15, 14 Кк України).

Умисел та його види

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Прямим є умисел, якщо особа 1 усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, 2 передбачала

його суспільно небезпечні наслідки і 3 бажала їх настання. Таким чином, прямий умисел визначається за

допомогою трьох (3) ключових дієслів: усвідомлювала, передбачала, бажала.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння чи усвідомлення і передбачення його суспільно

небезпечних наслідків чи не передбачення в науці кримінального права називають інтелектуальними

ознаками, а бажання їх настання чи небажання - вольовими ознаками.

Інтелектуальними ознаками прямого умислу є 1) є усвідомлення особи суспільно небезпечного характеру

свого діяння; 2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольовою ознакою прямого умислу є бажання настання цих наслідків.

Усвідомлення суспільної небезпечності діяння означає розуміння його фактичного змісту і суспільного

значення.

Передбачення - означає відображення в свідомості особи тих подій, які мають настати в результаті вчинення

нею певного діяння.

Бажання - це акт волі - який полягає в визначенні дій особи.

Непрямим - є умисел, якщо особа

1.

2.

3.

усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння

передбачала його суспільно небезпечні наслідки

хоча не бажала ,але свідомо припускала їх настання.

Таким чином, непрямий умисел визначається наступними трьома дієсловами: 1) усвідомлювала; 2)

передбачала; 3) не бажала, але свідомо припускала.

Ознаки усвідомлення суспільної небезпечності діяння при непрямому умислі така ж сама як і при прямому

умислі. Проте ознака передбачення суспільно небезпечних наслідків має при непрямому умислі свої

особливості, а саме: особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків а не їх

неминучість як при прямому умислі. Цим і відрізняється інтелектуальний момент непрямого умислу від

інтелектуального моменту прямого умислу.

Крім того відрізняється непрямий умисел від прямого також вольовим моментом. Вольова ознака непрямого

умислу полягає в тому, що особа хоча і не бажала, але свідомо припускала настання наслідків свого діяння.

Таким чином, різниця між прямим і непрямим умислом полягає:

4.

5.

В різниці такої ознаки як передбачення наслідків

В різниці вольової ознаки.

Розмежування видів умислу має кримінально-правове значення для кваліфікації злочинів, для застосування

таких критеріїв як готування до злочину, замаху на злочин, співучасті і т. п., а також для індивідуалізації

кримінальної відповідальності і покарання.

Крім поділу умислу на види в залежності від таких ознак як усвідомлення, передбачення і бажання. В теорії і

практиці умисел поділяється також за іншими критеріями:

1. За моментом виникнення злочинного наміру умисел поділяється на:

а) заздалегідь обдуманий;

б) раптовий.

2. Раптовий умисел поділяється на:

а) простий;

б) афектований (убивство в стані сильного душевного хвилювання ст. 116, - і тяжкі тілесні ушкодження - ст.

123, обставини, що пом'якшують покарання - п. 7 ч. 1 ст. 66).

3. в залежності від ступеню уявлень суб'єкта про властивості вчинюваного діяння умисел поділяється на

визначений ( конкретизований), і невизначений (неконкретизований), а також альтернативний (коли має місце

передбачення однакової можливості настання двох чи більше визначених наслідків - наприклад, нанесення

удару ножем в груди, - якщо рівня вірогідності настання смерті чи тяжкого тілесного ушкодження.

Визначений умисел: конкретне уявлення про наслідки.

Невизначений умисел: загальне уявлення про можливість 6астання наслідків певного виду, а не конкретних

(наприклад, побиття ногами в голову, груди, живіт - уявлення про те, що шкода здоров'ю буде, але не має

уявлення про те, якою саме буде ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.)

Поняття умислу в законі визначається з розрахунку на матеріальний склад злочину, бо в ньому йдеться про

ставлення особи не лише до діяння ,а й до наслідків. Тому слід зазначити, що в злочинах з формальним

складом (наприклад, ст..195-погроза вбивством) умисел зводиться до : 1)усвідомлення суспільної

небезпечності діяння; 2) бажання вчинити це діяння.

Звідси, можна зробити висновок ,що злочини ,з формальним складом можуть вчиняться лише з прямим

умислом.

Необережність та її види

Необережність-це форма вини ,яка передбачена в КК поряд з умислом ,але суттєво відрізняється від умислу.

У ч. 1 ст, 25 КК зазначені 2 види необережності :злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Згідно з ч. 2ст.25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість

настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на іх відвернення.

На відміну від злочинної самовпевненості, злочинна недбалість визначається наступним чином:

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно

небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Необережна форма вини може мати місце в злочинах з матеріальним складом (наприклад ,ст..119),так і в

злочинах з формальним складом (наприклад ,ст..334-порушення правил міжнародних польотів.)

Злочинна самовпевнєність, як і інші форми і види вини , характеризується 2 ознаками- інтелектуальною і

вольовою.

В законі формула злочинної самовпевненості наступним чином:

6.

7.

особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків.

Але легковажно розраховувала на їх відвернення

.

Отже, в законі при визначенні злочиної самовпевненості не зазначається така ознака як усвідомлення

суспільної небезпечності діяння.

Крім того, ознака передбачення при злочинні самовпевненості відрізняється від передбачення при умислі

тим, що при злочинній самовпевненості ,особа передбачає можливість настання злочинних наслідків, а при

умислі особа передбачала собі Ії наслідки. Таким є інтелектуальний момент при злочинній самовпевненості.

Вольовий момент - злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа "легковажно розраховує на

відвернення наслідків своїх дій."

В судовій і слідчій практиці особливі труднощі виникають у зв'язку із необхідністю розмежування непрямого

умислу і злочинної самовпевненості. Тут слід керуватися наступним:

8.При непрямому умислі особа "передбачає суспільно небезпечні наслідки", а при злочинній

самовпевненості передбачає "можливість настання суспільно небезпечних наслідків")

9.При непрямому умислі особа "хоч і не бажала, але свідомо припускала " настання наслідків ,а

при злочинної самовпевненості " легковажно розраховувала на їх відвернення"

.

Наприклад ,особа умисно штовхає з човна людину, яка не вміє плавати-це непрямий умисел на вбивство, а

коли особа, порушує правила обережності ,спрямовує човен на того,хто пливе, розраховуючи на те , що або

пловець пірне , або вдасться відвернути зіткнення човна з ним - тоді це злочинна самовпевненість.

Злочинна недбалість відрізняється від умислу і злочинної самовпевненості тим ,що особа не передбачає

можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення, суспільної

небезпечності діяння ,а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних

наслідків.

Проте , відсутність передбачення є ознакою злочинної недбалості лише тоді, коли особа могла і повинна була

передбачати можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Останнє і є вольовою ознакою злочинної

недбалості, без якої не можна зрозуміти суть інтелектуальних ознак. Вольова ознаак злочинної недбалості

полягає в тому, що особа не проявляє своєї волі у тому , щоб передбачити наслідки, хоч може це зробити і

повинна це зробити. Звідси виникає

Об'єктивний критерій злочинної недбалості полягае в тому що особа повинна передбачати можливість

наслідків своїх дій в силу обов'язку ,що випливає із закону (ст..39) чи із загальновизнаних норм людського

співжиття.(ст..136).

Суб'єктивний критерій - злочинної недбалості полягає в тому, що особа могла передбачати можливість

настання наслідків. Це залежить як від індивідуальних якостей людини, так і від конкретної ситуації.

Випадок (казус)

Від злочинної недбалості слід відрізняти нещасний "випадок" (казус).

Випадок має місце тоді , коли діяння особи спричиняє наслідки, можливість настання яких вона не тільки не

передбачала , а й не могла передбачити.

Неможливість передбачення наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи

(відсутність досвіду, знань, навичок і т. п.) так і об'єктивними факторами (ситуацією, обставинами,

природними процесами і т.п.)

Нещасний випадок (казус) виключає кримінальну відповідальність за відсутністю віни, як необхідної ознаки

складу злочину.

Наприклад, батько намагаючись загасити палаючий одяг на синові, замість відра з водою використав відро з

бензином.

Злочини з двома формами вини

10.в них сполучаються саме 2 форми вини: умисел і необережність, причому умисел щодо дії, і

необережність щодо кваліфікуючих наслідків.

11.Злочини з 2 формами вини в цілому відносяться до умисних, бо умисна форма вини має місце

в основному складі злочину, а необережність є лише в кваліфікованому складі у вигляді відповідного

ставлення до кваліфікуючих наслідків.< /ol>

Мотив і мета злочину

Вина не вичерпує сама по собі суб'єктивної сторони складу злочину ,хоча і є однією з визначних ознак.

Оскільки склад злочину утворює певну систему ознак, які знаходяться в системному зв'язку, велике значення

для вияснення суб'єктивної сторони складу злочину мають такі ознаки як мотив і мета злочину.

Мотив-це акт волі людини, який полягає в спонуканні діяти заради того ,певним чином, щоб задовольнити ті

чи інші потреби людини.

Мета-це акт свідомості людини, якій полягає в уявленні про ті результати на досягнення яких людина

спрямовує свої дії для того , щоб задовольнити ті чи інші свої потреби.

Мотив і мета - це ознаки будь-якої вольової і свідомої поведінки, в т.ч. і злочинної.

Проте слід мати на увазі специфіку мотиву і мети при вчиненні злочину. Мотив злочину -цє спонукання до

вчинення суспільно небезпечного діяння, а мета злочину - це уявлення проти суспільно небезпечні наслідки,

яких злочинець бажає відповідно до мотиву злочину.

Мотив злочину і його мета - органічно пов'язані між собою.

Злочинний мотив і мета можуть бути ознаками лише умисних злочинів, і тому законодавець не виключає їх в

склади необережних злочинів. Мотиви можуть бути класифіковані на:

1) низькі

2) такі що не мають низького характеру (співчуття, припинення допомоги іншої людині тощо). Мета може бути,

наприклад ,- мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, будь-яка мета (ст..289-незаконне

заволодіння транспортним засобом.)

3) Мотив і мета є факультативними ознаками ,тобто такими що їх встановлення є обов'язковими не для всіх

складів злочинів як вина, а лише для деяких .

Мотив і мета можуть бути або прямо зазначені в диспозиції кримінально правової норми,(наприклад, ст.147-

захоплення заручників з метою спонукання певних осіб до певних дій),або випливати із інших ознак. Описаних

в диспозиції, що цей злочин вчиняється з корисливим мотивом і корисливою метою).

Кримінально-правове значення мотивів і цілей:

1.

2.

3.

Як ознаки певних основних злочинів (наприклад розбій, хуліганство).

Як ознаки кваліфікаційних складів злочинів(наприклад ч.2. ст.. 115).

Як пом'якшуюче чи обтяжуюче покарання обставин (ч.2 ст.66 п.3 ч.1 ст.67).

Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні або фактичні

ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від характеру неправильних уявлень суб'єкта розуміють юридичну і фактичну помилки.

Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого.

Юридична помилка може бути трьох видів:

4.

5.

6.

помилка щодо злочинного діяння;

помилка щодо кваліфікації діяння;

помилка щодо міри караності діяння

.

Помилка щодо, злочинності діяння в свою чергу може бути двох видів:

а) особа вважає своє діяння злочином, тоді як насправді закон не визнає це діяння злочином;

б) особа не вважає своє діяння злочином, тоді як насправді воно за законом визнається злочином;

В першому випадку має місце так званий "уявний злочин" тому таке діяння, не маючи ознак протиправності,

не підлягає кримінальній відповідальності.

В другому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності, бо "незнання законів не звільняє від

юридичної відповідальності" (ст. 68 Конституції), якщо ці закони доведені до відома населення в

установленому кодексу.

Помилка щодо кваліфікації злочину полягає в неправильному уявленні який саме злочин особа вчиняє і за

якою нормою КК він кваліфікується. Особа в такому випадку несе відповідальність за нормою, яка насправді

передбачає вчинений нею злочин, а не за тією нормою, котра мала місце в її явленні.

Поняття щодо караності діяння в неправильному уявленні про вид і розмір покарання. Ця помилка не має

значення при вирішенні питання про визначення покарання.

Отже, юридична помилка не має правового значення.

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про фактичні властивості вчиненого діяння.

Фактична помилка поділяється на чотири види:

7.

8.

9.

10.

помилка в об'єкті;

помилка в характері діяння;

помилка в юридичному зв'язку;

помилка в особі потерпілого

.

Помилка в об'єкті полягає в неправильному уявленні про те, на який об'єкт особа насправді посягає,

(наприклад, особа спрямовує своє посягання на один об'єкт, а шкода завдається іншому).

Оскільки однією із найважливіших ознак об'єкту є предмет злочинного посягання, то часто помилка в об'єкті

зумовлюється помилкою в уявленні про справжній предмет злочинного посягання. Наприклад, статеві з

особою , яка не досягла статевої зрілості, ст.155,утворюють склад злочину тоді ,коли суб'єкт знав або

припускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли він міг і повинен був це

передбачати-п.27.постанови ПВСУ від 27 березня 1992 р.№ 4- враховуючи зовнішній вигляд .іншої ознаки

потерпілої)

Помилка в об'єкті має кримінально правове значення: вона впливає на вину і відповідно суб'єкта: Однак,

"Особа відповідає за спрямованістю умислу .

Наприклад, при захопленні заручників суб'єкт навіть якщо він захопив представника влади, (ст..349),

насправді захоплена особа, не була ним (ст..147). Тоді слід кваліфікувати свої дії ,як замах по ст.. 349.

Якщо ж особа уявляє, що вона полягає на охоронюваний кримінальним законодавством об'єкт, виявилося,

що вона помилялась і цей об'єкт не є таким, то кримінальна відповідальність не настає, бо немає складу

злочину взагалі. Наприклад, особа думає, що вона сіє і вирощує мак (ст. 310), а виявилося, що то було

насіння схожих квітів. Або стріляє в людину, а виявилося, що то був манекен. Посягання на непридатний

предмет - це називається.

Стадії злочину

Поняття стадій злочину

Законодавство до теми:

Поняття стадій злочину

1.

2.

3.

Готування до злочину;

Замах на злочин;

Закінчений злочин

.

Ознаки закінчених злочинів передбачені у Особливій частині кримінального кодексу, а незакінчених злочинів -

у ст. 13 ч. 2, ст. 14, ст. 15 КК України.

Закінченим злочином визнається діяння яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною

статтею Особливою частиною кримінального кодексу (ст. 13 ч. 1).

Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину.

Злочин з матеріальним складом вважається закінченим, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої

частини кримінального кодексу суспільно небезпечний наслідок (ст. 115) якщо в злочинах з матеріальним

складом не настали зазначені в диспозиції статті кримінального кодексу суспільно небезпечні наслідки, то

може йтися лише про незакінчений злочин (готування до злочину, або замах на нього).

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від

настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, ст. 162 - порушення недоторканості житла.

Злочин з усіченим або укороченим складом є закінченим з моменту вчинення певної, зазначеної в диспозиції

статті, частини дій, необхідних для досягнення злочинної мети. Законодавець в цьому випадку вказує лише

частину дій, яку вважає вже суспільно небезпечною саму по собі (наприклад, ст. 257 - бандитизм, або ст. 187 -

розбій або ст. 189 - вимагання).

В злочинах з усіченим складом визнається закінченим злочином частина дій, які являються готування або

замахом на інші злочини.

На відміну від закінченого злочину, незакінчений злочин - це умисне суспільно небезпечне діяння , що являє

собою лише частину вчинення злочину, ознаки якого передбачені в особливій частині КК . Незакінчений

злочин може бути 2 видів: готування до злочину і замах на злочин (ч.2ст.13).

Готування до злочину

4.Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину. Тобто будь-які дії з придбання,

отримання, купівлі, викрадення засобів чи знарядь для вчинення злочину.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

5.Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії по перетворенню

предметів внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними або більш ефективними для їх

застосування при вчиненні злочину.

6.Підшукування співучасників - це будь-які дії по залученню до вчинення злочину інших осіб.

7.Змова на вчинення злочину, тобто дії спрямовані на досягнення згоди двох або більше осіб

щодо спільного вчинення злочину.

8.Усунення перешкод, тобто дії спрямовані на усунення всього того, що заважає вчинення

злочину.

9.Інше умисне створення умов для вчинення злочину, а саме різноманітні дії спрямовані на

створення можливості для вчинення злочину

. Готування до злочину слід відрізняти від так званого виявлення умислу під яким розуміють вияв особою тим

чи іншим способом (письмово, чи усно) намір вчинити певний злочин. Виявлення умислу не має ознак

суспільно-небезпечного діяння і тому не може розглядатися як стадія вчинення злочину і не тягне за собою

кримінальної відповідальності. Однак виявлення умислу слід відрізняти від погрози ( ст. 129, 195, 266), бо у

випадках погрози карається не саме виявлення умислу, а діяння, спрямоване на те, щоб з допомогою погрози

спричинити безпосередню шкоду особі, суспільству або громадському порядку.

Замах на злочин

10.Безпосередньо вчиняються дії, які підпадають під ознаки об'єктивної сторони складу злочину,

передбачені статтею особливої частини кримінального кодексу. Проте ці дії є такими, що не приводять до

завершеності об'єктивної сторони злочину в тому вигляді, як це передбачено в особливій частині

кримінального кодексу.

11.Замислений злочин особою не доводиться до кінця з причин, які не залежать від її волі

.

З суб'єктивної сторони замах, як і готування, можливий лише з прямим умислом. Замах поділяється на 2

види:

o

o

Закінчений замах

Незакінчений за замах

Відповідно до ч. 2 ст. 15, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважали

необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було завершено з причин, які не залежали від її

волі.

Згідно з ч.3 ст. 15, замах на вчинення злочину є незакінченим якщо особа, з причин, що не залежали від її

волі не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

В науці кримінального права і практиці розрізняють також так званий непридатний замах який у свою чергу

поділяються на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами.

Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли через фактичну помилку посягання на об'єкт не може

завдати йому задуманої особою шкоди, оскільки об'єкт не має для цього відповідних властивостей.

Замах із непридатними засобами має місце лише коли особа через помилку або через незнання застосовує

засоби, за допомогою яких не можливо вчинити злочинне посягання на об'єкт. Це може бути кваліфіковано як

замах на вбивство.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

115 КК, а готування до вбивства кваліфікується відповідно до ст. 14, 115 КК. Якщо діяння вчинене при

готуванні до одного злочину або при замаху на нього, містить ознаки іншого злочину, то все вчинене слід

кваліфікувати як незакінчений один злочин за ст. 14 або 15 та відповідною статтею особливої частини

кримінального кодексу, а також за інший закінчений злочин за сукупністю. Наприклад, незаконне придбання

вогнепальної зброї для вбивства кваліфікується за ч.1 ст. 263 і як готування до вбивства за ст. 14 та ч.1 ст.

115.

Добровільна відмова при незакінченому злочині

14.Остаточне припинення особою готування до злочину або замаху, яка означає остаточну

відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безумовну відмову особою від завершення задуманого

злочину.

Перерва у вчинені злочину, призупинення його, тимчасова відмова у продовжені злочину не створює

добровільної відмови.

15.Не доведення злочину до кінця з власної волі особи.

16.Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця, якщо особа

відмовляється від продовження злочинного посягання, усвідомивши неможливість доведення злочину до

кінця, то добровільної відмови немає

.

Мотиви добровільної відмови можуть бути будь -якими. Добровільна відмова можлива лише при

незакінченому злочині лише на стадії готування або замаху.

Правові наслідки добровільної відмови полягають у тому, що згідно ч.2 ст. 17 особа, яка добровільно

відмовилась від доведення злочину до кінця кримінальній відповідальності не підлягає, крім випадків, якщо

фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Добровільну відмову слід відрізняти від діяльного каяття, під яким розуміють такі дії особи, які свідчать про

осудження нею вже вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Співучасть у злочині

Поняття співучасті

Види співучасників

Форми співучасті

Відповідальність співучасників

Причетність до злочину

Законодавство до теми:

- ст.. 26-31 КК України

Поняття співучасті

1.Співучасть має місце там, де в злочині беруть участь декілька осіб, які є суб'єктами злочину.

2.Це спільне вчинення злочину, яке містить 3 моменти:

oзлочин є проявом спільної діяльності всіх співучасників, яку б роль вони не виконували;

oнаслідок, що спричинює діяльність співучасті для їх усіх незалежно від того, яку роль кожен з

них виконував.

oміж діями співучасників і тим, що були вчинені самим виконавцем має місце причинний

зв'язок, який і надає діям усіх учасників вчинення злочину ознаки спільності.

Суб'єктивними ознаками співучасті є умисності спільної участі у вчинені спільного злочину. З цього випливає

наступне:

1.

2.

Співучасть можлива за нашим кримінальним законодавством лише при вчинені умисних злочинів.

Усі особи, що беруть участь у вчинені злочину діють умисно

.

Якщо для вчинення одного злочину учасники діють умисно, то це означає

спільність не лише дій, а й того умислу, які в цих діях реалізуються.

Спільність умислу забезпечується за допомогою змови. Особливістю умислу у співучасті є те, що:

1.Кожен співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й

суспільно-небезпечне діяння, яке вчиняється виконавцем.

2.Кожен співучасник бажає настання тих наслідків, яких своїми діями бажає досягти виконавець

Співучасть у злочині можлива не лише з прямим умислом, а й з непрямим. З непрямим умислом можуть діяти

співвиконавець або пособник.

Види співучасників

Підбурювач - це особа, яка певним чином формує іншій особі бажання вчинити злочин. Підбурювання

можливе не взагалі, а лише до конкретного злочину.

Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод

сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником є також особа, яка заздалегідь обіцяла

переховувати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети здобутті

злочинним шляхом або придбати або збути такі предмети чи іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Пособництво можливе не взагалі, а щодо конкретного злочину.

Пособницькі дії поділяються:

1.Пособництво. А саме надання засобів чи знарядь, або усунення перешкод.

2.Пособництво інтелектуальне. А саме надання порад, вказівок, заздалегідь приховування злочинця,

засобів чи знарядь, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом або придбання і збут таких

предметів

Форми співучасті

1.

2.

Співвиконавство;

Співучасть з розподілом ролей

Ці дві форми називають це простою і складною формою співучасті. Проста форма має місце тоді, коли усі

співучасники є виконавцями злочину. Складна співучасть має місце тоді, коли між співучасниками ролі

розподілені таким чином, що крім виконавців є також і інші співучасники, які не виконують безпосередньо дії,

котрі відносяться до об'єктивної сторони складу конкретного злочину. А саме організатори, підбурювач,

пособники. За характером зв'язків між співучасниками розрізняють відповідно до ст.. 28 КК наступні форми

злочинних об'єднань:

1.

2.

3.

4.

Вчинення злочину групою осіб

Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою

Ввчинення злочину організованою групою

Вчинення злочину злочинною організацією

Злочини визнаються такими, що вчинені групою осіб, якщо в ньому брали співучасть 2 або більше

співвиконавців без попередньої змови між собою. Дана форма співучасті передбачається в деяких статтях КК

як кваліфікуюча ознака злочину. Наприклад, при зґвалтуванні (ст.. 152), хуліганство ( ст.. 296).

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили 2 або більше

суб'єктів, якщо його заздалегідь домовились про його вчинення. Ця форма співучасті передбачається як

кваліфікуюча ознака в багатьох статтях КК. Зокрема, ч. 2 ст. 185, п.12 ч. 2 ст. 115. В інших випадках вчинення

злочину за попередньою змовою групи осіб вважається обтяжуючою обставиною при призначені покарання

відповідно.

Злочин визнається вчиненим організованою групою якщо в його готуванні або вчинені брали участь 3 або

більше суб'єктів, які попередньо зорганізованих у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних

єдиним планом з розподілу функцій учасників групи спрямованих на досягнення цього плану відомого усім

учасникам групи ( ч. 3 ст. 28 КК). Вчинення злочину організованою групою може бути кваліфікуючою ознакою

для деяких злочинів. Наприклад, ч. 3 ст. 289.

Крім того, воно може бути обставиною, що обтягує покарання ( п. 2 ч. 1 ст. 67). Відповідно до ч. 4 ст. 28

злочин визнається вчиненими злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням

трьох або більше суб'єктів, члени якого або структурні частини кого за попередньою змовою зорганізували

для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками

цієї організації або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення

функціонування як самої злочинної організації так і інших злочинних груп. Особливістю останньої форми

співучасті є те, що у КК передбачена за відповідальність за саме створення злочинної організації ( ст.. 255

КК), що вважається вже закінченим злочином.

Спеціальними видами злочинної організації є:

банда (ст.. 257);

терористична організація (ст.. 258);

воєнізовані або збройні формування ( ст.. 260)

Група, що діє за попередньою змовою організована група і злочинна організація може мати форму як простої

співучасті, коли усі учасники є виконавцями, так і складні співучасті, коли має розподілені ролі. Група без

попередньої змови може бути лише у формі простої співучасті.

Відповідальність учасників

a.виконавець відповідає за тією статтею, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.

b.всі інші співучасники, тобто організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній

відповідальності за тією статтею особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з

обов'язковими посиланням на відповідну частину ст.. 27 КК.

При вчинені злочинно організованою групою чи злочинною організацією відповідальність учасників настає за

такими правилами:

1.Організатор підлягає відповідальності за всі злочини вчинені будь-якими співучасниками цієї групи за

умови що ці злочини охоплювались умислом організатора.

2.Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності

за злочини у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині

кожен з них. При цьому дії усіх співучасників кваліфікуються за тією статтею особливої частини КК. яка

передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою.

Наприклад, учасники банди несуть відповідальність за ст.. 257 без посилання на ст.. 27.

Питання про ставлення у вину співучаснику об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, які характеризують

підвищену або знижену відповідальність інших співучасників вирішуються відповідно до ч. 3 ст. 29 за

наступними правилами:

1.Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу

співучасника навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність ставляться у вину одному цьому

співучаснику. Наприклад, рецидив, повторність, тощо

2.Інші обставини, що обтяжують відповідальність і означені у інших статтях КК як ознак злочину, що

впливають на кваліфікацію дій виконавця ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці

обставини. Наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не

знали. Або якщо виконавець вбив з корисливих мотивів. а інші співучасники мали мотив помсти.

3.У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній

відповідальності за співучасть у закінченому злочині.

4.Співучасники не підлягають відповідальності за діяння вчиненим виконавцем, якщо вони не

охоплювались їх умислом. Це ексцес виконавця.

5.При співучасті у вчиненні злочину зі спеціальним суб'єктом виконавцем може визнаватися обов'язково

спеціальний суб'єкт. а інші особи можуть визнаватися співучасниками цього злочину не маючи ознак

спеціального суб'єкта.

За особливим правилом вирішується також питання відповідальності при добровільній відмові співучасників:

1.У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець не піддягає кримінальній

відповідальності за наявності умов передбачених статтею 17. У цьому випадку всі інші співучасники

підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин від вчинення

якого добровільно відмовився виконавець ( див. ст.. 31 КК)

2.Не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи

пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили органи державної влади про

злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також не надання ним засобів чи

знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину.

3.У разі добровільної відмови будь кого з співучасників виконавець підлягає кримінальній

відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин залежно від того на якій з цих стадій його

діяння було припинено.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Причетність до злочину

1.Заздалегідь не обіцяне, тобто необіцяне до закінчення злочину приховування злочину.

2.Заздалегідь необіцяне придбання чи збут майна добутого злочинним шляхом

3.Потурання злочином

4.Обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний

або вчинюваний злочин ( ч. 7 ст. 27).

Існує 4 види причепності до злочину:

1.Заздалегідь необіцяне приховування злочину його слідів чи предметів здобутих злочинним шляхом не

будучи співучастю тягне відповідальність як самостійний злочин у випадках передбачених ст.. 396 КК а також

ст.. 256 КК.

2.Заздалегідь необіцяне придбання або збут майна за відомо здобуття злочинним шляхом теж не є

співучастю але являється самостійним злочином передбаченим ст.. 198 КК.

3.Потурання злочину як вид причетності може тягти кримінальну відповідальність за ст.. 367 КК а також

ст.. 426, ст.. 197.

4.Недонесення про вчинюваний злочин чинним КК злочином не визнається.

Повторність, сукупність і рецидив злочину

1.

2.

3.

4.

Одиничний злочин, як множинність злочинів

Повторність злочинів

Сукупність злочинів

Рецидив злочинів.

Одиничність злочинів.

Повторність, сукупність і рецидив - це передбачені кримінальним кодексом випадки вчинення особою двох і

більше окремих самостійних злочинів. В науці кримінального права такі випадки називаються множинністю

злочинів, а повторність, сукупність і рецидив являються видами множинності злочинів.

Одиночний злочин має місце тоді, коли особа вчиняє одноразове діяння, передбачений як злочин в особливій

частині кримінального кодексу.

Одиничні злочини поділяються на:

- прості;

- ускладнені.

Прості - це злочини з однією дією. Наприклад крадіжка (ст. 185).

Ускладнені - це злочини, які характеризуються наявністю кількох однакових спрямованих елементів в одному

складі злочину.

Ускладнені поділяються на:

- триваючі;

- продовжувані;

- складені.

Триваючий - це однотипний злочин, який має характер однієї дії, що розпочавшись триває безперервно

певний час, утворюючи так званий злочинний стан особи - ухилення від призову на строкову військову службу

(ст. 335), ухилення від сплати податків (ст. 212). Триваючий злочин підлягає кваліфікації за однією статтею

кримінального кодексу.

Продовжувальний - це злочин, який складається із сукупності декількох тотожних злочинних діянь, спрямовані

на досягнення однієї мети і складають у цілому єдиний злочин. (ч. 2 ст. 32). Продовжувальний злочин

кваліфікується за однією статтею кримінального кодексу.

Складений - це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше різних діянь, кожне з яких може

бути самостійним злочином але внаслідок їх єдності ці діяння утворюють склад одного злочину,

передбаченого в особливій частині кримінального кодексу.

Повторність злочинів.

У ч. 1 ст. 32 КК зазначено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,

передбачених тією ж самою статтею або частиною кримінального кодексу.

У ч. 3 ст. 32 вказується, що повторним визнається вчинення двох або більше злочинів і у випадках,

передбаченими різними статтями, якщо це прямо зазначено у особливій частині кримінального кодексу.

Для повторності немає значення була чи не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.

Повторність має місце як у випадку коли за перший злочин особа не була засуджена, так і у випадку, коли

новий злочин був вчинений після засудження за перший злочин. Відповідно до ч.4 ст. 32 повторність відсутня,

якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами,

встановлених законом або якщо судимість за цей злочин було погашено чи знято.

2 види повторності:

1. Повторність злочинів не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.

2. Повторність пов'язана із засудженням винною за раніше вчинений ним злочин.

Повторність не пов'язана із засудженням, так звана фактична повторність має 2 види:

- повторність множинних злочинів (ч. 1 ст. 32);

- повторність однорідних злочинів (ч. 3 ст. 32);

Кримінально-правове значення повторності полягає в тому, що воно може бути кваліфікуючою ознакою або

обставиною, що обмежує покарання.

Повторність тотожних злочинів кваліфікується за відповідною частиною однієї статті особливої частини

кримінального кодексу в якій передбачена відповідальність за вчинення злочину повторно, якщо у статті

відсутня така кваліфікована ознака як вчинення злочину повторно, то вчинення повторного злочину

кваліфікується за однією статтею і крім того повторність в цьому випадку розглядається як обставина, що

обтяжує покарання (п.1 ст. 67).

Сукупність злочинів

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів

передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті особливої частини кримінального

кодексу за жоден з яких особу не було засуджено.

При вирішені питання чи має місце сукупність злочинів не враховуються злочини, за які особу було звільнено

від кримінальної відповідальності за підставами, встановлених законом (амністія). Відповідно до ч. 2 ст. 83

при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею особливої частини

кримінального кодексу.

Сукупність буває 2 видів:

- ідеальна;

- реальна.

Ідеальна має місце тоді, коли одним діянням особи вчинено 2 або більше злочинів. Наприклад, вчинення

особою злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження або умисне вбивство

шляхом підпалу будинку де знаходився потерпілий. Такі діяння кваліфікуються як 2 злочини за двома

статтями особливої частини кримінального кодексу.

Реальна має місце тоді, коли винний різними самостійними діями вчиняє 2 або більше злочинів. Наприклад,

крадіжка і вбивство.

При кваліфікації злочинів слід відрізняти:

1. Сукупність від складних одиничних злочинів;

2. Ідеальну сукупність від конкуренції норм одиничних злочинів;

3. Реальну сукупність і повторність злочинів.

Кримінально-правове значення сукупності злочинів полягає у тому, що вона впливає на призначення

покарання відповідно до ст. 70 КК, в якій передбачені правила призначення покарання за сукупністю злочинів.

Рецидив злочинів

Рецидив поділяється на 2 види:

- загальний;

- спеціальний.

Загальний - це такий рецидив, в який входять різнорідні злочини. Не впливає на кваліфікацію злочину, але

розглядається за п.1 ст. 67 КК як обставина , що обтяжує покарання.

Спеціальний - це такий рецидив, в якій входять тотожні або однорідні злочини. Саме спеціальний рецидив

передбачений в окремих статтях особливої частини як кваліфікуюча ознака злочину.

Кримінально-правове значення рецидиву полягає в тому, що він може:

- бути передбаченим в статтях особливої частини КК як кваліфікуюча ознака (ч.3 ст. 296);

- як обставина, що обтяжує покарання (ст. 67);

- рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в

межах до 25 років позбавлення волі, а не до 15 як звичайно.

Обставини, що виключають злочинність діяння.

1.Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння;

2.Необхідна оборона;

3.Затримання особи, яка вчинила злочин;

4.Крайня необхідність;

5.Фізичний або психічний примус;

6.Виконання наказу або розпорядження;

7.Діяння, пов'язане з ризиком;

8.Виконання спеціального завдання з попередженням або розкриттям злочинної діяльності

організованої групи або злочинної організації

Законодавство до теми:

ст. 36-43 КК

Поняття і види обставин, що виключать злочинність діяння.

Під обставинами, що виключають злочинність діяння розцінюються такі обставини, за яких діяння формально

передбачене особливою частиною КК за своєю суттю є таким, щ не утворює злочину в силу того, що воно

відповідає або не суперечить закону.

Існування в КК елементу обставин, що виключають злочинність діяння є реалізацією злочину природного

права, який можна сформулювати наступним чином - заподіяння шкоди кому-небудь являється правомірним,

якщо воно необхідним для відвернення іншої шкоди, шкода є не меншою ніж заподіяна.

Основною ознакою обставин, що виключають злочинність діяння є те, що чинне законодавство визнає

наявність певної умови, а саме, якщо нанесення шкоди є виправданим певними обставинами, за яких ця

шкода була надана.

Такими обставинами КК визнає наступні види обставин:

необхідна оборона;

затримання особи, що вчинила злочин;

крайня необхідність;

фізичний або психічний примус;

виконання показу або розпорядження;

діяння, пов'язане з ризиком;

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи

злочинної організації.

За наявності цих обставин заподіяння шкоди кому-небудь вважається незначним і особа не несе кримінальної

відповідальності.

Необхідна оборона

Відповідно до п. 1 ст. 36КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних

законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересі та інтересів

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

держави від суспільно-небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і

достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було

допущено перевищення меж необхідної оборони.

У ч. 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості

уникнути можливості суспільно-небезпечного посягання, або звернутися за допомогою до інших осіб чи

органів влади.

Підстава для необхідної оборони складається з 2 елементів:

1.

2.

наявність суспільно-небезпечного посягання;

необхідність в його негайному відверненні чи припиненні.

Перший елемент полягає в тому, що підставою для оборони може бути лише таке посягання, яке є суспільно-

небезпечним. Суспільно-небезпечним слід вважати не тільки злочинне, а й інше діяння, що не має ознак

злочину.

Суспільно-небезпечним посяганням є не лише напад, а і інші дії, які не є нападом - замах на крадіжку.

Суспільно-небезпечне посягання повинно бути наявним, тобто таким, що триває, а не таким, що ще не

почався або вже закінчився.

Не має ознак необхідної оборони захист від правомірних дій.

Другий елемент підстави необхідної оборони полягає у потребі негайного відвернення чи припинені наявного

суспільно-небезпечного посягання. Якщо такої необхідності немає, тобто вона ще не виникла, або вже

зникла, то немає і стану необхідної оборони.

Ознаки необхідної оборони в кримінальному праві поділяються на 2 групи:

o

o

ознаки, що характеризують посягання;

ознаки, що характеризують захист.

До ознак посягання при необхідній обороні відносять:

o

o

наявність посягання;

реальність посягання.

Наявність посягання означає, що воно вже почалося і ще не закінчилося.

Реальність посягання означає, що посягання існує реально, а не в уяві того, хто здійснює захист, інакше той,

хто здійснив захист знаходився в стані так званої уявної оборони.

Відповідно до ст. 37 КК уявною обороною визначаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин,

коли реального суспільно-небезпечного посягання не було і особа неправильно оцінюючи дії потерпілого,

лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона на відміну від реальної необхідної оборони не виключає кримінальної відповідальності крім

випадків, коли обстановка, що склалася давала підстави вважати, що мала місце реальне посягання і особа

не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення (ч.2 ст. 37).

До ознак захисту при необхідній обороні відносять:

- об'єкт захисту, що включає цінності, передбачені в ч.1 ст. 36 КК., а саме - охоронювані законом права та

інтереси особи, яка захищається; або іншої особи; суспільні інтереси; інтереси держави;

- спосіб захисту, а саме заподіяння шкоди лише тому, хто посягає;

- межі захисту, а саме недопущення перевищення меж необхідної оборони, тобто недопущення умисного

заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці

захисту (ч.3 ст. 36)

Якщо дії того, хто захищається виходять за встановлені в ч.3 ст. 36 межі захисту, тобто має місце так зване

перевищення має необхідної оборони, то в цьому випадку заподіяна шкода не виключає злочинність діяння,

але в КК зазначено, що кримінальна відповідальність за перевищення меж необхідної оборони наступає лише

у випадках, передбачених у ст. 118, 124 КК.

При вирішенні питань чи мало місце перевищення меж необхідної оборони слід враховувати наступні

правила, передбачені ч. 4, 5 ст. 36 КК:

- особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане

суспільно-небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності

посягання чи обстановці захисту;

- не є перевищенням меж необхідної оборони і немає наслідком кримінальної відповідальності застосування

зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи

осіб, а також для відвернення протиправного, насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення,

незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Якщо має місце провокація то той, хто умисно