3.2. Соціальна робота з людьми,

ЩО МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

3.2.1. Сучасні уявлення про інвалідність

Фіксуючи основні принципи демократичного устрою громадян ського суспільства, Організація Об'єднаних Націй у 1975 році при йняла Декларацію про права інвалідів. У цьому документі зазначено, що інвалід - будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити нон ністю чи частково потреби нормального особистого та (чи) соціаль ного життя у зв'язку з наявністю недоліку, вродженого чи набутого, и фізичними та розумовими можливостями.

Упродовж останніх 20 років у більшості країн Європи замість тер­міна «інвалід» вживають вираз «людина з функціональними обме­женнями» або «людина з обмеженими можливостями». В українській літературі також поширеними є поняття «людина з особливими по­требами», «неповносправна людина».

У рекомендаціях 44-ої сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 року^нвалідність визначено як обмеження в можли­востях, зумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціаль­ними, культурними, законодавчими бар'єрами, що не дають змоги лю­дині, яка має інвалідність, бути інтегрованою до суспільства і браги участь в житті сім'ї чи суспільства на таких самих засадах, що й інші члени суспільства. Тому суспільство зобов'язане адаптувати наявні в ньому стандарти до особливих потреб людей, які мають інвалідність, щоб вони могли жити належним життям.

Згідно з• визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), слід розмежовувати:

дефект як втрату психічної, фізіологічної / анатомічної структу­ри чи функції або відхилення від неї;

інвалідність як обмеження чи відсутність (внаслідок дефекту) здатності здійснювати ту чи іншу діяльність таким чином чи в таких межах, які вважаються нормальними для людини;

непрацездатність як стан обмеженості конкретного індивіда, спричинений дефектом чи інвалідністю, що перешкоджає чи позбав­ляє його можливості виконувати роль, визнану цим індивідом нор­мальною, залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних чин­ників; непрацездатність визначається стосунками між людиною, що

Має функціональну обмеженість, та навколишнім середовищем і вияв-ИЯЄТЬСЯ при зіткненні інвалідів з фізичними і соціальними бар'єрами, ЯКІ перешкоджають їхньому користуванню різними сферами життя, Доступними іншим членам суспільства».

Кожен десятий житель Землі має функціональні обмеження, багато н чому залежить від засобів пристосування. Але відмінності у різних R| і.іїиах достатньо відчутні. Так, в Україні офіційго зареєстровані і та­кі, що стоять на обліку, інваліди становлять приблизно 6% населення, н < 'ІLIA - майже п'яту частину всіх жителів. Це пов'язано, звичайно, НЄ з тим, що громадяни нашої країни значно здоровіші за американ-іtin. Зі статусом інвалідності в Україні пов'язані певні соціальні піль­ги та привілеї. Звісно, особи з обмеженими можливостями прагнуть тримати офіційний статус інвалідності з його пільгами, суттєвими н умовах дефіциту соціальних ресурсів, тоді як держава встановлює Короткі умови набуття статусу інваліда.

Незважаючи на успіхи медицини, кількість інвалідів не тільки ін скорочується, але неухильно зростає, причому практично в усіх типах суспільств і всіх соціальних групах населення. В основі на-I і.нши інвалідності - багато різноманітних чинників. Причини, що призводять до інвалідності, можна поділити на дві загальні групи -

іальиі та біологічні. Потрібно враховувати, що такий поділ є

^МОВНИМ, і насправді ці причини взаємозумовлені, тому відокреми-і и іч досить важко. *

До соціальних причин належать: зубожіння населення; каліцтва, Отримані внаслідок військових конфліктів, професійної діяльності, Парій; погіршення екологічної ситуації. Др_бнзіюпчних причин на-іюжить: хвороби, в тому числі інфекційні захворювання; генетичні аномалії: це можуть бути хромосомні порушення, погіршення обмі­ну речовин батьків, особливо матері, або дитини, вроджена патоло-і пі, до- і післяпологові травми, ускладнення при пологах; старіння людини. Відповідно до часу появи обмеження є вродженими або та-Кіімп, що з'являються впродовж життя.

Труднощі людини, яка стала інвалідом внаслідок виробничої ГріІВМИ чи професійного захворювання, полягають не тільки в обме-

і і і чи втраті працездатності, перед людиною, яка стала інвалідом

п дорослому віці (а тим паче, несподівано), постає цілий комплекс Перешкод, які така людина повинна навчитись ефективно долати.

( )тже, інвалідність зумовлює певні соціальні обмеження, ставить перед людиною бар'єри. Соціальні обмеження, спричинені дефек­тами здоров'я, мають комплексний характер і тому особливо важко

піддаються компенсації. Насамперед можна говорити про фізичне обмеження, чи ізоляцію людини, - це зумовлено фізичними, сенсор­ними або психічними недоліками, які заважають їй самостійно ПО ресуватись та / чи орієнтуватися у просторі. Чинники зовнішньою середовища можуть поглибити чи, навпаки, компенсувати вплііп цих індивідуальних недоліків. В цьому аспекті прийнято говорити не тільки про безбар'єрне середовище для інваліда, але також про доброзичливе чи недоброзичливе середовище. Це обмеження тяг­не за собою велику кількість наслідків, які ускладнюють становище людини з інвалідністю і вимагають проведення спеціальних заходів, що усувають просторову, транспортну, побутову ізоляцію такої лю дини, емоційну депривацію, та забезпечують можливість трудової адаптації.

Другий бар'єр - це трудова ізоляція людини з особливими потре­бами: через свою ваду така людина має обмежений доступ до робочих місць або не має його зовсім. В деяких випадках інвалід абсолютно не здатний до трудової діяльності, навіть найпростішої. Однак в інших ситуаціях інвалідам надають (чи є гіпотетично доступними) робочі місця, які не потребують високої кваліфікації, передбачають монотон­ну, стереотипну працю і невисоку заробітну плату. Таке становище зумовлене не тільки (чи не стільки) обмеженістю їхніх індивідуаль­них фізичних чи інтелектуальних ресурсів, скільки нерозвиненим ха­рактером ринку праці для осіб з обмеженою мобільністю. В сучас­них економічних умовах роботодавці розглядають адаптацію робочих місць для таких людей як невигідну і небажану.

Третім бар'єром в житті інвалідів є малозабезпеченість як наслідок соціально-трудових обмежень: ці люди вимушені існувати чи на не­високу зарплатню, чи на соціальну допомогу (яка теж не може бути достатньою для забезпечення гідного людини рівня життя).

Важливим бар'єром, який важко подолати для людини з обмеже­ними можливостями, є просторово-середовищний бар'єр. Навіть у випадках, коли така людина має засоби пересування (протез, візок, спеціально обладнаний автомобіль), сама організація житлового сере­довища і транспорту не є поки що доброзичливою до неї. Не вистачає обладнання і пристосувань для побутових процесів, самообслугову­вання, вільного пересування.

Іншою перешкодою для людей з обмеженими можливостями є ін­формаційний бар'єр, який має двосторонній характер. Інваліди обме­жені в отриманні загальної інформації, і такої, що їх безпосередньо стосується (детальні відомості про їхні функціональні порушення,

про заходи державної підтримки людей з інвалідністю, про соціальні ресурси їхньої підтримки, про наявні соціальні послуги для них). З ін­шого боку, існує інформаційний бар'єр, який відгороджує суспільство ВІД інваліда: особам з обмеженими можливостями значно важче пре­зентувати свої погляди і позиції, донести до суспільства свої потреби ТИ інтереси. Тому можуть виникати викривлені уявлення про потре­би інвалідів, особливості їхньої особистості. На основі таких викрив­лень виникають і фобії, що ускладнює комунікацію між інвалідом та Соціумом.

І емоційний бар'єр також є двостороннім, тобто він може складатись і неконструктивних емоційних реакцій інших стосовно людини з об­меженими можливостями - цікавості, насмішки, ніяковості, почуття провини, гіперопіки, страху і т. д. - і емоцій фрустрації такої людини: жалість до себе, недоброзичливість щодо інших, очікування гіперопі­ки, прагнення звинуватити когось у своєму дефекті (що особливо ак-і уааьио в ситуації, коли людина стала інвалідом внаслідок травми на виробництві), прагнення до ізоляції і т. д. Такий комплекс ускладнює і оіпальні контакти в процесі взаємовідносин людини з інвалідністю і а її соціального середовища. І сама людина з обмеженими можливос­тями, і її найближче оточення гостро потребують того, щоб емоційний фон їхніх взаємостосунків був нормалізований.

Комплексний характер має комунікативний баг/єр, зумовлений Поєднанням дії всіх вказаних обмежень, які деформують особис-і її п. людини. Розлад спілкування, одна з найскладніших соціальних проблем людей з обмеженими можливостями, є наслідком і фізич­них обмежень, й емоційної захисної самоізоляції, і випадання з тру­пового колективу, і дефіциту звичної інформації. Тому закономірно, цю відновлення нормальних для віку і соціального статусу комуні­кацій є однією з найважливіших цілей соціальної реабілітації осіб з Інвалідністю.

І Іаслідком багатьох функціональних порушень є обмеження жит­ії /щільності в сфері самообслуговування та пересування. Здатність ДО самообслуговування - здатність самостійно задовольняти основні фі ііологічні потреби, виконувати щоденну побутову роботу і навички і п кип. Здатність до самостійного пересування - здатність самостій­но пересуватися у просторі, долати перешкоди, зберігати рівновагу 11 на н межах побутової, громадської, професіональної діяльності.

( уепільство, в якому людей із функціональними обмеженнями від­правляють до стаціонарних закладів, а не створюють їм можливості шиї інтеграції, не передбачають навіть елементарного безбар'єрного