотистий. Весною, в роки великого наводнення, територія кругом городища заливається водою. З півночі і північного заходу до городища прилягає синхронне йому селище. Можливо, дане городище також належало до городищ-сховищ. Проте, це припущення потребує додаткової аргументації.
Перші городища на території Західної Волині з'являються у VІ-VІІст.н.е. у селах Зимно та Хотомель. Зимнівське городище після пожежі у VІІст. Припиняє своє існування, натомість городище у с. Хотомель відроджується. У VІІІст. н.е. виникає городище у с. Бабка, а в кінці тисячоліття - у с. Головно. За функціональним призначенням городища слов'янського часу на означеній території належать до городищ-сховищ (городища у селах Хотомель, Бабка, Головно) та городищ – адміністративно-господарських центрів(Зимнівське городище). Виникнення перших городищ свідчить про глибокі зміни в структурі східнослов’янського суспільства, які в кінцевому рахунку приведуть до утворення держави.