3. Фройд — шарлатан чи патологічний брехун?

Хан Ісраельс, всесвітньо відомий експерт з біографії 3. Фройда, викладач історії та психології в Амстердамі, асистент Норберта Еліаса, стверджує, що основоположник психоаналізу був патологічним брехуном. Так, 3. Фройд пов'язував початок розвитку психоаналізу з випадком успішного, як він неодноразово стверджував, лікування пацієнтки Анни О. (Берти Паппенхайм). Однак психоаналітичне лікування цієї пацієнтки закінчилося не видужанням, а переведенням у закритий психіатричний заклад. Звернення до збережених документів історії хвороби свідчить, що З.Фройд був добре інформований про стан пацієнтки. Через рік після закінчення лікування він писав своїй нареченій, що лікар Анни О. Йозеф Брейер у довірчій бесіді повідомив, наскільки погано вона себе почуває, і він надіється, що смерть скоро позбавить її страждань.

Навіщо 3. Фройд пішов на таку фальсифікацію? Адже йому було відомо, що існує історія хвороби, і ці дані завжди можна перевірити. Навіщо ж він вибрав саме цей невдалий випадок і всупереч усьому говорив про грандіозний успіх? Хан Ісраельс пов'язує це з патологічною схильністю Фройда відкрито демонструвати факти, які могли зашкодити його репутації.

Голландський фахівець з історії психоаналізу Карел ван хет Реве у книзі „Доктор Фройд і Шерлок Холмс” порівнює, як у своїх працях поводились з фактами К. Маркс і 3. Фройд. У той час, як К. Маркс не включав у свій «Капітал» факти, що не відповідали його теорії, 3. Фройд у роботі про Ф.М. Достоєвського наводив безліч фактів, які суперечили його теоретичним твердженням.

Інший приклад. З 1884 р. 3.Фройд опублікував кілька статей про використання кокаїну для подолання залежності від морфію. У статтях 3. Фройд стверджував, що залежність від кокаїну не настає. Однак, у листах своїй нареченій він писав протилежне. 3. Фройд лікував за допомогою кокаїну свого старого друга і вчителя, лікаря Ернста Флейшля, в якого відразу ж після початку кокаїнової терапії розвинулась залежність від цього наркотику, що через рік призвело до отруєння. У Е. Флейшля почалися галюцинації, йому здавалося, що під шкірою бігають маленькі тварини, і він роздряпував шкіру до крові. Він переживав напади страху, так що 3. Фройду іноді необхідно було в нього ночувати. Зрештою, 3. Фройду довелося повернутися до використання морфію, що мало не такі небезпечні наслідки. Однак, через 2 роки 3. Фройд опублікував статтю, де стверджував, що успішно використовує кокаїн для відвикання від морфію.

Історію з Е. Флейшлем знали багато колег, і, публікуючи в наукових журналах матеріали про успішне застосування кокаїну, 3. Фройд ризикував, що знайомі лікарі запитають, чи не випадок лікаря Э. Флейшля мав на увазі 3. Фройд, коли говорив про відсутність звикання до кокаїну.

Відомий випадок аналізу латинського слова «aliquis» («хтось», «дехто») з «Психопатології буденного життя» також вказує на те, що Фройд немов спеціально йшов на ризик, відкрито наводячи факти, що могли зашкодити його репутації й особистому життю. У зазначеному фрагменті Фройд розповідав про те, як під час подорожі по Італії він познайомився з молодим чоловіком, який при цитуванні одного латинського вірша не міг згадати слово „aliquis”. 3. Фройд використовував метод вільних асоціацій і просив молодого чоловіка говорити усе, що йому приходить у голову у зв'язку зі словом „aliquis”. Молодий чоловік згадав про книгу, що незадовго до цього читав, про церкву, яку недавно відвідав, і, нарешті, йому прийшло в голову щось, що він спочатку навіть не зміг сказати вголос. Він хвилювався, що в однієї відомої дами не наступили місячні. У той же час ряд фактів вказував на безліч збігів обставин життя 3. Фройда і згаданого молодого чоловіка. Книгу, про яку говорив молодий чоловік, Фройд також недавно читав, церкву про яку йшлася мова, 3. Фройд недавно відвідав під час відпустки в Італії, де він був разом із сестрою своєї дружини Мінною Бернайс. Можна зробити висновок: 3. Фройд був заклопотаний, чи не вагітна Мінна. Обставини життя 3.Фройда, були відомі його близьким, і він явно грався з вогнем, відкрито публікуючи аналіз слова „aliquis”. Отже, щось несвідоме штовхало його на подібний ризик публічних викриттів.

(Psychologie heute, 24. Jahrgang, Heft 9, September 1997)

Школа здоровья. – 1999. – № 3. – С.119-121.

З. Фройд – жертва сексуального насилля

Голландська дослідниця Pety de Vries, проаналізувавши близько 300 листів З.Фройда до його близького друга лікаря Вільгельма Флісса, дійшла висновку, що маленький Зігмунд, ймовірно, підлягав у дитинстві сексуальним діям з боку батька.

Після смерті батька у 1896 році З.Фройд розпочав свій самоаналіз. Він пояснював його необхідність тим, що сам собі діагностував „невротичну істерію”, через яку страждав на „істеричний головний біль”. У листі до В.Флісса від 8 лютого 1897 року З.Фройд описував аналогічні симптоми однієї пацієнтки з істеричним головним болем. Відчуття тиску у скронях і потилиці він пов’язував зі „сценами, де з метою дій у роті фіксується голова”. В наступному реченні З.Фройд писав про батька, який помер декілька тижнів тому: „на жаль, мій батько був збоченцем і став причиною істерії мого брата... і деяких молодших сестер”. Ще в листі від 11 січня 1897 року З.Фройд чітко описав, що він розуміє під словом „збоченець”: батьків, які скоюють сексуальні злочини зі своїми дітьми.

(Psychotherapy. vol. 30.3. 1993)

Школа здоровья. — 1999. – № 3. – С.116-117.

Зборовська Н.В.