цілодобову допомогу або догляд у разі, коли людина неспроможна об­слуговувати себе самостійно, спеціальну реабілітацію.

Люди похилого віку, визнані недієздатними, або такі, що мають обмежену мобільність, можуть потребувати здійснення соціальними працівниками представництва - захисту їхніх прав, а в деяких ви­падках - захисту від насильства у родині, з боку сусідів, знайомих, добровільних доглядальників тощо.

Таким чином, серед ключових напрямів соціальної роботи з людь­ми похилого віку можна назвати виявлення осіб, які потребують соці­ального піклування дома чи в спеціальних установах, створення умов для виявлення активності у мікросоціумі, адаптації до старості й за­доволення їхніх інтересів, роз'яснювальну роботу з близькими людей

похилого віку.

3.1.4. Організація надання допомоги

Питання соціального обслуговування людей літнього віку в Укра­їні регулюються низкою законодавчих та підзаконних актів, зокрема, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль­ного захисту» (1993 р.), Типовим положенням (взірцевим) про те­риторіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та оди­ноких непрацездатних громадян, затвердженим Кабінетом міністрів України (1997 р.), Наказом Міністерства праці та соціальної полі­тики України «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та ді­тей» (2001 р.) тощо.

На нинішньому етапі послуги літнім людям надають такі державні заклади, як:

територіальні центри з обслуговування одиноких непрацездат­них громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна устано­ва, що надає за місцем проживання біля 40 видів послуг пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасово­го та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої жит­тєдіяльності і соціальної активності);

будинки-інтернати загального профілю для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа загально­го типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побу­тового і медичного обслуговування);

спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та ін­валідів (стаціонарна соціально-медична установа, призначена для по­стійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чин­ного законодавства встановлено адміністративний нагляд, інвалідів та громадян похилого віку, з числа колишніх засуджених, які потребують не тільки побутового та медичного обслуговування, а й цілеспрямова­ного виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місце­вих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю та інших токсичних препаратів, бійки тощо);

геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соціальна установа для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки, 11 ідтвердженими висновком лікувально-консультативної комісії орга­нів охорони здоров'я);

пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного гину підвищеної комфортності).

Як проміжна ланка між стаціонарним доглядом і доглядом у грома­ді створюються спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіо­нерів. Вони нагадують закордонні будинки компактного проживання, лік- розраховані на значно більшу кількість мешканців і не орієнто­вані па їхню активну участь в управлінні будинком. І хоча ці заклади ПввНОЮ мірою розв'язують соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, однак вони не сповна враховують су­часне розуміння старості як активного етапу в житті людини та права людей похилого віку на інтеграцію в суспільство.

) (ля отримання допомоги в державних соціальних закладах потріб­но оформити низку документів, зокрема, мати висновок медичного закладу щодо необхідності стороннього догляду. Допомога надається ідебільшого самотнім непрацездатним громадянам, які частково або ПОВНІСТЮ втратили здатність до самообслуговування.

На жовтень 2006 року соціальне обслуговування та соціальні і тс луги в системі органів соціального захисту населення України надавали 319 будинків-інтернатів, 744 територіальні центри соці­ального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних і ромадян, 24 пансіонати, 9 спеціалізованих житлових будинків для їй і срапів війни і праці, 289 реабілітаційних установ. Функціонуван-11>і системи забезпечували понад 58 тисяч соціальних працівників, ЯКІ обслуговують близько мільйона громадян, надаючи їм понад 45 іці мін послуг.

За кордоном реалізують численні програми, спрямовані на під­тримку добробуту й стану здоров'я людей похилого віку, для чого створюють низку відповідних закладів, розташованих у громаді, за місцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми об­слуговування. Наприклад, у Великобританії поширені такі види об­слуговування для людей похилого віку:

будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, де людям надає підтримку доглядальник, який мешкає у тому ж будинку. Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядаль-ника у разі звернення забезпечити послуги іншої служби, а не безпосе­реднє надання догляду. Такі заклади не вирішують проблеми самотності: люди мешкають у своїх квартирах і не надто активні в спілкуванні);

догляд у будинках постійного проживання (такі заклади утри­мує або місцева влада, або приватні чи добровільні організації; будин­ки відповідають потребам людини похилого віку, надаючи захищене проживання. Як правило люди в таких будинках не повинні потребу­вати постійної медичної допомоги. Але є й будинки з висококваліфі­кованим персоналом, у них можуть проживати соматично ослаблені люди і люди з психічними розладами);

будинки сестринського типу (такі заклади утримують приватні або добровільні організації; будинки призначені для догляду за людь­ми, які не можуть жити вдома. Люди, що там перебувають, мають сплачувати послуги повністю чи частково, а решту сплачуватиме міс­цева влада. Раз на півроку менеджер будинку, що займається питан­нями надання допомоги, здійснює перегляд потреб клієнтів. У таких будинках часто мешкають люди із проблемами психічного здоров 'я);

денні стаціонари / центри (люди залишаються жити вдома, але відвідують спеціально створені центри, будинки постійного про­живання чи сестринського типу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовує таксі чи спеціальні транспортні засоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів та волонтерів, ство­рені мультидисциплінарні команди / багатопрофільні бригади для до­помоги. Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах з ранку й до середини дня, але останнім часом це стало можливо й ввечері та на вихідні. У багатьох центрах створено спеціальні відділення для під­тримки тих, хто здійснює догляд за психічно хворими родичами, де можуть надати послуги вночі, щоб підтримати доглядальників);

денні центри / обідні клуби (якщо у денному стаціонарі здій­снюють персональний догляд, то в клубах годують в обід і забезпе­чують спілкування. Такі заклади створюють громадські організації

переважно в приміщеннях церкви, комунальних центрах. Послуги призначені для тих, хто живе один, вони полегшують переживання стану самотності та пов'язану з нею депресію);

доставка харчування за місцем проживання / «їжа па колесах» (доставка продуктів додому до клієнта, зазвичай, у вже приготовлено­му вигляді з тим, щоб їх можна було просто розігріти, така їжа може доставлятися з місцевих шкіл чи з будинків постійного проживання, у сільських районах це може бути застосування заморожених продуктів харчування. Ця послуга може також передбачати використання штат­них працівників для приготування їжі вдома);

догляд за місцем проживання (надання довготривалої і сплано­ваної соціально-побутової допомоги згідно з визначеними потребами клієнта);

чергові бригади невідкладної допомоги (охоплюють послуги соціального працівника, які взаємодіють з лікарем-практиком і орга­нізують короткотерміновий догляд);

служба прання білизни (зазвичай для людей, що страждають нетриманням сечі та калу, в багатьох випадках це запобігає переда­чі людей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшує роботу ,/ ю глядальників);

допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїх функ-цій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування власним по­мешканням - сидіння в ванні, поручні, візочки на коліщатках тощо);

консультування (надання можливості клієнтам і доглядачам ви­рі ш йти, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запла­нувати на майбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно витратити багато часу, щоб переконати людину похилого віку чи подружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійного проживання).

Таким чином, у розвинутих країнах створено цілісну мережу за­кладів соціального обслуговування людей похилого віку, спрямова­ну па реалізацію принципів ООН і забезпечення їм гідного місця в І уінільстві. В нашій державі система допомоги людям похилого ві­ку є (фрагментарною. Перспективним для України є створення нових * ОЦІальних та соціально-медичних служб: будинків компактного про­жинання (для 12—15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприк-ішд, па зимовий період 10-15 осіб), хоспісів (служб допомоги термі­нально хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насилля у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо. Такі заклади мо-і ті б бути як державними, так і недержавними, зокрема такими, що працюють за соціальним замовленням.