Лейшмавії:

а — паразити в клітині хазяїна (1 — лейшманії; 2 — ядро клітини хазяї­на); б — джгутикові форми лейш­манії в культурі; в — спричинена лей-шманіями виразка на руці людини

Амеби:

а — амеба-протей; А — загальний вигляд; Б — поділ амеби; В — інцистування амеби після дроблення; / — ектоплазма; 2 — ендоплазма; З — ядро; 4 — пульсівна вакуоля; 5 — псевдоніжки захоплюють водорість; 6 — травна вакуоля; 7 — центро­соми; 8 — поділ ядра; 9 — оболонка цисти; 10 — молоді амеби; б — амеба-багатоніжка: стадії поділу: 1 — ядро; 2 — псевдоніжки; 3 — скоротлива вакуоля; 4 — поділ ядра;

в — схема життєвого циклу амеби дизентерійної: 1,2 — циста, яка потрапила в травний канал; 3 — амеби, які утворюються при виході із цисти; 4 — дрібна вегетативна форма (forma minuta) — основна ланка в життєвому циклі амеби; 5 — 10 — виділені з. фекаліями у навколишнє середовище цисти, які знову можуть потрапити в організм хазяїна; 11 — вегетативна форма, трапляється в кров'янис­то-слизистих виділеннях хворого (у зовнішньому середовищі гине); 12 — велика вегетативна форма (forma magna), яка проникає в тканини слизової оболонки ки­шок; 13, 14 — велика вегетативна форма, яка виходить у просвіт кишок (при виведенні в зовнішнє середовище гине)

Прісноводні та морські найпростіші, роль їх у природі та житті людини. Амеба протей — характерний представник типу Саркодо­ві. Живе в прісних водоймах. Досягає довжини 0,5 мм.

Форма тіла непостійна. Зовнішній шар цитоплазми (ектоплазма) більш щільний, ніж внутрішній (ендоплазма), в ньому практично немає органел загального призначення. Пересувається за допомогою псевдоподій. Тіло ніби перетікає із однієї частини в іншу. Псевдоподії (несправжні ніжки, корененіжки) слугують і для захоплення поживи (ендоцитоз). Амеба живиться бактеріями, одноклітинними водорос­тями, іншими дрібними найпростішими. Вона обтікає псевдоподія-ми поживні частинки з усіх боків, псевдоподі ніби «замикають» грудочки (фагоцитоз) або краплини (піноцитоз) у пухирець, утво­рюючи фагосому, яка опиняється в цитоплазмі. Фагосома, вкрита цитоплазматичною мембраною, зливається з лізосомою, перетворюю­чись на травну вакуолю. Під дією ферментів лізосоми відбувається травлення (внутрішньоклітинне). Продукти розщеплення розподі­ляються по цитоплазмі. Вакуоля з неперетравленими залишками підходить до поверхні тіла, і вони викидаються назовні.

У тілі амеби є також скоротлива (пульсівна) вакуоля. Вона здійснює осморегуляцію та виведення рідких продуктів обміну ре­човин. Амеба настільки маленька, що кисень, розчинений у водоймі, потрапляє в клітину шляхом дифузії.

В амеби одне ядро. Розмножується вона безстатево, мітозом з наступним поділом тіла навпіл (цитокінез).

За несприятливих умов (зниження температури, висихання во­дойм, нестача поживи) амеби стають неактивними, вкриваються міцною оболонкою і утворюють цисту. При цьому зникають псевдо­події, вміст цитоплазми ущільнюється, клітина набуває кулястої форми. У стані цисти амеби здатні упродовж багатьох місяців вит­римувати несприятливі умови. У разі поліпшення умов амеби вихо­дять із оболонок і повертаються до активного життя.

Евглена зелена. Сучасна систематика не дає однозначної відповіді на запитання, до якого царства — Рослини чи Тварини — належить цей вид. Часто цю найпростішу істоту позиціонують як представ­ника типу Джгутикові (Саркоджгутикові). На передньому кінці тіла в неї є заглибина — клітинний рот, і саме від цього місця відходить єдиний джгутик цієї тварини. Джгутик робить обертальні рухи і, вгвинчуючись у воду, створює потік води, яким до клітинного рота надходять частинки поживи (наприклад, бактерії), які евглена поїдає. Проте вона може живитися й автотрофно. В тілі евглени є хлоропласти, завдяки яким вона здатна фотосинтезувати. У темря­ві евглена живиться як тварина, а на світлі — і як тварина, і як рослина (міксотрофне живлення). Біля основи джгутика евглена має світлочутливе вічко, яке ви­конує функцію фоторецептора, забезпечуючи фототаксис.

Інфузорія-туфелька — представник типу Війчасті. Серед найпро­стіших є найскладніше організованою. Трапляється у прісних водой­мах і морях. Серед інфузорій багато паразитичних форм. Характерна особливість їхньої будови — постійна форма тіла, дво-ядерність, наявність клітинного рота, клітинної глотки, поро­шиці (відхідника) та числен­них війок, які є органелами руху. За будовою війки нага­дують короткі джгутики, в основі яких містяться базальні тільця. Коливання війок нага­дують гребні рухи, за кімнат­ної температури здійснюють до 30 коливань за секунду. Рух війок узгоджений завдя­ки сітці скоротливих волоко­нець (фібрил), що розміщені в цитоплазмі та приєднані до базальних тілець війок і ут­ворюють єдиний руховий апа­рат. Збудження по фібрилах синхронізує скорочення.

В усіх інфузорій не менше двох ядер, в інфузорії-туфельки — два. Одне з них більше (макронуклеус), друге менше (мікронуклеус). Мікронуклеус містить диплоїдний набір хромосом і відіграє основну роль у статевому процесі. Велике ядро містить неповний набір хромосом малого ядра, але його набір генів значно збільшений, тому загальна кількість ДНК в макронуклеусі в десятки й сотні разів більша, ніж у мікронуклеусі. Макронуклеус регулює всі життєві процеси клітини, крім статевого.

Форма тіла інфузорії-туфельки постійна через те, що вона вкрита тонкою гнучкою еластичною й міцною оболонкою — пелікулою, яку створює зовнішній щільний шар ектоплазми.

Травні вакудлі формуються в основі клітинного рота. По­траплянню поживи в ротовий отвір (цитостом) сприяють коли­вання війок, яке викликає рух навколишньої води. Клітинний рот переходить у клітинну глотку. Біля внутрішнього краю глотки формується міхурець, у який потрапляють частинки поживи. Та­ким чином формується травна вакуоля. За достатнього живлення вона утворюється приблизно щохвилини (утворюються «диск­ретні» кишки). У травні вакуолі потрапляють ферменти. Руха­ються ці вакуолі в певному порядку у напрямку до відхідника. Після завершення процесів всмоктування поживних речовин травні вакуолі почергово підходять до порошиці (відхід­ника, анальної пори) і через неї викидають назовні неперетравлені рештки.

Інфузорії:

а — інфузорія-туфелька; б — шлях травної вакурлі в цитоплазмі інфузорії; в — зміни травної вакуолі від початку виділення секретів до викидання через порош­ницю неперетравлених речовин; г — фрагмент поверхні клітини; д — одна з най­більших інфузорій — балантидій: 1 — війки; 2 — передній кінець; З — трихоци-сти (у спокої); 4 — пелікула; 5 — травна вакуоля; 6 — ектоплазма; 7 — перистом; 8 — передротова порожнина; 9 — клітинний рот; 10 — глотка; 11 — дно глотки; 12 — пучок довших війок; 13 — ендоплазма; 14 — травна вакуоля в процесі формування; 15 — резервуар скоротливої вакуолі; 16 — видільна пбра (порошниця); 17 — мале і велике (18) ядра; 19 — скоротлива вакуоля з привідними каналами; 20 — скоротливі нитки

Осморегуляція та процеси виділення здійснюються двома пуль-сівними (скоротливими) вакуолями, які оточені привідними каналь­ними. Останні становлять дренажну систему, яка забезпечує зосере­дження продуктів обміну у пульсівних вакуолях.

Розмноження інфузорій безстатеве, але час від часу в них спосте­рігається статевий процес. Безстатеве розмноження здійснюється 1—2 рази на добу поперечним поділом їхнього тіла навпіл (мал. 3.5), який починається з поділу ядер.

Кон'югація — своєрідна форма статевого процесу, властива інфу­зоріям. При цьому в кожній інфузорії внаслідок складних перебу­дов утворюється два гаплоїдних ядра — стаціонарне та мігруюче. Мігруюче переходить до партнера і зливається зі стаціонарним, ут­ворюючи диплоїдний синкаріон. Після складних перебудов із син-каріона формуються велике (макронуклеус) і мале (мікронуклеус) ядра клітини. Завдяки цьому значно збільшуються адаптивні мож­ливості організму. Після кон'югації відбувається інтенсивне без­статеве розмноження.

В екосистемах морів і прісних водойм інфузорії відіграють істотну роль, поїдаючи бактерій, одно­клітинних тварин, рослин і детрит. Тим самим вони сприяють мінералізації органічної складової водойм. Мальки риб часто живуть у місцях скупчення інфузорій. Різ­ні види найпростіших можуть існувати у прісних водоймах із неод­наковим ступенем забруднення води, тому їх можна використову­вати для визначення санітарного стану водойм. Для цього порівню­ють видовий склад і чисельність найпростіших у водоймах різних типів.