3. Правила ведення суперечки

• 1. Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви упевнені, що думка співрозмовника дійсно суперечить вашій.

• 2. Спочатку наводьте тільки сильні доводи, а про слабкі говоріть після і ніби мимохіть.

• 3. Спростовуйте фактами, показом того, що теза протилежної сторони не випливає з аргументів чи, що, висунута опонентом, теза не доведена. Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на те, що висновки, які випливають з них, суперечать дійсності. Не наполягайте на запереченні доводів опонента, якщо вони ясні й очевидні.

• 4. Стежте за тим, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.

• 5. У процесі суперечки намагайтеся переконати, а не уразити опонента, пам’ятаючи, що повага до чужих переконань не тільки ознака поваги до чужої особистості, але й ознака широкого і розвиненого розуму.

• 6. Умійте зберігати спокій і володіти собою, постарайтеся знайти вдале сполучення розуміючої й інтонації, що атакує.

4. Аналіз дискусії

Останній, заключний етап розглянутого мовного жанру передбачає ретельне осмислення процесу спілкування. Для цього можна використовувати такі питання:

• 1. Що обговорювалося і що повинно було дати обговорення?

• 2. Чи доведена ведучим значимість проблеми?

• 3. Наскільки просто, ясно і стисло формулюються теза й антитеза?

• 4. Як удається домогтися однозначного семантичного розуміння термінів, понять?

• 5. Які організуючі мовні дії ведучого у веденні дискусійного діалогу?

• 6. Як аргументується теза?

• 7. Як спростовується теза опонентів?

• 8. Питання яких типів пролунали?

• 9. Що спільного і різного, у підсумку, виявлено в позиціях сторін?

• 10. Чи відповідає сформульована на початку дискусії мета отриманим результатам (цілком, частково, мало)?

• 11. Хто найбільш дипломатичний, творчий, інтелігентний учасник обговорення.

Література

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.

2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.

3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.

4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.

5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К., 1996. — 247 с.

Тема 4. Дискусія як вид інтерактивної взаємодії Лекція 6

План

1. Дискусійні методи.

2. Технології опрацювання дискусійних питань.

3. Сутність і види інтерактивних методів навчання.

1. Дискусійні методи.

Методи ці відомі зі стародавності й були особливо популярні в середні століття (диспут як форма пошуку істини). Елементи дискусії (суперечки, зіткнення позицій, навмисного загострення й навіть перебільшення протиріч в обговорюваному змістовному матеріалі) можуть бути використані майже в будь-яких організаційних формах навчання, включаючи лекції. У лекціях-дискусіях звичайно виступають два викладачі, що захищають принципово різні точки зору на проблему, або один викладач, що володіє артистичним дарунком перевтілення (у цьому випадку іноді використаються маски, прийоми зміни голосу й т.п.). Але частіше дискутують не викладачі між собою, а викладачі й студенти або студенти один з одним. В останньому випадку бажано, щоб учасники дискусії представляли певні групи, що пускає в хід соціально-психологічні механізми формування ціннісно-орієнтовної єдності, колективістичної ідентифікації й ін., які підсилюють або навіть породжують нові мотиви діяльності.

Предметом дискусії можуть бути не тільки змістовні проблеми, але й моральні, а також міжособистісні відносини самих учасників групи. Результати таких дискусій (особливо коли створюються конкретні ситуації морального вибору) набагато сильніше модифікують поводження людини, чим просте засвоєння деяких моральних норм на рівні знання. Таким чином, дискусійні методи виступають як засіб не тільки навчання, але й виховання, що особливо важливо, тому що інвентар методів виховання ще більш убогий.