2.1. Суб'єкт оподаткування.

Суб'єктом оподаткування або платником прийнято називати особу, на яку покладено юридичний обов'язок сплатити податок за рахунок власних коштів. Отже, податок неодмінно має скорочувати доходи суб’єкта оподаткування.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про систему оподаткування” платниками податків і зборів (обов'язкових платежів)" є юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

З точки зору обсягу податкових зобов’язань перед даною державою платники за принципом постійного місцеперебування поділяються на резидентів і нерезидентів.

Від поняття платника чи суб’єкта податку слід відрізняти пов’язані з ним похідні поняття носія податку, податкового представника (агента), збирача податку

Похідні суб’єкти податку пов’язані з явищами перекладення податкового навантаження та податкового представництва і відображають особливості платників залежно від виду обов'язкового платежу.

У випадку непрямих податків фактично відбувається перекладення податкового навантаження з суб'єкта оподаткування , тобто, особи, яка сплачує податок у бюджет, на іншу особу - носія податку, який фактично сплачує суму податку у складі ціни придбаного товару.

Таким чином, носій податку, - це особа, яка несе податкове навантаження у кінцевому підсумку, тобто, в результаті процесу перекладення податку.

Іноді, щоб підкреслити вищевказане явище вживають терміни юридичний платник і фактичний платник, маючи на увазі, що носій податку є фактичним платником, а юридичний платник є формальним платником.

Слід зауважити, що перекладення податкового навантаження можливе лише на підставі закону. Забороняється використання податкових застережень, тобто, будь-яких угод між особами про перекладення обов'язку по сплаті податку на іншу особу.

Не дивлячись на явище перекладення, в будь-якому разі податок сплачується з коштів на рахунку, що є власністю платника, тобто, за рахунок його власних коштів.

Обов'язок сплатити податок за рахунок власних коштів не означає, що платник повинен сплатити податок лише безпосередньо. Існує поняття податкового представництва. Розрізняють податкове представництво за законом і за призначенням (довіреністю).

Законодавством передбачені випадки, коли від імені платника та за рахунок його коштів податок має бути сплачений іншою особою. Так, зокрема, підприємства, установи і організації, які виплачують заробітну плату своїм працівникам, зобов'язані обчислити, утримати і перерахувати до бюджету прибутковий податок з громадян. Іноді вживають поняття податковий представник, тобто, особа, на яку на підставах та в порядку, передбачених законом, покладено обов’язок по обчисленню, утриманню та перерахуванню податку до бюджету чи державного цільового фонду від імені іншої особи (платника) та за рахунок коштів останньої. Таке представництво є представництвом за законом.

2.2. Предмет, об’єкт та джерело податку.

Предмет оподаткування – це те, на що спрямоване відношення оподаткування.

У загальному смислі прийнято говорити, що податками обкладаються різні реальні речі, факти, дії, відношення, блага, як матеріального характеру (земельні ділянки, заробітна плата, прибуток, будівлі, транспортні засоби тощо, тобто, різні види майна і доходів та земля), так і нематеріального (державна символіка, права на певні дії тощо). Вищеперелічені у загальному вигляді реальні речі чи факти називають предметами оподаткування. Отже, предмет оподаткування характеризує реально-сутнісну, фактичну сторону того, що оподатковується.

Предмети оподаткування, тобто, реальні матеріальні і нематеріальні речі (факти) обумовлюють і передозначують об’єкт оподаткування. Сам по собі предмет оподаткування ще не породжує податкових зобов’язань. Підстава останніх пов’язуються із певним юридичним станом, відношенням суб’єкта стосовно предмета оподаткування.

Під об'єктом оподаткування слід розуміти предмет оподаткування, що перебуває у відповідному юридичному відношенні до суб’єкта оподаткування і при цьому такий зв’язок обумовлює виникнення податкового зобов’язання.

Поняття предмета оподаткування характеризує фактичний зміст того, що оподатковується, а поняття об’єкта оподаткування, охоплюючи фактичний бік, додає до цього ще і відповідний юридичний зміст. Окрім цього, об’єкт оподаткування переважно відрізняється від предмета ще й рівнем конкретизації того, що оподатковується або оподатковуваних речей, адже переважно не всі види із даного класу предметів залучаються до оподаткування.

Необхідність чіткого розрізнення предмета і об’єкта оподаткування викликана і відбиває той факт, що переважно серед множини однопорядкових предметів лише частина входить до кола оподатковуваних, а решта – такими не є. Тобто, через об’єкт оподаткування із множини предметів має бути чітко і однозначно виділений саме той, що підлягає оподаткуванню згідно із законодавством.

Вважається, що відмінність між предметом і об’єктом оподаткування найбільш виражена стосовно податків на майно. Однак і оподаткування доходів вимагає не менш чіткого визначення об’єкта оподаткування. Доходи можуть бути отримані у різній формі – грошові кошти у національній та іноземній валюті, майно, безкоштовні послуги, привілеї, переваги тощо. Наприклад, до сукупного оподатковуваного доходу можуть бути віднесені як гроші і матеріальні блага, так і пільги та привілеї, що не пов’язані із передачею грошей чи майна. Неоднозначне тлумачення поняття доходу може привести, з одного боку, до ущемлення прав платників, а з іншого, – до ухилення від сплати податку.

Чітка класифікація об’єктів (предметів) оподаткування виявляється справою досить непростою, оскільки їх важко вишикувати за якимось одним критерієм. В теорії класифікації об’єктів оподаткування побудовані на виділенні декількох категорій, зокрема:

• права майнові і немайнові;

• дії (діяльність) суб’єкта;

• результати господарської діяльності.

Інший критерій поділу стосується матеріальності змісту об’єкта. За цим критерієм об’єкти (предмети) поділяють на матеріальні і нематеріальні (майнові, немайнові).

Поняття об’єкта (предмета) оподаткування слід відрізняти від поняття джерела податку. Якщо наявність першого є підставою виникнення податкового зобов’язання, то друге визначає кошти, за рахунок яких сплачується податок.

Отже, під джерелом податку розуміють певний резерв, економічний показник, грошовий фонд, що використовується для сплати податку. Виділяють лише два джерела, за рахунок яких може бути сплачений податок – доход і капітал платника. Як правило, податки сплачуються із доходів платника. Доходи платника можуть мати різні форми (заробітна плата, прибуток, рента, проценти тощо).