житомирський державний університет імені івана франка

соціально-психологічний факультет

кафедра соціальної та практичної психології

зміст

передмова..............................................................................................................................................................................	7
вступ: основи вивчення психології особистості студентами-психологами................................................................	8
Розділ І. Психологія особистості: Вступ до дисципліни....................................................................................	9
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	9
Матеріали з першоджерел
Холл К., Ліндсей Г. Теорії особистості.............................................................................................................	10
Мадді Сальваторе Р. Особистість та персонологія.....................................................................................	14
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	19
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	19
Література до теми...................................................................................................................................................................	19
Розділ ІІ. Психодинамічний напрямок у персонології. класичний психоаналіз З. Фройда................	20
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	20
Біографічний словник: Зигмунд Фройд..................................................................................................................................	22
Матеріали з першоджерел
Фройд З. Друга лекція. Помилкові дії...................................................................................................	22
Біографічні статті
З.Фройд – шарлатан чи патологічний брехун.....................................................................................................	26
З.Фройд – жертва сексуального насилля............................................................................................................	26
Зборовська Н.В. З.Фройд – автор класичного психоаналізу.................................................................................	27
З листування З.Фройда і К.Юнга........................................................................................................................	28
Ван Ванінг А. Роботи одного з піонерів психоаналізу – Сабіни Шпільрейн...................................................................	34
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	38
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	38
Література до теми...................................................................................................................................................................	38
Розділ ІІІ. Неофройдистські теорії особистості......................................................................................................	39
Індивідуальна психологія. А. Адлер............................................................................................................................................	39
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	39
Біографічний словник: Альфред Адлер...................................................................................................................................	40
Матеріали з першоджерел
Адлер А. Порятунок людства за допомогою психології........................................................................	40
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	42
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	42
Література до теми...................................................................................................................................................................	42
Аналітична психологія. К. Юнг......................................................................................................................................................	43
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	43
Біографічний словник: Карл Густав Юнг...............................................................................................................................	44
Матеріали з першоджерел
Юнг К. Поняття колективного несвідомого........................................................................................	44
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	48
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	48
Література до теми...................................................................................................................................................................	48
Гуманістичний психоаналіз. Е. Фромм......................................................................................................................................	49
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	49
Біографічний словник: Еріх Фромм..........................................................................................................................................	50
Матеріали з першоджерел
Фромм Е. Індивід, його відособленість і подвійний характер свободи...................................................	50
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	54
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	54
Література до теми...................................................................................................................................................................	54
Соціокультурна теорія особистості. К. Хорні.........................................................................................................................	55
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	55
Біографічний словник: Карен Хорні..........................................................................................................................................	56
Матеріали з першоджерел
Хорні К. Проблеми шлюбу....................................................................................................................	56
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	61
Питання для самоперевірки та творчі завдання................................................................................................................	61
Література до теми...................................................................................................................................................................	62
Дитячий психоаналіз у роботах А. Фройд...............................................................................................................................	62
Біографічний словник: Анна Фройд..........................................................................................................................................	62
Матеріали з першоджерел
Фройд А. Вступ до техніки дитячого психоаналізу..............................................................................	62
Питання для самоперевірки та творчі завдання................................................................................................................	66
Література до теми...................................................................................................................................................................	66
Епігенетична теорія Е. Еріксона...................................................................................................................................................	67
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	67
Біографічний словник: Ерік Еріксон.........................................................................................................................................	68
Матеріали з першоджерел
Еріксон Е. Життєвий цикл: епігенез ідентичності...............................................................................	68
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	70
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	70
Література до теми...................................................................................................................................................................	70
Розділ IV. Гуманістичні та екзистенціальні теорії особистості	71
Феноменологічна теорія особистості К. Роджерса…........................................................................................................	71
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	71
Біографічний словник: Карл Роджерс......................................................................................................................................	72
Матеріали з першоджерел
Роджерс К. Що означає ставати особистістю....................................................................................	72
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	78
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	78
Література до теми...................................................................................................................................................................	78
Психодрама. Я. Морено.....................................................................................................................................................................	79
Біографічний словник: Якоб Леві Морено...............................................................................................................................	79
Матеріали з першоджерел
Морено Я. Колиска психодрами ...........................................................................................................	79
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	86
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	86
Література до теми...................................................................................................................................................................	86
Теорія самоактуалізації А. Маслоу..............................................................................................................................................	87
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	87
Біографічний словник: Абрахам Маслоу.................................................................................................................................	88
Матеріали з першоджерел
Маслоу А. Риси самоактуалізованої особистості .........................................................................................	88
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	99
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	99
Література до теми...................................................................................................................................................................	99
Логотоерапія В. Франкла.................................................................................................................................................................	100
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	100
Біографічний словник: Віктор Франкл ...................................................................................................................................	100
Матеріали з першоджерел
Франкл В. Основи логотерапії...........................................................................................................................	100
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	107
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	107
Література до теми...................................................................................................................................................................	107
Розділ V. біхевіоральний, Когнітивний та соціально-когнітивний напрямки у персонології .........	108
Когнітивна теорія особистості. Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі.........................................................	108
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	108
Біографічний словник: Джордж Келлі......................................................................................................................................	109
Матеріали з першоджерел
Келлі Дж. Психологія особистісних конструктів.............................................................................................	109
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	112
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	112
Література до теми...................................................................................................................................................................	112
Соціально-когнітивна теорія особистості А. Бандури. Теорія соціального научіння Дж. Роттера.............	113
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	113
Біографічний словник: Альберт Бандура...............................................................................................................................	114
Матеріали з першоджерел
Бандура А. Научіння через відповідні наслідки..................................................................................................	114
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	116
Біографічний словник: Джуліан Роттер.................................................................................................................................	117
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	117
Література до теми...................................................................................................................................................................	117
Теорія „поля” К. Левіна......................................................................................................................................................................	118
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	118
Біографічний словник: Курт Левін...........................................................................................................................................	119
Матеріали з першоджерел
Левін К. Психологічне поле.................................................................................................................................	119
Левін К. Топологія і теорія поля........................................................................................................................	120
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	124
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	124
Література до теми...................................................................................................................................................................	124
Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера......................................................................................................................	125
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	125
Біографічний словник: Леон Фестінгер..................................................................................................................................	126
Матеріали з першоджерел
Фестінгер Л. Вступ до теорії когнітивного дисонансу.................................................................................	126
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	130
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	130
Література до теми...................................................................................................................................................................	130
Розділ VI. Диспозиційний напрямок у психології особистості.......................................................................	131
Структурна теорія рис особистості. Р. Кеттелл.....................................................................................................................	131
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	131
Біографічний словник: Раймонд Кеттелл..............................................................................................................................	132
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	132
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	132
Література до теми...................................................................................................................................................................	132
Теорія типів особистості. Г. Айзенк............................................................................................................................................	133
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	133
Біографічний словник: Ганс Юрген Айзенк............................................................................................................................	134
Матеріали з першоджерел
Айзенк Г.Ю. Структура особистості.............................................................................................................	134
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	139
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	139
Література до теми...................................................................................................................................................................	139
Г. Оллпорт і психологія індивідуальності..................................................................................................................................	140
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	140
Біографічний словник: Гордон Оллпорт................................................................................................................................	141
Матеріали з першоджерел
Оллпорт Г. До питання про теорії рис особистості ......................................................................................	141
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	148
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	148
Література до теми...................................................................................................................................................................	148
Розділ VII. Вітчизняні теорії особистості....................................................................................................................	149
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	149
Культурно-історична теорія Л.С. Виготського.......................................................................................................................	150
Біографічний словник: Лев Семенович Виготський............................................................................................................	150
Матеріали з першоджерел
Виготський Л.С. Структура і динаміка віку....................................................................................................	150
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	155
Література до теми...................................................................................................................................................................	155
Філософсько-психологічна концепція С.Л. Рубінштейна.................................................................................................	156
Теоретичний блок.......................................................................................................................................................................	156
Біографічний словник: Сергій Леонідович Рубінштейн....................................................................................................	157
Матеріали з першоджерел
Рубінштейн С.Л. Людина як суб'єкт життя....................................................................................................	157
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	163
Література до теми...................................................................................................................................................................	163
Теорія діяльності О.М.Леонтьєва.................................................................................................................................................	164
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	164
Біографічний словник: Олексій Миколайович Леонтьєв.....................................................................................................	165
Матеріали з першоджерел
Леонтьєв О.М. Про категорії предметної діяльності....................................................................................	165
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	172
Література до теми...................................................................................................................................................................	172
Г.С. Костюк і розвиток вітчизняної психології.....................................................................................................................	173
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	173
Біографічний словник: Григорій Силович Костюк...............................................................................................................	174
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	174
Література до теми...................................................................................................................................................................	174
Теорія установки Д.М. Узнадзе.......................................................................................................................................................	175
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	175
Біографічний словник: Дмитро Миколайович Узнадзе........................................................................................................	175
Матеріали з першоджерел
Узнадзе Д.Н. Психологія установки..................................................................................................................	175
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	182
Література до теми...................................................................................................................................................................	182
Структура особистості К.К.Платонова......................................................................................................................................	183
Біографічний словник: Костянтин Костянтинович Платоно.........................................................................................	183
Матеріали з першоджерел
Платонов К.К. Концепція динамічної функціональної структури особистості...........................................	183
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	187
Література до теми...................................................................................................................................................................	187
Розділ VIII. Психологічні школи.......................................................................................................................................	188
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	188
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	189
Біографічний словник: Джон Уотсон.......................................................................................................................................	189
Біографічний словник: Жан Паже..............................................................................................................................................	190
Біографічний словник: Фріц Перлз...........................................................................................................................................	190
Матеріали з першоджерел
Перлз Ф. Гештальтпсихологія..........................................................................................................................	190
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	193
Література до теми...................................................................................................................................................................	193
Розділ ІХ. порівняльний аналіз теорій особистості.............................................................................................	194
Теоретичний блок........................................................................................................................................................................	194
Термінологічний словник............................................................................................................................................................	197
Питання для самоперевірки та творчі завдання.................................................................................................................	197
Література до теми...................................................................................................................................................................	197
Предметний покажчик.......................................................................................................................................................	198
Іменний покажчик...............................................................................................................................................................	200
Рекомендована література.............................................................................................................................................	201
Основна література.....................................................................................................................	201
Додаткова література................................................................................................................	202

Передмова

Проблема особистості завжди відносилась і відноситься зараз до числа найбільш невизначених та суперечливих наукових проблем. Зумовлено це, по-перше, багатогранністю самого феномену особистості яка відображає об'єктивно існуючу багатогранність проявів людини в історії розвитку суспільства та свого власного життя. По-друге, проблема особистості носить міждисциплінарний характер, знаходиться у полі уваги суспільно-гуманітарних та природничих наук, практики та духовної культури. По-третє, об'єктивно зростає вплив особистості на перспективи історичного процесу, що закономірно ставить питання про її колосальну відповідальність за наслідки цього впливу перед минулими, теперішніми та майбутніми поколіннями людства.

На питання, що таке особистість, психологія упродовж двадцятого століття давала різні відповіді, і саме у різноманітті, рівно як і в суперечливості, думок з цього приводу, проявляється складність самого феномену особистості. Кожна теорія особистості заслуговує на увагу, оскільки вона містить у собі зерно істини, і лише проаналізувавши та узагальнивши наявні персонологічні концепції, можна уявити в цілому, як психологи розуміють особистість.

Пропонований увазі зацікавлених осіб посібник побудовано у відповідності з програмою курсу „Психологія особистості" для студентів першого курсу спеціальності „Практична психологія. Соціальна педагогіка". Він має за мету дати можливість познайомитися з найбільш істотними та оригінальними теоріями особистості у викладі творців цих концепцій. До посібника також включені короткі біографічні довідки про тих персонологів, чиї ідеї презентуються.

Хотілося б ще зауважити, що дискусії між представниками різних напрямків у психології продовжуються, а наука, у тому числі і персонологія, -це вічний процес пошуку істини, а не набір „доконечних" відповідей на надзвичайно складні проблеми людського буття.

Укладачі посібника щиро бажають успіху Вам, тим, хто розпочинає свій пошук Істини.

Вступ: основи вивчення психології особистості студентами-психологами

Курс „Психологія особистості” є одним з базових курсів у підготовці практичних психологів. Знання студентів з психології особистості сприяють ефективності вивчення вікової, соціальної психології, психотерапії та психологічного консультування, психодіагностики, історії психології, патопсихології, психології здібностей та обдарованості.

Метою вивчення курсу „Психологія особистості” студентами, які навчаються за спеціальністю „Психологія”, „Практична психологія”, „Менеджмент організацій” є ознайомлення студентів з основними положеннями психологічних теорій особистості

основні завдання курсу:

• Ознайомлення з загальними положеннями вивчення теорій особистості (підходи до визначення особистості, поняття теорій особистості, діяльність персонологів, основні компоненти та критерії оцінки теорій особистості).

• Ознайомлення з основними положеннями теорій особистості, що стосуються природи людини.

• Опрацювання робіт вітчизняних та зарубіжних персонологів.

• Вивчення біографічних передумов створення та розвитку теорій особистості.

• Ознайомлення з основними поняттями та положеннями теорій особистості.

• Оволодіння навичками використання різних підходів до аналізу життєвих ситуацій.

• Вивчення сучасних досліджень в рамках теорій особистості, аналіз основних положень.

• Відпрацювання навички систематизованого опису теорій особистості.

• Порівняння вітчизняних та зарубіжних підходів до вивчення поведінки людини.

В основу курсу „Психологія особистості” покладені такі Провідні положення

• Положення про множинність, плюралізм, яке передбачає ознайомлення студентів з основними поглядами на природу людини та використання їх до аналізу психологічних ситуацій.

• Положення про теоретичне обґрунтування психологічних досліджень, яке передбачає використання знань з психології особистості у практичній діяльності психолога.

• Практична спрямованість вивчення курсу, яка відображається в ілюстрації теоретичних знань життєвими прикладами та подіями, в можливості їх використання для аналізу власної поведінки та поведінки інших.

• Структурованість матеріалу, тобто використання однакових схем та моделей для опису різних теорій особистості.

Основні вимоги до знань, умінь і навичок студентів, їх перелік

Студенти повинні мати знання про:

• Загальні підходи до вивчення теорій особистості, компоненти теорій особистості, критерії оцінки, характеристику основних положень персонологів, що стосуються природи людини;

• Основні положення та сфери прикладання глибинної психології (З.Фройд, А.Адлер, К.Юнг, К.Хорні, Е.Фромм, А.Фройд, Е.Еріксон);

• Погляди на поведінку людини представників гуманістичного та екзистенціального напрямків (К.Роджерс, А.Маслоу, Я.Морено, В.Франкл);

• Основні положення та дослідження, які проводились в когнітивному та соціально-когнітивному напрямку (Дж.Келлі, А.Бандура, Дж.Роттер, К.Левін. Л.Фестінгер);

• Вивчення особистості у диспозиційному напрямку в психології особистості (Р.Кеттел, Г.Айзенк, Г.Оллпорт);

• Наукові традиції у вітчизняній психології;

• Основні психологічні школи у вітчизняній та зарубіжній психології;

• Особливості біографії розробників теорій особистості;

• Сучасні дослідження, що проводяться в рамках окремих теорій.

Студенти повинні мати такі вміння:

• Структурований опис теорій особистості;

• Застосування теоретичних знань з психології особистості при аналізі ситуацій;

• Аналіз та оцінка основних положень теорій особистості, виділення їх компонентів;

• Визначення біографічних передумов створення теорій особистості;

• Використання цитат, бібліографії, даних сучасних досліджень та критико-аналітичних статей для висвітлення положень теорій особистості;

• Вибір теорії, яка є найбільш адекватною для аналізу конкретної ситуації

Студенти повинні мати такі навички:

• Аналіз життєвих ситуацій та власної поведінки з точки зору різних теорій;

• Підбір прикладів з літератури. Історії, творів мистецтва для ілюстрації основних положень теорій особистості;

• Використання цитат, прикладів, біографічних даних для порівняльної характеристики теорій особистості.

Розділ І.

Ψ

Психологія особистості: вступ до дисципліни

Теоретичний блок

Теорія — це система взаємозалежних ідей та принципів, які мають на меті пояснювати спостереження за реальністю.	Теорія особистості – це ретельно вивірені судження або гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться, чому вони ведуть себе так, а не інакше.
Функції теорії: ілюстрація емпіричних відношень; систематизація; відкриття зв’язків.	Функції теорій особистості: пояснення поведінки людини прогноз поведінки людини

Компоненти теорій особистості

Структура особистості	Компоненти структури особистості — відносно незмінні характеристики, які люди демонструють в різноманітних обставинах і в різний час. Ці компоненти є стійкими та стабільними рисами або властивостями людини поводити себе певним чином в різних ситуаціях.
Мотивація	пояснення причин поведінки людини.
Розвиток особистості	зміна мотиваційних аспектів функціонування особистості від народження до старості, пояснення цих змін
Психологічна патологія	пояснення того, чому окремі люди виявляються неспроможними пристосуватися до вимог суспільства і ефективно функціонувати в ньому, чому окремі люди демонструють патологічні або неадекватні стилі поведінки в повсякденному житті
Психічне здоров’я	запропоновані теорією критерії оцінки здорової особистості
Методи терапевтичного впливу	шляхи корекції поведінки, яка відхиляється від норми

Критерії оцінки теорій особистості

Верифікованість	Адекватна теорія повинна містити чітко визначені, логічно взаємопов’язані концепції, які піддаються емпіричному обгрунтуванню (відкритість для перевірки незалежними дослідниками)
Евристична цінність	Адекватна теорія повинна стимулювати нові ідеї для подальшого наукового пошуку.
Внутрішня узгодженість	Адекватна теорія повинна пояснювати відмінні один від одного феномени внутрішньо узгодженим чином.
Економність	Адекватна теорія повинна містити тільки ті концепції і положення, які дійсно необхідні для пояснення феномена чи події (чим менша кількість концепцій та припущень необхідно даній теорії для пояснення якогось феномена, тим вона краща).
Широта охоплення	Адекватна теорія повинна охоплювати та пояснювати широке коло різноманітних поведінкових феноменів.
Функціональна значущість	Адекватна теорія повинна пропонувати корисні підходи до розв’язання проблем, мати можливість допомагати людям розуміти свою поведінку, розв’язувати їх повсякденні проблеми.

Матеріали з першоджерел

Холл К., Ліндсей Г.

ЩО ТАКЕ ОСОБИСТІСТЬ?

Н ебагато знайдеться в англійській мові слів, які діють на широку публіку настільки ж захоплююче, як „особистість”. Хоча воно вживається й у різних значеннях, можна говорити про два основних. У першому випадку, цей термін стосується певного роду вміння або спритності. Особистість індивіда оцінюється за мірою ефективностюі, з якою він домагається позитивних реакцій різних людей у різних обставинах. Саме це значення мають на увазі, говорячи про курси «особистісного тренінгу». Аналогічно викладач, говорячи про особистісні проблеми учня, швидше всього вказує на те, що соціальні вміння учня неадекватні до того, щоб він міг встановити належні стосунки з однокласниками і педагогом. У другому випадку поняття співвідноситься з тим найбільш явним і яскравим враженням, яке індивід справляє на оточуючих. Тоді кажуть, що індивід володіє «агресивною особистістю», або «покірною особистістю», або «жахаючою особистістю». Спостерігач вибирає ту ознаку або якість, що значною мірою типова для суб'єкта, можливо є важливою складовою загального враження, справленого на оточуючих, і за допомогою цього поняття ідентифікується особистість людини. Ясно, що в обох випадках присутній елемент оцінки. Зазвичай, особистості сприймаються як хороші або погані.

Хоча розбіжності в повсякденному використанні слова „особистість” можуть здатися значними, вони перекриваються різноманітністю значень, які вкладають у цей термін психологи. Оллпорт у скрупульозному літературному огляді виділив біля п’ятдесяти різних визначень, які розподілив на ряд категорій. Тут ми торкнемося лише деяких.

По-перше, важливо розрізняти те, що Оллпорт назвав біосоціальним і біофізичним визначеннями. Біосоціальне визначення багато в чому відповідає побутовому використанню терміна, тому що співвідносить особистість з «соціальною стимульною цінністю» індивіда. Саме реакція інших визначає особистість суб'єкта. Можна навіть стверджувати, що індивід не має ніякої особистості за винятком тієї, яка міститься в реакції оточуючих. Оллпорт рішуче заперечує твердження, що особистість міститься лише в «реагуючому іншому», і вважає кращим біофізичне визначення, яке відносить особистість винятково до характеристик або якостей суб'єкта. Відповідно до останнього визначення, в особистості є сторона, що сприймається, та органічна, і її (особистість) варто пов'язати зі специфічними якостями індивіда, що піддаються об'єктивному опису і вимірюванню.

Інший важливий тип визначення можна назвати „мішок лахмітника” або „визначення-омнібус”. Це визначення представляє особистість шляхом перерахування. Термін „особистість” тут використовується для позначення усього, що стосується індивіда, і теоретик, як правило, описуючи індивіда, перелічує найважливіші, на його погляд, поняття, зауважуючи, що те, що вони позначають, і складає особистість. В інших визначеннях підкреслюється інтегруюча або організаційна функція особистості. Передбачається, що особистість виступає як організація або паттерн у відношенні різних дискретних реакцій індивіда або ж, що ця організація є наслідком активності особистості, що існує як внутрііндивідуальна сила. Особистість є те, що впорядковує й узгоджує різні види індивідуальної поведінки. Ряд теоретиків прагнуть підкреслювати роль особистості в управлінні індивідуальною регуляцією поведінки. Особистість представляється як різні — і разом з тим типові — спроби регуляції, які здійснює індивід. Інші визначення ототожнюють особистість з унікальними або індивідуальними аспектами поведінки. У цьому випадку термін використовується для позначення того, що відрізняє індивіда від решти людей. Нарешті, деякі теоретики вважають, що особистість складає сутність людини. У цих визначеннях особистість співвідноситься з найбільш репрезентативною частиною індивіда, не тільки в плані його відмінностей від інших, але, що більш важливо, особистість виступає тим, ким людина є насправді. Цей тип визначення ілюструється таким положенням Оллпорта: „Особистість є те, що є людина в дійсності”. Відповідно до цього припущення, особистість містить те, що в кінцевому результаті є найбільш типовою і глибокою характеристикою людини.

Ми могли б з користю провести ще багато часу, обговорюючи проблему визначення особистості, якби не знали, що далі ви зустрінете багато уточнених визначень в їхньому природному контексті. Більше того, ми переконані, що ніяке сутнісне визначення особистості ні на якому рівні спільності не може бути застосовне. Простіше кажучи, мається на увазі, що визначення особистості, що використовуються конкретними людьми, цілком і повністю залежать від їхніх індивідуальних теоретичних переваг. Так, якщо в теорії підкреслюється унікальність і організованість, єдність поведінки, то цілком природно, що у визначення особистості в якості її властивостей ввійдуть унікальність і організованість. Якщо хтось створив або прийняв таку теорію особистості, це визначення достатньо ясно ним допускається. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що особистість визначається на основі часткових емпіричних уявлень, що виступають частиною теорії особистості,. Конкретно особистість співвідноситься з набором рис або дескриптивних понять, що описують досліджуваного індивіда в плані змінних або величин, що займають центральне місце в даній теорії.

Якщо таке визначення читача не задовольняє, нехай він тішиться думкою про те, що далі ми зустрінемо ряд більш чітких. Кожне з них може стати Вашим, якщо Ви приймете відповідну теорію. Іншими словами, вищесказане означає, що визначити особистість неможливо без узгодження з тією теоретичною системою, в якій вона буде розглядатися. Якби нас змусили дати яке-небудь однозначне визначення зараз, ми змушені були б, за логікою речей пропустити багато теоретичних проблем, які маємо намір дослідити.

ЩО ТАКЕ ТЕОРІЯ?

Якщо кожен знає, що таке особистість, то вже, звичайно, кожен знає, що таке теорія! Найбільш поширеним є переконання в тому, що теорія протилежна факту. Теорією є недоведена гіпотеза або спекуляція відносно дійсності, про яку до цього часу невідомо, чи така вона. Підтверджена теорія стає фактом. Є певна відповідність між цим уявленням і тим, що відстоюємо ми: погодимося, що істинність теорії невідома. Є й елемент незгоди. Здоровий глузд підказує, що, коли зібрані відповідні підтверджені дані, теорія стає істинною або фактичною. З нашої ж точки зору, про теорію ніколи не можна сказати, істинна вона чи помилкова, хоча її посилання та наслідки можуть бути такими...

...Спочатку ми обговоримо, що таке теорія, а потім перейдемо до більш важливого питання про те, які її функції. Вкажемо спочатку, що теорія є набором умовностей, створених теоретиком. Погляд на теорію як на „набір умовностей” підкреслює той факт, що теорії не „дані” і не визначені наперед природою, даними або іншими детермінантами. Як одні й ті ж переживання або спостереження можуть привести поета або романіста до створення будь-якого з безлічі можливих творів мистецтва різної форми, так отримані в дослідженні дані можуть бути включені в кожну з незліченних теоретичних схем. Теоретик, обираючи спосіб презентації подій, що його цікавлять, здійснює вільний творчий вибір, що відрізняється від вибору художника тільки в тому, якого роду події виявилися в центрі уваги і на яких підставах можна судити про плодотворність вибору. Ми тут підкреслюємо творчу і довільну манеру конструювання теорій; природно випливає з цього зауваження те, що ми можемо визначити, як оцінювати теорію, але не можемо визначити, як її потрібно створювати. Немає формули плідної теоретичної конструкції, як немає формули створення нетлінних літературних творів. Те, що теорія — не щось неминуче або наперед визначене, а результат вільного вибору, свідчить про те, що істинність або хибність недостатні як атрибути, що їй приписуються. Теорія може бути лише корисною або некорисною, а це визначається, як ми побачимо, у першу чергу тим, наскільки теорія може продукувати такі передбачення або проекти щодо відповідних подій, які при верифікації підтверджують свою істинність.

Висловимося більш виразно щодо того, що являє собою теорія. Що включає теорія в її ідеальній формі? Вона повинна містити ряд релевантних припущень, систематично співвіднесених один з одним, і набір емпіричних визначень!

Припущення повинні бути релевантні в тому смислі, що вони мають спиратися на емпіричні події, з якими співвідноситься теорія. Якщо це теорія слухової чутливості, припущення мусять бути пов'язані зі слуховими процесами; якщо це теорія сприйняття, припущення повинні стосуватися перцептивних процесів. Зазвичай, природа цих припущень складає відмінну властивість теорії. Гарний теоретик — це людина, здатна висунути корисні або прозірливі припущення щодо того, що складає сферу її інтересів. У залежності від особливостей теорії ці допущення можуть бути достатньо загальними або достатньо специфічними. Теоретик у сфері поведінки може припустити, що вся поведінка мотивована, що події ранніх періодів життя є найважливішими детермінантами поведінки дорослого, що поведінка тварин різних видів будується за тими ж загальними принципами; або ж теоретик може припустити, що зростання тривоги веде до порушень моторики або, що окрема змінна нормально розподілена усередині даної популяції. Ці припущення можуть також розрізнятися за формою — від точної математичної нотації до відносно не строго сформульованих припущень, якими є більшість зі щойно використаних нами в якості ілюстрацій.

Припущення повинні бути чітко сформульовані, але цього недостатньо; припущення й інші елементи теорії повинні певним чином сполучатися і співвідноситися один з одним. Отже, повинні існувати правила взаємодії між припущеннями й основними поняттями. Щоб теорія мала логічну стрункість і стали можливими процеси деривації, ці внутрішні відносини повинні бути ясні. Без такого уточнення виведення з теорії емпіричних наслідків було б важким або неможливим. Ці положення через їхню подібність з граматичними правилами часто розглядаються як синтаксис теорії. Ми уже висували припущення, що зростання тривоги веде до порушень моторики. Крім того, можна припустити, що підвищення самоповаги веде до поліпшення моторики. Якщо ми не знаємо нічого більше, відношення між цими двома припущеннями явно невиразне, так що нам потрібно виявити щось стосовно зв'язку між тривогою і самоповагою перш, ніж виявиться можливим зробити які-небудь припущення про те, що буде мати місце в ситуації наявності обох змінних. Адекватна постановка теоретичних припущень повинна дати користувачеві ясну специфікацію відношень між цими двома припущеннями.

Емпіричні визначення (координуючі визначення) забезпечують можливість більш-менш чіткої взаємодії існуючих у рамках теорії термінів і понять з емпіричними даними. За допомогою цих визначень теорія у певні наперед визначені моменти вступає у контакт із реальністю або даними спостережень. Ці визначення часто називаються операціональними визначеннями, тому що дають можливість визначити операції, за допомогою яких можна піддати вимірюванню відповідні змінні. Акцент на емпіричних визначеннях — ознака дослідницьких намірів, і можна сказати, коли теорія вносить щось в емпіричні дисципліни, вона повинна мати у своєму розпорядженні певні засоби емпіричної трансляції. З іншого боку, має бути ясно, що ці визначення існують у континуумі від повних і точних специфікацій до досить загальних якісних тверджень. Попри те, що, чим більше чіткості, тим краще, вимога повної чіткості на ранніх етапах дослідження може стати перешкодою на шляху плідного його розвитку. Визначення інтелекту як того, „що вимірюють тести інтелекту”, або ототожнення тривоги з певними фізіологічними змінами, які вимірюються гальванометром, може і точні, але, як це можна уявити, жодне з них саме по собі не веде до більш продуктивної дослідницької думки. Правильне відношення до емпіричних визначень полягає в тому, що вони повинні бути настільки точні, наскільки дозволяє стан справ у відповідній сфері.

Ми зробили загальний огляд того, з чого складається теорія. Наступне питання: що вона робить? По-перше — і це найбільше важливо,— вона дозволяє побачити відповідні емпіричні відношення, які раніше не спостерігалися. Теорія повинна приводити до систематичної експансії знання в область феноменів, які нас цікавлять, і в ідеалі ця експансія повинна опосередковуватися або стимулюватися виведенням з теорії певних емпіричних положень (тверджень, гіпотез, передбачень), що виступають об'єктами емпіричної перевірки. У своїй основі суть будь-якого дослідження — відкриття стабільних емпіричних зв'язків між подіями і змінними. Функція теорії — систематично сприяти цьому процесові. Теорію можна розглядати як свого роду млин, через який заломлюються припущення, а в якості борошна видаються емпіричні положення, що співвідносяться, які потім можуть бути підтверджені або відкинуті у світлі відповідних емпіричних даних. Емпіричній перевірці піддаються лише наслідки, припущення або ідеї, виведені з теорії. Сама теорія є припущенням, і її прийняття або відкидання зумовлене лише її корисністю, але не істинністю або хибністю. Корисність у цьому випадку містить два компоненти — верифікованість і широту. Верифікованість відображає здатність теорії продукувати передбачення, які підтверджуються при зборі відповідних емпіричних даних. Широта відображає міру або повноту поширеності цих положень. Можливі випадки, коли висунуті положення часто знаходять підтвердження, але відносяться лише до окремих аспектів феномена, що нас цікавить. В ідеалі теорія повинна приводити до точних передбачень високої міри узагальненості щодо розглянутих емпіричних подій.

Важливо розрізняти те, що можна назвати систематичною й евристичною генерацією досліджень. Очевидно, що в ідеальному випадку теорія дозволяє вивести конкрентно сформульовані положення, що, у свою чергу, веде до чітко побудованих емпіричних досліджень. Однак не менш очевидно, що багато теорій,— наприклад, теорії Фройда і Дарвіна, — багато в чому вплинули на розвиток досліджень без посередництва таких розгорнутих положень. Ця здатність теорії породжувати дослідження шляхом висування ідей або навіть завдяки виникаючим невірі й опору може розглядатися як евристичний вплив теорії. Обидва типи впливу надзвичайно важливі і на даній стадії розвитку психології повинні розглядатися як рівноцінні.

Друга функція теорії полягає в тому, що вона дозволяє об'єднати відомі емпіричні відкриття в рамках логічно послідовної і прийнятно простої системи. Теорія виступає як засіб організації й інтеграції усього, що відноситься до певного кола явищ. Адекватна теорія психотичної поведінки повинна мати здатність систематизувати усе, що відомо про шизофренію й інші психози, у зрозумілу і логічну конструкцію. Задовольняюча теорія научіння повинна охоплювати усе, що стосується процесу научіння. Теорії завжди виникають на базі того, що вже спостерігалося і про що повідомлялося; у цьому змісті на першій фазі становлення вони індуктивні і керуються — а до деякої міри контролюються — тим, що уже відомо. Однак якщо теорії упорядковують і узгоджують уже відоме, і не більш того, користь від них невелика. У цьому випадку буде виправдане судження наполегливого дослідника про те, що теорія — лише словесна піна, яка пливе в кільватері експерименту, що єдиний у науці служить справі. Емпірик, який наполягає на тому, що теорія — не більше ніж наступна раціоналізація того, про що повідомляють дослідники, не розуміє основної функції теорії — вказувати на нові або хоча б непомічені відносини. Продуктивність теорії перевіряється не після, а до появи факту.

Простота, або, як іноді говорять, економність, також має значення, але лише після широти і верифікованості. Вона важлива лише в ситуації, коли дві теорії породжують одні й ті ж висновки. Якщо дві теорії розрізняються за тими висновками, які можна зробити щодо одних і тих же емпіричних подій, вибір теорії повинен ґрунтуватися на розходженні цих положень у плані верифікованості. Таким чином, лише у випадку тавтології — дві теорії приходять до тих самих висновків, виходячи з різних основ,— простота має важливість. У науці таке зустрічається нечасто, а в психології, наскільки нам відомо, не зустрічалося жодного разу. Отже, простота як протилежність складності є швидше особистою цінністю теоретика ніж обов’язковим атрибутом теорії.

Ще одна функція теорії полягає в тому, щоб уберегти спостерігача від осліплення різноманітністю побічних або окремих явищ. Теорія накладає свого роду шори, які дозволяють не турбуватися про всі аспекти досліджуваних явищ. Для недосвідченого спостерігача кожне досить складне поведінкове явище передбачає незліченну кількість способів аналізу й опису — і це дійсно так. Теорія дозволяє спостерігачеві систематично і дієво абстрагуватися від природної складності. Людина абстрагується і спрощує незалежно від використання теорії, але якщо вона не керується ясною теорією, то принципи, що визначають її підхід, будуть сховані в імпліцитних припущеннях і позиціях, невідомих їй самій. Теорія обмежує користувача рядом більш-менш визначених параметрів, величин, змінних, що володіють принциповою важливістю. З точки зору даної проблеми інші аспекти ситуації можуть бути певною мірою проігноровані. Корисна теорія позначить чіткі інструкції щодо того, якого роду дані варто збирати в зв'язку з даною проблемою. Відповідно, можна чекати, що люди, які займали рішуче різні теоретичні позиції, можуть вивчати одне і те ж явище, виявляючи у своїх спостереженнях небагато схожостей.

В останні роки велика кількість психологів прийняла теоретичні положення і термінологію Томаса Куна, який у своїй захоплюючій монографії виразив думку, що рух науки може бути точно показаний як серія революційних кроків, кожен з яких супроводжується характерною домінуючою парадигмою. За Куном, кожна галузь існує як така, що „розповзається”, не координована, у якій розвиваються окремі дослідницькі лінії і теоретичні ідеї, що зберігають свою автономію і змагальну позицію, поки конкретна система ідей не прийме статус парадигми. На його думку, парадигма служить тому, щоб: „...визначати правомірність проблем і методів дослідження кожної області науки для наступних поколінь вчених. Це було можливо завдяки двом істотним особливостям цих праць. Їхнє створення було в достатній мірі безпрецедентним, щоб залучити на тривалий час групу прихильників з конкуруючих напрямків наукових досліджень. У той же час вони були досить відкритими, щоб нові покоління вчених могли в їхніх рамках знайти для себе невирішені проблеми будь-якого виду... Такі традиції, які історики науки описують під рубриками "астрономія Птолемея (або Коперника)", "аристотелівська (або ньютонівська) динаміка", "корпускулярна (або хвильова) оптика" і так далі”.

Цікаво порозмірковувати над парадигмальним статусом теорій і досліджень в області особистості. Для тих, хто прийняв цю ідіому, найпростішим здається погляд на цю галузь як на таку, що знаходиться на передпарадигмальній стадії. Хоч існує безліч тією чи іншою мірою систематизованих груп ідей, жодна з них не завоювала реального домінуючого становища. Немає такої однієї теорії, яка б служила „парадигмою”, упорядковуючи відомі відкриття, визначаючи релевантність, створюючи співтовариство, проти якого можливий був би бунт, пропонуючи основні шляхи майбутніх досліджень. Якщо здійснений Куном історичний аналіз коректний, залишається представити майбутньому розвиток систематичної позиції, що охопить усі — або більшу частину — простору з хоча б академічними наслідками.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Ми домовилися, що особистість визначається через конкретні поняття, які в рамках даної теорії вважаються адекватними для повного опису або розуміння людської поведінки. Ми також домовилися, що теорія містить ряд пов'язаних припущень щодо відповідних емпіричних феноменів, і емпіричні визначення, які дозволяють користувачеві просуватися від абстрактної теорії до емпіричного спостереження. Простим додаванням ми дійдемо висновку, що теорія особистості повинна являти собою набір припущень щодо людської поведінки разом з необхідними емпіричними визначеннями. Крім того, є вимога відносної широти теорії. Вона повинна співвідноситися з досить широкою сферою людської поведінки. По суті, теорія повинна бути готова до розгляду будь-яких поведінкових феноменів, що є важливими для індивіда.

Дотепер ми говорили про те, що відноситься до формальної валідності, що, однак, не підтверджується при уважному розгляді існуючих теорій особистості. Наше обговорення має сенс у плані того, до чого прагнуть усі теоретики, воно дає ідею про те, на що, власне, повинні бути схожі теорії особистості. Ясно, однак, що вони зараз так не виглядають. Скажемо кілька слів про те, чому їм не вдається бути схожими на ідеал ні за структурою, ні за функціями.

Насамперед, як ми побачимо, більшості з них не вистачає ясності. У цілому надзвичайно важко визначити основні припущення або аксіоматичну базу цих теорій. Теорії особистості часто упаковані у величезну масу яскравих словесних образів, що прекрасно служать меті переконати недовірливого читача, але в основному дозволяють замаскувати основні припущення або промовчати про них. Іншими словами, більшість теорій не представлені строго й упорядковано, і багато з них видаються спрямованими більше на переконання, ніж на розкриття суті. З цим недоліком визначеності пов'язане часте змішування того, що дано як припущення, і того, що встановлено емпірично і доступне перевірці. Як ми домовилися, емпіричній перевірці доступні лише зроблені теорією висновки і передбачення. Інше в теорії допускається або приймається як дане й не обговорюється з погляду підтвердження — непідтвердження — швидше з позиції того, наскільки успішно продукуються верифіковані положення. У цілому розрізнення між самою теорією особистості і її висновками або дериватами здійснюється досить скупо.

Неочевидним наслідком недоліку ясності по відношенню до природи основних припущень виступає серйозна плутанина в процесі виведення з теорії емпіричних тверджень. Зокрема, можливо, що різні люди на основі однієї і тієї ж теорії можуть прийти до протилежних висновків. У дійсності процес виведення висновків у більшості теорій особистості випадковий, необґрунтований і неефективний. Це відображає не лише недостатню ясність теорій, але також те, що більшість теоретиків особистості орієнтовані швидше на пояснення «постфактум», ніж на висування нових передбачень щодо поведінки. Нарешті, ясно, що хоча теорії особистості відрізняються за старанністю і чіткістю емпіричних дефініцій, жодна з них повністю не відповідає високим стандартам.

Те, що ми сказали про формальний статус теорій особистості, може розчарувати настільки, що спроби створення таких теорій у цей час взагалі припиняться. Чи не краще забути про теорії і зосередитися на емпіричних техніках і емпіричних відкриттях? Категорично — ні! Таке рішення зовсім не означало б відмову від неадекватної теорії на користь відсутності теорії, швидше відбулася б підміна відкритої теорії прихованою. Узагалі немає такої речі, як „відсутність теорії”; отже, у той момент, коли ми намагаємося про теорії забути, ми в реальності починаємо користуватися імпліцитними, особистісно детермінованими і, можливо, суперечливими припущеннями щодо поведінки, а цими невизначеними припущеннями буде визначатися, що і як ми будемо вивчати. Спостереження за будь-якою конкретною емпіричною подією здійснюється під диктатом певної „теорії” — тобто на деякі речі увага звертається, інші ігноруються, — а одна з цілей теоретизування полягає в тому, щоб визначити правила абстрагування. З того моменту, коли ми відмовляємося від спроб визначити теоретичну базу власних дій, виключається можливість удосконалення припущень, під контролем яких протікає дослідницький процес.

Хоча в порівнянні з ідеалом теорії особистості можуть здатися неспроможними, вони являють собою істотний крок вперед у порівнянні з мисленням наївного спостерігача, переконаного в тому, що його бачення реальності — єдино правильне. Навіть незважаючи на те що теорії особистості не мають бажаного рівня ясності, їхнє існування робить можливим систематичне просування в цьому напрямку. У реальності сучасний стан теорій особистості показує їхній істотний прогрес у плані формального статусу порівняно з тим, що було двадцять років тому.

Ми погодилися, що теорії особистості не дозволяють дериваційним процесам бути настільки ясними, як хотілося б; тоді які ж функції вони виконують для того, хто ними користується? Як мінімум вони представляють групу позицій (припущень) щодо поведінки, і ці позиції в широкому смислі окреслюють коло тих способів дослідження, що видаються важливими і принциповими. Крім стимулювання певних видів дослідження, вони пропонують певні параметри або величини, що повинні братися до уваги при дослідженні тих або інших проблем. Таким чином, навіть якщо теорія не висуває чітких положень, що перевіряються, вона орієнтує теоретика у відношенні певних проблемних областей і вказує найважливіші змінні. Крім того, варто мати на увазі евристичну цінність теорій. У цілому теорії особистості виступають як свого роду провокації і, як ми побачимо, вони привели до величезної кількості досліджень, з яких порівняно небагато були результатом формального виведення висновків з цих теорій. Іншими словами, незважаючи на недостатність стрункості, здатність цих теорій генерувати ідеї, стимулювати допитливість, сіяти сумніви і переконувати виявилася в здоровому розквіті дослідницької діяльності.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ та ІНШІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Наше обговорення привело нас до висновку, що теорія особистості повинна містити ряд припущень щодо людської поведінки разом із правилами, за якими ці припущення пов'язуються з визначеннями, що дозволяє здійснювати їхню взаємодію з емпіричними подіями або подіями, які спостерігаються. Тут доречне питання про те, чи відрізняються у відношенні цих визначень теорії особистості від інших теорій. Відповідь корисно почати з розрізнення двох видів психологічної теорії.

Очевидно, що деякі психологічні теорії ладні розглядати будь-які поведінкові явища, важливі з погляду регуляції людського організму. Інші теорії жорстко обмежені тими поведінковими проявами, що виникають у певних ретельно передбачених умовах. Такі теорії виявляють цікавість до обмежених аспектів людської поведінки. Теорії, що намагаються мати справу з усіма важливими поведінковими феноменами, можуть бути розглянуті як загальні теорії поведінки; ті ж, що обмежують свої інтереси визначеними типами поведінкових явищ, називаються частковими теоріями.

Очевидно, що теорії особистості підпадають під першу категорію: це загальні теорії поведінки. Просте спостереження дозволяє відрізнити теорії особистості від інших психологічних теорій. Теорії перцепції, слухової чутливості, механічної пам'яті, моторного научіння, розрізнення і безліч інших психологічних теорій є частковими з точки зору їхнього обсягу і широти. Вони не претендують на статус загальної теорії і задовольняються розвитком уявлень, придатних для опису і передбачення в обмеженій сфері поведінкових явищ. Теорії ж особистості ризикують розглядати явища найрізноманітнішої природи, оскільки ті володіють для індивіда функціональною значимістю.

Залишається питання, чи існують такі загальні теорії поведінки, які зазвичай не відносяться до теорій особистості. Наприклад, таке питання можливе стосовно теорії мотивації, яку можна вважати загальною теорією поведінки, не відносячи до теорій особистості. Насправді ж, якщо теорія має справу винятково з мотиваційними процесами, вона загальною теорією не є, хоча фактично ті теорії які звичайно позначаються як теорії мотивації, є також і теоріями особистості, наприклад, психоаналіз, гормічна психологія, теорія Мюррея. Як ми незабаром з'ясуємо, ті розділи теорій особистості, що пов'язані з мотивацією, мають головне значення. Таким чином, якщо теорія має справу тільки з мотивацією,— це часткова теорія; якщо ж вона охоплює більш широке коло явищ, то це один з типів теорії особистості.

Аналогічне питання можливе по відношенню до теорії научіння, яка у деяких випадках може бути вдало узагальнена так, що складе загальну теорію поведінки. Це дійсно особливий випадок, і, як ми детальніше побачимо далі, ряд теоретиків спробували так узагальнити теорії научіння, що вони за своєю широтою виявилися порівнюваними з будь-якими іншими загальними теоріями поведінки. У таких випадках теорія научіння перестає бути просто теорією научіння і стає теорією особистості або, коли хочете, загальною теорією поведінки. Правда, такі генералізовані моделі мають певні відмінні риси, що нагадують про їхні джерела, але за інтенцією і логічними властивостями не відрізняються від інших теорій особистості.

Ця суміш теорій, що прийшли з зоолабораторії, і теорій, що беруть початок у терапевтичному кабінеті, багатьом може здатися занадто штучною. Однак якщо ми обговорюємо теорії з погляду їхньої спрямованості і загальної структури, а не в плані їхніх джерел і особливостей конкретних припущень у відношенні поведінки, ясно, що будь-яка загальна теорія поведінки варта іншої. У цьому розумінні всі загальні теорії поведінки є теоріями особистості і навпаки. Усередині цієї великої групи теорій можна, зрозуміло, знайти багато відмінностей, і в наступних розділах ми розглянемо ряд ознак, за якими теорії особистості можуть розрізнятися або зіставлятися. На цій основі можна створити безліч класифікацій і виділити безліч груп.

Холл К., Линдсей Г. Теории личности. Пер. с англ. И.Б. Гриншпун. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. – С. 22-32.

М адді Сальваторе Р.

ОСОБИСТІСТЬ ТА ПЕРСОНОЛОГіЯ

Чим займаються персонологи

Мені здається, що є сенс із самого початку визначити, що таке особистість. Маючи таку систему координат, ми зможемо глибше зрозуміти ті різноманітні гіпотези та ідеї, які пропонуються нам різними теоретиками. На жаль, особистість — це явище настільки всеосяжне і невизначене, що описати його вкрай складно. З погляду здорового глузду людська особистість безумовно існує, і навряд чи хтось буде в цьому сумніватися. Дійсно, у своєму повсякденному житті, приймаючи рішення і спілкуючись з оточуючими, ми неодмінно враховуємо особливості своєї особистості й особистості інших людей. Але як тільки ми намагаємося детально й об'єктивно визначити сутність особистості, вона якимось містичним чином розчиняється в повітрі, залишаючи нас у стані фрустрації і невизначеності. Це трапляється навіть з деякими психологами, у результаті вони з усією серйозністю заявляють нам, що людської особистості не існує взагалі. На мій погляд, подібні твердження на стільки ж необачні, на скільки невловиме і складне саме поняття особистості. Природно, що інтерпретація особистості — завдання вкрай складне, адже особистість — найбільш всеосяжна і людська з усіх наших характеристик. Ми навряд чи наблизимося до її розуміння, вивчаючи інші живі організми; у той же час точність наших спостережень за оточуючими нас людьми в великій мірі залежить від особливостей нашої власної особистості. Але сам феномен особистості нікуди не подінеться, і мені здається, що єдине, що ми можемо зробити, це змиритися з тим, що наша задача надзвичайно важка, і взятися за її рішення.

Ми могли б почати з аналізу існуючих нині визначень особистості. Саме це вже зробив Оллпорт у 1937 році. Але я не думаю, що подібний підхід буде для нас корисним, оскільки визначень існує безліч і майже усі вони надзвичайно складні і докладні. Ми б просто заплуталися в лабіринті термінів, нітрохи не просунувшись до нашої мети. Я вважаю більш доцільним, щоб ми разом подивилися, чим, власне, займаються дослідники, які працюють у сфері психології особистості. Мені здається, що на цій основі нам вдасться виробити уявлення про те, у чому полягає сутність особистості, і це уявлення буде досить узагальненим і в той же час наочним. Узагальненим воно буде тому, що ми звернемося до пошуку того загального, що є в роботі і міркуваннях великої кількості серйозних людей, які претендують на те, щоб вважатися експертами в цій галузі. Наочність же забезпечить той факт, що наше уявлення про сутність особистості буде ґрунтуватися на спостереженні за повсякденними діями людей, які намагаються її пізнати. Однак ви повинні розуміти, що пропоновані мною ідеї можуть і не бути точним відображенням того, що робить той або інший конкретний дослідник. І тільки в тому випадку, якщо я буду достатньо вільний у пошуку того, що є характерним для більшості робіт у цій сфері, я зможу представити вам якийсь гідний результат. Нарешті, я повинен сказати, що в цій книзі ви не знайдете ні статистики, ні докладних описів результатів. Навіть визначення того, хто з дослідників працює саме в рамках психології особистості, а хто представляє інші області науки, — задача досить складна. І тому наше аналітичне дослідження буде досить узагальненим.

Давайте насамперед визначимося, як ми будемо називати людину, яка працює в цій галузі. Слідом за Мюрреєм (1938) я запропонував би назвати таку людину, яка є експертом у сфері дослідження та інтерпретації особистості, персонологом. Існує чимало психологів і психіатрів, яких ми без сумніву можемо назвати персонологами. Їхня робота передбачає теоретичний аналіз, проведення досліджень, діагностику або психотерапію. Психотерапія являє собою розмову про проблеми людини і певні дії, спрямовані на те, щоб вирішити проблеми, які ускладнюють життя самій людині або її близьким. Займаючись діагностикою в широкому сенсі, персонолог використовує якийсь набір методик, таких, як тести особистості або навички, для того, щоб виявити проблеми або здібності людини, що може бути використане як самою людиною, так і ким-небудь ще, наприклад потенційним роботодавцем. Здійснюючи психотерапію і діагностику, персонолог, звичайно, буде цікавитися тим, які потреби існують у його клієнта або пацієнта, але, крім цього, він буде активно намагатися проінтерпретувати свої спостереження з погляду того, яка природа людини взагалі. При проведенні досліджень питання про природу людини і пошук узагальненого знання про це взагалі виходить на перший план. Здійснення експерименту припускає розв’язання досліджуваними однієї або декількох задач, а мета дослідника — виявити подібність і відмінності в поведінці, за якою спостерігають, як в однієї і тієї ж людини, так і в усіх досліджуваних. Теоретичний аналіз особистості стає можливим завдяки досвіду персонолога, отриманому в одній або декількох з перерахованих вище сфер; він спрямований на те, щоб формалізувати смисл досліду, який стосується природи людини в цілому. І, завершуючи цей короткий огляд, давайте перейдемо до більш докладного розгляду звичних способів діяльності персонолога.

По-перше, ми можемо відзначити, що персонолог, як правило, вивчає групи людей або ж досліджує тільки кількох людей, враховуючи при цьому, наскільки репрезентативною є його вибірка щодо всіх людей у цілому. У більшості випадків персонолог, на відміну від біографа, не вивчає особистість якоїсь окремої людини. Якщо ж на якийсь час конкретна особистість і привертає увагу персонолога, як, наприклад, у психотерапії і діагностиці, то він неодмінно буде пам'ятати про необхідність порівняння отриманих результатів з результатами інших людей. Персонолога цікавлять універсальні дані, і він навряд чи буде ризикувати і робити невиправдані висновки, ґрунтуючись на інформації, отриманій від одного тільки досліджуваного, оскільки одна окремо взята людина не буде адекватним прикладом усього людського роду. Дійсно, у будь-якому дослідженні повинен робитися акцент на те, що лише група людей може бути репрезентативним відображенням людства в цілому. Персонолог підходить до задачі інтерпретації людської природи із системною, структурованою старанністю вченого, тоді як виразність і увага до окремих випадків — це доля письменника.

Старанність у забезпеченні репрезентативної вибірки безпосередньо пов'язана ще з одною особливістю діяльності персонолога, а саме з його інтересом до пошуку загальних, властивих усім людям особливостей. Насамперед він намагається знайти ті характеристики, знання яких дозволило б йому зрозуміти сутність людської особистості. Так, кожен, хто займається психотерапією, обов'язково прагне до того, щоб виявити певну функціональну подібність своїх пацієнтів. Визначення функціональної подібності, як правило, припускає екстенсивну інтерпретацію того, якими є цілі та мотиви людей. Так, терапевт психоаналітичного напрямку буде пояснювати усі вчинки людей сексуальним інстинктом, замаскованим поверхневими розходженнями в поведінкових проявах. Так само терапевт-роджерсіанець буде в будь-яких вчинках людини, якими б різними вони не були, бачити прояв прагнення до актуалізації.

Беручи до уваги інтерес персонологів до загальних особливостей, ми повинні враховувати і те, що вони також докладають значних зусиль до того, щоб виявити міжособистісні розходження і створити класифікацію цих розходжень. Пошук загального і пошук розходжень цілком сумісні, однак окремі персонологи нерідко віддають перевагу якомусь одному напрямку роботи на шкоду іншому. І якщо пошук загального здійснюється на абстрактному рівні, рівні інтерпретацій, то пошук розходжень припускає проведення аналізу поведінки, яка безпосередньо спостерігається. Персонологи, які займаються діагностикою, звертають особливу увагу на індивідуальні відмінності. Крім того, ці відмінності нерідко є предметом уваги при вступі людини в коледж або при влаштуванні на роботу. І ми повинні ще раз підкреслити, що персонологів не цікавить унікальність людської особистості, як цікавився б нею, приміром, біограф. Було б точніше сказати, що персонолог вивчає різноманітні моделі людського буття і різноманітні особливості, якими особистість характеризується, досліджує розходження і подібність між людьми. Діяльність персонолога в чомусь подібна тому, чим займається хімік, який спирається у своїй роботі на періодичну таблицю елементів.

Багато представників соціальних і біологічних наук намагаються визначити і категоризувати подібності і розходження між людьми; персонологи в цьому не одинокі. Однак більш пильний аналіз показує, що тут існує одна принципова відмінність. Вчені, які представляють соціальні і біологічні науки, як правило, концентрують свою увагу на тому, якими є ті розходження й у чому полягає та подібність, які визначаються впливом зовнішнього середовища або факторами біологічного характеру у внутрішньому середовищі. Так, соціолог буде вивчати, приміром, загальні особливості поведінки виборців, зумовлені приналежністю до певного соціально-економічного класу, або розходження в цій поведінці, детерміновані певними демографічними характеристиками. Або, наприклад, він може досліджувати поведінкові прояви, загальні для всіх чоловіків, у яких є діти, і розходження між їхньою поведінкою і поведінкою тих чоловіків, у яких дітей немає. Нейрофізіолог, навпаки, може вивчати те, як люди поводяться під впливом ЛСД, і порівнювати їхню поведінку з поведінкою тих, хто перебуває в стані алкогольного сп'яніння. На відміну від представників соціальних і біологічних наук, зайнятих вивченням подібності і розходжень у поведінці людей, персонолог, як правило, не обмежує свою діяльність аналізом тих поведінкових проявів, які зумовлені переважно біологічними факторами або соціальним середовищем. Це не означає, що він зовсім не буде звертати увагу на ті аспекти поведінки, які значною мірою піддаються впливу соціальних або біологічних сил. Було б правильніше сказати, що, з огляду на значимість більшої частини цих сил, персонолог буде виявляти особливу цікавість до того, що не всі представники того або іншого соціально-економічного класу голосують за одного й того ж кандидата, що не всі батьки поводяться однаково і що в різних людей під впливом ЛСД виникають зовсім різні галюцинації. Іншими словами, персонолог ставить перед собою завдання виявити розходження між людьми в тих випадках, коли схожі соціальні і біологічні сили, які впливають на них. Персонолога цікавить також і те, у яких випадках схожі поведінкові прояви людей із зовсім різним соціальним оточенням і біологічним середовищем. Він прагне зрозуміти, наприклад, чому люди з різними соціально-демографічними характеристиками голосують за одного й того ж кандидата.

Ми можемо порівняти персонолога з філософом або теологом: вони теж не схильні пояснювати людську поведінку з погляду діючих на неї соціальних і біологічних сил; швидше, вони будуть розглядати поведінку як нематеріальну, духовну, натхненну Богом або ж як прояв вільної волі людини. Персонолог же, навпаки, пояснює поведінку тими психологічними характеристиками і тенденціями, які актуалізовані в тій або іншій ситуації. Саме ці характеристики і тенденції складають особистість. Персонологу зрозуміло, що в будь-який момент на людину діють не тільки соціальні і біологічні сили — поведінка пояснюється також і її особистісними особливостями. Не прагнучи принизити значимість соціального і біологічного середовища, персонолог усе-таки вважає, що перебільшена увага до цих факторів приводить до надмірного спрощення розуміння людського буття. У той же час він не намагається використовувати у своїй інтерпретації містичні поняття надприродного або вільної волі. Отже, у порівнянні з усіма іншими представниками біологічних і соціальних наук персонолог більше від інших переконаний у складності й індивідуальності життя.

Однак не тільки змінні розходження і тимчасова подібність цікавлять персонолога. Сама ідея того, що особистість — це структуроване ціле, яке впливає на поведінку, привертає увагу персонолога до тих характеристик поведінки, які проявляються протягом тривалого часу. Таким чином, якщо особистість впливає на поведінку, — напрямок та інтенсивність впливу повинні бути постійними, оскільки лише в цьому випадку може мати місце узгодженість і передбачуваність поведінки. Якщо, наприклад, сексуальний інстинкт — це частина особистості, то сексуально забарвлена поведінка, така, скажімо, як флірт або побачення, повинна бути постійним аспектом життя людини. Персонолога цікавлять не тільки безпосереднє повторення якихось аспектів поведінки, але і послідовність функціонально пов'язаних поведінкових проявів, які час від часу відновлюються. Акцент на повторюваній природі поведінки — це одна з причин того, чому персонологи намагаються вивчати людей за допомогою тривалих контактів, таких, приміром, як психотерапія. Здійснюючи тривале спостереження, персонолог може бути впевнений у тому, що його розуміння особистості буде більш точним і повним. Навіть у тих випадках, коли може бути здійснене тільки одне спостереження, персонолог, швидше за все, буде використовувати якісь особистісні тести, призначені спеціально для того, щоб діагностувати саме ті аспекти особистості, які характеризуються стійкістю і тривалістю прояву. Важлива характеристика будь-якого тесту — це його надійність, тобто імовірність того, що через якийсь проміжок часу отримана з його допомогою інформація про якісь аспекти особистості людини буде відповідати тій, яка була отримана за допомогою того ж тесту раніше.

Повернімося до того, що є предметом вивчення персонології. Персонолога цікавлять далеко не всі загальні та індивідуальні особливості людського існування, що характеризуються достатньою тривалістю прояву. У рамках цієї досить великої категорії явищ персонолог обмежує свою увагу тими поведінковими проявами, які мають певну психологічну значимість. Предмет його інтересу — думки, почуття і дії, а такі тривалі характеристики, як швидкість обміну речовин і кров'яний тиск, — це доля біолога. Персонолога не будуть цікавити і такі дискретні явища, як мускульна напруга або час, затрачуваний людиною на світлову адаптацію (за винятком тих випадків, коли вони являють собою елемент більш складного поведінкового прояву, який має певну психологічну значимість). Грубо кажучи, під психологічно значимою поведінкою ми розуміємо таку, яка має безпосереднє відношення до досягнення основних цілей людського життя. Так, для персонолога буде більш звичним обговорення такої поведінки, як підготовка до іспиту або складання любовного послання, ніж поріг розпізнавання людиною звукових сигналів або навіть частішання серцебиття. Персонолог хоче бути впевненим у тому, що досліджувані ним психологічні прояви мають певний фізіологічний субстрат, однак це, на його думку, не передбачає, що вивчення фізіологічних параметрів повинне бути першочерговим завданням. Підвищена увага персонолога до вивчення і пізнання особливостей напряму думок, почуттів і дій людини має і ще один наслідок: вивчення всіх інших живих організмів не приносить користі в тому випадку, якщо ми хочемо зрозуміти сутність самої людини. Це занадто спрощене і ризиковане заняття — намагатися зрозуміти, приміром, ревнощі за допомогою виділення відповідного їм фізіологічного субстрату, що піддається вивченню в пацюків або мавп, які не здатні відреагувати вербально, виразивши тим самим свою емоцію. Загалом, вивчення думок і почуттів припускає велику комунікацію з використанням багатого лексичного запасу. У цьому розумінні, якщо ми хочемо пізнати сутність людини, єдиний адекватний об'єкт вивчення — сама людина.

Інші представники соціальних наук, як і персонолог, теж досліджують напрям думок, почуття і дії людини, а не якісь мікроскопічні фрагменти її функціонування. Однак персонолог підходить до вивчення думок, почуттів і дій більш всебічно. Економіста буде цікавити економічна поведінка людини, соціолога — ті поведінкові прояви, які відбивають або впливають на систему суспільства, політолога — політична поведінка. Персонолога ж цікавить не якийсь один тип поведінкових проявів, а вся поведінка в цілому, яка характеризується тривалістю в часі. Часто кажуть, що персонолог зайнятий вивченням усієї людини, і це правильне зауваження, якщо ми, звичайно, врахуємо й описані нами вище обмеження. Особливості і прагнення, які складають особистість людини, дуже впливають на її думки, почуття і дії. І тому поведінка повинна піддаватися великому і докладному дослідженню. Більш, ніж хто-небудь із представників соціальних і біологічних наук, персонолог виконує завдання інтеграції всього знання про людину. Його цікавлять і ті поведінкові прояви — економічні, соціальні, політичні, — які вивчаються представниками інших соціальних наук. Його також цікавлять процеси научіння, сприйняття, пам'яті, розвитку і т.д., вивченням яких зайняті представники інших галузей психології. Але його мета — інтегрувати всі ці розрізнені відомості про людину в єдине, всеосяжне уявлення про людське існування.

І нарешті, уважний аналіз теорій і досліджень, запропонованих персонологами, показує, що їх цікавлять головним чином дорослі люди. Можливо, це пов'язано з переконанням у тому, що в дитячому віці людська особистість ще не може бути остаточно сформована, а тому її особливості стають очевидними і можуть піддаватися дослідженню тільки тоді, коли людина досягає зрілого віку. Загалом, персонологи часто пояснюють особистісні особливості дорослої людини тим досвідом, який вона одержала в дитинстві. У деяких теоріях ця історична перспектива достатньо розроблена. Звичайно, персонолог розуміє важливість процесу розвитку людини. Але мета дослідження ранніх переживань полягає в тому, щоб краще зрозуміти функціонування дорослої людини. В дійсності, деякі персонологи не вникають у подробиці процесів розвитку, вважаючи достатнім просто припустити, що ці процеси мають місце. Загалом, персонологів цікавить головним чином плід розвитку — сформована особистість, яка визначає теперішню і майбутню поведінку. Тому об'єктом спостереження, дослідження і психотерапії можна, без сумніву, вважати дорослу людину.

Що таке особистість

Незважаючи на те, що деякі з представлених у попередньому параграфі ідей досить неоднозначні і вимагають додаткового обговорення, ми підійшли до такого моменту, коли можемо визначити, що таке особистість, і це визначення буде мати сенс з погляду персонології. Особистість — це конкретна сукупність характеристик і прагнень, які зумовлюють ті загальні та індивідуальні особливості поведінкових проявів (думок, почуттів і дій), які мають стійкість у часі і можуть або ж не можуть бути пояснені тільки через аналіз соціальних і біологічних факторів, які впливають на актуальну ситуацію функціонування людини. Це визначення не тільки логічно випливає з того, що було сказано нами в попередньому параграфі, — як ви можете бачити, воно достатньо широке, щоб включити в себе всі ті теорії особистості, які будуть розглянуті нами. Можливо, одна з частин нашого визначення — характеристики і прагнення — вимагає додаткового прояснення. Прагнення — це те, що визначає думки, почуття і дії людини, пов'язані з досягненням її основних цілей. Характеристики — це статичні або структурні утворення, як правило, детерміновані прагненнями; з їхньою допомогою пояснюють не стільки рух до мети або якісь результати функціонування, скільки сам факт існування цілей і потреб і їх безпосередній зміст. Крім того, їх використовують для пояснення тих думок, почуттів і дій, які є не стільки спрямованими, скільки звичними по своїй природі. Прикладом прагнення є, скажімо, спроба досягти досконалості в чомусь, а прикладом відповідної характеристики — ідеали, такі, як краса або щедрість, які визначають цю досконалість. Нижче я більш докладно зупинюся на тому, що таке характеристики і прагнення, але на даному етапі загального уявлення про те, що це таке, буде цілком достатньо.

Три типи знання персонолога

Психологія претендує на те, щоб вважатися наукою, і ви можете припустити, що теоретичні гіпотези персонологів ґрунтуються на використанні емпіричних процедур. Ці процедури припускають об'єктивне спостереження за поведінкою відносно великої групи людей, відібраної таким чином, щоб вони були репрезентативні по відношенню людей у цілому, і мета цих процедур — висунення гіпотез, які стосуються сутності і цілей поведінки. Потім, щоб встановити істинність або хибність цих гіпотез, вони піддаються перевірці в ході ретельно спланованих експериментів. Підтверджені гіпотези становлять емпіричне знання, яке характеризується загальнодоступністю, точністю і системністю.

Можливо, ви також знаєте, що теорії особистості ґрунтуються не тільки на емпіричному знанні (незважаючи на критерії науковості, які є в даній області). На мій погляд, таке положення речей зовсім не дивне, більше того, його аж ніяк не варто вважати недоліком. Воно не викликає подиву, оскільки психологія особистості усе ще знаходиться на початковій стадії свого розвитку. З огляду на розмаїтість і складність людей і життів, які проживаються ними, емпіричне знання, доступне персонологу, настільки обмежене і найчастіше настільки тенденційне, що його узагальненість і адекватність викликають певні сумніви. Крім того, у психології існує маса спірних питань, які стосуються того, що саме варто вважати надійною процедурою для одержання емпіричного знання. А за таких умов зовсім не дивно, що теорії особистості ґрунтуються не тільки на емпіричному знанні. І навряд чи варто вважати недоліком той факт, що в тій або іншій теорії особистості висуваються положення, які не одержали ще емпіричної перевірки; швидше, ми можемо розглядати це як потенційно плідну процедуру, цілком доречну на ранній стадії розвитку наукового знання, оскільки вона дозволяє персонологу розглядати людину у всій складності її проявів. Так, правильно, що персонолог ризикує помилитися у своїх припущеннях, але як тільки емпірична наука досягне такого рівня, щоб перевірити ці припущення, вони можуть бути скоректовані. Однак велика й можливість того, що він виявиться правий. Крім того, персонолог, який висуває якусь гіпотезу, не основану на солідній експериментальній базі, стимулює своїх колег до того, щоб здійснювати такі спостереження і планувати такі експерименти, які у протилежному випадку просто не стали б предметом їхньої уваги.

Можливо, для когось все це може здатися єрессю, однак мені це представляється цілком звичайним. Зрештою, теорія в будь-якій науковій області фактично ніколи не була обмежена твердженнями, зробленими винятково на основі емпіричного знання. Крім того, неемпіричні твердження являють собою два інших типи знання, до яких також потрібно ставитися з належною повагою, оскільки через брак емпіричного знання вони надають нам досить корисну інформацію. Ці два інших типи знання основані на процесах інтуїції і раціонального міркування. Щоб усвідомити важливість інтуїції, пригадайте ті ситуації, коли вам здавалося, що ви осягаєте сутність того, що з вами відбувається; це відчуття було складно сформулювати, однак воно було емоційним, яскравим і сильним. Саме таке уявлення про те, що відбувається, ми можемо назвати інтуїтивним знанням. І навпаки, ви напевно потрапляли в ситуації, коли ви намагалися продумати і зрозуміти смисл, причини і наслідки того, що з вами відбувається, ви будували певні висновки, аналізуючи якусь сукупність вихідних даних. У цьому випадку ви мали справу з раціональним знанням, яке характеризується рефлексивністю, експліцитністю, логічністю, аналітичністю і точністю. Інтуїтивне і раціональне знання не мають нічого спільного з випадковістю і містикою. Вони — похідна від вашого власного досвіду, використання ваших власних почуттів і вашого власного розуму, отже, вони цілком можуть бути надійним інструментом для визначення того, що правильно.

Осмислене інтуїтивне знання може стати знанням раціональним. Крім того, як інтуїтивне, так і раціональне знання можуть, при здійсненні відповідного дослідження, тісно переплітатися з емпіричним знанням. Однак усе це не змінює того факту, що в будь-який момент у вас наявні всі три типи знання — емпіричне, інтуїтивне і раціональне — у сукупності. І точно так само теорія особистості, яка, зрештою, теж є результатом діяльності людини, являє собою таку ж сукупність. Якщо потрібні ще якісь виправдання для того, щоб дозволити інтуїтивному і раціональному знанню стати основою теорії особистості, згадаємо ті сфери діяльності людини, де саме ці два типи знання відіграють вирішальну роль, у той час, коли використання емпіричного знання грає набагато меншу роль. Художник, зорієнтований на творчість, або теолог, зорієнтований на віру, мають справу переважно з інтуїтивним знанням. А розум — основний інструмент математика і філософа.

Прийняття трьох типів знання не тільки забезпечить більш повне і глибоке розуміння на цій першій стадії розвитку теорії особистості, воно може забезпечувати і певні переваги, оскільки таким чином у нас з'являється додатковий інструмент перевірки наших гіпотез. Певне твердження, яке здається цілком обґрунтованим з погляду раціонального знання, на рівні інтуїції буде викликати певні сумніви, і ми зможемо визначити, наскільки адекватним буде це твердження і які обмеження нам варто мати на увазі. Певна ідея, підтверджена емпірично, виявиться достатньо суперечливою після відповідних міркувань, а це дасть нам можливість проаналізувати, чи не є наша інтерпретація помилковою, і якщо так, то які невідповідності в ній закралися. Щось, що на інтуїтивному рівні здається нам абсолютно бездоганним, виявиться суперечливим і нелогічним після докладного і ретельного раціонального аналізу. На ранніх стадіях розвитку науки прямої дороги до істини не існує. Швидше, в одному напрямку нас ведуть три пересічні час від часу стежки; і якщо ми дійсно хочемо вивчити ту територію, по якій ми рухаємося, нам потрібно пройти по кожній з них.

Не знаю, чи переконали вас мої міркування про те, що всі три типи знання відіграють важливу роль у перебуванні істини, однак ви не можете не визнати, що усі вони дійсно використовуються вченими, які працюють у цій галузі. Початкові стадії формулювання теорії, як і будь-який інший акт творчості, інтуїтивні за своєю природою, і це неминуче. Вчений приймає рішення щодо того, з чого йому почати і які гіпотези висунути, на підставі того знання, яке ми ніяк не можемо віднести до раціонального або емпіричного. Він просто дотримується свого передчуття, він рухається від натхнення. Певний погляд на світ здається йому найбільш правильним, і він відбиває його у своїй теорії. Іноді він усвідомлює інтуїтивну основу своєї теорії, іноді ні. У дійсності вихідна інтуїтивна стадія формулювання теорії переходить у ту стадію, на якій на перший план виходить вже раціональне міркування. Однак це жодним чином не заперечує того, що будь-який теоретик починає з інтуїтивного знання. І тому його теорія все-таки характеризується певною мірою інтуїтивності навіть тоді, коли вона достатньо розроблена і раціонально пояснена.

І все ж, якою б інтуїтивною не була б основа теорії, персонолог ставить перед собою завдання чітко сформулювати свої погляди в серії посилань і припущень. Загалом, він намагається довести правильність цих припущень, проілюструвавши їх подіями з повсякденного життєвого досвіду. На їх основі він виводить головні теоретичні положення своєї теорії. Іноді вам пропонується прийняти ці положення як неминучі висновки з існуючих посилок. І хоча не так вже й часто ми можемо зустріти персонолога, який доводить істинність своєї теорії тільки на основі раціональних міркувань, вони нерідко роблять надмірний акцент на раціональному знанні, гребуючи збором емпіричних доказів.

Деякі персонологи, навпаки, приділяють особливу увагу пошуку емпіричних доказів. Вони виходять з ідеї про те, що тільки ті факти, які можуть бути експериментально підтверджені, заслуговують того, щоб бути включеними в теорію особистості. Крім того, багато теоретиків схильні до формулювання гіпотез, які емпірично перевіряються. Деякі навіть здійснюють експериментальну перевірку цих гіпотез, не довіряючи розв’язання цієї задачі іншим психологам. Однак, у порівнянні з іншими психологами, персонолог все ж відводить інтуїції набагато більш значиму роль, і він навряд чи буде займатися тим, що обґрунтоване лише раціонально, без залучення інтуїтивних здогадів. Навпаки, він буде намагатися сполучити у своїх міркуваннях раціональне й інтуїтивне знання, хоча необхідність емпіричної перевірки він ніколи не буде брати під сумнів. Така різнобічність і відсутність зайвого скептицизму не зробили персонолога популярним і шановним фахівцем у психологічному середовищі. Але це дало йому сміливість висувати теоретичні положення і готовність вирішувати складні комплексні проблеми.

Коли ви будете читати наступні розділи, вам належить пам'ятати про ці три типи знання. Постарайтеся простежити їхній вплив на автора кожної з представлених теорій. Це можна зробити по-різному, і я допоможу вам у цьому. Крім того, вам варто проаналізувати різні аспекти цих теорій, використовуючи ваше власне знання всіх трьох типів: і інтуїцію, і розум, і досвід. Тим самим ви перестанете бути просто стороннім спостерігачем; ви будете формувати ваш власний погляд на проблему, у вас складеться своя думка про те, скільки цінного зробила психологія особистості. Досить складно проаналізувати яку-небудь теорію, ґрунтуючись на інтуїції, оскільки інтуїція, як правило, безоціночна. І в цьому випадку краще, що ви можете зробити, це, по-перше, усвідомити свою цілісну інтуїтивну реакцію на ту або іншу теорію і, по-друге, спробувати зрозуміти, чи були з самого початку інтуїтивними припущення самого автора.

Мадди Сальваторе Р. Теории личности: сравнительный анализ / Пер. с англ. – СПб.: Издательство «Речь», 2002. – с. 15-25.

Термінологічний словник
Верифікованість	відкритість положень теорії особистості для перевірки незалежними дослідниками
Внутрішня узгодженість	Незалежність теорії від внутрішніх протиріч, тобто пояснення відмінних один від одного феноменів внутрішньо узгодженим чином
Гомеостаз – гетеростаз	Вплив на поведінку людини необхідності зменшення напруги і збереження внутрішньої рівноваги чи потреби у пошуку нових стимулів і самореалізації.
Евристична цінність	спроможність теорії особистості стимулювати нові ідеї для подальшого наукового пошуку
Економність	Критерій визначення цінності теорії, який передбачає наявність якомога меншої кількості концепцій для пояснення великої кількості подій і явищ.
Змінюваність – незмінюваність	Здатність індивіда фундаментально змінюватись протягом життя
Конституціоналізм – інвайронменталізм	Положення про сформованість людини виключно генетичними і біологічними або ж соціальними і культурними впливами.
Мотивація	Сукупність причин психологічного змісту (ситуаційні і особистісні), які пояснюють поведінку людини
Особистість	конкретна сукупність характеристик і прагнень, які зумовлюють ті загальні та індивідуальні особливості поведінкових проявів (думок, почуттів і дій), які мають стійкість у часі і можуть або ж не можуть бути пояснені тільки через аналіз соціальних і біологічних факторів, які впливають на актуальну ситуацію функціонування людини.
Пізнаваність – непізнаваність	Здатність або нездатність теорії повною мірою пізнати і пояснити поведінку людини.
Проактивність – реактивність	Вивчення поведінки людини як ініційованої внутрішніми силами або як реакції на впливи зовнішнього середовища.
Психічне здоров’я	Психологічне благополуччя, тобто здатність людини продуктивно працювати а ефективно функціонувати у суспільстві, налагоджувати соціальні контакти.
Психопатологія	неспроможність окремих людей пристосуватися до вимог суспільства і ефективно функціонувати в ньому, демонстрування ними патологічних або неадекватних стилів поведінки в повсякденному житті.
Раціональність – ірраціональність	Зумовленість поведінки людини раціональними або ірраціональними силами, міра здатності людського розуму керувати поведінкою людини.
Розвиток особистості	Зміна мотиваційних аспектів функціонування особистості від народження до старості
Свобода — детермінізм	Міра внутрішньої свободи, якою володіють люди при виборі напрямку своїх думок та вчинків, а також для здійснення контролю своєї поведінки.
Структура особистості	Найбільш стабільні та незмінні якості, які індивід проявляє в різний час та в різних ситуаціях.
Суб’єктивність – об’єктивність	Детермінація поведінки людини особистісними, суб’єктивними переживаннями або зовнішніми, об’єктивними факторами.
Функціональна значимість	Здатність теорії пропонувати корисні підходи до розв’язання проблем, допомагати людям розуміти свою поведінку, розв’язувати їх повсякденні проблеми
Холізм – елементалізм	Пояснення поведінки людини шляхом вивчення індивіда як єдиного цілого або ж кожного функціонального аспекту поведінки окремо.
Широта охоплення	Можливість теорії охоплювати та пояснювати широке коло різноманітних поведінкових феноменів

Питання для самоперевірки та творчі завдання

• Дайте визначення теорії особистості.

• Розкрийте основні функції теорії особистості.

• Розкрийте зміст основних ритеріїв оцінки теорії особистості.

• Скласти цитатник з висловів персонологів, які характеризують їх основні положення їх теорій, що стосуються природи людини

література до теми

• Бодалев А.А. Психология о личности. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 187с.

• Коссов Б.Б. Личность: актуальные проблемы системного подхода // Вопросы психологи. – 1997. — №6. — с.58-68.

• Крэйн У. Теории развития. Секреты формирования личности. 5-е международное издание. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 512с. (серия «Психология-BEST»)

• Личность: определение и описание // Вопросы психологи. – 1992. — №3-4. — с.34-42.

• Ліфарєва Н.В. Психологія особистості: Навч. Посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 20003. – 238с.

• Мадди Сальваторе Р. Теории личности: сравнительный анализ / Пер. с англ. – СПб.: Издательство «Речь», 2002. –539 с.

• Оллпорт Гордон В. Личность в психологии. – «КСП+», М., «Ювента», СПб. (При участии психологического центра «Ленато», СПб.), 1998.

• Первин Л.А., Джон О.П. Психология личности. – Теория и исследования: Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 606с.

• Петровский А. В., Петровский В. А. Категориальная система психологии // Вопросы психологи. – 2000. — №5. — с.3-17.

• Петровский А.В., Ярошевский М. История и теория психологии. В 2-х томах. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1996.

• Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320с.

• Теоретические проблемы психологии личности. – М.: Наука, 1974. – 319с.

• Фрейджер Р., Фрейдимен Д. Личность: теории, эксперименты, упражнения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 864с.

• Холл К., Линдсей Г. Теории личности. Пер. с англ. И.Б. Гриншпун. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999.

• Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Изд-во "Питер", 2000. – 608 с.

• Шибутани Т. Социальная психология. – М.: АСТ.; Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 540с.

Розділ ІІ.

Ψ

Психодинамічний напрямок у персонології. класичний психоаналіз З. Фройда

Теоретичний блок

Топографічна модель психіки

Свідоме Відчуття і переживання, які усвідомлюються в даний момент часу

Передсвідоме (доступна пам’ять) Досвід, який не усвідомлюється в даний момент часу, але може легко повернутись у свідомість спонтанно, чи в результаті мінімального зусилля

Несвідоме Інстинктивні спонукання, емоції, спогади, які настільки загрожують свідомості, що були подавлені чи витиснуті в область несвідомого