Особлива частина

Складається з 20 розділів (ст.. 109 - 447).

1. Набув чинності з 1 вересня 2001 року.

На початок теми

Статті Особливої частини Кримінального кодексу поєднуються у розділи за ознаками їх родових об'єктів.

Наприклад, розділ II Особливої частини об'єднує статті, що передбачають злочини, що посягають на особу як

родовий об'єкт.

Змістом Кримінального кодексу є кримінально-правові норми, які викладені у статтях кодексу.

Кримінально-правова норма являє собою відображену в забороняючій чи зобов'язуючій формі вимогу про

повинну поведінку і усталену міру покарання за порушення цієї вимоги.

Стаття кримінального закону складається з однієї чи кількох кримінально-правових норм (ст. 257 - бандитизм;

ст. 258 - терористичні акти).

Структурно кримінально-правова норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції. Але в тексті статей КК

гіпотеза, як правило, відсутня, - вона або об'єднується з диспозицією, або вбачається в диспозиції, мається

на увазі, або випливає з диспозиції.

Гіпотеза - це частина норми, в якій виражаються умови, за яких виникають заборони чи зобов'язання діяти

певним чином. Вона допускає вживання слова "якщо".

Диспозиція - це частина норми, в якій виражено саме правило як особа має діяти за даних умов. Вона

допускає вживання слова "то".

Санкція - це частина норми, в якій виражаються заходи державного примусу у випадку порушення правила

поведінки. Допускається вживання слова "інакше".

Наприклад, ст.266 КК України, може бути розкладена на гіпотезу, диспозиція і санкцію наступним чином:

Якщо ти водій автомобіля керуєш транспортним засобом (гіпотеза), то маєш виконувати правила безпеки

руху і експлуатації транспорту (диспозиція), інакше ти будеш покараний обмеженням волі строком до трьох

років ... (санкція).

Таким же чином може бути розкладене будь-яка інша правова норма.

За змістом диспозиція поділяється на:

1.Описові - найбільш повно містять опис ознак злочину. Наприклад, ст. 201 контрабанда - тобто,

переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митного

контролю...і т. д. Ч. 1 ст. 115 - вбивство, тобто...; ст. 152 зґвалтування, тобто...

2.Прості - які лише називають злочин не розкриваючи його ознак. Наприклад, ст.. 369 -

давання хабаря...

3.Відсильні - це такі диспозиції, в яких ознаки злочину розкриваються через ознаки іншого

злочину, на які робиться посилання. Наприклад, в ст. 122 зазначається: "крім наслідків, передбачених в ст.

121 КК - чи в ч. 2 статті вказується : "ті ж дії..."

4.Банкетні - це диспозиції, які доповнюються ознаками норм інших галузей права. Наприклад ст.

103 КК заняття забороненими видами господарської діяльності

Санкції поділяються на види:

5.Невизначені - міра покарання невизначена ні щодо розміру, ні щодо виду. Наприклад, в

Уголовних Укладеннях 1649 - 1845 років були санкції "бити нещадно".

6.Визначені - це санкції, які передбачають покарання певного виду і певного розміру.

Наприклад, ст. 115 вбивство - позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. а)Відносно-визначені.

в).Абсолютно-визначені - (наприклад 3 роки за хуліганство).

7.Альтернативні - це санкції, які передбачають різні види покарання альтернативно, тобто через

сполучник : "або" ("чи"). Наприклад, ст. 105 крадіжка карається штрафом або виправними роботами строком

до 3 років, або позбавлення волі на строк до 3 років).

В чинному КК використовується лише два види санкцій:

8.

9.

Відносно-визначені;

Альтернативні.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі.

На початок теми

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК законність і караність діяння визначається законом про кримінальну

відповідальність, який діяв, тобто був чинним на час споєння даного діяння.

Відповідно до ст. 94 Конституції, закон підписує Голова Верховної Ради і "невідкладно" направляє його

Президентові України, який протягом 15 днів: або підписує його та офіційно оприлюднює або повертає для

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон знову буде прийнятий не менше 2/3 від

конституційного складу, Президент "зобов'язаний" його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10

днів.

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднено якщо інше не передбачене самим

законом.

Оприлюднення закону - це доведення до відома громадян, державних органів України та інших зацікавлених

осіб і органів повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його публікації в офіційному виданні.

Таким виданням, згідно з Указом Президента від 10 червня 1997 року "Про порядок офіційного оприлюднення

нормативно-правових актів та набрання ними чинності, є : "Відомості Верховної Ради України" і газета

"Урядовий кур'єр". Регламентоване офіційне видання газета "Голос України".

Новий відповідно до ч 1 ст. 4 КК, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності:

1) через 10 днів після офіційного оприлюднення (але не раніше дня його опублікування);

2) з дня його опублікування в офіційному виданні;

3) з того строку, який в ньому зазначений. Наприклад, новий КК прийнято 5 квітня 2001року.

Закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність внаслідок трьох наступних обставин:

10.Kоли він скасований або замінений іншим законом про кримінальну відповідальність.

11.Kоли він замінений повністю або частково іншим законом без будь-якої вказівки про це в

новому законі.

12.У зв'язку із закінченням строку дії або із зміною умов чи обставин, на які закон був

розрахований.

Для того, щоб встановити чи було злочин скоєно під час чинності того чи іншого закону треба також точно

встановити час вчинення злочину. Зокрема, слід мати на увазі, що часом вчинення тривалого злочину

вважається момент вчинення суб'єктом дії або без діяння, з якої починається "злочинний стан". Часом

вчинення продовжуваного злочину вважається дюліеакт, вчинення останньої дії з числа кількох тотожних

діянь, об'єднаних єдиним наміром. Часом вчинення злочину є момент виконання суспільно необхідного

діяння.

Часом вчинення злочину згідно із ч. 3 ст. 4 КК є момент вчинення суб'єктом передбаченої КК дії або

бездіяльності (незалежно від того, коли настали наслідки).

З питанням чинності закону у часі пов'язана також питання щодо зворотної дії закону про кримінальну

відповідальність.

Відповідно до ст. 5 КК встановлюється правило, згідно з яким закон про кримінальну відповідальність має

зворотну дію, якщо він:

13.

14.

Скасовує злочинність діяння;

Пом'якшує кримінальну відповідальність.

Однак, якщо закон встановлює злочинність якогось діяння, що раніше таким не вважалося, або посилює

кримінальну відповідальність - то такий закон зворотної дії в часі не має.

У зв'язку із зворотною дією кримінального закону виникає проблема визначення характеру нового

кримінального закону - тобто, встановлення чи є більш м'яким новий закон у порівнянні з попереднім.

Для цього зокрема, враховуються наступні критерії:

15.Новий закон встановлює більш м'який вид покарання порівняно із законом, що діяв на час

вчинення злочину;

16.У новому законі мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого ж покарання в законі,

що діяв раніше.

17.У новому законі максимальна межа покарання нижча, ніж у попередньому при рівності у них

мінімальних меж.

18.Новий закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а

частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує покарання.

19.Новий закон виключає додаткове покарання, що було передбачене в попередньому.

20.В новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це

покарання в новому законі передбачено вже як факультативне, тоді як в попередньому законі воно було

обов'язковим.

21.В новому законі санкція передбачає альтернативно, тобто на вибір, кілька основних покарань,

тоді як в старому законі було тільки одне покарання.

(проміжний закон = спірне питання).

Це йшлося про чинність КК в часі і в просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі трьох наступних

принципів:

22.

23.

24.

Принцип територіальності;

Принцип громадянства;

Універсальний принцип.

1. Принцип територіальності.

Виражено в ч. 1 ст. 6, де передбачено, що особи, які вичинили злочин на території України, підлягають

кримінальній відповідальності за КК України.

Злочином вважається вчиненим на території України, якщо його було: начато, продовжено,

закінчено або припинено на території України (ч. 2 ст. 6).

Крім того, злочин визнається вчиненим також на території України, якщо

його виконавець або хоча

б один із співучасників діяв на території України (ч. 3 ст. 6).

Для застосування цього принципу необхідно визначити що є територією України.

Поняття "територія України" визначається на підставі Закону України від 4 листопада 1991 року про "Про

державний кордон України".

У ст.. 1 цього закону зазначається: "Державний кордон України є лінія і вертикальна площина, що проходить

по цій лінії, які визначають межі території України - сущі, вод, надр, повітряного простору"

В поняття "територія України " включаються:

25.Суща, моря, ріки, озера і інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також

повітряний простір над сушею і водним простором, в тому числі прибережні морські води шириною 12

морських миль і простір над ними;

26.Військові кораблі, приписані до територіальних портів на території України, що знаходяться під

прапором України у відкритому морському просторі або портах інших держав;

27.Невійськові судна, приписані до портів України що знаходяться під прапором України у

відкритому морі;

28.Іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України;

29.Військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під

розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи

на аеродромі іншої держави;

30.Невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться

поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Крім цього, є об'єкти, що не являються територією України, але на які поширюється юриспруденція і сфера

застосування кримінального законодавства України.

Континентальний шельф (глибиною до 200 метрів).

Підводні телеграфі кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

Наукова станція в Антарктиді, (України має на її острові Галиндес в Антарктиді);

Запущені в космос об'єкти.

Відповідно до ч. 1. ст.. 6 КК громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства (тобто особи, які

проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї

належності до іноземної держави) підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України, якщо вони

вчинили злочин на території України.

Однак, відповідно до міжнародних угод і законів, в Україні іноземні громадяни, які користуються

дипломатичним імунітетом, виключені з-під кримінальної юрисдикції України.

Відповідно до норм міжнародного права і згідно з положенням від 10 червня 1993 року "Про дипломатичні

представництва та консульські установи іноземних держав в Україні дипломатичний імунітет надається

дипломатичним представникам іноземних держав і певному колу інших іноземних громадян, крім того, на

засадах взаємності може обмежуватися кримінальна юрисдикція щодо консульських працівників та деяких

інших осіб. Тому є два види дипломатичного імунітету:

31.новий дипломатичний імунітет (посол, радник, військові аташе, секретарі посольства, а

також члени їх сімейств, якщо вони є громадянами України);

32.обмежений дипломатичний імунітет (консульські посадові особи, часом міжнародні

організації, члени урядових делегацій, які не підлягають кримінальній юрисдикції лише щодо дій, вчинених

ними при виконанні своїх службових обов'язків).

2.Принцип громадянства.

Поняття злочину

Визначення поняття злочину.

Кримінально-правові ознаки злочину.

Класифікація злочинів.

Законодавство до теми:

Ст. 11, 12 КК України.

Визначення поняття злочину

Для того, щоб належним чином протидіяти діянню люди винайшли закони.

З допомогою законів :

1.

2.

Визначаються ознаки, за якими те чи інше діяння визнається злочином;

Встановлюється відповідне покарання за певний злочин.

Отже, злочин - це певне небезпечне соціальне явище, в якому здійснюється на основі права, зокрема

кримінального права.

В сучасному світі протидія злочинам, в переважній більшості, є правою, тобто здійснюється відповідно до

визначень до визначень злочину і кари в чинному законодавстві. Діяння, що не має таких визначень в законі

не може визнаватися злочином і не може каратися.

В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалося

більше значення соціальному змісту злочину чи його правовій формі, можна вирізняти три способи

визначення цього поняття:

формальний, матеріальний і формально-матеріальний.

Формальний спосіб - полягає в визначенні виключно правових ознак діяння як злочину. Злочином за цим

способом визнається діяння, яке передбачено законом як кримінально-каральне.

Матеріальний спосіб - полягає в тому, що визначається лише соціальна сутність того чи іншого діяння, - а

саме його здатність порушувати умови нормального життя людей в суспільстві, і таким чином бути

небезпечним для них.

Формально-матеріальний спосіб визначення злочину - полягає в поєднані соціальних і правових ознак

злочину.

Очевидно, що найбільш новим визначенням злочину є те, яка здійснюється формально-матеріальним

способом. Таке відзначення дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння законодавець визнає

злочинами, але й не питання, чому саме законодавець визнає їх злочинами. Отже, формально-матеріальний

спосіб визначення відбиває є соціальну суть, і правову форму злочину найбільш певно.

В КК України визначення злочину дається саме за допомогою формально-матеріального способу. ст. 11

записано: "Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене

суб'єктом злочину".

Дане визначення має наступні елементи:

1.Злочин визначається як суспільно небезпечне діяння, тобто як дія чи бездіяльність, що порушує

умови нормального життя людей). Будь-що крім дії чи бездіяльності, (що є суспільно небезпечним, тобто

шкідливими і мають властивість виливати об'єкти зовнішнього світу) не може утворювати злочин. Зокрема, це

стосується думок, поглядів, переконань, ідей, намірів, бажань тощо.

2.Злочином визначається лише діяння, що є проявом волі і свідомості людини, тобто винне діяння.

Якщо діяння не є проявом волі і свідомості людини то воно не є винним, і тому, яким би небезпечним,

шкідливим воно не було б, таке діяння не може визнаватися злочином.

3.Злочином визнається не будь-яке діяння, а лише те, яке через свою суспільну небезпечність

передбачене КК, тобто визнається протиправним.

Таким чином, в ст. 11 КК закріплені три ознаки діяння, що роблять його злочином:

1) суспільна небезпечність;

2) винність;

3) протиправність.

Крім цих ознак злочинність того чи іншого діяння із ст. 1 КК випливає ще одна ознака, а саме караність діяння.

Тому, як правило, в науці кримінального права виділяють 4 ознаки діяння, яке визнається злочином:

1) суспільна небезпечність;

2) винність;

3) протиправність;

4) караність.

Кримінально-правові ознаки злочину

На початок теми

Діяння визнається злочином лише тоді, коли воно має усі без винятку необхідні ознаки, а саме: суспільну

небезпечність, винність, протиправність, караність.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочинного полягає в тому, що це діяння порушує умови

нормального існування людей в суспільстві. Для забезпечення цих умов в суспільстві формується певний

порядок відносин між людьми. Злочин порушує цей порядок і в цьому полягає його суспільна небезпечність.

Оцінка суспільної небезпечності того чи іншого діяння (як ознака злочину) здійснюється двома способами: по-

перше, на законодавчому рівні, коли законодавець криміналізує те чи інше діяння; і, по0друге, на рівні

застосовування кримінального законодавство, коли орган діяння слідчий, прокурор, суддя, потерпілий,

захисник, а також особа, що притягається до кримінальної відповідальності оцінюють суспільну небезпечність

вчиненого діяння. Тому суспільна небезпечність є оцінюючим поняття.

Критеріями на підставі яких оцінюється суспільна небезпечність злочину (її ступінь) виступають об'єктивні і

суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт на який посягає злочин, наслідки спосіб вчинення злочину, форма та вид

вини, мотив, мета тощо.

Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона є:

1.

2.

3.

4.

65 КК).

основним критерієм ознак визнання діяння злочином;

дозволяє дати класифікацію злочинів за статусом їх тяжкості;

визначає межу між злочином ті іншим правопорушенням;

є однією із загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (див. П. 3 ч 1 ст.

Наступною ознакою злочину є винність суспільно небезпечного діяння. Ця ознака, як суспільна небезпечність

діяння є матеріальною ознакою злочину. Один із найважливіших принципів кримінального права - принцип

винної відповідальності, тобто відповідальності лише за наявності вини. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК

виключається так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну при відсутності

вини. Вина має місце тоді, коли діяння особи є проявом її волі і свідомості.

Ознакою злочину є також протиправність діяння. Протиправність є формальною ознакою злочину.

Протиправність - це правове відображення суспільної небезпечності діяння. Кримінальне законодавство

забезпечує суспільне визначення злочинності діяння виходить із інтересів усього суспільства, а не лише з

інтересів потерпілого чи інших окремих осіб. Тому, в чинному законодавстві втілюється принцип: злочином є

лише те, що зазначено як злочин в КК.

Порушення цього принципу відкриває шлях до свавілля при здійсненні правосуддя.

Тому, зокрема, в ч. 4 ст. 3 КК зазначено, що застосування КК закону про кримінальну відповідальність за

аналогією заборонено.

І ще однією ознакою є караність діяння, що пов'язана з протиправністю. Під караністю діяння розуміється

властивість злочину тягти за собою, специфічну реакцію передбачену у санкції кримінально-правової норми.

Законне діяння є караним тому що воно є суспільно небезпечним. Однак, і суспільна небезпечність і караність

діяння мають відображатися у законі, тобто щоб ці ознаки утворювали злочин, діяння також має бути

протиправним (і винним).

Для поняття злочину важливе значення має ч. 2 ст. 11 КК, яка відіграє роль критерія для відмежування

злочину від діяння, що не є злочинами. В ч. 2 ст. 11 КК зазначається: " Не є злочином дія або бездіяльність,

яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбачене КК, але через малозначність не

становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній

особі, суспільству або державі."

Звідси, зокрема, випливає що основною ознакою, що відмежує злочин від інших, незлочинних правопорушень

(адміністративне правопорушення, наприклад), є така суспільна небезпечність діяння, яка робить це діяння

не малозначним.

Класифікація злочинів

<На початок теми>

Класифікація злочинів - це поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. В ст..12 КК злочини

класифікуються на 4 групи за критерієм ступеня суспільної небезпечності. Ця класифікація дає, зокрема

можливість більш точний вибір покарання, спів розмірного тяжкості злочину, тобто ступеню його суспільної

небезпечності.

Відповідно до ст.. 12 КК злочини "залежно від ступеня тяжкості" поділяються на 4 групи, а саме :

1.

2.

3.

4.

Злочини невеликої тяжкості

Злочини середньої тяжкості

Тяжкі злочини

Особливо тяжкі злочини.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не

більш 2 років, або інше більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не

більше 5 років.

Тяжким злочином є злочин за який передбачено покарання у виді позбавлення волі не більше 10 років.

Особливо тяжким є злочин за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років

або у вигляді довічного позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається його суспільною небезпечністю, яка виражається в сукупності

об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину; а саме:

важливості об'єкта,

характері діяння,

способах його вчинення,

тяжкості наслідків,

формах і видах вини,

мотивах,

мети тощо.

Тяжкості злочину має відповідати покарання, передбачене в законі. Законодавець в ст. 12 КК класифікує

злочини саме за розміром покарання, передбаченого в законі, оскільки покарання за злочин є показником

його суспільної небезпечності, а значить і тяжкості.

Значення класифікації злочинів передбачено в ст. 12 КК полягає в тому, що вона має враховуватись в

наступних випадках:

1.при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 - 48) чи від покарання

(ст. 4 ст. 74);

2.при вирішенні питання про особливі наслідки, що мають наставати при скоєні тяжких і особливо

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

тяжких злочинів (наприклад, вирішення питання про застосування довічного позбавлення волі (ст. 64);

конфіскація майна (ст. 59); а також при вирішенні питання про строки давності, погашення і зняття судимості.

3.як основна або кваліфікуюча ознака при кваліфікації ряду злочинів, передбачених в Особливій частині

КК (наприклад заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається, якщо воно пов'язане з пов'язанням

тяжкого чи особливо тяжкого злочину - ст. 396), (дивись також ст. 255, ч. 2 ст 383, ч. 2 ст 284 КК).

Кримінальна відповідальність, її підстави та форми

реалізації

Поняття кримінальної відповідальності.

Підстава кримінальної відповідальності.

Форми реалізації кримінальної відповідальності.

Законодавство до теми:

Ст. 2 КК.

Поняття кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виникає з порушення

кримінально-правових норм.

Кримінальна відповідальність характеризується наступними ознаками:

1.Кримінальна відповідальність - це реагування держави на вчинений особою злочин.

2.Правова оцінка діяння як злочину і особи, яка його вчинила, як злочинця, згідно із ч. 1 ст. 62

Конституції та ч. 2 ст. 2 КК.

3.Кримінальна відповідальність полягає в настанні несприятливих наслідків для злочину; іноді вони

зводяться лише визнання судом особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осуду іменем держави, але у

більшості випадків такий осуд тягне за собою застосування покарання, передбаченого законом.

Кримінальну відповідальність не можна ототожнювати з покаранням, тому що покарання є лише однією із

форм реалізації кримінальної відповідальності

Кримінальну відповідальність можна визначити як передбачені кримінальним законодавством наслідки, які

мають настати для особи у відповідь на вчинення злочину. Ці наслідки наступають в результаті реалізації

правовідносин, що виникають між державою і злочинцем у зв'язку із вчиненням ним злочину.

В КК України визначення поняття кримінальної відповідальності не дається. Однак, КК розрізняє поняття

кримінальна відповідальність і поняття покарання. Зокрема, окремо передбачено порядок звільнення від

кримінальної відповідальності (в Розділі IX Загальної частини) і звільнення від покарання та його відбування

(розділ XII Загальної частини).

Підстави кримінальної відповідальності

На початок теми

Визначити підставу кримінальної відповідальності означає відповісти на питання, за що і чому особа має

нести кримінальну відповідальність.

Ст. 2 КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно

небезпечного діяння містить склад злочину, передбаченого КК.

Підстава кримінальної відповідальності виникає з моменту вчинення злочину, проте наявність цієї підстави

має бути встановлена судом, за процедурою, визначеною законом. І лише з моменту встановлення цієї

підстави судом встановлення у вироку починається реалізація кримінальної відповідальності. Кримінальна

відповідальність вважається реалізованою з моменту, коли вичерпалися усі наслідки, передбачені законом і

визначені вироком суду щодо даної особи.

Форми реалізації кримінальної відповідальності

На початок теми

Критерієм для розрізнення форм реалізації кримінальної відповідальності є передбачений законом спосіб

реалізації кримінальної відповідальності. Відповідно до чинного кримінального законодавства України за цим

способом можна виділити такі форми:

а) покарання;

б) звільнення від покарання та його відбування.

Покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності у цій формі включає:

1.державний осуд особи, що вчинила злочин, - тобто, визначення її винною в обвинувачувальному

вироку;

2.призначення судом конкретної міри покарання;

3.рішення суду про реальне відбування особою призначеної міри покарання;

4.реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеного покарання;

5.перебування особи в особливому правовому становищі - стані судимості.

Таким чином, покарання як форма реалізації кримінальної відповідальності передбачає повний набір її

елементів.

Наступною формою реалізації кримінальної відповідальності є звільнення від покарання та його відбування.

Це виняткова форма реалізації кримінальної відповідальності може реалізовуватися також шляхом:

1.звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 74, 79 КК України);

2.звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання

обвинувачувального вироку (ст. 80);

3.умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81);

4.звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років(ст. 83);

5.звільнення від покарання за хворобою (ст. 84); 6) звільнення від покарання АН підставі закону України

про амністію або акт помилування (ст. 85)

Такі дві форми реалізації кримінальної відповідальності. Однак, не завжди кримінальні правовідносини

закінчуються реалізацією кримінальної відповідальності в зазначених вище формах. В певних випадках

особа, яка вчинила злочин може взагалі звільнятися від кримінальної відповідальності.

Інколи в літературі звільнення від кримінальної відповідальності розглядається як окрема форма реалізації

кримінальної відповідальності (А.В. Наумов, В.В. Скибицький). Такий висновок є нелогічним. Якщо особа

звільняється від кримінальної відповідальності, то це означає, що ця відповідальність, за визначенням, не

може бути реалізована. Отже, це не форма реалізації кримінальної відповідальності, а особлива форма

кримінально-правового компромісу між особою, яка вчинила передбачене кримінальним законодавством

суспільно небезпечне діяння, але звільнюється в передбачених законом випадках від кримінальної

відповідальності, з одного боку, і державою в особі суду, з другого боку (див. Ст. 44 -49 КК).

Теми, що пропонуються для кваліфікаційних робіт з

кримінології.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Корупція: поняття, причини, шляхи протидії.

Наркотизм і злочинність.

Актуальні проблеми віктимології.

Питання злочинності в творчості Ф.М. Достоєвського.

Роль покарання у протидії злочинності.

Організована злочинність: поняття, причини, шляхи протидії.

Злочинність і національна безпека.

Культура і злочинність.

Вбивство: кримінологічний аналіз.

Зґвалтування : кримінологічний аналіз.

Проф., д. ю. н. Костенко О.М.

Теми для курсових робіт з кримінології

1.

2.

3.

4.

5.

Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.

Кримінологічні ідеї Е.Дюркгейма.

Віктимологія і її роль в протидії злочинності.

Сучасна зарубіжна кримінологія.

Вбивства: віктимологічний аспект.

проф., д.ю.н. Костенко О.М.

Склад злочину

Поняття складу злочину.

Види складів злочинів.

Законодавство до теми :

Ст. 2 КК України.

Поняття та склад злочину

1.По-перше, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом;

2.По-друге, склад злочину утворює лише наявність в діях особи повної сукупності ознак злочину,

які встановлені законом. Не може бути неповного складу злочину. Відсутність хоча б однієї із ознак,

встановлених законом для даного злочину, означає відсутність складу злочину.

Склад злочину є:

3.

4.

5.

6.

Єдиною;

Необхідною;

Законною;

Достатньою підставою кримінальної відповідальності (ст. 2 КК).

Об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, з яких створюється склад злочину, називається

елементами складу злочину.

Кожний елемент складу злочину характеризується певними ознаками.

Ознаки бувають обов'язковими факультативними.

Обов'язкові ознаки властиві для усіх злочинів.

Факультативні - теж обов'язкові, але лише у випадках, вказаних в законі. <

I. Ознаки об'єкту злочину - це ті ознаки, які характеризують злочин з боку його спрямованості на заподіяння

шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Ознаками об'єкту злочину є:

7.Важливість та цінність суспільних відносин, які охороняються законом;

8.Тяжкість заподіюваної злочином шкоди суспільним відносинам - пошкодженість, вразливість

об'єкта;

9.Предмет, річ чи явище, злочинним впливом на які заподіюється шкода суспільним відносинам,

що існують з приводу цих речей чи явищ.

Ознаки 1. і 2. - обов'язкові;