19 До таких захворювань віднесені наступні 4 види: 1) хронічна психічна хвороба; 2) тимчасовий розлад

психічної діяльності; 3) неосудність; 4) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - це психічна хвороба, яка прогресує і є невиліковною або важко виліковною. До

таких хвороб відносяться: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний

психоз та інші.

Тимчасовий розлад психічної діяльності - це гостре нетривале психічне захворювання, що проявляється у

вигляді нападів. Це психоз, біла гарячка та інші.

Недоумство (олігофренія) - природжений вид порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Є три

форми недоумства: 1) ідіотія (найбільш глибока ступінь розумового недорозвитку); 2) імбецильності (менш

глибокий); 3) дебільність (найменша ступінь).

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі її хворобливі розлади, що не охоплюються

зазначеними вище різновидами психічного захворювань. Це, зокрема важкі форми психоастенії, явище

абстиненції при наркоманії (тобто, "голодування").

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно

небезпечного діяння особа страждала хоча б однієї із зазначених хвороб. Але наявність медичного критерію є

лише підставою для встановлення критерію юридичного, без нього особа ще не може бути визнана такою, що

вчинила суспільно небезпечне діяння.

Юридичний критерій неосудності полягає в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного

діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, саме в наслідок наявності психічного

захворювання, тобто медичного критерію.

У ч. 2 ст. 19 КК юридичний критерій неосудності окреслюється двома наступними ознаками:

4.

5.

Iнтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

Вольовою - особа не могла керувати своїми діями.

Інтелектуальна ознака при неосудності також полягає в тому, що особа:

6.Aбо не розуміє фактичної сторони своїх дій (наприклад не розуміє, що вона своїми діями

вбиває людину);

7.Aбо не розуміє суспільно небезпечного значення своїх дій,) наприклад, розуміючи фактичну

сторону своїх дій особа не розуміє, що ці дії є суспільно небезпечними - коли відкручує гайки і з залізничної

колії, що використати їх для рибалки).

Вольова ознака неосудності полягає в нездатності особи керувати своїми Діми в наслідок патологічного

ураження вольової сфери людини.

Вольова ознака має значення для встановлення стану неосудності тоді, коли особа усвідомлює свої дії (їх

фактичну сторону і суспільно небезпечний характер), але не може при цьому керувати ними. Такий стан

спостерігається у клептоманів, піроманів, наркоманів у стані абстиненції та інше.

Зазначені інтелектуальні і вольові ознаки неосудності в ч. 2 ст. 19 пов'язані між собою через сполучник "або",

але не через сполучник "і". Це означає, що для встановлення неосудності однієї будь-якої ознаки, і не

потрібно щоб наявними були обидві.

Отже, для того, щоб особа була визнана неосудною потрібно, щоб була встановлена хоча б одна ознака

медичного критерію і на підставі цього хоча б одна ознака юридичного критерію.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Обмеження осудності

Відповідно до ст. 20 КК підлягає кримінальної відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною,

тобто така, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою

усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Виходячи з цього, можна зробити наступні висновки:

8.Обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу ;

9.Внаслідок цього розладу особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і

суспільно-небезпечне значення вчиненого діяння та (або) керувати ними (на відміну від неосудної особи ,яка

повністю нездатна це робити);

10.Обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки об'єкта, а значить не

виключає кримінальної відповідальності і покарання за вчинене обмежено осудною особою діяння.

Кримінально-правове значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона, враховується судом при

призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Не визнається неосудною чи обмежено осудною особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок

вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Така особа, згідно із статтею 21

КК підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінально-правове значення стану сп'яніння полягає в тому ,що цей стан визнається обставиною, що

обтяжує покарання (п.13, ч.1 ст.67). Однак за певних умов суд має право не визнати цей стан обтяжуючою

обставиною, наявніші пені мотиви свого рішення.

Слід відрізняти та зване фізіологічне сп'яніння від патологічного сп'яніння, яке може викликати стан

неосудності.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Суб'єктивна сторона злочину

Поняття суб'єктивної сторони злочину та її значення

Поняття і значення вини

Умисел та його види (афектований)

Необережність та її види

Злочини з двома видами вини

Мотив і мета злочину

Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

Законодавство до теми:

Ст. 23 - 25 КК.

Поняття суб'єктивної сторони злочину та її значення

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічні процеси, що відбуваються в

сфері свідомості і волі особи при вчиненні нею злочину. В структурі суб'єктивної сторони злочину

кримінально-правове значення надається таким психічним явищам як вина, мотив і мета.

В кримінальному праві вині надається значення обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони злочину, а мотиву і

меті - значення факультативних ознак.

Суб'єктивна сторона злочину має наступне кримінально-правове значення:

По-перше, без встановлення суб'єктивної сторони злочину не можливо зробити висновок про наявність в діях

особи складу злочину, який являється підставою кримінальної відповідальності.

По-друге, наявність чи відсутність ознак суб'єктивної сторони злочину має значення для відмежування

злочинного діяння від незлочинного. Наприклад, не є злочином спричинення суспільно небезпечних наслідків

без вини.

Відсутність умислу виключає кримінальну відповідальність за відомо неправдиве покарання (ст. 384 КК).

Відсутність корисних чи інших особистих мотивів виключає кримінальну відповідальність за підміну дитини

(ст. 148). Відсутність мети, отримання прибутку виключає кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей

(ст. 150).

По-третє, за ознаками суб'єктивної сторони один злочин можна відмежувати від іншого схожого по об'єктивній

стороні. Наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необережність (ст. 119).

По-четверте, зміст суб'єктивної сторони злочину впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь

суспільної небезпечності особи злочинця і тому враховується при призначенні покарання.

Поняття і значення вини

Поняття вини закріплено в ст. 23 КК, згідно з якою вина - це "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи

бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності".

Змістом вини є прояв волі і свідомості людини у вчиненні злочину. Воля і свідомість людини проявляються у

вчиненні злочину тоді, коли вони знаходяться в особливому стані: воля - в стані сваволі, а свідомість - в стані

ілюзій.

Форми вини - це певні способи вираження волі і свідомості у вчиненні злочину. Чинний КК визначає дві форми

вини: умисел і необачність, залежно від того в який спосіб проявляється свідомість особи і її воля у вчиненні

злочину.

Форма вини в конкретних злочинах безпосередньо вказується в диспозиціях статей Особливої частини

(наприклад, ст. 115 "умисне вбивство", ст. 119 "вбивство через необережність"), або зводиться з диспозиції

голінним шляхом (наприклад, ст. 185 - крадіжка).

Кримінально правове значення форми вини, по-перше полягає в том у, що вона є критерієм для кваліфікації

злочинів, якщо законодавець диференціює кримінальну відповідальність за вчинення суспільно небезпечних

діянь, подібних за об'єктивними ознаками, але різних за формою вини. Зокрема, форм вини служить

розмежувальним критерієм при кваліфікації вбивств (умисне вбивство - ст. 115 і вбивство з необережності -

ст. 119) по-друге, форми вини є критерієм розмежування злочинного діяння від незлочинного. Наприклад,

умисне легке тілесне ушкодження є злочином (ст. 125), а те саме ушкодження, спричинене через

необережність - не є злочином. По-третє, форма вини має значення для визначення інших кримінально-

правових понять, зокрема поняття рецидива, співучасті, замаху на злочин, готування до злочину (ст. 34, 26,