Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра археології та

історії стародавнього світу

Городища слов’яно-руського часу на території

Західної Волині

Магістерська робота

студентки 5-го курсу

історичного факультету

Палій О. М.

Науковий керівник

доц. Филипчук М. А.

Львів – 2006

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………3-9

Розділ І

Історіографія …………………………………………………………...10-18

Розділ ІІ

Городища слов’янського часу …………………………………………19-34

Розділ ііі

Городища давньоруського часу ………………………………………35-54

Висновки…………………………………………………………………55-57

Список використаних джерел та

літератури ……………………………………………………………….58-66

Список скорочень........................................................................................67

Додатки........................................................................................................68-83

Вступ

Вивчення залишків давніх поселень дозволяє вирішувати найважливіші проблеми життєдіяльності давньоукраїнського населення. Розширення географії розкопок і збільшення масштабів робіт дають можливість всесторонньо досліджувати характерні риси і особливості, властиві різним типам слов’янських та давньоруських поселень. Сучасна археологічна класифікація за зовнішніми ознаками виділяє дві великі групи: укріплені (городища) і неукріплені (селища) поселення.

Далеко не всі укріплені поселення, залишки яких збереглися до наших днів і відомі під загальною назвою городищ, були в давнину містами в прямому розумінні цього терміну, який означає укріплене поселення з певним соціально-економічним змістом¹. Термін „городище” застосовується уже в давньоруський час для позначення укріпленого населеного пункту „града”. Так, у розповіді Нестора про заснування Києва можна прочитати: „И створиша градъ во имя братья своего старъшего”². Там же знаходимо: „и суть грады ихъ (уличів – авт.) и до сего дне”³. Поряд з цим, літописи, називаючи „городи”, не розрізняють різних типів цих укріплених поселень. Про давність цього терміну говорить і той факт, що багато з існуючих досі населених пунктів, поблизу яких є залишки земляних укріплень, мають назву „городище”. Більшість городищ не зберегли своїх давніх назв і зараз називаються лише умовно, від назви найближчого населеного пункту.

Термін „городище” доволі широкий, він означає залишки давнього, укріпленого кількома деревоземляними, глинобитними, кам’яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, поселення⁴ („города”, „града”), незалежно від його давньої соціально-економічної ролі. Таким чином, найхарактернішою ознакою будь-якого городища є вали і рови, які оточують замкнуту площу, призначену для заселення, що забезпечували оборону населеного пункту. Як правило, поблизу городища знаходилось неукріплені поселення селища, які становили єдиний поселенський комплекс⁵.

Необхідно зазначити, що значна частина городищ пристосована до рельєфу місцевості і споруджувались здебільшого на пагорбах з стрімкими схилами, берегових мисах, в оточенні боліт, що значно посилювало їх обороноздатність. У більшості з них укріплена тільки одна частина. Проте існують городища розмежовані валами і ровами на 2–3 укріпленні площадки.

Дослідження такої важливої археологічної категорії пам’яток як городища передбачає вивчення їх топографії, планувальної структури соціального навантаження, економічної функції тощо і дозволяє значно розширити відомості про життєдіяльність суспільства у слов’янський та давньоруський час.

Велика кількість поселень укріпленого характеру відома і на території Західної Волині. Волинська земля окреслена вододілами: з півночі – Західним Бугом, Наревом і Прип’яттю, з півдня – верхів’ями Західного Бугу і Дністра, зі сходу – Случчю, із заходу – Вепром (рис.1.)⁶. За сучасним політико-адміністративним поділом, ця територія Волинської, Рівненської, північних районів Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей України; Брестської області Республіки Білорусь та східних районів Люблінської й Підляського воєводств Республіки Польща.

За підрахунками П. Раппопорта на цій території у Х–ХІV ст. було втричі більше городищ, ніж на території сусідньої Галицької землі⁷. Крім того, на території Західної Волині укріплені поселення розміщенні значно щільніше, ніж на сусідніх землях, що, очевидно, пояснюється необхідністю захисту краю від нападів західних сусідів. Лише незначна частина з них проіснувала протягом багатьох століть і збереглась до наших днів. До таких належать міста – Володимир-Волинський, Белз, Буськ. Проте, від більшості літописних і невідомих за назвою укріплених поселень збереглися тільки їхні городища та назви урочищ.

Вивчення укріплених поселень на території Західної Волині розпочалося у кінці ХІХ ст. Однією з перших на рубежі століть вийшла праця В. Антоновича⁸. Предметом наукових зацікавлень дослідника були, зокрема, і давньоруські городища. Однак, він обмежився їх обстеженням і розвідковими роботами. Вченому належить також заслуга створення першої археологічної карти Волинської землі⁹. У даній роботі вперше подана інвентаризація усіх відомих археологічних пам’яток на території Волині. Довгий час це джерело було одним з основних довідників, незважаючи на низку значних недоліків. Однією із історичних вад цієї карти є те, що вона охоплювала далеко не всі пам’ятки, деякі з них були охарактеризовані неповно, а то й помилково.

Володимиру Антоновичу належить і спроба локалізації давньоруських літописних міст Волині, зокрема Пересопниці¹⁰, за археологічними матеріалами.

Варто зазначити, що в кінці ХІХ ст. увагу дослідників в першу чергу привертали міста, згадувані в літописі. Так, в цей час розкопувалися храми у Володимирі-Волинському та Холмі.

В період між двома світовими війнами проводились роботи чисто краєзнавчого характеру, результати яких були опубліковані О. Цинкаловським.¹¹ У монографії подані усі відомі досліднику пам’ятки на території Волині, серед яких і охарактеризовано окремі укріплені поселення регіону.

Дослідження городищ Західної Волині у міжвоєнний період можна визначити як спорадичні, а систематичне вивчення ранньосередньовічних міст розпочалося лише після другої світової війни.

Відомості про давньоруські пам’ятки Західної Волині, в тому числі і городища, подані в монографії О. Ратича¹². Це – узагальнена праця, в якій згадуються відомі городища в Белзі, Буську, Володимирі-Волинському, Зимному, Луцьку та інших. Детальніша ж інформація про оборонні укріплення Галицько-Волинської Русі міститься в окремій статті О.Ратича¹³.

Проблеми історії давньоруських городищ Волині, їх топографія, характер оборонних укріплень досить докладно розглянуті в фундаментальній монографії П. Раппопорта, присвяченій війсьвому зодчеству західноруських земель Х-ХІV ст.¹⁴

На початку 70-их років минулого століття побачила світ і монографія В. Ауліха, присв´ячена дослідженням єдиного, майже повністю, розкопаного городища VI–VII ст. в с. Зимно¹⁵. У даній праці містяться відомості про топографію городища, характер оборонних укріплень, проведено аналіз речового інвентаря, зроблено спробу реконструкції даної пам’ятки.

У кінці 80-х рр. ХХст. була опублікована праця А.Кузи, присвячена малим містам на території Русі¹⁶. У роботі подано аналіз розмірів городищ, систематизований перелік ознак, які притаманні міському типу поселень, охарактеризовано низку міст на території Волині.

Інформація про окремі городища та міста Західної Волині міститься у колективних монографіях. Це, зокрема, – „Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья”¹⁷; „Древняя Русь. Город, замок, село”¹⁸ .

Невелику за обсягом інформацію стосовно городищ досліджуваного регіону можна знайти і у працях М. Кучінка та Г. Охріменка¹⁹, В. Коноплі²⁰ та інших дослідників, що займаються археологічним картографуванням даної території в новітній час.

Проблеми розташування, конструкції укріплень, розмірів городищ присутні у монографії М. Кучінка, яка була опублікована у 1994 р.²¹ Детальніше розглянуті перелічені вище проблеми у наступній монографії з згаданого археолога²². Розкрито роль та місце окремих городищ у певній окрузі, проаналізовано основні критерії міст та шляхи їх становлення.

Важливим джерелом для вивчення городищ є писемні. Особливо цінними є літописні дані – це перші зразки про більшість літописних міст, повідомлення про розселення племен, та інші події.

Не менш важливим джерелом є топоніміка. Поява географічних назв, як правило, було зумовлена певними історичними явищами, що мали місце на означеній території і назви типу „городище”, „городисько”, „вал” вказують, очевидно, на існування в минулому укріплень.

Проте, найвагомішими серед джерел є археологічні, які дають можливість вивчати ті сторінки історії, які не достатньо висвітлені в писемних джерелах. Значна частина археологічних джерел на даний час залишається не опублікованою.

Як бачимо, дослідження даної категорії археологічних пам’яток на території Західної Волині проводилися ще в кінці ХІХ ст. і проводяться у наші дні. В їх результаті було накопичено величезний матеріал з історії цього регіону, що без сумніву, є надійним джерелом для вивчення життя, побуту, господарських та суспільних відносин давньоукраїнського населення.

Проте волинські городища до сьогоднішнього часу не вивчалися, так би мовити, системно. Слід зазначити, що не в кожному випадку складались плани городищ, часто не проведено чітко хронологічного означення часу їх існування, не завжди докладно з’ясована структура укріпленого поселення, інколи, поза увагою дослідників залишились і оборонні споруди. Однією із найважливіших проблем слов’янських та давньоруських городищ є соціальна типологія. Їх розвиток характеризувався не лише загальними закономірностями, але й іноді досить суттєвими особливостями. Останні обумовлювалися ієрархією міст, природно-географічними умовами регіонів, наявністю чи відсутністю зовнішньої ієрархії та багатьма іншими факторами²³. На нашу думку, городища Західної Волині, як однієї із важливих територій, що входили до складу Києворуської держави, а в наступний період – Галицько-Волинського князівства, вимагають більшої уваги науковців. Насамперед, це стосується вивчення їх соціальної типології, за якою стоїть соціально-економічне та духовне життя населення. Так, проведена Б. Тимощуком соціально-типологічна і хронологічна класифікація городищ Українського Прикарпаття дозволила виділити на території Буковини городища-сховища, городища-адміністративно-господарські центри, городища святилища, городища-князівські фортеці²⁴.

Сучасний стан досліджень, зокрема, класифікація городищ за формою, дозволяє застосовувати методичні розробки Б. Тимощука до території Західної Волині і виділяти подібні типи укріплених поселень в її межах. виходячи з цього актуальність даного дослідження не викликає сумнівів, адже володіння інформацією про соціальну типологію городищ досліджуваного регіону з одного боку наявний рухомий і нерухомий матеріал з іншого, дозволять набагато ширше висвітлювати не лише побут, господарську діяльність давнього населення, але й зробити вагомі кроки у вивченні механізмів державного устрою населення в слов’янський та давньоруський час.

Нижня хронологічна межа дипломної роботи визначається VI–VII ст. н.е. і обумовлена тими соціально-економічними змінами в житті місцевих слов’ян, що призвели до виникнення перших городищ на Західній Волині. Верхня визначається серединою ХІІІ ст., і пов’язується із подіями монголо-татарського завоювання. На основі цих дат визначено і хронологічний принцип написання роботи.

Метою дипломної роботи є з’ясування структури та характеру оборонних споруд городищ слов’яно-руського часу та іх класифікація.

Виходячи з мети і було сформульовано основні завдання роботи, основними з яких є:

аналіз історіографії, яка стосується проблем виникнення та функціонування городищ Західної Волині;

аналіз забудови, характеру оборонних укріплень городищ слов’янського часу VI–Х ст;

аналіз основних типів городищ давньоруського часу на досліджуваній території.

Відповідно до мети та завдань було побудовано і структуру дипломної роботи. Вона складається з вступу, 3-х розділів, висновків, додатків. У вступі розглянуто актуальність даної проблеми, зроблено короткий аналіз історіографії та джерел, подано структуру роботи. У першому розділі проаналізовано історіографію з даного дослідження. У другому розділі йдеться про городища слов’янського часу. Третій розділ присвячений городищам давньоруського часу. Додається також список використаних джерел та літератури.