Тема 8. Організація державного управління національною економікою

1. Основні засади теорії державного управління. Регуляція і дерегуляція національної економіки

2. Система органів державного управління економікою та їх функції

3. Цілі та функції державного управління економікою

4. Методи державного регулювання економіки

5. Засоби державного регулювання економіки

1. Основні засади теорії державного управління. Регуляція і дерегуляція національної економіки

У сучасних умовах суспільного розвитку державна управлінська діяльність є самостійним елементом управлінської діяльності і основним засобом здійснення соціально-економічних змін. Підвалинами державного управління є соціальна структура, яка визначає його суб’єкти, інтереси, характер і спрямування управлінських процесів. Залежно від соціальної структури суспільства формуються політичні сили, які впливають на здійснення державного управління. Суспільство без держави і її діяльності функціонувати не може. Свою діяльність держава здійснює через владні повноваження за допомогою встановлення законів, виконання функцій управління та застосування різноманітних заходів. Слід зазначити, що першоджерелом владних повноважень є не держава, а народ. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Держава являє собою механізм управління, апарат організації із засобами примусу, контролю і насильства. Отже держава — це соціально-організаційний інститут, своєрідна система взаємодії численних соціальних спільнот та апарату.

Діяльність цього апарату дістала назву «державне управління», що є джерелом і основою влади, виступає в ролі регулятора поведінки людей і досягає своєї мети в результаті суспільних зв’язків — управлінських відносин.

Державне управління являє собою засіб спрямовуючого впливу управлінської діяльності на процеси функціонування та розвитку держави. Тож можна зробити висновок, що державне управління — це вид діяльності держави, яка полягає у здійсненні нею управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію використання законів, нормативно-правових актів, здійснення розпоряд- чих функцій задля комплексного соціально-економічного розвитку і забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя.

Управлінню притаманні свої об’єкти і суб’єкти.

Об’єктом державного управління є соціальна організація суспільства з притаманними їй соціальною структурою й соціальними процесами. Суспільні процеси — це загальний об’єкт управлінської діяльності держави. Управлінський вплив спрямований насамперед на поведінку людей. Однак держава управляє не тільки людьми, а й речовими елементами виробничого та духовного життя людини — природними, матеріальними і фінансовими ресурсами, територіями та територіальними об’єктами культури, тобто усіма «речами», що перебувають у її розпорядженні. Навіть за умов значного скорочення кількості об’єктів державної власності в процесі приватизації в безпосередньому володінні держави залишаються найбільші підприємства базових галузей економіки.

Призначення держави полягає в тому, щоб керувати суспільними процесами. Будь-яка держава як організація політичної влади в суспільстві проявляє себе через практичне здійснення влади. Яка влада — така й держава. Державна влада втілюється в діяльності державних органів, які у своїй сукупності утворюють механізм держави.

Управлінський вплив здійснюють суб’єкти державного управління. Вони мають певну компетенцію і владні повноваження для втілення своєї волі у формі управлінських рішень, керівних команд, обов’язкових до виконання. Владний вплив дає змогу підпорядкувати волю і діяльність об’єкта для досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб’єктами управління.

У держав­ному управлінні до суб’єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації); посадові особи; службовці, що наділені державно-владними повноваженнями.

Об’єкт державного управління — це система, що підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють. Об’єктами можуть бути галузі, регіони, підприємства, органи. Кожному об’єктові управління притаманні різноманітні види діяльності.

Отже, які процеси і явища національної економіки є об'єктами державного регулювання? Перш за все, це:

1. процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень на мікроекономічному рівні через дотації, субвенції тощо;

2. процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень на мезоекономічному рівні (регіону, місцевості, району, міста тощо);

3. процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень на макроекономічному рівні (структура господарської системи, ділова кон'юнктура, грошовий обіг, зайнятість, інвестиційні процеси, зовнішньоекономічні зв'язки тощо);

4. процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень на рівні секторів та галузей національної економіки: промисло­вість, сільське господарство, державні, приватний сектори тощо;

5. процеси, що пов'язані з прийняттям господарських рішень щодо економічної, соціальної чи екологічної безпеки населення;

6. процеси, що пов'язані з прийняттям рішень участі національної економіки у світогосподарських зв'язках, організаціях та її міжнародних відносин.

Особливо важливими питаннями, які постійно мають бути об'єктом державного регулювання в національній економіці України, є:

- капіталізація національної економіки та її зростання;

- конкурентноздатність національної економіки та її структура;

- економічні цикли або господарська кон'юнктура;

- грошовий обіг і запобігання інфляції;

- зайнятість, регулювання ринку праці та запобігання безробіттю і деінтелектуалізації, у зв'язку з відпливом мізків, кадрова політика;

- конкуренція внутрішня і зовнішня;

- ціноутворення та його диференціація;

- індустріалізація та збільшення наукомісткості продукції;

- регіональні ринки та нарощування їх потенціалу;

- інноваційний розвиток та пошук резервів збільшення внут­рішніх інвестицій;

- стан платіжного балансу та покращення його структури;

- збільшення експортного потенціалу держави.

Між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж. Система, що управляє як суб’єкт відносно того чи іншого об’єкта, своєю чергою, є об’єктом управління іншим суб’єктом. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює управлінські функції на території області, як суб’єкт управління на цій території водночас являє собою об’єкт управління Кабінету Міністрів, а останній є об’єктом управління Прези- дента.

Суб’єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти — народу, певної верстви суспільства, нації та ін. Існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства. Механізм погодження та гармонізації інтересів розрахований на переборення суперечностей задля досягнення загальних соціальних цілей. Суб’єктам управління притаманні загальні функції і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності, структурна єдність та інші ієрархічні зв’язки та відносини, прийняття суворо обумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою.

Державному управлінню притаманні характерні риси: цілеспря-мованість, наукова обґрунтованість, планомірність впливу держа-ви (через систему її органів) на суспільні відносини і зв’язки, універсальність, практичність, економічність, суспільна активність, різноманітність організаційних форм здійснення державного управління. Головною характерною рисою адміністративно-управлінських відносин у сфері державного управління є їх владний характер, який дає змогу органам виконавчої влади здійснювати управління відповідними об’єктами.

Макроекономічна регуляція в системі національної економіки передбачає заходи держави, спрямовані на створення сприятливих макро- та мезоекономічних умов формування та розвитку підпри­ємницької діяльності через здійснення відповідних нормативно-правових та інституційних перетворень.

Мікроекономічна регуляторна політика держави має здійс­нюватись на основі дотримання таких вимог:

1. відповідність національним інтересам держави та економічній та екологічній безпеці національної економіки;

2. забезпечення рівних умов для здійснення підприємницької діяльності;

3. підтримка вітчизняного виробництва і товаровиробника;

4. підтримка інноваційної діяльності;

5. стимулювання розвитку тих суб'єктів господарювання, які реалізують науково-технічний прогрес у державі;

6. підтримка розвитку експортного потенціалу держави та стимулювання покращення його структури.

Які завдання на шляху вдосконалення державного регулювання національної економіки?

1) зниження соціальної ціни ринкового реформування національної

економіки та забезпечення соціального добробуту населення;

2. пошук внутрішніх резервів економічного прогресу у державі;

3. пошук нових ефективних механізмів розвитку екологічно збалансованої національної економіки;

4. створення передумов для збільшення попиту на інновації та розвитку виробництва наукомісткої продукції;

5. створення сприятливого середовища для інвестицій, підпри­ємництва та розвитку виробничої сфери.

Нарешті, першочерговою задачею держави є забезпечення регулярних виплат пенсій і зарплати бюджетникам.

При переході України до ринку не можна не пам'ятати про наявність тіньової економіки, що є специфічною рисою економіки пострадянських країн і не може не вносити свої корективи в процес економічних реформ.

Дерегуляція національної економіки - обмеження втручання у діяльність підприємницьких суб'єктів господарювання на території держави.

Дерегуляція в національній економіці передбачає:

- створення умов для реалізації економічної свободи фізичним та юридичним особам в державі;

- усунення адміністративно-організаційних та управлінсько-економічних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

- здійснення заходів з дебюрократизаціїна всіх рівнях реєстрації та ліцензування підприємницьких структур;

- подолання корумпованості у різних сферах національної економіки;

• сприяння розвитку економічної кон 'юнктури

• децентралізація управління і розвиток місцевого само­врядування

• створення передумов для вільної конкуренції в галузях і сферах національної економіки.