77. Поняття, юридичний статус права спільної власності

Майно може належати на праві власності не тільки одній особі, а декільком особам одночасно. В такому випадку виникають відно­сини спільної власності.

Право спільної власності — це право 2 і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукуп­ності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони є єдиним цілим. Тому право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину.

З поняттям права спільної власності пов'язані категорії "ідеальна частка" і "реальна частка".

Ідеальна частка — це частка у праві на річ. Наприклад, якщо 2 особи мають в рівних частках право спільної власності на річ, то кожній з них належить не половина речі, а половина права на цю річ.

Реальна частка визначається при припиненні права спільної власності і розподілі речі. У цьому випадку йдеться саме про право на частину речі.

Співвласники можуть визначити порядок користування спіль­ною річчю без визначення реальних часток. У цьому випадку право спільної власності не припиняється, кожний зберігає свою частку в праві на річ.

Проілюструємо це таким прикладом.

Двом братам на праві спільної власності належить будинок, перший поверх якого кам'яний, а другий дерев'яний. За угодою між ними один з братів користується першим, а інший — другим по­верхом. Якщо за невідомих обставин другий поверх згорить, ризик випадкової загибелі речі ляже на обох власників: загальний розмір будинку поменшає, але обидва зберігають частку у праві на частину будинку, що вціліла. Отже, той з братів, який користувався де­рев'яною частиною будинку, зберігає право користування першим поверхом. Якщо ж верхня частина будови з випадкової причини загине після того, як будуть визначені реальні частки і відбудеться поділ будинку, то власник другого поверху не зможе претендувати на частину будинку, що вціліла. Як кожен власник, він несе ризик випадкової загибелі речі.

Стаття 3 Закону "Про власність" зняла обмеження, що існува­ли раніше в законодавстві відносно суб'єктного складу учасників спільної власності. Тепер можливе виникнення відносин спільної власності за участю громадян, юридичних осіб і держави, тобто незалежно від форми власності.

Види права спільної власності

Спільна власність може бути двох видів: з визначенням часток учасників (спільна часткова) і без визначення таких часток (спільна сумісна) (ст. 355 ЦК) Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а ч. 4 ст. 355 ЦК встановлює законодавчу презумпцію спільної власності з визначенням часток. 

Часткою власників у праві спільної сумісної власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Вона встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.

Важливо підкреслити, що учасникам спільної часткової власності належить не право власності на конкретну частку у спільній власності, а частка у праві власності, адже в протилежному випадку кожен із співвласників мав би можливість самостійно здійснювати право власності щодо даного майна у повному обсязі, що зводило б нанівець саму ідею спільної власності.

Іноді використовуються поняття ідеальної і реальної частки у праві спільної власності. Під реальною часткою звичайно розуміють певну частину спільного майна в натурі, яке фактично надається у власність співвласнику. Поняття ж ідеальної частки використовується, на відміну від реальної, щоб підкреслити, що частка співвласника не є вираженою в натурі. Так, спадкоємці, які прийняли спадщину, але не здійснили поділ спадкового майна, мають ідеальні частки у праві спільної часткової власності на успадковане ними майно. У разі, якщо результатом поділу спадщини є отримання двома або більше спадкоємцями у власність кількох речей, належні їм ідеальні частки у праві власності трансформуються на реальні, які вже виражатимуть право кожного співвласника у чітко визначеній чисельній пропорції. 

Існує і протилежна позиція, про те, що у запровадженні зазначених категорій навряд чи існує необхідність. Пояснюється вона тим, що поняття ідеальної частки по суті зводиться до поняття частки у праві власності, а поняття реальної частки уявляється штучним, оскільки далеко не у всіх випадках спільної власності практично можливим є виділення "реальної частки". Про останню можна говорити лише у випадках, коли така частка виділяється в натурі, причому у власність, що призводить до припинення права спільної власності на виділену частку.

Суб'єктами права спільної часткової та спільної сумісної власності можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 2 ст. 356 ЦК, ч. 2 ст. 368 ЦК). Однак традиційно суб'єктами спільної сумісної власності виступають все ж фізичні особи, оскільки основні підстави її виникнення (укладення шлюбу, проживання однією сім'єю, приватизація житлового фонду) притаманні саме для фізичних осіб.