11.3. Оперативний фінансовий контролінг

Базовими складовими оперативного фінансового контролінгу є система річних бюджетів і бюджетний контроль. У разі необ­хідності бюджети можуть складатися з розбивкою по кварталах, місяцях, декадах і навіть днях.

Головною метою оперативного фінансового контролінгу є ор­ганізація системи управління досягненням поточних (коротко­строкових) фінансових цілей підприємства. Такі цілі можуть зна­ходити свій вираз у показниках виручки від реалізації, прибутку, постійних і змінних витрат, рентабельності капіталу тощо. Ці­льові показники оперативного контролінгу повинні корелювати з монетарними та немонетарними цілями, визначеними в рамках стратегічного контролінгу. Приклад системи інтегрованих цільо­вих показників монетарного характеру, які розраховуються в ра­мках оперативного фінансового контролінгу провідними західно­європейськими підприємствами, наведено в табл. 11.2.

Цілком зрозуміло, що планування без дійового контролю за хо­дом виконання планів не має сенсу. З іншого боку, контроль без планування теж неможливий. Контроль — це невід'ємна складова та умова планування. Без синтезу планування і контролю існує ве­лика ймовірність неправильної оцінки можливих фінансових ризиків і, як наслідок — помилкові, запізнілі або нескоордино-вані управлінські рішення і дії. Взаємозв'язок бюджетування та

412

Таблиця 11.2

БЮДЖЕТ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ МОНЕТАРНОГО ХАРАКТЕРУ

———_______ Квартал Показники ■	І	II	III	IV
Обсяг реалізації, шт.
Залишок готової продукції на складі на початок періоду
Обсяг виробництва (виробнича собівартість)
Залишок готової продукції на складі на кінець періоду
Кількість зайнятих працівників, осіб
Чиста виручка від реалізації, тис. грн
Змінні витрати, тис. грн
Сума покриття, тис. грн у % до чистої виручки
Постійні витрати, тис. грн
Інші операційні витрати, тис. грн
Фінансові результати від операційної діяльності, тис. грн у % до чистої виручки
Фінансові доходи (збитки), тис. грн
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування, тис. грн у % до чистої виручки
Чистий прибуток, тис. грн у % до чистої виручки
Сда/г-у7оіу від операційної діяльності, тис. грн
СазИ-/і(т від інвестиційної діяльності, тис. грн
Ргее СазИ-/іо^, тис. грн
Сазк-/Іом від фінансової діяльності, тис. грн
Залишок грошових коштів на кінець періоду, тис. грн
Виробничі запаси, тис. грн
Дебіторська заборгованість, тис. грн
Частка власного капіталу, %
Показник покриття (Сиггепі Каїіо)
КОІ % (відношення чистого прибутку до інвестовано­го капіталу)
ЯОЕ % (відношення чистого прибутку до власного капіталу)

413

бюджетного контролю характеризує основний зміст оператив­ного контролінгу, який, власне, полягає в систематичному порів­нянні фактичних показників діяльності підприємства із заплано­ваними та подальшому аналізі відхилень.

Рис. 11.3. Бюджетування, рапортування і контроль у системі оперативного контролінгу

414

Коло завдань, які належать до компетенцій бюджетного конт­ролю включає управлінський облік, аналіз відхилень, а також рапортування. В оперативних звітах (рапортах) інтерпретуються результати виконання бюджетів, наводиться оцінка основних фі­нансових показників, а також формулюються пропозиції, які ви­пливають з аналізу відхилень. Взаємозв'язок бюджетування, бюд­жетного контролю та рапортування у рамках оперативного фінан­сового контролінгу наведено на рис. 11.3.

Контроль складає базу для виявлення причин відхилень і ви­значення слабких місць на підприємстві.

Завдяки рапортуванню забезпечується зворотний інформацій­ний зв'язок {Реесі-Васк-1п/огтаііоп) між контролінгом і відповід­ними носіями рішень. За нормальної господарської діяльності рапорти про результати бюджетного контролю подаються керів­ництву щомісяця. На основі вивчення отриманих рапортів мене­джмент вживає оперативних заходів щодо коригування цільових і бюджетних показників, а також підвищення ефективності вико­нання діяльності. Важливим завданням контролінгу в цьому зв'язку є розробка системи мотиваційних стимулів для досягнен­ня поточних цілей. Детальніше система бюджетування та бюдже­тного контролю на підприємстві описується в розд. 12.

Оперативний фінансовий контролінг (на відміну від стратегіч­ного) спирається переважно на внутрішні джерела інформації, зо­крема дані рахунків прибутків і збитків, руху грошових коштів тощо. Основна увага при цьому концентрується на дослідженні таких співвідношень, як «доходи—затрати» та «грошові надхо­дження—грошові видатки», у той час як стратегічний контролінг зорієнтований на аналіз шансів і ризиків, сильних і слабких сторін^ Важливим елементом оперативного контролінгу є внутрішній консалтинг та методологічне забезпечення. Фінансового контро­лера досить часто називають також радником топ-менеджменту з фінансово-економічних питань та його інформаційним парт­нером. При виконанні цієї функції служби контролінгу здійсню­ють консультування менеджменту підприємства, керівників струк­турних підрозділів, окремих стратегічних одиниць з питань оп-тимізації досягнення поставлених цілей та вирішення поточних проблем Консультаційні послуги можуть надаватися також під час проведення внутрішнього аудиту або у разі виявлення пе­вних недоліків чи резервів. У рамках даного функціонального блоку контролінг займається розробкою внутрішніх інструкцій, методик, рекомендацій на замовлення менеджменту та окремих структурних підрозділів.

415

11.4. КООРДИНАЦІЯ ЯК ЦЕНТРАЛЬНА ФУНКЦІЯ КОНТРОЛІНГУ

Багато економістів головне завдання контролінгу вбачають у координації різних функціональних блоків на підприємстві, зок­рема окремих ланок системи управління. Необхідність функції координації випливає з розділення системи управління на скла­дові: організація, система планування та контролю, інформаційна система, система управління персоналом, система цілей і прин­ципів управління.

Проблематика дефіциту координації досить часто проявляєть­ся за децентралізованого прийняття фінансових рішень і у разі якщо ці рішення є взаємозалежними, що означає: результати дія­льності (досягнення поставлених цілей) одного носія рішень за­лежать від інших децентралізованих носіїв рішень, і навпаки.

Виконуючи функцію координації, контролінг сприяє побудові «дерева цілей», які ставляться перед підприємством. «Дерево ці­лей» — це графічне зображення підпорядкованості та взаємо-зв 'язку цілей, що демонструє розподіл (декомпозщію) генераль­ної мети на підцілі та окремі завдання . Розрізняють вертикаль­ну та горизонтальну координацію цілей: горизонтальна спрямо­вана на узгодження різних видів діяльності, якими займається підприємство; вертикальна — на координацію діяльності різних підрозділів, які забезпечують виробництво одного виду продукції (товарів, робіт, послуг).

Особливого прояву функція координації набуває в процесі планування фінансово-господарської діяльності підприємства. Йдеться про необхідність:

а) узгодження дерева цілей з наявними у підприємства ресурсами;

б) узгодження довгострокових планів з визначеними цілями і стратегією розвитку підприємства;

в) приведення у відповідність оперативного планування з дов­ гостроковими планами;

г) координації окремих планів підприємства і зведення їх в єдиний план;

ґ) координації функції контролю та планування;

д) координації системи забезпечення інформації з інформа­ ційними потребами підприємства, які виникають у ході аналізу та планування;

Шершньова 3. Є., ОборськаС. В. Стратегічне управління. — К.: КНЕУ, 1999. С. 108.

416

є) узгодження організаційної структури підприємства з вироб­ничими потребами;

є) координація фінансових і виробничих потужностей підпри­ємства.

Отже, координація забезпечує організацію ефективнішого ви­користання всіх видів ресурсів (фінансових, трудових, виробни­чих), якими володіє підприємство. Найважливішими інструмен­тами тут виступають стратегічне, довгострокове планування та бюджетування.

11.5. ВНУТРІШНІЙ АУДИТ (РЕВІЗІЯ) В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ КОНТРОЛІНГУ

До сфери функціональних компетенцій контролінгу, як прави­ло, належить внутрішній аудит (ревізія) — сукупність процедур щодо перевірки відповідності фактичного стану об'єкта аудиту нормативному (тому, що повинен бути). Служба внутрішнього аудиту є органом оперативного контролю виконавчих органів підприємства.

До основних завдань внутрішнього аудиту (ревізії) належать: « встановлення ефективності виконання цільових установок керівництва підприємства;

• виявлення недоліків у системі інформаційного забезпечення менеджменту;

• своєчасне виявлення порушень і недоліків у діяльності стру­ ктурних підрозділів (стратегічних бізнес-одиниць), опрацювання оптимальних рішень щодо ліквідації та усунення причин виник­ нення цих недоліків;

• перевірка якості виконання функціональних обов'язків пер­ соналу, дотримання внутрішніх і зовнішніх інструкцій при здійс­ ненні фінансово-господарської діяльності;

• перевірка відповідності фактичного стану майна (в натура­ льному та вартісному виразі) даним бухгалтерського обліку;

• встановлення відповідності фактичних затрат їх норматив­ ним значенням,

• перевірка виконання вимог з ефективного управління ризи­ ками;

⁹ Щодо включення внутрішньої ревізії до компетенцій контролінгу серед економіс­тів немає одностайності. На сьогоднішній день згідно з американською концепцією кон­тролінгу внутрішня ревізія є невід'ємною складовою контролінгу. На відміну від цього на більшості німецьких підприємств ревізія організаційно відокремлена від контролінгу.

417

• налагодження і підтримка взаємодії із зовнішніми аудито­ рами та контролюючими органами;

• вироблення рекомендацій щодо усунення виявлених у ході аудиту недоліків та мобілізації наявних резервів.

Отже, внутрішній аудит здійснює перевірку не лише рівня до­тримання фінансового та податкового обліку нормативним вимо­гам, а й якість виконання планів і рекомендацій контролера від­повідними службами. Фінансиста цікавить насамперед внутріш­ній фінансовий аудит.

До типових об'єктів фінансового аудиту можна віднести:

• річну фінансову звітність;

• фінансове планування (бюджетування);

• фінансування, вартість капіталу;

• грошові розрахунки;

• калькулювання затрат і цін;

• інвентаризацію.

Для належного виконання покладених на службу внутрішньо­го аудиту завдань і функцій необхідно керуватися такими прин­ципами:

• незалежність: служба внутрішнього аудиту має бути неза­ лежною від діяльності підрозділів, які вона перевіряє;

• професійна майстерність: аудиторські перевірки мають бу­ ти виконані на високому професійному рівні;

• доказовість: висновки аудитора повинні базуватися на ос­ нові документальних підтверджень здійснення того чи іншого го­ сподарського факту;

• чіткий вираз думки: аудиторський висновок має бути мак­ симально точним і стислим.

Служба контролінгу при проведенні внутрішнього аудиту має право:

• отримувати усно або письмово від керівників підрозділу, який перевіряється, необхідні документи, пояснення, а також ін­ ші матеріали, пов'язані з об'єктом перевірки;

• визначати відповідність дій і операцій, що здійснюються співробітниками, вимогам чинного законодавства, рішенням ке­ рівних органів підприємства;

• перевіряти розрахункові документи, контракти, фінансову й управлінську звітність, іншу документацію, а у разі необхідності наявність готівки, майна та інших цінностей;

« залучати у разі необхідності співробітників інших структур­них підрозділів для виконання поставлених перед службою внут­рішнього аудиту завдань;

418

• мати безперешкодний доступ до підрозділу, що перевіряєть­ ся, а також у приміщення, що використовуються для зберігання документів, готівки та коштовностей, отримувати інформацію, яка зберігається на магнітних носіях;

• при виявленні грубих порушень чинного законодавства, внутрішніх інструкцій, випадків розкрадань, допущених праців­ никами підприємства, рекомендувати керівництву усунення їх від виконання службових обов'язків.

Результати внутрішнього аудиту мають знайти відображення в аудиторському висновку, де викладаються виявлені недоліки, порушення та зловживання, а також невикористані резерви. Увага акцентується на позитивному досвіді роботи підрозділу (центру за­трат), який можливо використати іншими стратегічними одини­цями. Необхідно також викласти причини, що зумовили пору­шення і зловживання, та надати свої пропозиції щодо вжиття заходів по їх усуненню.

Важливим засобом створення ефективної системи внутріш­нього контролю на підприємстві є підтримка взаємовідносин та обмін інформацією між зовнішніми і внутрішніми аудиторами. Встановлення тісних контактів між службою внутрішнього ауди­ту та зовнішніми аудиторами створюють сприятливі умови для обміну між ними практичним досвідом проведення аудиту за вза-ємопогодженими процедурами.

11.6. СИСТЕМА РАННЬОГО ПОПЕРЕДЖЕННЯ І РЕАГУВАННЯ (СРПР)

11.6.1. Зміст, призначення та організація

Типовою для багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніле їх ідентифікування та нейтраліза­ція) та оперативного виявлення і використання додаткових шан­сів поліпшення діяльності, наслідком чого може бути зменшення потенціалу розвитку та фінансова криза. З метою своєчасної іде­нтифікації чинників, які сигналізують про той чи інший напрям розвитку окремих показників, внутрішніх і зовнішніх параметрів діяльності підприємства, вжиття превентивних заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР).

Система раннього попередження та реагування — це особ­лива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про по-

419

тенціпні ризики та шанси, які можуть насуватися на підприєм­ство як з боку зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Згі­дно з найновішими підходами до побудови системи контролінгу на підприємстві у СРПР інтегруються елементи як стратегічного, так і оперативного контролінгу. Сама ж СРПР повинна логічно вписуватися в систему планування та контролю.

Система раннього попередження і реагування виявляє та ана­лізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи ранньо­го попередження є своєчасне виявлення ознак кризи на підпри­ємстві, тобто прогнозування можливого банкрутства. З іншого боку, за допомогою цієї системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання. На базі СРПР і будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оці­нку та нейтралізацію.

Процес створення системи раннього попередження і реагу­вання може складатися з таких етапів:

1. Визначення сфер спостереження — встановлення об'єктів внутрішньої і зовнішньої діагностики. До основних сфер спосте­реження в рамках внутрішньої діагностики належать: фінансова, виробнича, збутова, організаційна. Зовнішня діагностика побудо­вана на аналізі ситуації на ринку (клієнти, конкуренти, кон'юн­ктура), макроекономічної ситуації в країні та економіко-правових умов діяльності підприємства.

2. Вибір індикаторів раннього попередження, які можуть ука­ зувати на розвиток того чи іншого негативного процесу.

3. Розрахунок граничних значень індикаторів і безпечних ін­ тервалів їх зміни. У ході даного етапу розраховується, напри­ клад, зона безпеки, тобто позитивна різниця між фактичною ви­ ручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості; величина продуктивності праці, яка забез­ печує конкурентоспроможність підприємства; рівень фінансових показників, достатній для підтримки стабільної ліквідності та платоспроможності суб'єкта господарювання; розрахунок частки ринку, необхідної для забезпечення планового рівня рентабель­ ності, тощо.

4. Формування конкретних аналітичних завдань для аналіти­ чних центрів. До таких завдань можуть належати прогнозування банкрутства підприємства, 8\УОТ-аналіз, бенчмаркінг та ін.

5. Формування інформаційних каналів: забезпечення інформа­ ційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього

420

реагування, між системою та її користувачами _і ._. ......

керівниками

всіх рівнів.

6. Узагальнення одержаних аналітичних висновків та підго­товка пропозицій і рекомендації щодо розвитку сильних сторін та нейтралізації слабких, що є основою розробки проектів управ­лінських рішень.

Розрізняють дві підсистеми СРПР: система, орієнтована на внутрішні параметри діяльності підприємства, та система, оріє­нтована на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, передусім з боку ко­нтрагентів, держави, конкурентів тощо. Яскравим прикладом застосування даної підсистеми СРПР є проведення банківськи­ми працівниками аналізу підприємств-позичальників у рамках оцінки їх кредитоспроможності. Внутрішньо орієнтована підси­стема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків і шансів, які криються всередині підприємства. В своєму розвитку дана під­система пройшла три покоління: перше було зорієнтовано в ос­новному на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; друге — на визначення симптомів; третє — на виявлення пер­шопричин.

Найскладнішим завданням, яке слід вирішити в процесі орга­нізації системи раннього попередження та реагування, є підбір індикаторів раннього попередження та визначення критеріїв їх інтерпретації. У науково-практичній літературі здебільшого вирі­зняють такі блоки індикаторів¹⁰:

® загальноекономічні — індикатори, які дозволяють своєчасно виявити зміни в тенденціях розвитку кон'юнктури економіки в цілому (використовуються результати досліджень відповідних науково-дослідних економічних і соціологічних інститутів);

• Сотго,1і„₈. 4., ОЬегагЬ. АиЯ. -М.псЬеп: УаЬіеп, 1991. -

  -3.397.

  421

  ринкові індикатори — дають змогу виявити тенденції на ри­ нках, на яких здійснює свою діяльність підприємство;

• технологічні індикатори — дають інформацію щодо появи на ринку нових продуктів, методів, процесів тощо;

• соціальні індикатори — демографічна ситуація в країні, вар­ тість робочої сили, рівень мінімальної заробітної плати тощо;

• політичні індикатори — вплив на діяльність підприємств, які мають політичну природу, зокрема тенденції в економічному законодавстві, політика протекціонізму тощо;

• внутрішні індикатори — система показників, які розрахову­ ються на базі внутрішнього (управлінського) обліку та звітності.

Комбінація показників, які слугують внутрішніми індикато­рами раннього попередження, підбирається з урахуванням мож­ливостей прогнозування на їх основі фінансового стану підпри­ємства та загрози банкрутства. Згідно з найновішими розробками у сфері фінансового контролінгу як ключовий внутрішній інди­катор раннього попередження рекомендується використовувати показник Ргее Сазп-г1о\у. Цей показник є результатом руху гро­шових коштів у рамках операційної та інвестиційної діяльності й оперативно сигналізує про проблеми в сфері збуту, виробництва, управління оборотними активами тощо.

11.6.2. Прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу

Одним з найважливіших інструментів системи раннього попе­редження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Лід дискричінантним аналізом здебі­льшого розуміють комплекс методів математичної статистики, за допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) залежно від значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої метричної шкали. Така шка­ла будується на основі емпіричного дослідження фінансових пока­зників великої кількості підприємств, одні з яких опинились у фі­нансовій кризі, а інші успішно продовжують свою діяльність.

У процесі аналізу підбирається певна система показників, до­слідивши значення яких, можна віднести підприємство до того чи іншого класу та з високим рівнем ймовірності спрогнозувати його майбутній фінансовий стан. У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискриміна­нтний аналіз.

В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікацію підприємств за принципом дихотомії". Віднесення підприємства до категорії «хворих» чи «здорових» здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджувано­го показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рен­табельності активів граничне значення цього показника становить 2 %. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів

> 2 %, за цим критерієм вважаються «здоровими»; якщо ж значення цього показника < 2 %, то підприємство належить до групи суб'єк­тів господарювання, яким загрожує фінансова криза.

Загальний висновок про якість фінансового стану підприємст­ва робиться на основі аналізу відповідності кожного з показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним зна­ченням. Найвідомішими моделями однофакторного дискриміна­нтного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

В основі досліджень американського економіста В. Бівера по­кладено ЗО найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показни­ків. За ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування :

1. відношення СазИ-Пон'до позичкового капіталу;

2. відношення чистого прибутку до валюти балансу;

3. відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

4. відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття);

5. відношення робочого капіталу до валюти балансу;

6. відношення різниці між очікуваними грошовими надхо­ дженнями і поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспромож­них і такого ж числа фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з наведених по­казників стосовно американських підприємств.

У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960—1971 рр., покладено аналітичні ма­теріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металур­гійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких перебувала у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням та­ких показників'³:

1. відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

2. відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття);

3. відношення СазЬ-Яош до поточних (короткострокових) зо­ бов'язань;

Дихотомія (від гр. — поділ на дві частини) — метод статистики, за якого дослі­джувану сукупність поділяють на дві підсукупності залежно від значення обраного кри­терію (показника).

422

¹² Веагег \У. Ріпапсіаі Каііоз аз Ргесіісіогз оґРаііиге. — Р. 71—111.

¹³ ІУеіЬеі Р. Р. Оіе Аи58а§еГапі§кеіі уоп Кгііегіеп гаг ВопіШзЬеш1еі1ип§ іт Кгесііі- §Є5сЬаТ( сіег Вапкеп. — Вегп, 1973. — 8. 235.

423

4. відношення різниці між очікуваними грошовими надхо­ дженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації);

5. відношення середнього залишку кредиторської заборгова­ ності до вартості закупок, помножене _на зб5^-

6. відношення середніх залишків виробничих запасів до вели­ чини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365.

Для кожного з наведених показц_икі_в Вайбель побудував від­повідні шкали у вигляді діаграм, в _ЯКих показана динаміка зна­чень показників протягом п'яти рок_ів перед настанням в однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення всіх шести показників аналізованого під­приємства перебувають у безпечні^ _Зоні відповідної шкали, то цьому суб'єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони «хво­рих» підприємств, то аналізоване підприємство вважається та­ким, якому загрожує банкрутство. ІЦодо підприємств, в яких ме­нше трьох показників знаходяться _у критичній зоні, Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз

Головним суперечливим моментом однофакторного дискри­мінантного аналізу є те, що значену окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унем_{0>кливлює} об'єктивне прогно­зування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій _ДИСКр_Имінантній функції. У загальному вигляді алгоритм лінійн_Ої багатофакторної дикримі-нантноі функції можна представити ^ _такій формі:

2 = а₀ + о,х, + а₂х₂ + а_іХз + ;..+ &&;

де щ, а₂, а₃, ..., а„ — коефіцієнти (ваг>_и) _ДИСкримінантної функції; хь х₂, хз, ...,*„— показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг характер_{йзує р}і_ЗНий вплив окремих показників (змінних) на загальний фінансовий стан підприємст­ва. Віднесення аналізованого підпр_МємстВа _д0 групи «хворих» чи «здорових» залежить від значену інтегрального показника, який є результатом розв'язку дискр^_{мінантної} функції, а також від побудованої на основі емпіричних даних прямої поділу. Пряма поділу характеризує граничц_е значення 2-показника і слугує базою для розробки шкали іц_терПретацїі одержаних зна­чень 2.

424

Найвідомішими моделями прогнозування банкрутства на ос­нові багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банк­рутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беерма-на (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американсь­ким економістом Е. Альтманом, має також назву «розрахунок 2-показника» і є класичною в своїй сфері (вона включена до бі­льшості західних підручників, присвячених фінансовому прогно­зуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств). Побудо­вана Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд: 2= 0,012Х, + 0,014Х₂ + 0,033Х₃ + 0,006Х₄ + 0,999Х₅.

Це п'ятифакторна модель, де чинниками виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до віт­чизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискри-мінантної функції мають такий вигляд¹⁴:

Х\ — робочий капітал / валюта балансу;

Х₂ — сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

Хт, — звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;

Ха, — ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпо­ративних прав)¹⁵ / позичковий капітал;

Х₅ — чиста виручка від реалізації продукції / валюта балансу.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн дол. США, Альтман дійшов тако­го висновку щодо інтерпретації значень ^-показника:

Значення «2»	Імовірність банкрутства
до 1,8	висока
1,8—2,67	не можна однозначно визначити
2,67 і вище	низька

¹⁴ Згідно з англомовним першоджерелом окремі показники дискримінантої функції Альтмана розраховуються таким чином:

Х\ - \Уогкіп§ Сарііаі / Тоіаі аззеіз;

Хг = Кеіаіпей Еагпіп§з / Тоіаі аззеіз;

Аз = Еагпіп§5 Ьєуогє іпіегезі агкі Іахез / Тоіаі аззеіз;

Хц = Магкеї уаіие еяиігу / Тоіаі сіеЬі;

Х$ = 8а1ез / Тоіаі аззеїз.

¹⁵ У разі неможливості визначення ринкової вартості корпоративних прав для розра­ хунків можна взяти балансову вартість власного капіталу, скориговану на суму прихо­ ваних резервів чи прихованих збитків (якщо вони наявні).

425

4. відношення різниці між очікуваними грошовими надхо­ дженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації);

5. відношення середнього залишку кредиторської заборгова­ ності до вартості закупок, помножене на 365;

6. відношення середніх залишків виробничих запасів до вели­ чини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365.

Для кожного з наведених показників Вайбель побудував від­повідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка зна­чень показників протягом п'яти років перед настанням в однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення всіх шести показників аналізованого під­приємства перебувають у безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб'єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони «хво­рих» підприємств, то аналізоване підприємство вважається та­ким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, в яких ме­нше трьох показників знаходяться у критичній зоні, Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискри-мінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогно­зування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій дискримінантній функції. У загальному вигляді алгоритм лінійної багатофакторної дикримі-нантної функції можна представити в такій формі:

2 = а₀ + а\Х\ + а₂х₂ + <з₃хз + • • •+ а^с_п,

де а\, аг, аз, ..., а„ — коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції; х\,х₂, хз, ..., х„ — показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг характеризує різний вплив окремих показників (змінних) на загальний фінансовий стан підприємст­ва. Віднесення аналізованого підприємства до групи «хворих» чи «здорових» залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв'язку дискримінантної функції, а також від побудованої на основі емпіричних даних прямої поділу. Пряма поділу характеризує граничне значення 2-показника і слугує базою для розробки шкали інтерпретації одержаних зна­чень 2.

424

Найвідомішими моделями прогнозування банкрутства на ос­нові багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банк­рутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беерма-на (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).

Модель прогнозування банкрутства, розроблена американсь­ким економістом Е. Альтманом, має також назву «розрахунок /-показника» і є класичною в своїй сфері (вона включена до бі­льшості західних підручників, присвячених фінансовому прогно­зуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств). Побудо­вана Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

2= 0,012Х, + 0,014Х₂ + 0,033Хз + 0,006Х₄ + 0,999Х₅.

Це п'ятифакторна модель, де чинниками виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до віт­чизняних стандартів фінансової звітності окремі змінні дискри­мінантної функції мають такий вигляд¹⁴:

Х\ —робочий капітал / валюта балансу;

Х₂ — сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

Хз — звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;

Х/\ — ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпо­ративних прав)¹⁵ / позичковий капітал;

Х₅ — чиста виручка від реалізації продукції / валюта балансу.

Провівши аналіз 33 пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн дол. США, Альтман дійшов тако­го висновку щодо інтерпретації значень ^-показника:

Значення «2»	Імовірність банкрутства
до 1,8	висока
1,8—2,67	не можна однозначно визначити
2,67 і вище	низька

¹⁴ Згідно з англомовним першоджерелом окремі показники дискримінантої функції Альтмана розраховуються таким чином:

Х\ = \Уогкіп§ Сарііаі / Тоіаі аззеіз;

Хг = КеіаіпеЗ Еагпіп§8 / Тоіаі аззеіз;

Хз = Еагпіп§5 Ьєуогє іпіегеаі апсі Іахез / Тоіаі аззеіз;

X* = Магкеї уаіие е^шгу / Тоіаі сіеЬі;

Х$ = 8а1ез / Тоіаі аззеїз.

⁵ У разі неможливості визначення ринкової вартості корпоративних прав для розра­хунків можна взяти балансову вартість власного капіталу, скориговану на суму прихо­ваних резервів чи прихованих збитків (якщо вони наявні).

425

Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника 2 для фінансово неспроможних підприємств становить -0,29, а для групи успішно працюючих підприємств — +5,02¹⁶. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п'ять років до банкрутства — 36 %; чоти­ри роки — 29; три роки — 48; два роки — 83; один рік — 95 %¹⁷.

У Німеччині вперше застосував методологію багатофакторно-го дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 р. професор університету м. Мюнстер Кл. Беєр-ман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збитковими та перебу­вали у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінант-ної функції Беєрмана наведено в табл. 11.3.

Таблиця 11.3

ПАРАМЕТРИ ДИСКРИМІНАНТНОЇ ФУНКЦІЇ БЕЄРМАНА

Показник	Вага
Х\ = Позичковий капітал / валюта балансу	+0,077
XI = Чистий прибуток / валюта балансу	+0,813
ХЗ = Чистий прибуток / позичковий капітал	+0,124
Х4 = Чистий прибуток / чиста виручка від реалізації	^0,105
Х5 = Са5Ь-Яо\у / позичковий капітал	-0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу	+0,061
XI = Запаси / Чиста виручка від реалізації	+0,268
.¥8 = Сума амортизації / Вартість основних засобів на кінець періоду	+0,217
Х9 = Введені основні засоби / Сума амортизації	+0,012
Х\ 0 = Заборгованість за банківськими позичками / Позичковий капітал	+0,165

• 2 > 0,32 — підприємство перебуває під загрозою банкрутства;

• 0,32 > 2> 0,236 — неможливо чітко ідентифікувати, потре­ бує додаткового якісного аналізу;

• 2< 0,236 — підприємству не загрожує банкрутство.

Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу мо­же використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і ба­нками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Про акту­альність і значимість розглянутого методу прогнозування фінан­сового стану підприємств свідчить вже те, що Європейський центральний банк для полегшення класифікації позичальників на надійних та проблемних рекомендує своїм підрозділам, а також комерційним банкам використовувати в роботі галузевий дис-кримінантний аналіз. При цьому пропонується застосовувати три різні дискримінантні функції: для промислових підприємств, під­приємств торгівлі та громадського харчування, для інших під­приємств.

Використання методології багатофакторного дискримінантно­го аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумов­лено такими основними чинниками:

• по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дис- кримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої ква­ ліфікації;

• по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупівлі та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарю­ вання;

• по-третє, недостатнім рівнем об'єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (пробле­ матика подвійної бухгалтерії).

У той же час в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак вони безсисте­мні, не враховують галузевих особливостей і не містять відповід­них «ключів» інтерпретації.

Одержані значення інтегрального показника Беєрман реко­мендує інтерпретувати таким чином (горизонт прогнозування один рік)¹⁸:

^{1 6} Аіітап Е. і. Ріпапсіаі Каііоз, Оізсгітіпапі Апаіузіз апсі [Не Ргєсіісііоп оГ Согрогаіе Вапкшрісу // .Іоигпаі оГРіпапсе. — 1968. — ІМо. 4. — Р. 598.

¹⁷ ВЗ РЬк і Еік1

^З. РгиЬегкешіип£ пе§аііуег Епішіск1ип§еп сіег ги ргііГепсіеп Шіететтіп^ тії НііГе КеппгаЬііі: Біе \Уігі5с1іаЙ$ргиіип§, НеГі 22—23. — 1980. — 8. 661.

¹⁸ Веегтапп К. Рго§позетое§1ісЬкеііеп уоп Карііаіуегіизіеп тії НііГе уоп .ІаіігезаЬ-зсЬіиззеп. — ОиззеШогГ, 1976, —8. 118—121.

426