- •1. Оп як сусп.-економ. Чинник і галузь науки, основні етапи її р-ку.
- •2. Стан оп в Україні та в ін. Країнах.
- •3. Мета, завдання, зміст курсу «ооп», зв’язок з ін. Дисциплінами.
- •4. Основні поняття у галузі охорони праці.
- •5. Основні законодавчі акти про оп.
- •6. Основні положення Закону України «Про оп».
- •7. Окремі положення трудового законодавства.
- •9. Оп інвалідів та неповнолітніх.
- •10. Державні нормативні акти про оп.
- •11. Державне соціальне страхування.
- •12. Відповідальність за порушення законодавства про оп.
- •13. Міжнародне співробітництво у галузі оп.
- •14. Органи держ. Управління оп.
- •15. Сиситема управління оп.
- •16. Служба оп підприємства.
- •17. Комісія з питань оп підприємством.
- •18. Паспортизація та атестація робочих місць.
- •19. Нормативно-правова база навчання з оп.
- •20. Види інструктажів та порядок їх проведення.
- •21. Пропаганда оп.
- •22. Органи держ. Нагляду за оп.
- •23. Громадський контроль за дотриманням законодавства.
- •24. Триступеневий адміністративно-громадський контроль.
- •25. Поняття про виробничий травматизм та проф. Захв.
- •26. Методи аналізу виробничого травматизму.
- •27. Розслідування та облік нещасних випадків.
- •28. Спеціальне розслідування.
- •29. Розслідування проф. Захворювань.
- •30. Причини виробничого травматизму.
- •31. Принципи надання 1 долікарської допомоги.
- •32. Послідовність надання 1 допомоги.
- •33. Надання 1 допомоги при різних видах виробничих уражень.
- •68.Термічні впливи
- •69.Особливі види травм
- •70.Отруєння
- •34. Знаки небезпеки та сигнальні кольори.
- •35. Законодавство в галузі гігієни праці.
- •36. Фізіологічні особливості різних видів діял.
- •37. Гігієнічна класифікація умов праці.
- •38. Мікроклімат виробничих приміщень.
- •39. Забруднення повітря.
- •40. Вентиляція.
- •41. Освітлення виробничих приміщень.
- •42. Шум. Дія на організм л-ни.
- •43. Вібрація.
- •44. Випромінювання.
- •45. Засоби індивід. Захисту.
- •46. Вимоги безпеки щодо організації робочих місць.
- •47. Правила безпеки під час проведення сусп. Корисної праці.
- •48. Електробезпека.
- •49. Основні причини пожеж.
- •50. Теоретичні основи горіння.
- •51. Пожежовибуховість об’єкта.
- •52. Система протипожежного захисту.
- •53. Порядок дій у разі пожежі, евакуація.
- •54. Способи та засоби пожежогасіння.
2. Стан оп в Україні та в ін. Країнах.
За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис. гине.
Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 1551— смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.
Статистичні дані свідчать, що:
— кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;
— в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;
— кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи; .
— в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина; ,
— кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.
На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного \ контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.
За даними журналу „Охорона праці" (різних років) можна скласти таку статистику травматизму по Україні за останні 5 років (табл. 1):
Вищенаведені дані свідчать про те, що намітилась позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак—зменшенням несприятливих виробничих факторів, що впливають на працівників, та скороченням чисельності останніх.
Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500—1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні — поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн. грн., або 950 грн. у розрахунку на одного постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди заподіяної життю і здоров'ю працюючих досягли майже 400 млн. грн.
Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991—1998 рр. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37,3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.
Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули.
Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганський. Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.
