Людина та її гріховність
Одна з на пів сильних сторін кальвінізму полягає в тому, що вона тверезо оцінює стан та здібність людини після гріхопадіння. Ми не можемо догодити Богові так як являємось носіями гріха, успадкованого від прабатька. «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!»(1Ін.1:8). Виходячи з цього, розуміємо, що жодна людина не зможе сама досягти стану святості та безгрішності, як би того не хотіла і скільки б разів не починала спочатку. Ми і самі то розуміємо знаючи свої здібності та досягнення, хоча інколи любимо думати про себе занадто добре.
Людина мусить розуміти, що все добре, що є в мені то – Бог, а все погане, що є в мені то – я сам. Хотіти кращого та бігти за тим з допомогою Святого, це те, чого хоче Він. Якщо ж думаю, що можу сам досягти якихсь висот, то цим лише зневажаю Бога, відмовляюсь від Його допомоги, не вірую в Його оцінку моєї сутності, і тим самим відмовляюсь від необхідності голгофи та Його жертви, доводячи, що сам звільнюсь від рабства гріха.
Помірковані кальвіністи наголошують, що «Повна зіпсованість» часто не правильно зрозуміла доктрина кальвінізму. Кальвіністи ставлять акцент на повній зіпсованості, скоріше за все говорять про розповсюдження гріха, а не про його інтенсивність. Хоча книга Буття 6:5 говорить, як про розповсюдження так і про інтенсивність - «ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно» в доповнення тому мова оригінальна, яка говорить «рак раа» - тобто «тільки зло»2, про що говориться і в Бут.8:21. Тож падіння вплинуло на людину так, що гріх розійшовся на кожну частину особистості – думки, емоції, волю.
Ненароджений мертвий у своїх гріхах(Рим.5:12). Без праці Духа Святого, людина є сліпа та глуха до живої Євангелії(Марк 4:11 і далі). Ось чому кальвінізм називає то «повна зіпсованість», або «абсолютна нездібність». Людина яка не знає Бога, ніколи не прийде до пізнання істини, якщо Бог не оживить її через Христа (Єф.2:1-5).
Слабка сторона в цій теорії яку відмічають армініани, це воля, чи питання вибору і розуміння істинності, яка не була абсолютно зіпсована гріхом. Наслідки падіння Адама торкнулись лише тіла, але не внутрішньої особи(Рим. 7:18). Якщо розуміти, що не тіло має душу, а душа тіло, то це дуже вагомий аргумент, який вчить, що здібність розуміти істину збереглась у внутрішній особі, переживши та переживаючи вплив гріха на тіло. Це стало можливим дякуючи попередній благодаті, яка дала здібність людині обирати та приймати спасіння(Ін. 1:9; Дії.17:27-29; Рим. 1:19-21;14-15,27;Рим. 7:14-25).
Попередня благодать готує людину до прийняття істини, хоча і має менший вплив на грішника ніж особлива благодать.(Ів.6:44; Фил. 2:13). Фактично попередня благодать перемагає слабкість(успадкована гріховність) волі людини, щоб той міг прийняти вірою спасіння і покаятись. Іншими словами Бог розраховує, що грішник буде шукати можливість спастись і тому кличе його до того(5М. 4:29; Єр. 29:13-14). Кальвінізм же в цьому питанні стоїть на Рим.3:11 «нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би…» і це вірно, якщо не брати до уваги, бажання людини в якому хоче робити одне та належить їй інше, та все ж хоче.
Отже, Христос рятує не загиблих(у розумінні теперішнього, а не в бачені вічності), а тих які гинуть від хвороби гріха, бо втратили здібність чинити добро, а не бажання яке завжди є в серцях їх(Рим. 7:14-25). Гріх тягне до себе, але людина зберегла право обирати, як до нього відноситись(Бут. 4:7).
Виходячи з вище сказаного ми бачимо, що теорія кальвінізму про абсолютну неспроможність обирати і хотіти знайти істину та спасіння, із-за успадкованої гріховності, трохи, якщо так можна сказати, перебільшена. І тому вже не може являтись сто відсотково сильною стороною свого вчення, що не можна сказати про армініанізм, який тут стоїть більш фундаментально, доповнюючи пробіли кальвінізму. Тобто погоджуючись з неспроможністю, але не абсолютною.
Хоча потрібно відзначити, що слабою стороною армініанізму у понятті гріховності є віра в те, що гріх Адама не вів до вічного осудження, а лише до прокляття тіла(смерть, хвороби). Приводячи в приклад Бут.2:17 - «смертю помреш» в оригіналі: «помираючи, помреш» або «почавши вмирати, помреш неодмінно».3 Поборники кальвінізму на цій основі стверджують, що перший гріх не був гідний до вічного прокляття, так як не визивав боговідступлення, а лиш виражався в недовірі до Його слів.
Кальвінізм в Бут.2:17 бачить грішника, який гине в теперішньому і загине неодмінно в майбутньому, якщо Бог не промотивує його. І тому гріх Адама вже тяг за собою вічне прокляття, приміни б Він, абсолютно правові норми до людини, тобто справедливість (в чому звинувачують кальвінізм), але ж Святий проявляє Своє милосердя, не даючи гріху стати вічним і дає можливість спасіння у вірі в Спасителя.