4. Методи державного регулювання економіки

Вплив держави на економічні процеси передбачає поєднання ринкового саморегулювання з державними регуляторами.

Механізм ринкового саморегулювання функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту і пропозиції, а також конкуренції. Але механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Ефективному розподілу ресурсів заважають вади ринкового саморегулювання, саме наявність яких зумовлює необхідність державного регулювання економіки.

Теорія державного регулювання економіки вимагає системного підходу до вибору засобів і методів впливу держави на суб’єкти економічних відносин.

Системний підхід передбачає інтеграцію у цілісну систему елементів, які формують стратегію соціально-економічного розвитку, й елементів, які утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через прогнозування, програмування і планування.

Розробка прогнозів є важливою передумовою державного регулювання економіки. Державне прогнозування являє собою систему науково обґрунтованих рекомендацій про ті чи інші напрями соціально-економічного розвитку країни. У сучасних умовах прогнозування — початкова стадія, основа всієї системи управління. Прогнозування надає ринку цілеспрямованішого розвитку. Воно не тільки допомагає передбачити перспективи розвитку, а й інформує підприємства, компанії про наміри держави. Тобто прогнозування — це координаційний ланцюг для всіх інших форм регулювання.

Цільові програми характеризуються конкретно вираженими кінцевими результатами; включають повну сукупність завдань, заходів і відповідних ресурсів; їм притаманний високий ступінь комплексності. Мета програми має вимірюватися, бути чітко вираженою якісно і кількісно, а система заходів — розроблена з урахуванням досягнень основної та проміжних цілей програми.

Важливим методом державного регулювання економіки є планування. Без планування неможливо ув’язати інтереси держави, окремих регіонів і господарських суб’єктів, часто суперечних, або навіть протилежних один одному. Планування являє собою таку форму діяльності, в якій здійснюється розробка завдань з цілеспрямованого впливу на процес відтворення. В умовах ринкової економіки планування не може набувати форми загального охоплення всіх сторін економічної і соціальної діяльності. Однак ринкова економіка в жодному разі не заперечує планування, бо план — це належним чином оформлене управлінське рішення. Як одна з функцій управління, планування забезпечує не тільки цілеспрямований, а й динамічний і пропорційний розвиток об’єкта управління. Конкретизується планування у відповідних планових показниках і нормативах.

Економічні нормативи визначають загальні для всіх господарських суб’єктів і диференційовані для їхніх груп «правила гри» — ставки показників, мит, валютних курсів тощо. Вони є інструментом регулювання і дають змогу господарським одиницям визначати плани своєї діяльності з урахуванням регіональних інтересів. Стратегічні орієнтири та конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов’язані зі змінами кон’юнктури на ринку, зумовлюють використання цілого арсеналу методів державного регулювання економіки.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційні сектори економіки задля створення умов для їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (важелів, регуляторів).

Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознаками: за формами та засобами впливу.

За формами впливу вони поділяються на прямі та непрямі, або опосередковані.

За засобами впливу — на правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.

Прямі методи державного регулювання економіки не зв’язані зі створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання й економічних інструментів прямого впливу. Економічні інструменти прямого впливу використовуються для регулювання темпів зростання обсягів і структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання.

До основних методів прямого державного впливу належать:

• визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в планах і програмах;

• державні замовлення і контракти на поставки визначених видів продукції, виконання робіт, здійснення послуг;

• державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

• нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

• правові й адміністративні обмеження і заборони на випуск визначених видів продукції тощо;

• ліцензування операцій з експорту й імпорту товарів, тобто зовнішньоекономічних операцій.

Методи непрямого регулювання — це методи опосередкованого впливу через створення певного економічного середовища, яке змушує господарських суб’єктів діяти у потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси.

До основних методів непрямого регулювання належать: інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.