Приклад побудови таблиці

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Головка	Заголовки граф	Заголовки граф		Заголовки граф
		Підзаголовки граф	Підзаголовки граф	Підзаголовки граф	Підзаголовки граф
Рядки
	Боковик (заголовки рядків)	Графи (колонки)

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) - у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику - всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути, по можливості, коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні - посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки - з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не потрібно.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "...в табл. 1.2".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації потрібно вказувати скорочено слово "дивись", наприклад: "див.табл. 1.3".

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку - боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

2.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, які мають у складі знаки, суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів необхідно подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули потрібно виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули необхідно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, які йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома, або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Посилання на формули роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад "... у формулі (2.1)".

2.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в роботі, або на ідеї і висновки, на основі яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання в тексті дипломної роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Якщо в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад:

Цитата в тексті: "... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації [6] 1)"

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навчальний посібник. -К.: "KM Academia", 1998.- 192с.

Відповідне подання виноски:

[6] 1) розділ 1. Ділове спілкування, стор.29.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розрядка моя. - М.Х.).

2.7. Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із стандартів [2-4]:

2.8. Додатки

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи.

Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком великими літерами друкується слово «ДОДАТОК» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, ДОДАТОК А, ДОДАТОК Б і т.д. Один додаток позначається як ДОДАТОК А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, A.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (A.I)- перша формула додатка А.

ДОДАТОК А

Вимоги до структури технічного завдання

А.1. Оформлення технічного завдання

При розробці технічного завдання (ТЗ) необхідно виконувати такі правила:

1. ТЗ повинно бути написане в майбутньому часі. Наприклад: "Програмне забезпечення повинно видавати діагностичні повідомлення різноманітного призначення".

2. Матриця трасування частіше усього не може бути квадратною, тому що одна вимога користувача визначає декілька вимог до програмного забезпечення.

3. Всі вимоги повинні бути визначені і сформульовані чітко, однозначно і декларативно, тобто без указівок, як виконувати (реалізувати) конкретну вимогу.

4. Не можна припускати дублювання вимог.

5. При формулюванні вимог необхідно виключити протиріччя між ними, що можуть бути присутніми.

А.2. Приклад оформлення складу ТЗ

Технічне завдання містить такі розділи:

Вступ

1. Підстава для розробки.

2. Призначення розробки.

3. Вимоги користувача: зовнішні вимоги, внутрішні вимоги.

4. Вимоги до програмного забезпечення: вимоги до функціональності, вимоги до продуктивності, вимоги до інтерфейсу, операційні вимоги, вимоги до ресурсів, вимоги до верифікації, вимоги до іспитів, вимоги до документації, вимоги до захисту, вимоги до мобільності, вимоги до якості, вимоги до надійності, вимоги до надійності супроводу, вимоги по безпеці.

5. Матриця трасування.

6. Обґрунтування вибору інструментальних засобів.

7. Стадії й етапи розробки.

8. Порядок контролю і приймання.

А.3. Склад розділів ТЗ

У розділі "Вступ" повинно бути зазначене найменування проекту (програмного виробу), дана стисла характеристика області застосування й об'єкта, якщо проект буде використовуватися як частина в комплексі з іншими проектами.

У розділі "Підстава для розробки" варто зазначити:

• документ або документи, на підставі яких проводиться розробка;

• організацію, що підтверджує ці документи;

• дату затвердження.

У розділі "Призначення розробки" необхідно описати:

• функціональне призначення;

• експлуатаційне призначення проекту або його окремих компонент.

У наступних розділах необхідно навести вимоги, що визначають призначення програмного виробу або автоматизованої системи, їх функціональні і якісні характеристики. Особливість етапу формування вимог користувача складається в тому, що цей процес ітераційний і детальне уточнення цих вимог може бути виконане на більш пізніх стадіях детального проектування.

Розділ "Зовнішні вимоги" повинний включати функціональні й експлуатаційні характеристики: властивості, операції, призначення системи, що проектується, або окремих складових частин ПЗ. У цьому розділі також наводяться тимчасові і кількісні параметри, планові показники необхідних якісних характеристик і перераховуються критерії, що повинні перевірятися при тестуванні. Тут повинний бути визначений ЗОВНІШНІЙ ІНТЕРФЕЙС, тобто зв'язок і вимоги до апаратних засобів (плат, стендів, модемів, спеціальних пристроїв). Якщо на даному етапі це зробити неможливо, то необхідно зазначити, на якому етапі буде виконане детальне уточнення вимог до апаратури.

Розділ "Внутрішні вимоги" накладає обмеження або угоди на ЗАСІБ вирішення проблеми (задачі), на вибір методів досягнення цілей проекту і програмного забезпечення.

У цьому розділі повинні бути визначені вимоги:

• які обумовлюють зв’язок з вже існуючим ПЗ, раніше реалізованими компонентами;

• які задовольняють ступінь захисту ПЗ і рівень доступу користувачів різного статусу;

• які вказують вид документів, протоколів, актів, що повинні супроводжувати усі фази життєвого циклу ПЗ;

• які залежать від галузевих (додаткових) стандартів;

• які характеризують критичність кожної фундаментальної функції програмного забезпечення при аварійному завершенні програми.

Вимоги користувача, що характеризують діалог "Людина-ПК", можуть входити в будь-яку з двох категорій або в обидві, це залежить від призначення проекту.

Вимоги до програмного забезпечення.

Визначення вимог до ПЗ виконується на підставі АНАЛІЗУ ВИМОГ КОРИСТУВАЧА.

1. Функціональні вимоги випливають із призначення ПЗ і визначають функції ПЗ.

2. Вимоги до продуктивності ПЗ обумовлюють кількісні специфікації, показники. Наприклад, не можна зазначити "Швидка відповідь", а потрібно чітко визначити "Час відповіді <= 1 секунди". Припускається використання кореляційної методики оцінки показника.

3. Вимоги до інтерфейсу поділяються на три групи:

а) які характеризують зв’язок з операційною системою (ОС):

• тип ОС,

• тип додатків,

• формати файлів, характеристика файлової системи,

• СКБД,

• графічні додатки;

б) які залежать від конфігурації ПЕОМ;

в) які залежать від режимів та характеристик мережі.

4. Операційні вимоги повинні визначати зв’язок з оператором, режими експлуатації ПЗ.

5. Вимоги до ресурсів повинні визначати ВЕРХНІ МЕЖІ фізичних ресурсів: обсяг оперативної пам’яті, дискового простору, кількість дискет, умонтовану реалізацію окремих функцій, наприклад, рівнобіжне виконання обчислень, матричний процесор, продуктивність центрального процесора (ЦП).

6. Вимоги по верифікації визначають:

• умови тестування;

• сполучення з середовищем, що тестується, (імітація, емуляція реальних режимів і середовища);

• кількість етапів проведення тестування.

7. Вимоги до приймальних іспитів визначають:

• порядок виконання тестування компонент і всього проекту;

• перелік і вид документів, що підтверджують проведення тестування;

• організаційні вимоги до тестування, тобто інформацію, що уточнює, хто повинний проводити тестування.

8. Вимоги до документації повинні містити не тільки необхідний перелік документів, що узгоджений із вимогами користувача, але і СТАНДАРТИ, яким вони повинні відповідати.

9. Вимоги до захисту визначають:

• захист від несанкціонованого доступу, від порушення таємності;

• рівень і засоби фізичного захисту комп'ютерними засобами, періодичність виконання резервних копій.

10. Вимоги до мобільності повинні містити перелік ПЕОМ і ОС, що відрізняються від цільової ПЕОМ і ОС, але на який можна буде експлуатувати ПЗ.

11. Вимоги до якості містять додаткові якісні характеристики ПЗ, із указівкою показників і методик визначення необхідних і планових показників.

12. Вимоги до надійності ПЗ відтворюють:

• інтервал часу між відмовами ПЗ;

• мінімальний обсяг даних, що можуть бути загублені при аварійних збоях;

• наслідки аварій та інших критичних ситуацій.

13. Вимоги до надійності супроводу ПЗ указують на УМОВИ і ТЕРМІН упровадження нових версій і умови виправлення не винайдених помилок і т. ін.

14. Вимоги до безпеки повинні визначати:

• умови, що характеризують помешкання для експлуатації, температуру навколишнього повітря, відносну вологість і т. ін.

• наслідки відмов критичних функцій, відмова яких може бути небезпечною для користувачів і апаратури.

У розділі "Матриця трасування" повинний бути виконаний аналіз повноти вимог до ПЗ, тобто враховуються вимоги користувача. Одна вимога користувача повинна визначати декілька вимог до ПЗ. Матриця трасування не може містити неврахованих вимог користувача і надлишкових вимог до ПЗ. Матриця трасування - це таблиця, що містить номера вимог користувача і вимог до ПЗ, а також ознаки відповідності між ними.

У розділі "Обґрунтування вибору інструментальних засобів" варто описати методику вибору ваг, властивостей, якісних характеристик і інших критеріїв, які необхідно порівняти, використовуючи методику варіантних мереж для ефективного вибору інструментальних засобів, за допомогою яких буде реалізоване ПЗ.

У розділі "Стадії розробки" необхідно зазначити послідовність виконання робіт, етапів, стадій, видів діяльності відповідно до вказівок табл. 1.1. При цьому варто врахувати такі правила:

1. Відсутні види діяльності повинні бути пропущені.

2. Терміни виконання повинні бути проставлені, як відносні, так і абсолютні.

3. Припускається наявність фази пeредпроектного дослідження перед будь-яким етапом робіт.

У розділі "Порядок контролю і приймання" повинні бути зазначені:

• вимоги до процесу тестування й іспитів ПЗ;

• ОБ’ЄКТ іспиту;

• ЦІЛЬ іспиту;

• якщо необхідно, то - додаткові вимоги до ПО, до документації, до технічних засобів.

Варто зазначити порядок дій для виконання тестування й іспитів.

ДОДАТОК В

Зразок титульного листа роботи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра комп’ютерного моделювання та інформаційних технологій

ТЕМА

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

ДО КУРСОВОГО ПРОЕКТУ

Виконав студент гр.

____________________

Керівник ____________

Харків 2004