Статевий процес (а—є) та безстатеве роз­множення поділом (ж) інфузорії-туфельки:

а-е — різні етапи кон'югації; е — одна з особин після за­вершення кон'югації: І — руйнування макронуклеуса; 2 — поділ мікронуклеуса; 3 — мігруюче ядро; 4 — стаціонарне ядро; ж: 5 — поділ мікронуклеуса; 6 — поділ макронуклеу­са; 7 — сполучний тяж між утворюваними мікронуклеуса-ми; 8 — травна вакуоля; 9 — трихоцисти; 10 — перетяжка протоплазми, що готує повне розділення інфузорії навпіл

Форамініфери — морські найпростіші типу Саркодові. Розміри цих найпростіших у поперечному зрізі сягає 2—3, іноді 6 см. Ха­рактерною ознакою є наявність захисної черепашки (з карбонату кальцію або піщинок), яка може мати складну будову. Черепашки різні за будовою (мал. 3.6). Усередині черепашки розміщене тіло форамініфери, яке нагадує тіло амеби. Черепашка пронизана числен­ними дрібними порами у. має великий отвір — устя. Крізь пори й устя виходять тоненькі псевдоподії, які галузяться і в певних місцях зливаються. Так утворюється ловильна сітка. Цитоплазма не­справжніх ніжок перебуває в безперервному русі: вона циркулює від середини до периферії. Частинки поживи прилипають до не­справжніх ніжок і, ніби стрічкою транспортера, прямують усередину, де і перетравлюються. Більшість форамініфер лежить на дні — це бентосні організми морів. Близько третини дна Світового океану вкрите їхніми черепашками.

У клітині форамініфери міститься одне або кілька ядер, які мо­жуть поділятися на вегетативні та генеративні (як в інфузорій).

Життєвий цикл більшості форамініфер відбувається з чергуван­ням нестатевого і статевого розмноження. Особини, що виникають у результаті поділу (тобто нестатевого розмноження), з часом виробляють дрібні статеві клітини. Статеві клітини різних особин зливаються попарно й утворюють зиготу, з якої розвивається осо­бина, що розмножується мітотичним поділом.

З черепашок форамініфер формуються поклади крейди та вапня­ку. Після загибелі тварин вони осідають на дно. Цей процес осідан­ня триває мільйони років, внаслідок чого утворюються відклади черепашок. Такі гірські масиви, як Піренеї, Альпи, Гімалаї, місцями складаються з форамініферних вапняків, які здавна використову­ють як будівельний матеріал.

Форамініфери:

а — раковини різних форамініфер: 1—9 — од­нокамерні раковини у вигляді мішечків (1), тру­бочок (3—13), спіральні, часто склеєні з піщи­нок (8, 9); 10—15 — багатокамерні раковини: прямі (10, 11), спірально закручені (12, 13) дво­рядні (14), складно збудовані — внутрішні ка­мери розміщені по спіралі, зовнішні — розмі­щені концентричними шарами; б — життєвий цикл форамініфери Elphidium criapa: зліва вниз — вихід зародків, що утворилися в результаті безстатевого роз­множення; зверху — вихід гамет та їх копуляція; в — крейда під мікроскопам

Радіолярії (променяки), на відміну від форамініфер, вхо­дять до складу планктону. Утримуватися на плаву їм вдається, зокре­ма, завдяки краплинам жиру в цитоплазмі. Вони мають внутрішньо­клітинний скелет з кремнезему складної будови. Тоненькі псевдо-події утворюють навколо клітини ловильну сітку, за допомогою якої захоплюється здобич. Розмножуються здебільшого нестатево. У цитоплазмі променяків часто мешкають одноклітинні водорості (мутуалізм). У разі нестачі їжі променяки деяку їх частину пере­травлюють.

Радіолярії впродовж сотень мільйонів років беруть участь в утво­ренні осадових порід. Зокрема, переважно з відкладів решток радіо­лярій складається острів Барбадос у Карибському морі. З радіолярій також утворюються поклади, з яких добувають яшму, опали тощо.

Радіолярії:

а — таласікола (Thalassicolla), всередині — центральна капсула, оточена вакуолізова-ною позакапсулярною плазмою, зовні — численні псевдоподії; б і в — акантарія (Acantharia), об'єм якої змінюється вна­слідок скорочення міофрісків; г — акантометра (Acanthometra): 1 — скелетні гол­ки; 2 — псевдоподії; 3 — м'язові воло­конця (міонеми); 4 — позакапсулярна плазма; 5 — внутрішньокапсулярна плаз­ма; 6 — ядра; З — актиносферіум (Actinosphaerium): 1 — ектоплазма; 2 — ендо­плазма; 3 — пульсівна вакуоля; 4 — аксоподії; 5 — ядра; б — травна вакуоля

Роль морських одноклітинних в утворенні осадових порід та як «основних.копалин». Як видно із викладеного вище, з мор­ських одноклітинних упродовж тривалого часу в історії Зем_уі ут­ворювалися поклади. Приблизно половина із більш як 40 тис. опи­саних нині видів найпростіших становлять викопні форамініфери, повсюдно використовувані геологами як керівні копалини. Таке ви­значення віку порід стає можливим внаслідок того, що одні види організмів, які жили у певні геологічні епохи, замінювалися в май­бутньому іншими видами. Таким чином, за визначенням видо­вого складу форамініфер геологічної проби можна приблизно дізна­тися про її вік.

Одноклітинні ґрунту та їхня роль у процесах ґрунтоутворення. У ґрунтах усіх типів є представники амеб, джгутикових, інфузорій тощо. Вони живуть у капілярах ґрунту, заповнених водою. Джере­лом живлення цих найпростіших є ґрунтові бактерії, водорості, гриби або рештки відмерлих організмів. Активність ґрунтових одноклітин­них визначається наявністю вологи в ґрунті. Засуху вони витриму­ють у вигляді цист.

Особливістю найпростіших ґрунту є їхні малі розміри, які в 5— 10 разів менші за розміри близьких до них форм, що населяють прісні водойми або моря. їхня чисельність може сягати кількох сотень тисяч клітин в 1 г ґрунту, а біомаса — 30—40 г/м².

Розкладаючи органічні речовини, найпростіші ґрунту разом з іншими організмами, що живуть у ньому, беруть участь у процесах ґрунтоутворення.

Симбіотичні одноклітинні: мутуалісти, коменсали, паразити (дизентерійна амеба, трипаносоми, малярійний плазмодій). Ди­зентерійна амеба живе в товстій кишці людини. За певних умов вона живиться бактеріями мікрофлори кишок, не завдаючи шкоди людині. Таке явище, коли паразит живе в організмі хазяїна, але не шкодить йому, називається безсимптомним паразитоносійством. Носій амеб може їх поширювати. Амеби виводяться з його калом назовні у формі цист, які тривалий час зберігають живучість. По­трапляти до організму людини цисти можуть переважно з некип'я-ченою питною водою, немитими овочами.

За інших умов дизентерійні амеби проникають в оболонку кишок і починають живитися клітинами крові. Кишки через це вкривають­ся виразками, травлення порушується. Виникає кривавий пронос. Розвивається захворювання — амебна дизентерія. Хвора людина виділяє близько 300 млн цист за день.

Цикл розвитку плазмодія малярійного: 1 — спорозоїти; 2, 3 — шизогонія (нестатеве розмноження) в печін­ці; 4 — вихід мерозоїтів із зруй­нованої клітини печійки (2—4 — прееритроцитарна стадія розвит­ку плазмодія); 5 — 10 — еритроци-тарна шизогонія (5 — молодий шизонт у вигляді кільця; 6 — ріст шизонта; 7—8 — поділ ядер усе­редині шизонта, що розвивається; 9—10 — розпадання на мерозоїти та вихід їх із зруйнованого ерит­роцита; 11, 12 — розвиток макро-гаметоцита; 11а, 12а — розвиток мікрогаметоцита; 13 — макрога-мета; 14 — мікрогаметоцит; 15 —-утворення мікрогамет; 16 — ко­пуляція; 17 — зигота; 18 — рух­лива зигота (оокінета); 19 — про­никнення оокінети крізь стінку кишок комара; 20 — перетворен­ня оокінети на ооцисту на зов­нішній стінці кишок комара; 21,22 — ріст ооцисти з поділом ядра; 23 — зріла ооциста із спорозоїта-ми; 24 — спорозоїти виходять із ооцисти; 25 — спорозоїти в слин­ній залозі комара