спровокував суспільно-небезпечні дії потерпілого має нести відповідальність за умисних злочин в залежності

від наслідків і умислу. Затримання особи, яка вчинила злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після

посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставляння її відповідним органам влади.

Якщо при цьому не було допущено перевищення заходів необхідних для затримання такої особи.

Виходячи з цього підставою для затримання особи є вчинення нею злочину. Затримання злочинця

характеризується наступними ознаками:

o

o

o

o

o

мета затримання;

особа, яка підлягає затриманню;

своєчасність затримання;

необхідність заподіяння шкоди;

спів розмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затримані.

10.Метою затримання відповідно до ч.1 ст. 38 є доставлення злочинця органам влади. Якщо затримання

злочинця здійснюється з іншою метою, то це виключає правомірність такого затримання.

11.Особою, яка підлягає затриманню може бути лише та особа, яка вчиняє або вже вчинила злочин, а не

інші правопорушення. Це має усвідомлювати той, хто здійснює затримання. Якщо той, хто затримує сумлінно

помиляється щодо злочинності винного або особи злочинця та питання про відповідальність за безпідставне

заподіяння шкоди має вирішувати за правилами уявної оборони, передбачені ст. 37 КК.

12.Своєчасність затримання полягає в тому, що затриманий може бути здійснений лише в момент

вчинення злочину або безпосередньо після вчинення злочинного посягання.

Затримання здійснене громадянином, що не виконує свої професійні обов'язки через деякий час, тобто не

безпосередньо після вчинення злочинного посягання є неправомірним. Таке затримання є правомірним лише

тоді, коли воно здійснене спеціально-уповноваженими особами;

13.Необхідність заподіяння шкоди полягає в тому, що іншим чином затримати злочинця в даній

обстановці було неможливо;

14.Спів розмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання має встановлюватися

виходячи з визначення, що є перевищенням заходів необхідних для затримання злочинця. Спів розмірною є

та шкода, яка немає ознак перевищення.

Відповідно до ч.2 ст. 38 перевищенням заходів необхідних для затримання злочинця визнається умисне

заподіяння особі, що вчинила злочин тяжкої шкоди, яка явно не відповідає:

- небезпечності посягання;

- обстановці затримання злочинця за наявності перевищення цих заходів затримання злочинця є не спів

розмірними і тому неправомірними.

Відповідно до ч.2 ст. 38 КК перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця має наслідком

відповідальність лише у випадках спеціально передбачених у ст. 118, 124 КК.

Крайня необхідність.

Крайня необхідність - це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення

небезпеки посягання іншої шкоди, яка в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами, якщо

заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж відвернена.

Тобто, якщо не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (див. ст. 39 КК).

Підстава виникнення стану крайньої необхідності складається з двох елементів:

- наявність небезпеки, що безпосередньо загрожує право охоронюваним інтересах;

- неможливість усунення цієї небезпеки і іншому засобами крім заподіяння рівнозначної чи меншої шкоди;

1. Небезпека може походити із різноманітних джерел, в тому числі стихійні сили природи, технічні засоби,

поведінки людини, що немає ознак суспільні-небезпечні посягання, передбачені ст. 36 при необхідній обороні,

а також поведінка тварин. Небезпека має бути такою, що =>

Злочин

Готування до злочину

***

Готування до злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь,

підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне

створення умов для вчинення злочину.

З об'єктивної сторони про готуванні суб'єкт ще не виконує того діяння, яка є необхідною ознакою об'єктивної

сторони складу злочину але створює умови для виконання цього діяння.

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливо лише з прямим умислом, спрямованим на вчинення

суспільно-небезпечного діяння.

Готування до злочину має наступні види:

1.Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину. Тобто будь-які дії з придбання,

отримання, купівлі, викрадення засобів чи знарядь для вчинення злочину.

2.Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії по перетворенню

предметів внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними або більш ефективними для їх

застосування при вчиненні злочину.

3.Підшукування співучасників - це будь-які дії по залученню до вчинення злочину інших осіб.

4.Змова на вчинення злочину, тобто дії спрямовані на досягнення згоди двох або більше осіб

щодо спільного вчинення злочину.

5.Усунення перешкод, тобто дії спрямовані на усунення всього того, що заважає вчинення

злочину.

6.Інше умисне створення умов для вчинення злочину, а саме різноманітні дії спрямовані на

створення можливості для вчинення злочину.

Готування до злочину слід відрізняти від так званого виявлення умислу під яким розуміють вияв особою тим

чи іншим способом (письмово, чи усно) намір вчинити певний злочин.

Виявлення умислу не має ознак суспільно-небезпечного діяння і тому не може розглядатися як стадія

вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Однак виявлення умислу слід відрізняти від погрози ( ст. 129, 195, 266), бо у випадках погрози карається не

саме виявлення умислу, а діяння, спрямоване на те, щоб з допомогою погрози спричинити безпосередню

шкоду особі, суспільству або громадському порядку.

Замах на злочин

Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння безпосередньо

спрямованого на вчинення злочину передбаченого відповідною статтею особливої частини кримінального

кодексу якщо при цьому злочин було не доведено до кінця з причин, що не залежала від волі особи.

З об'єктивної сторони замах полягає у вчинені дій, які є частиною вчинення злочину передбаченою

особливою частиною кримінального кодексу.

При замаху об'єктивна сторона має такі ознаки:

7.Безпосередньо вчиняються дії, які підпадають під ознаки об'єктивної сторони складу злочину,

передбачені статтею особливої частини кримінального кодексу. Проте ці дії є такими, що не приводять до

завершеності об'єктивної сторони злочину в тому вигляді, як це передбачено в особливій частині

кримінального кодексу.

8.Замислений злочин особою не доводиться до кінця з причин, які не залежать від її волі

З суб'єктивної сторони замах, як і готування, можливий лише з прямим умислом. Замах поділяється на 2

види:

o

закінчений замах

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

o

незакінчений за замах;

Відповідно до ч. 2 ст. 15, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважали

необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було завершено з причин, які не залежали від її

волі.

Згідно з ч.3 ст. 15, замах на вчинення злочину є незакінченим якщо особа, з причин, що не залежали від її

волі не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

В науці кримінального права і практиці розрізняють також так званий непридатний замах який у свою чергу

поділяються на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами.

Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли через фактичну помилку посягання на об'єкт не може

завдати йому задуманої особою шкоди, оскільки об'єкт не має для цього відповідних властивостей.

Замах із непридатними засобами має місце лише коли особа через помилку або через незнання застосовує

засоби, за допомогою яких не можливо вчинити злочинне посягання на об'єкт. Це може бути кваліфіковано як

замах на вбивство.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Підставою кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, тобто за готування до злочину і за замах на

злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину відповідно до ст. 2 КК.

При готуванні до злочину має місце склад готування до злочину, а при замаху має місце склад замаху на

злочин. Однак що стосується готування до злочину, згідно ч. 2 ст. 14, готування до злочину невеликої

тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності ( злочином невеликої тяжкості вважається злочин,

за який кримінальна відповідальність не перевищує 2 роки позбавлення волі).

Готування до злочину і замах на злочин, відповідно до ст. 16, підлягають кримінальній відповідальності і

кваліфікуються відповідно за ст. 14 або 15 і за тією статтею особливої частини кримінального кодексу, яка

передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, замах на вбивство кваліфікується за ст. 15,

115 КК, а готування до вбивства кваліфікується відповідно до ст. 14, 115 КК. Якщо діяння вчинене при

готуванні до одного злочину або при замаху на нього, містить ознаки іншого злочину, то все вчинене слід

кваліфікувати як незакінчений один злочин за ст. 14 або 15 та відповідною статтею особливої частини

кримінального кодексу, а також за інший закінчений злочин за сукупністю. Наприклад, незаконне придбання

вогнепальної зброї для вбивства кваліфікується за ч.1 ст. 263 і як готування до вбивства за ст. 14 та ч.1 ст.

115.

Добровільна відмова при незакінченому злочині

Відповідно до ч.1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею

готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення

злочину до кінця.

Ознаки добровільної відмови при незакінченому злочині:

11.Остаточне припинення особою готування до злочину або замаху, яка означає остаточну

відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безумовну відмову особою від завершення задуманого

злочину.

Перерва у вчинені злочину, призупинення його, тимчасова відмова у продовжені злочину не створює

добровільної відмови.

12.Не доведення злочину до кінця з власної волі особи.

13.Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця, якщо особа

відмовляється від продовження злочинного посягання, усвідомивши неможливість доведення злочину до

кінця, то добровільної відмови немає.

Мотиви добровільної відмови можуть бути будь-якими. Добровільна відмова можлива лише при

незакінченому злочині лише на стадії готування або замаху.

Правові наслідки добровільної відмови полягають у тому, що згідно ч.2 ст. 17 особа, яка добровільно

відмовилась від доведення злочину до кінця кримінальній відповідальності не підлягає, крім випадків, якщо

фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Добровільну відмову слід відрізняти від діяльного каяття, під яким розуміють такі дії особи, які свідчать про

осудження нею вже вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Співучасть у злочині

Поняття співучасті

Види співучасників

Форми співучасті

Відповідальність співучасників

Причетність до злочину

Законодавство до теми:

- ст.. 26-31 ККУ

Поняття співучасті

Відповідно до ст. 26 КК співучасть у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчинені

умисного злочину.

Об'єктивні ознаки співучасті:

1.

2.

виконували;

наслідок, що спричинює діяльність співучасті для їх усіх незалежно від того, яку роль

кожен з них виконував.

між діями співучасників і тим, що були вчинені самим виконавцем має місце причинний

Суб'єктивними ознаками співучасті є умисності спільної участі у вчинені спільного злочину. З цього випливає

наступне:

3.

злочинів.

4.

Співучасть можлива за нашим кримінальним законодавством лише при вчинені умисних

Усі особи, що беруть участь у вчинені злочину діють умисно.

Співучасть має місце там, де в злочині беруть участь декілька осіб, які є суб'єктами злочину.

Це спільне вчинення злочину, яке містить 3 моменти:

злочин є проявом спільної діяльності всіх співучасників, яку б роль вони не

Якщо для вчинення одного злочину учасники діють умисно, то це означає спільність не лише дій, а й того

умислу, які в цих діях реалізуються. Спільність умислу забезпечується за допомогою змови. Особливістю

умислу у співучасті є те, що:

5.Кожен співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто

діяння, але й суспільно-небезпечне діяння, яке вчиняється виконавцем.

6.Кожен співучасник бажає настання тих наслідків, яких своїми діями бажає досягти виконавець.

Співучасть у злочині можлива не лише з прямим умислом, а й з непрямим. З непрямим умислом можуть діяти

співвиконавець або пособник.

Види співучасників

В ч. 1 ст. 27 КК зазначається, що співучасниками злочину поряд з виконавцем є організатор, підбурювач і

пособник. Виконавцем або співвиконавцем злочину є особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину

безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній

відповідальності за скоєне вчинила злочин. Безпосереднє вчинення злочину означає, що особа своїми діями

вчиняє те, що відноситься до об'єктивної сторони конкретного злочину. Організатором є особа, яка

організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням.

Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочину організацію або керувала нею, а

також особа, яка забезпечувала фінансування чи яка організувала приховування злочинної діяльності

організованої групи чи злочинної організації.

З об'єктивної сторони дії організатора забезпечують спільність дій інших співучасників і знаходяться в

причинному зв'язку із злочинцем , що вчиняється виконувачем.

З суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюється те діяння, яке має вчинити виконавець, навіть

якщо організатор у великих злочинних об'єднаннях не знає конкретно виконавця. Крім того організатор

повинен бажати спільного для усіх співучасників злочину.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою або іншим чином схилила іншого співучасника до

вчинення злочину.

Підбурювач - це особа, яка певним чином формує іншій особі бажання вчинити злочин. Підбурювання

можливе не взагалі, а лише до конкретного злочину.

Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод

сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником є також особа, яка заздалегідь обіцяла

переховувати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети здобутті

злочинним шляхом або придбати або збути такі предмети чи іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Пособництво можливе не взагалі, а щодо конкретного злочину.

Пособницькі дії поділяються:

7.Пособництво. А саме надання засобів чи знарядь, або усунення перешкод.

8.Пособництво інтелектуальне. А саме надання порад, вказівок, заздалегідь приховування

злочинця, засобів чи знарядь, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом або придбання і збут

таких предметів.

Форми співучасті

Це об'єднання співучасників, що розрізняються за характером взаємодії співучасників при вчинення ним

злочину.

Аналіз ст.. 27 КК дає підстави за характером виконуваних ролей розрізняти 2 форми співучасті:

9.

10.

Співвиконавство

Співучасть з розподілом ролей.

Ці дві форми називають це простою і складною формою співучасті. Проста форма має місце тоді, коли усі

співучасники є виконавцями злочину. Складна співучасть має місце тоді, коли між співучасниками ролі

розподілені таким чином, що крім виконавців є також і інші співучасники, які не виконують безпосередньо дії,

котрі відносяться до об'єктивної сторони складу конкретного злочину. А саме організатори, підбурювач,

пособники. За характером зв'язків між співучасниками розрізняють відповідно до ст.. 28 КК наступні форми

злочинних об'єднань:

11.

12.

13.

14.

вчинення злочину групою осіб

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою

вчинення злочину організованою групою

вчинення злочину злочинною організацією.

Злочини визнаються такими, що вчинені групою осіб, якщо в ньому брали співучасть 2 або більше

співвиконавців без попередньої змови між собою. Дана форма співучасті передбачається в деяких статтях КК

як кваліфікуюча ознака злочину. Наприклад, при зґвалтуванні (ст.. 152), хуліганство ( ст.. 296).

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили 2 або більше

суб'єктів, якщо його заздалегідь домовились про його вчинення. Ця форма співучасті передбачається як

кваліфікуюча ознака в багатьох статтях КК. Зокрема, ч. 2 ст. 185, п.12 ч. 2 ст. 115. В інших випадках вчинення

злочину за попередньою змовою групи осіб вважається обтяжуючою обставиною при призначені покарання

відповідно.

Злочин визнається вчиненим організованою групою якщо в його готуванні або вчинені брали участь 3 або

більше суб'єктів, які попередньо зорганізованих у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних

єдиним планом з розподілу функцій учасників групи спрямованих на досягнення цього плану відомого усім

учасникам групи ( ч. 3 ст. 28 КК). Вчинення злочину організованою групою може бути кваліфікуючою ознакою

для деяких злочинів. Наприклад, ч. 3 ст. 289.

Крім того, воно може бути обставиною, що обтягує покарання ( п. 2 ч. 1 ст. 67). Відповідно до ч. 4 ст. 28

злочин визнається вчиненими злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням

трьох або більше суб'єктів, члени якого або структурні частини кого за попередньою змовою зорганізували

для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками

цієї організації або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення

функціонування як самої злочинної організації так і інших злочинних груп. Особливістю останньої форми

співучасті є те, що у КК передбачена за відповідальність за саме створення злочинної організації ( ст.. 255

КК), що вважається вже закінченим злочином.

Спеціальними видами злочинної організації є:

o

o

o

банда (ст.. 257);

терористична організація (ст.. 258);

воєнізовані або збройні формування ( ст.. 260).

Група, що діє за попередньою змовою організована група і злочинна організація може мати форму як простої

співучасті, коли усі учасники є виконавцями, так і складні співучасті, коли має розподілені ролі. Група без

попередньої змови може бути лише у формі простої співучасті.

Відповідальність учасників

КК при визначені відповідальності співучасників враховує форму співучасті. При простій співучасті, тобто спів

виконавстві усі учасники несуть відповідальність за тією статтею особливої частини КК. яка передбачає

вчинений ними злочин. При співучасті з розподілом ролей, питання щодо відповідальності вирішуються

наступним чином:

r.виконавець відповідає за тією статтею, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.

s.всі інші співучасники, тобто організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній

відповідальності за тією статтею особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з

обов'язковими посиланням на відповідну частину ст.. 27 КК.

При вчинені злочинно організованою групою чи злочинною організацією відповідальність учасників настає за

такими правилами:

20.Організатор підлягає відповідальності за всі злочини вчинені будь-якими співучасниками цієї

групи за умови що ці злочини охоплювались умислом організатора.

21.Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній

відповідальності за злочини у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку

виконував у злочині кожен з них. При цьому дії усіх співучасників кваліфікуються за тією статтею особливої

частини КК. яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи

організованою групою. Наприклад, учасники банди несуть відповідальність за ст.. 257 без посилання на ст..

27.

Питання про ставлення у вину співучаснику об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, які характеризують

підвищену або знижену відповідальність інших співучасників вирішуються відповідно до ч. 3 ст. 29 за

наступними правилами:

22.обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу

співучасника навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність ставляться у вину одному цьому

співучаснику. Наприклад, рецидив, повторність, тощо

23.інші обставини, що обтяжують відповідальність і означені у інших статтях КК як ознак злочину,

що впливають на кваліфікацію дій виконавця ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці

обставини. Наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не

знали. Або якщо виконавець вбив з корисливих мотивів. а інші співучасники мали мотив помсти.

24.у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній

відповідальності за співучасть у закінченому злочині.

25.співучасники не підлягають відповідальності за діяння вчиненим виконавцем, якщо вони не

охоплювались їх умислом. Це ексцес виконавця.

26.при співучасті у вчиненні злочину зі спеціальним суб'єктом виконавцем може визнаватися

обов'язково спеціальний суб'єкт. а інші особи можуть визнаватися співучасниками цього злочину не маючи

ознак спеціального суб'єкта.

За особливим правилом вирішується також питання відповідальності при добровільній відмові співучасників:

27.у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець не піддягає кримінальній

відповідальності за наявності умов передбачених статтею 17. У цьому випадку всі інші співучасники

підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин від вчинення

якого добровільно відмовився виконавець ( див. ст.. 31 КК)

28.не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи

пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили органи державної влади про

злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також не надання ним засобів чи

знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину.

29.у разі добровільної відмови будь кого з співучасників виконавець підлягає кримінальній

відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин залежно від того на якій з цих стадій його

діяння було припинено.

Причетність до злочину

Причетність до злочину - це дія або бездіяльність яка хоч і пов'язана з вчиненням злочином але не є

співучастю в ньому.

Видами причетності можна вважати:

30.заздалегідь не обіцяне, тобто необіцяне до закінчення злочину приховування злочину.

31.заздалегідь необіцяне придбання чи збут майна добутого злочинним шляхом

32.потурання злочином

33.обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий

підготовлюваний або вчинюваний злочин ( ч. 7 ст. 27).

Існує 4 види причепності до злочину:

oЗаздалегідь необіцяне приховування злочину його слідів чи предметів здобутих злочинним

шляхом не будучи співучастю тягне відповідальність як самостійний злочин у випадках передбачених ст.. 396

КК а також ст.. 256 КК.

oЗаздалегідь необіцяне придбання або збут майна за відомо здобуття злочинним шляхом теж

не є співучастю але являється самостійним злочином передбаченим ст.. 198 КК.

oПотурання злочину як вид причетності може тягти кримінальну відповідальність за ст.. 367 КК

а також ст.. 426, ст.. 197.

oНедонесення про вчинюваний злочин чинним КК злочином не визнається.

Повторність, сукупність і рецидив злочину

Одиничний злочин, як множинність злочинів

Повторність злочинів

***

Одиничність злочинів

Повторність, сукупність і рецидив - це передбачені кримінальним кодексом випадки вчинення особою двох і

більше окремих самостійних злочинів. В науці кримінального права такі випадки називаються множинністю

злочинів, а повторність, сукупність і рецидив являються видами множинності злочинів.

Одиночний злочин має місце тоді, коли особа вчиняє одноразове діяння, передбачений як злочин в особливій

частині кримінального кодексу.

Одиничні злочини поділяються на:

прості

ускладнені.

Прості - це злочини з однією дією. Наприклад крадіжка (ст. 185).

Ускладнені - це злочини, які характеризуються наявністю кількох однакових спрямованих елементів в одному

складі злочину.

Ускладнені поділяються на:

триваючі;

продовжувані;

складені.

Триваючий - це однотипний злочин, який має характер однієї дії, що розпочавшись триває безперервно

певний час, утворюючи так званий злочинний стан особи - ухилення від призову на строкову військову службу

(ст. 335), ухилення від сплати податків (ст. 212). Триваючий злочин підлягає кваліфікації за однією статтею

кримінального кодексу.

Продовжувальний - це злочин, який складається із сукупності декількох тотожних злочинних діянь, спрямовані

на досягнення однієї мети і складають у цілому єдиний злочин. (ч. 2 ст. 32). Продовжувальний злочин

кваліфікується за однією статтею кримінального кодексу.

Складений - це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше різних діянь, кожне з яких може

бути самостійним злочином але внаслідок їх єдності ці діяння утворюють склад одного злочину,

передбаченого в особливій частині кримінального кодексу.

Повторність злочинів

У ч. 1 ст. 32 КК зазначено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,

передбачених тією ж самою статтею або частиною кримінального кодексу.

У ч. 3 ст. 32 вказується, що повторним визнається вчинення двох або більше злочинів і у випадках,

передбаченими різними статтями, якщо це прямо зазначено у особливій частині кримінального кодексу.

Для повторності немає значення була чи не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.

Повторність має місце як у випадку коли за перший злочин особа не була засуджена, так і у випадку, коли

новий злочин був вчинений після засудження за перший злочин. Відповідно до ч.4 ст. 32 повторність відсутня,

якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами,

встановлених законом або якщо судимість за цей злочин було погашено чи знято.

2 види повторності:

1.

2.

Повторність злочинів не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

Повторність пов'язана із засудженням винною за раніше вчинений ним злочин.

Повторність не пов'язана із засудженням, так звана фактична повторність має 2 види:

повторність множинних злочинів (ч. 1 ст. 32)

повторність однорідних злочинів (ч. 3 ст. 32)

Кримінально-правове значення повторності полягає в тому, що воно може бути кваліфікуючою ознакою або

обставиною, що обмежує покарання.

Повторність тотожних злочинів кваліфікується за відповідною частиною однієї статті особливої частини

кримінального кодексу в якій передбачена відповідальність за вчинення злочину повторно, якщо у статті

відсутня така кваліфікована ознака як вчинення злочину повторно, то вчинення повторного злочину

кваліфікується за однією статтею і крім того повторність в цьому випадку розглядається як обставина, що

обтяжує покарання (п.1 ст. 67).

Сукупність злочинів

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів

передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті особливої частини кримінального

кодексу за жоден з яких особу не було засуджено.

При вирішені питання чи має місце сукупність злочинів не враховуються злочини, за які особу було звільнено

від кримінальної відповідальності за підставами, встановлених законом (амністія). Відповідно до ч. 2 ст. 83

при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею особливої частини

кримінального кодексу.

Сукупність буває 2 видів:

ідеальна;

реальна.

Ідеальна має місце тоді, коли одним діянням особи вчинено 2 або більше злочинів. Наприклад, вчинення

особою злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або умисне вбивство

шляхом підпалу будинку де знаходився потерпілий. Такі діяння кваліфікуються як 2 злочини за двома

статтями особливої частини кримінального кодексу.

Реальна має місце тоді, коли винний різними самостійними діями вчиняє 2 або більше злочинів. Наприклад,

крадіжка і вбивство.

При кваліфікації злочинів слід відрізняти:

1.

2.

3.

Сукупність від складних одиничних злочинів

Ідеальну сукупність від конкуренції норм одиничних злочинів

Реальну сукупність і повторність злочинів.

Кримінально-правове значення сукупності злочинів полягає у тому, що вона впливає на призначення

покарання відповідно до ст. 70 КК, в якій передбачені правила призначення покарання за сукупністю злочинів.

Рецидив злочинів

Відповідно до ст. 34 КК рецидивом визнається вчинення нового умисного злочину, яка має судимість за

умисний злочин.

При встановленні рецидиву слід мати на увазі, що відповідальність особи обтяжується внаслідок вчинення

нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Відповідно до ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили

обвинувального вироку і до погашення або зняття судимості.

Рецидив в злочині як кваліфікуюча ознака описується вказівкою на попередню судимість.

Рецидив поділяється на 2 види:

загальний

спеціальний.

Загальний - це такий рецидив, в який входять різнорідні злочини. Не впливає на кваліфікацію злочину, але

розглядається за п.1 ст. 67 КК як обставина , що обтяжує покарання.

Спеціальний - це такий рецидив, в якій входять тотожні або однорідні злочини. Саме спеціальний рецидив

передбачений в окремих статтях особливої частини як кваліфікуюча ознака злочину.

Кримінально-правове значення рецидиву полягає в тому, що він може:

бути передбаченим в статтях особливої частини КК як кваліфікуюча ознака (ч.3 ст. 296)

як обставина, що обтяжує покарання (ст. 67)

рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне

покарання в межах до 25 років позбавлення волі, а не до 15 як звичайно.