Свобода волі
Чи є в нас воля? Кальвінізм на це питання відповідає стверджувально лише при тій умові, якщо в свободу волі ви вкладаєте здібність обирати, те чого ви бажаєте. Якщо ж ви вкладаєте в свободу волі здібність людини обирати те, що до вподоби Богу, та ще й без Його попереднього втручання на особу, тоді про таку свободу і мови бути не може. Стоїк Клеаф сказав: «Судьбы покорных ведут, а не покорных тащат».4 По Кальвіну від людини не залежить, прийняти дар благодаті чи відкинути його, тому що все здійснюється поза волею людини.
Кальвінізм говорить, що свобода це поняття умовне. Так як говорити про повну свободу ми можемо лиш у тому випадку, якщо будемо абсолютно незалежними, тобто самі станемо богами. Адам спробував вийди з під Божої опіки чи до повної незалежності (з’їв заборонене і потягнувся до дерева життя), та все ж у системі Бога така свобода неможлива. Вибравши ніби свободу, Адам попав в залежність від гріха та Диявола. Отже, для кальвінізму істинна свобода може бути лиш у двох випадках: або ми самі є незалежні творці своєї дороги(життя), що в принципі не можливо, або ми повністю підкоряємось Творцю. В останньому випадку мусимо розуміти, що Бог є наше джерело і наближення до Нього є життя в свободі, так як Його воля стає нашою.
Армініанізм стверджує, що воля слабка, але і не є рабською. Хоча людина і впала настільки, що без благодаті не може спастись, та все ж в нас залишається здібність прийняти чи відкинути Божий поклик. В центрі нашої сутності залишився острів праведності який не був поражений гріхом. Саме він є тою частиною доброчинності яка визначає різницю між раєм та пеклом.
Часто кальвінізм порівнює армініанізм з пелагіанством чи напівпелагіанством, цим самим доводячи, що людина здібна сама не лише обирати та розуміти добро, а й робити його, так як пелагіанство і заключається в тому, що благодаті для перемоги над гріхом не потрібно. Це звинувачення було б фундаментальним якби армініанізм і справді був ідентичним пелагіанству. Але різниця між цими двома вчення вагома. Пелагій вчив, що благодать потрібна лише для знання закону і не потрібна для перемоги над гріхом. Виходячи з цього, Бог тільки вимагає слухняності і не допомагає в її досягненні. В цих поглядах Пелагія влучно виправив Августин, хоча сам і вдався до іншої крайності, розуміючи, що для перемоги над гріхом людська воля взагалі не потрібна чи відсутня. Біблійна істина складається з обох позицій, кожній з яких відведено належне місце. Рим.7:14-25; відкриває духовні можливості людини, показуючи як боротьбу так і бачення реальності.
Можна багато приводити місць Священного Писання які підтримують свободу волі(Дії.17:30;1Тим.2:4;5М.30:15,19;) так і говорять про її відсутність(Бут.6:5;8:21;Єр.10:23;Зах.8:10;Іс.14:24;) та все ж звернімо увагу на один факт який не залишає байдужим нікого, а саме той, який говорить про Боже всезнання та бачення майбутнього.
На перший погляд існує протиріччя між свободою волі людини і всезнанням Бога. Ніби парадокс: якщо Творець на перед знає те, що я оберу, значить в мене немає ніякої свободи і все призначено з передбачення! А з іншого боку, стверджувати, що Бог не має такого знання, і не є всезнаючим, вже звучить абсурдно.
Уявімо, що нам зрозуміло, що є вибір людини, але чи розуміємо ми, що є знання Творця? Інтуїтивно порівнюємо його з Божим. А чи так то?
Пізнання людини пов’язано з реальністю, в якому він знаходиться. Це реальність часу – минулого, теперішнього і майбутнього.
Людська логіка сприймає світ через причини та наслідки, тобто наслідку в теперішньому мала бути причина в минулому.
Ось такий шлях зрозуміти Бога і є не вірним, бо відводить далеко від істини та приводить до певних парадоксів.
Творець створив час, значить Він поза ним. Знання не може прийти до Творця з зовні Його, так як все в Ньому. Це значить, що Він і є єдине ціле без причин та наслідків. Тому то Йому відкриті не лише мої рішення, але й і вся історія людства.
Пізнання Бога має зовсім інший характер. Творець знає, що обере людина, але то ніяк не йде в розріз тому, що вона має свободу волі. Парадокс знання майбутнього та свободи волі в теперішньому може існувати лише в розумінні людини, яка живе у світі, обмеженому часовими рамками і як наслідок не здібна зрозуміти реальність поза часом.
Отже, вчення кальвінізму про повну відсутність волі людини являється більш крайнім ніж вчення армініанізму. Та все ж потрібно погодитись, що кальвінізм має питання на які армініанізм та й він сам не здатний відповісти. Як наприклад: «Чому Бог бачучи смерть і падіння свого створіння, ще до його народження дає йому життя, та право обирати, знаючи, що з того нічого позитивного не буде?» Якщо вірити в деїзм5, то питання знімається, та все ж святе Письмо різко осуджує це вчення, значить і питання залишається без відповіді.
Армініанізм влучно підкреслює, що відсутність свободи волі, означає відсутність таких понять як «боротьба», «сумніви», «долання перешкод». Доповнюючи, що створення людини здійснювалось без її участи, а спасіння її без самої неї та її волі бути не може. Тому розуміння синергії є влучним поняттям який сумує сили обох сторін(Бога та людини) та суттєво переважає попередній результат ( долання перешкод самотужки чи тільки Божою суверенністю ).