4. Поняття податкових та неподаткових обов’язкових платежів.

Теорія фінансового і податкового права всю сукупність обов’язкових платежів до державних централізованих фондів за їх характером, сутнісними ознаками класифікує на дві великі групи: податкові платежі та платежі неподаткового характеру.

Неподаткові доходи бюджетів можна об’єднати в групи, залежно від їх походження чи підстави для справляння:

• платежі, що надходять у вигляді плати за послуги, надані державою (переважно за оформлення певних прав та пов’язаних з ними документів);

• платежі, що випливають із права власності держави (народу);

• платежі за реєстрації, видачу ліцензій, сертифікатів та інші дозволяння у сфері господарювання;

• платежі штрафного характеру;

• інші доходи.

Платежі із першого та другого різновидів входять до законодавчої системи оподаткування.

Податкові платежі можна розділити на власне податки і цільові податкові платежі. Всі вони повністю входять до законодавчої системи оподаткування.

В науці податкові та неподаткові платежі прийнято розрізняти переважно за двома головними критеріями: по-перше, за характером підстави для сплати платежу і, по-друге, за критерієм для визначення розміру платежу. Таким чином, вважається, що податкові платежі мають індивідуально безвідплатний характер, а їх розмір визначається платоспроможністю платника. На відміну від податкових неподаткові платежі, по-перше, як правило, мають відплатний або компенсаційний чи штрафний характер, а по-друге, не залежать від розміру доходу (прибутку) платника.

Природа податкових платежів визначається тим, що визначальною підставою для їх стягнення є наявність у платників певних доходів чи відповідного майна, тобто, об’єктів оподаткування. При цьому податок встановлюється і вводиться законом, його сплата має примусовий характер, він сплачується на основі безвідплатності, є абстрактним платежем і , як правило, не має цільового призначення. При сплаті неподаткового платежу, як правило, є спеціальна мета (за що конкретно сплачується платіж) і спеціальні інтереси (платник певною мірою безпосередньо відчуває відплатність платежу). Справляються неподаткові платежі лише з тих осіб, які звертаються у відповідні органи з приводу надання потрібних їм послуг.

Таким чином, з точки зору вищенаведених критеріїв встановлений законодавством про систему оподаткування перелік обов'язкових платежів містить платежі як податкового, так і неподаткового характеру. Тобто, система оподаткування України охоплює повністю категорію податкових платежів та частково неподаткові платежі.

5. Визначення поняття власне податків.

В теорії прийнято визначати власне податок як окремий специфічний обов'язковий платіж. Виділяють декілька ознак податку, як спільних для всіх обов'язкових платежів, так і специфічних:

1) односторонній характер встановлення - податок встановлюється державою в особі парламенту, отже погоджується з усім народом, представником якого є парламент, проте він не погоджується з кожним конкретним громадянином; стаття 74 нової Конституції України забороняє проведення референдуму з питань податків;

2) адресність до бюджету полягає в тому, що податок на відміну від деяких інших обов'язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого централізованого грошового фонду;

3) відсутність цільового призначення полягає в тому, що метою справляння податків на відміну від інших обов'язкових платежів є забезпечення державних видатків взагалі, а не якогось конкретного видатку;

4) індивідуальна безвідплатність податку виражається в тому, що при його стягненні на відміну від інших видів обов'язкових платежів, держава не бере на себе обов'язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту сплаченого податку, тобто, податок сплачується не залежно від отримання якихось послуг чи благ з боку держави;

5) безповоротність стягнення податку полягає в тому, що законно сплачений до бюджету податок в принципі не підлягає поверненню ні за яких умов; повернення суми податку у випадку його переплати не суперечить принципу безповоротності, оскільки всі ці випадки визначаються державою в односторонньому порядку і не впливають на характер платежу в цілому;

6) обов'язковість (примусовий характер стягнення) податку полягає в тому, що за порушення встановлених правил справляння податку, зокрема, строків сплати, розміру платежу, за ухилення від сплати тощо законодавством передбачена юридична відповідальність платника; обов'язковість також передбачає можливість примусового стягнення платежу в разі несплати у добровільному порядку;

7) перехід права власності витікає із економічної суті податку як форми перерозподілу національного доходу і полягає в тому, що при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність держави; такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами; такі платежі є податками лише за формою, а не за змістом;

8) регулярність (постійність, стабільність) внесення податку полягає в тому, що податок вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки, на відміну від деяких інших обов'язкових платежів, адже держава може існувати лише в умовах стабільних надходжень до бюджету і відповідно забезпечувати стабільні видатки;

9) конкретний розмір суми податку визначається платоспроможністю платника, розміром доходу; отже податок сплачується лише при наявності у платника самостійного джерела доходу: нема доходу - нема податку.

Таким чином, для поняття власне податку може бути використане наступне визначення:

податок - це встановлена законом форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на засадах обов'язковості, індивідуальної безвідплатності, безповоротності, забезпечена державним примусом, яка не носить характеру покарання чи контрибуції і має на меті забезпечення платоспроможності суб'єктів публічної влади.

Можна виділити такі специфічні ознаки податків:

• сплачуються лише до бюджетів,

• безвідплатність,

• відсутність цільового призначення,

• сума податку для конкретного платника визначається його платоспроможністю (доходом).