45. Класифікація знаків

Існує значне число класифікацій знаків, заснованих на відмінностях форми, змісту, зв'язку форми із змістом і інших параметрів. До теперішнього часу зберігає своє значення класичне (введене Ч.С. Пірсом) розбиття знаків на три групи: ікони, індекси і символи. Ця класифікація заснована на типології співвідношення форми і змісту. Так, іконами (або іконічними знаками) називаються знаки, чиї форма і зміст схожа якісно або структурно. Наприклад, батальне полотно або план битви є знаками-іконами, якщо вважати їх змістом сама битва. Індексами (або індексальними знаками) називаються знаки, чиї форма і зміст суміжна в просторі або в часі. Сліди на піску, дозволяючі припустити про те, що раніше в цьому місці хтось пройшов, дим, що припускає наявність вогню, симптоми хвороби, що припускають саму хворобу, – все це індексальні знаки. Мабуть, точніше б говорити не про суміжність форми і змісту, як це прийнято традиційно, а про наявність між ними певних причинно-наслідкових зв'язків. Нарешті, символами (або символічними знаками) називаються знаки, для яких зв'язок між формою і змістом встановлюється довільно, за угодою, що стосується саме даного знака. Для іконічних і індексальних знаків форма дозволяє здогадатися про зміст знака навіть не знайомому з ним адресату. Що ж до символічних знаків, то їх форма сама по собі, тобто зовні спеціального договору, не дає ніякого уявлення про зміст. Ф. де Соссюр говорив в цьому випадку про невмотивованість вибору означає або відсутність природного зв'язку між означуваним і що означає. Наприклад, знак складання «+» ніяк не пов'язаний з самою цією арифметичною операцією: ні схожістю, ні суміжністю, ні причинно-наслідковими зв'язками. Їх зв'язок довільний в тому значенні, що визначається особливою угодою, або конвенцією, що обумовлює використовування відповідного значка для передачі даного значення.

46. Соціальна документно-комунікаційна система

Документна комунікаційна система (ДКС) – це підсистема соціальної комунікації, що забезпечує створення, обробку, зберігання й поширення документної інформації в суспільстві.

Система документних комунікацій – це сукупність всіх документів, відправників документної інформації (автор, видавництво), її споживачів (читач, слухач, глядач), професійних посередників (бібліотекарів, бібліографії, фахівців в області інформації та документації); виробничих процесів (створення, обробка, зберігання, розповсюдження документів) і стосунків між ними, обумовлених як внутрішніми властивостями системи, так і зовнішнім середовищем її суспільного функціонування. Відсутність хоч би одного з елементів ДКС приводить до руйнування системи.

Документна комунікація відповідає комунікаційної діяльності лише у випадку безпосередньої листування між комунікантів. У документально - комунікаційну систему входять інститути документної комунікації та документні канали. У книговедческой і бібліотечно-бібліографічної літературі документально - комунікаційну систему називають «Система книга - читач». Основними інститутами документної комунікації, що існують в даний час, є: архіви, бібліографічні служби, бібліотеки, видавництва і друкарні, книжкова торгівля. Існуючі функції не вичерпують область практичного застосування предмету: вони доповнюються прикладними функціями. Прикладні функції - це ті властивості предмета, які не обов'язково йому притаманні, а привнесені ззовні. Прикладні функції - результат пристосування даного предмета до потреб моменту.

У документно-комунікативній системі виділяють три історично сформовані підсистеми: атрибутивну, функціональну й управлінську.

Атрибутивна підсистема ДКС – це сукупність порівняно самостійних рівнів документної комунікації, утворених за тією чи іншою ознакою документа:

– первинно-документний рівень – це всі первинні документи з відповідними каналами. Цей рівень – галузь бібліотечної, архівної, музейної діяльності;

– вторинно-документний рівень – галузь інформаційної бібліографічної і бібліотечної діяльності.

Функціональна підсистема ДКС – це сукупність самостійних рівнів ДКС, утворених за видами документної діяльності.