3. Розвиток планових туристичних маршрутів

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР пере­бував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Найбільш розповсюдженими були лінійні маршрути:

-          «Від Москви до Новгороду»;

-          «Із Середньої Азії до Казахстану»;

-          «По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря».

Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іно­земців та вітчизняних туристів користувався маршрут „По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце».

Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятни­ків. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях».

Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистец­твом, були розроблені маршрути:

-          «В край білих ночей»;

-          «По Прибалтиці»;

-          «Містами України»;

-          «Столицями Закавказьких республік».

Новий імпульс після війни отримав велотуризм.

Паралельно з плано­вим розвивався в країні самодіяльний туризм.

З 1957 р. іде відлік історії радянського морсь­кого туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (з Одеси, до Ленінграду). На по­чатку 1960-х рр. став розвиватись морський туризм Балтики, а пароплав «Григорий Орджоникидзе» здійснював 20-денні тури вздовж Далекосхідного узбережжя.

До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні.

Найбільшу цікавість в іноземців, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивос­тока через весь Союз.

Швидко завоював популярність екзотичний круїз на ката­маранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році.

В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе.

Перший випуск спеціалістів профтехучилища та Інституту підвищен­ня кваліфікації з вищою туристичною осві­тою відбувся у 1978 р. Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, істо­рик.

Громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на гру­повій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував ан­кетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічно ю характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснювати­ся, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки.

4. Характер та основні види туризму в срср

Основними видами туризму в Радянському Союзі були:

-          оздоровчий (рекреаційний);

-          пізнавальний;

-          спортивний;

-          соціальний;

-          дитячий;

-          молодіжний.

Також існував поділ на самодіяльний (туризм членів аматор­ських туристичних об'єднань) та організований види туризму.

З 1960-х рр. в СРСР існувало п'ять основних напрямів ту­ризму:

-          профтуризм (Центральна Рада по туризму і екскур­сіям при ВЦРПС);

-          іноземний туризм (Державний комітет з іноземного туризму при РМ СРСР);

-          молодіжний туризм («Супутник» при ЦК ВЛКСМ );

-          військовий туризм (Управління по туризму і екскур­сіям Міноборони СРСР);

-          шкільний туризм (УДТЕС і Управління дальніх подорожей Міністерства просвіти СРСР).

Зовсім не розвивався релігійний туризм, численні традицій­ні центри паломництва функціонували як музеї з обов'язковою атеїстичною пропагандою. Радянський туризм був орієнтова­ний на групове обслуговування. В організації туристичних по­дорожей використовувались всі види транспорту.