2. Ознаки гри.

1. Ознака обмеженості (часової і просторової). Гра проходить в цих певних рамках. Її протікання і сенс заключні в ній самій. Завдяки правилам гра може поновлюватись, по суті гра є порядок; обмежений, але досконалий.

2. Ознака естетичності. Гра має схильність бути гарною, вона породжує красу. Чим більше цінна гра для соціуму, тим повніше вона розчиняється в культурі.

3. Ознака добровільності. Вона така тому що вільна. Це не борг і не закон, і не по приказу. Вона несе благородні якості: ритм і гармонію.

4. Ознака неординарності. Гра - це завжди незвично. Це можливість відійти від реалій і побути напр., тваринкою, книгою, королем. Вона за рамками добра і зла.

5. Ознака включення. Підчиняючись правилам гри, людина вільна від соціальних умовностей. Знімається життєве напруження. А що вже говорити про командний дух та можливості.

3. Гра і культура. Культура гри.

Гра є своєрідний культурний акт творчості, створений по своїм законам. Гра займає важливе місце в сучасному житті, виконуючи ряд функцій: комунікативну, релаксаційну, соціалізуючи, педагогічну, компенсаторну, гедоністичну і т.д. Гра цікава тому, що ефективна і сприяє розвитку особистості.

На думку Антона Семеновича Макаренка, між грою і роботою немає принципової різниці. їх подібність заключна в слідую чому:

1. В гарній грі, як і роботі є попервах зусилля: фізичне, емоційне, інтелектуальне чи духовне.

2. Гарна робота, як і гра додає радість. Це і радість творчості, і радість перемоги, і радість якості.

3. В гарній грі, як і роботі є велика відповідальність.

Також слід відмітити, що рухливі і змагальні дитячі ігри знайдуть своє відображення в спорті; а рольові і режисерські - в художньо - естетичній діяльності.

Межа між ігровим і реальним світом стає умовною, а іноді і практично розчиняється. Ми всі приймаємо участь в певних іграх, головне не загратись до створення індивідуальних віртуальних світів, які закривають красу реального життя і стосунків.

Література.

1. Игры – обучение, тренинг, досуг... / Под ред. В. В. Петрусинского // В четырех книгах. – М.: Новая школа, 1994. – 368 с.

2. Исурина Г. Л. Групповые методы психотерапии и психокоррекции // Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. – Л.: Медицина. 1983. – с. 231-254.

3. Келлерман П. Ф. Психодрама крупным планом. – М.: Независимая фирма "Класс". 1998. – 240 с.

4. Киннер Д. Клинические ролевые игры и психодрама. – М.: Независимая фирма "Класс", 1993. – 224 с.

5. Козлов Н. И. Лучшие психологические игры и упражнения. – Екатеринбург: Изд. АРД ЛТД, 1997. – 144 с.

Тема 3. Психологія гри Лекція 4

План

1. Гра як провідна діяльність.

2. Функції гри.

3. Дидактична гра.

4. Ділова гра.

1. Гра як провідна діяльність.

У зарубіжних і вітчизняних дослідженнях знаходимо чимало описів окремих ігрових методів, методики їх застосування, проте немає єдиного теоретичного підходу щодо їх визначення, класифікації тощо, адже сама психологія гри не є чимось цілісним і визначеним.

У психолого-педагогічних дослідженнях, розглядаючи гру як провідний вид діяльності дитини, учені виділяють загальні ознаки гри, які властиві будь-якій соціальній діяльності: цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь, свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення. Так, зокрема, у грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри – дії із предметами мають певну мету. Ініціатива і творчість у різних іграх виявляється по-різному. В одних творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших – виявляється у виборі способів дії, їх варіативності. Однак, на нашу думку, цей перелік ознак необхідно розширити, оскільки в інтелектуальних іграх поєднуються ознаки як ігрової, так і навчальної діяльності. Процес розвитку інтелектуальної гри вимагає від її учасників постійного рішення ланцюжка проблемних ситуацій, формування понять, виконання основних розумових операцій (класифікації, аналізу, синтезу тощо), оскільки ця діяльність є засобом досягнення ігрового результату (перемоги в змаганнях), та успіх досягається, насамперед, за рахунок розумової діяльності.

Гра займає значне місце в житті дітей. Вона є природним станом, потребою дитячого організму, засобом спілкування в спільній діяльності. Гра створює той позитивний емоційний фон, на якому всі психічні процеси протікають найактивніше. Вона виявляє індивідуальні особливості дитини, дозволяє визначити рівень її знань і уявлень.

Ігрова діяльність приваблива тим, що в процесі її створю-ються сприятливі умови для задоволення інтересів, бажань, запитів, творчих устремлінь учнів. Крім того, їм подобаються незвичність, іноді таємничість обстановки, що додають грі особ-ливу цікавість. Радість доставляє й те, що в грі відкривається можливість колективних дій і колективного спілкування.

Широке використання ігрового методу в навчанні має низку переваг:

 гра втягує в активну пізнавальну діяльність кожного учня окремо і всіх разом і, тим самим, є ефективним засобом управління навчальним процесом;

 навчання в грі здійснюється за допомогою власної діяльності учня, що носить характер особливого виду практики, у процесі якої засвоюється до 90% інформації;

 гра – вільна діяльність, що дає можливість вибору, самовираження і саморозвитку її учасників;

 гра має певний результат і стимулює учня до досягнення перемоги й усвідомлення шляху досягнення мети;

 у грі команди або окремі учні спочатку рівні (немає сильних і слабких, а є тільки гравці);

 результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здібностей, витримки, умінь і характеру;

 безосібний процес навчання в грі набуває особистого значення;

 уміння змагатися – невід'ємна частина гри – приваблива для учнів; задоволення, одержане від гри, створює комфортний стан на уроках і підсилює бажання вивчати предмет. Проблема гри має свою багату історію та свої традиції в дослідженнях психологів, педагогів, філософів і представників інших галузей.

Існують різноманітні теорії гри. Зокрема, у психології виділяють такі:

 біологічна природа гри (Карл Гроос). На основі порів-нянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної ді-яльності дитинчат тварин німецький психолог доводив, що гра має біологічну природу і є одним із способів підготовки до май-бутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини;

 суспільно-історична природа гри (Гренвілл-Стенлі Холл). Розвиток психіки дитини є своєрідним повторенням ета-пів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання. Американський психолог доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства;

 психоаналітична теорія гри (Зігмунд Фрейд, Альфред Адлер, Карен Хорні). У межах цієї теорії використання гри розглядається як засіб вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті, тощо.