установ. Ось назви лише кількох із них: губернське опікунство ди­тячих притулків, опікунство дітей військових чинів, ліга захисту ди­тинства, товариства надання допомоги бідним, боротьби із сухотами, денних притулків для дітей робітничого класу. Безкоштовні школи, лікарні, притулки, богадільні, нічліжки шанувалися нашими предка­ми, були справою честі, допомагали злиденним уникати передчасної фізичної смерті.

Отже, українське суспільство, як і інші суспільства, на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хо­ча спосіб їхньої реалізації відрізнявся в процесі соціогенезу. У пер­вісному суспільстві, яке характеризувалося природною цілісністю життєдіяльності людей, ці функції реалізовувались переважно через інститут сім'ї і систему родинних зв'язків. З розвитком суспільства соціальні інститути постійно трансформувалися, передаючи частково або повністю обов'язки щодо підтримки своїх членів іншим соціаль­ним інститутам. Особливо активно включалися у цей процес церква, релігійні, професійні, територіальні громади, благодійні організації, а згодом і держава.

Виникненню соціальної роботи як фаху передувало суспільне ви­знання необхідності задоволення потреб певних груп людей у сторон­ній допомозі й підтримці. Передісторія соціальної роботи охоплює такі послідовні етапи:

первіснообщинні і родові форми, церковно-монастирська допомо­га;

зародження державних і громадських підходів;

наукова філантропія, пов'язана з усвідомленим прагненням добро­вольців створити теоретичну і ціннісну базу своєї діяльності.

1.2.2. Зародження професійної соціальної роботи за кордоном

Виникнення фаху соціальної роботи справді важко пов'язати з яко­юсь конкретною датою, це швидше історичний процес, у якому виді­ляють певні стадії професіоналізації:

перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи людей;

організація спеціальних навчальних закладів певного профілю;

формування професійної асоціації;

політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів, які дають професійній асоціації офіційні повноваження;

розробка і затвердження етичного кодексу професії.

Першими країнами, де соціальна робота оформилась як особливий ВИД діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу, вва­жають Великобританію і США. Однак така думка не є беззаперечною, оскільки перший орієнтований на соціальну роботу навчальний за-киад (Навчальний інститут соціальної роботи) було засновано 1899 р. групою голландських соціальних реформаторів. А згідно з Указом імператора Росії від 1897 р. платні посади в благодійних організаціях і н закладах суспільної опіки прирівнювалися до державної служби, чим було закладено основи фахової опіки.

Соціальну роботу у Великобританії започатковано у XIX ст. як філантропічний рух. У 1869 р. було створено Товариство організо­ваної благодійності, яке мало на меті наукове обґрунтування, коор­динацію різноманітних філантропічних ініціатив. Спершу благо­дійну діяльність, спрямовану на боротьбу з бідністю, здійснювали по монтери (переважно жінки із забезпечених родин). Однак невдо­взі стало зрозуміло, що така діяльність потребує спеціальної під-ютоііки. Поступово ідея благочинності як добровільної діяльності трансформувалася в ідею соціальної роботи як систематичної, ор­ганізованої і фахової допомоги нужденним. У 1903 році Товариство організованої благодійності відкрило в Лондоні перший спеціаль­ний навчальний заклад для підготовки соціальних працівників. 1912 року Школу соціології (так називався цей навчальний заклад) пере­творили на факультет соціальної роботи Лондонської школи еконо­міки та політології.

[сторичний зв'язок з традиціями благодійності зумовив порівняно ПОВІЛЬНИЙ розвиток професії соціального працівника у Великобрита­нії, Німеччині та інших європейських країнах. Так, Британська асо­ціація соціальних працівників виникла лише 1935 року. Спеціальні ІІдділення для підготовки соціальних працівників стали масово від­криватися в університетах лише у 1950-х роках, хоча вже на початку і іоніт гя діяло кілька закладів для навчання фахівців соціальної сфе­ри < )тже, остаточне організаційне оформлення соціальної роботи у

I кчпікобританії як особливої фахової спільноти відбулося на початку [950 х років. 1952 року було створено Раду з навчання та підготовки • ■ іціальиих працівників, покликану координувати діяльність навчаль­них закладів. 1955 року кілька фахових асоціацій об'єдналися в Наці­нити,пу асоціацію соціальних працівників, яка донині є центральним

II ріпним органом.

У США соціальна робота виникла пізніше і спочатку відчува­на силі.пий вплив британських традицій, але розвиток йшов більш

швидкими темпами. Наприкінці XIX століття на зміну «дружнім ві­зитерам» благодійних організацій прийшли оплачувані службовці, від яких очікували наявності особливих навичок і майстерності, виникли клуби соціальної роботи в громаді, почали створюватися галузеві фахові асоціації, що відображало зростання спеціалізації всередині фаху. 1915 року громадська організація - Національна конференція благодійності та виправлення - запросила провідного фахівця в га­лузі фахової освіти Абрахама Флекснера висловити свою думку, чи є соціальна робота професією. Він відмовив їй у такому статусі, однак число охочих займатися нею професійно не поменшало. Це цілком зрозуміло: тривала світова війна зумовила чимало життєвих трудно­щів і змінила уявлення про суспільну роль жінок (а саме вони найчас­тіше ставали соціальними працівниками).

1917 року постала перша американська національна громадська організація із соціальної роботи. 1921 року Національна конференція благодійності та виправлення перетворилася на Американську асоці­ацію соціальних працівників, які активно діяли у сфері охорони родин і дітей, у системі охорони здоров'я та освіти (згодом - на Національну асоціацію соціальних працівників), для членства у якій потрібно мати чотирирічний досвід роботи або академічну й фахову підготовку.

Паралельно розвивалося навчання соціальних працівників. Напри­кінці першої світової війни у США діяльно 17 шкіл соціальної роботи. 1919 року їхні представники домовилися про стандартизацію програм навчання. На базі цієї групи виникла Асоціація професійних шкіл со­ціальної роботи, а згодом - Рада із навчання соціальній роботі.

Таким чином, сфера соціальної роботи поступово розширювалася, одночасно збагачувався арсенал її методів. Це призводило до певної фрагментації діяльності, оскільки на перший план виступала специ­фіка роботи з певними групами клієнтів у певній ситуації. Зовнішні межі теж виявилися доволі розмитими. Назріла потреба в уточненні основних понять, виявленні осердя діяльності, яке зберігається в її різноманітних формах, у з'ясуванні її зовнішніх та внутрішніх меж.

Засвоєння емпіричного методу, який використовували у природни­чих науках, став стимулом для соціальних наук і представників ново­го фаху, які прагнули не називати себе філантропами, а дотримувати­ся певних наукових підходів.

Американка Мері Річмонд (1861-1928) належить до перших при­бічників вжитку логічних, «доказових» методів для допомоги іншим. 1887 року вона очолила одну з професійних благодійних організацій у Буффало; написала низку книг із теорії соціальної роботи, що стали

посібниками для навчальних закладів США і Європи, в яких готували соціальних працівників. Наукове обґрунтування методів соціальної діяльності представлено в її книзі «Дружній візит до бідняків: керів­ництво для працівників благодійних організацій» (1899). Індивідуаль­ний метод соціальної роботи розробила в публікації «Соціальні діа­гнози» (1917) та «Що таке соціальна індивідуальна робота?» (1922). І її ініціативи 1898 року в США відкрито першу національну школу прикладної філантропії (сьогодні - факультет соціальної роботи Ко-нумбійського університету.

Мері Річмонд - фундатора методу case-work (індивідуальної соці­альної допомоги. Цей метод полягає у визначенні індивідуального ді­агнозу з оціненням оточення бідняка, який стає «клієнтом». Для того, щоб встановити такий «соціальний діагноз», потрібно проникнути в пушу бідняка, однак потрібні ще й офіційні документи. Замість того, щоб складно формулювати людям їхні ж проблеми, увагу звертали на рильні сторони клієнтів. Мері Річмонд вважала, що індивіди мають Власні цілі й волю, тому завдання соціальних працівників полягає у пошуку ресурсів усередині самої людини. Завдяки її зусиллям та зу­силлям інших увагу стали зосереджувати не на моралізаторстві, а на виробленні раціональної стратегії втручання.

Розвиток цього напряму професійної діяльності у 1930-х роках по-Оилився становленням психоаналітичної теорії як основи для визна­чення проблем людини. Школа діагнозу пов'язує соціальні проблеми

індивідуальними відхиленнями, які детально описані Зиґмундом Фройдом. Досить швидко детерміністські перегини діагностичної со-ціи ІІЬПОЇ роботи були обговорені й виправлені. Разом із тим частина американських вчених висловлює критичні думки стосовно взаємодії

ппальної роботи й психоаналізу, вважаючи, що це призвело до орі-і нтііції на медичну модель допомоги.

Альтернативний фаховий підхід спирається на переконанні, що причини соціальних проблем криються не у внутрішньому СВІТІ ЛЮДИ­НИ а в суспільстві і пов'язані з процесами суспільних перетворень.

Представниця цього підходу Джейн Адамс (1860-1935) брала участь у діяльності професійної благодійної організації - Гільдії су- ■ Ідім (поселенців), заснованої 1886 року в Нью-Йорку. Ключова ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя лю- и п іумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. І'аюм з іншими волонтерами, які дотримувались цих ідей, Адамс ЖИЛИ в кварталах бідняків. Учасники Руху поселенців пов'язували ■ о діяльність з науковими центрами, намагаючись через контакти

з багатьма вченими в галузі соціальних наук закласти теоретичну основу своєї практичної діяльності. Завдяки цим намаганням була створена Чиказька школа громадянства і філантропії.

Здобуваючи в Європі освіту після закінчення жіночого медичного коледжу у Філадельфії, вона взяла участь у роботі притулку Тойн-бі у Лондоні - першому закладі, який надавав соціальну допомогу бездомним людям, розгортаючи в межах своєї програми діяльність дитячих клубів, дитсадків, бібліотек, їдалень, художніх галерей, бю­ро з працевлаштування, класів музики, вивчення мов, танців, малю­вання тощо. Джейн Адамс відкрила аналогічний притулок у Чикаго (Халл Хауз), який став своєрідною моделлю для поширення подіб­ного досвіду соціальної роботи. Багаторічні зусилля Джейн Адамс щодо поліпшення соціального становища різних маргінальних груп США зробили її відомою, і вона обиралась президентом багатьох громадських організацій.

Ще однією фундаторкою фахової соціальної роботи вважають Алі-се Саломон (1872-1948), яка мала досвід практичної роботи в різних сферах соціальної допомоги, зокрема брала участь у різноманітних міжнародних проектах. 1899 року вона очолила річні жіночі курси підготовки спеціалістів для роботи у сфері соціального обслугову­вання. Значне місце в її діяльності посідали питання якості навчання. Вона відстоювала необхідність належної практики, а також широкої програми підготовки соціальних працівників, яка б передбачала ви­вчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного і пра­вового спрямування. Після створення 1925 року Німецької академії жіночої соціальної і педагогічної роботи Алісе Саломон спільно з однодумцями працювала над науковими дослідженнями у сфері со­ціальної роботи, підготовкою викладацьких та керівних кадрів, під­вищенням їхньої кваліфікації. Як експерт з питань освіти, вона була одним з організаторів Міжнародної конференції з проблем соціальної роботи, яка відбулася 1928 року в Парижі і зібрала майже п'ять тисяч учасників.

Отже, для США і для більшості європейських країн, особливо Ве­ликобританії, Нідерландів, Німеччини, властивим було протиборство різних концепцій і поглядів, ці ідеологічні конфлікти утруднювали процес становлення соціальної роботи. Для кінця ХІХ-поч. XX ст, ха­рактерним було й те, що на формування поглядів практиків соціальної роботи впливав не тільки психоаналіз, а відразу кілька теорій: струк­туралізм, феноменологія, марксизм, позитивізм, які лягли в основу наукового обґрунтування соціальної роботи.