Ознака 3. - факультативна.

II. Ознака об'єктивної сторони злочину - це ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, тобто

зміни, що спричиняються діянням, а також саме діяння.

Ознаками об'єктивної сторони є:

10.Дія - тобто суспільно значима поведінка особи , яка складається з рухів власного тіла, а також

використання машин, властивостей речовин, їх станів, процесів тощо;

11.Бездіяльність - тобто невиконання дій, до яких людина зобов'язана юридично;

12.Злочинні наслідки - ті шкідливі зміни, які наступають в охоронюваному кримінальним законом

об'єкті;

13.Причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

14.Місце, час, спосіб, засоби, обстановка вчинення злочину.

Ознаки 1,2 - обов'язкові,

Ознаки 3, 4, 5 - факультативні.

III. Ознака суб'єкту злочину - це ознаки, що характеризують автора, творця злочину.

Ознаками суб'єктивного злочину є:

а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, - юридичні особи, тварини тощо не

визнаються суб'єктами злочину.

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого може наставати кримінальна

відповідальність: загальн6а - з 16 років, виключна дієздатність - з 14 років, особлива дієздатність - з 18 років;

в) осудність - здатність особи в момент вчинення злочину усвідомлювати суспільне значення своєї дії чи

бездіяльності, керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт) : (ч. 2 ст. 18 КК) громадянство, службова особа,

військовослужбовець фах; особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі; особа, що підлягає

призову на строкову військову службу, працівник транспорту, член виборчої комісії; родичі (батьки, діти)

тощо.

Ознаки а), б), в) - обов'язкові,

Ознака г) - факультативна.

IV. Ознаки суб'єктивної сторони злочину - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) вина, тобто умисел - вчинення злочину навмисно (ст. 24 КК) і необережність - вчинення злочину з

необережності (ст. 25 КК);

б) мотив злочину - внутрішні понукання до вчинення злочину.

в) мета злочину - зміни в навколишньому середовищі, які суб'єкт передбачає досягти вчиненням злочину.

Ознаки а) - обов'язкові,

Ознаки б), в) - факультативні (дивись склад злочину).

Склад злочину, його ознаки утворюють предмет доказування в кримінальній справі визнають межі слідства та

пошуку доказів, оскільки встановлювати та доказувати в справі треба не все взагалі, а певні ознаки злочину.

Це випливаю із ч. 2 ст. 6 КПК України, в якому йдеться про склад злочину.

Склад злочину є також в діях особи, яка готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин (ст.

14, 15 КК).

Склад злочину є і в діях всіх співучасників злочину, тобто не лише в діях виконавця, підбурювача,

посібника (ст. 27 КК).

Види складів злочинів

На початок сторінки

За статусом суспільної небезпечності склади злочинів поділяються на:

1) основні - така сукупність ознак злочинного діяння, котра є в кожному випадку (ч. 1 ст. 115);

2) з пом'якшуючими обставинами - наявність додаткових до основних ознак, котрі свідчать про нижчий ступінь

суспільної небезпеки (ст. 114, 116, 117 КК);

3) З обтяжуючими кваліфікуючими обставинами - наявність додаткових до основних ознак, котрі свідчать про

більш високий ступінь суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 115 КК).

За способом опису ознак складу:

1) прості - в яких елементи складу представлені в кількості не більше одного: - один об'єкт, одна дія, одна

форма вини (наприклад, ч. 1 ст. 115);

2) складні - в яких елементи складу злочину представлені в кількості більше одного:

два об'єкта розбій (ст.. 117 КК) чи дві дії (ст. 353 чи дві форми вини (ч. 2 121 КК - умисел відносно тяжких

тілесних ушкоджень і необмеженість відносно настання смерті).

За особливостями конструкції:

1) матеріальні склади - в яких злочинні наслідки є обов'язковою ознакою (викрадення, заподіяння тілесних

ушкоджень, вбивство тощо);

2) формальні - в яких злочинні наслідки не є обов'язковою ознакою (хабарництво, дезертирство тощо);

3) укорочені - склади, в яких момент закінченості злочину перенесено на початок самої злочинної дії і не

вимагається цю дію довести до кінця чи наступу злочинних наслідків (наприклад, розбій (ст. 187 КК))

вважається закінченим злочином з моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном,

бандитизм (ст. 257) - з моменту створення банди)

Кваліфікація злочинів за ознаками складу злочину.

На початок сторінки

Термін "кваліфікація" походить від поєднання двох латинських слів: quabis - якість, fasere - робити. Звідси

випливає, що кваліфікація означає зробити визначення якості якого-небудь явища чи предмета, тобто

встановити явища чи предмети за своїми властивостями, певній сутності.

В кримінальному праві під кваліфікацією злочинів в роздумі юридичне визначення наявності конкретно

суспільно небезпечного діяння ознак певного складу злочину, передбачених кримінально-правовою нормою

(виходячи із ч. 1 ст. 2 КК України).

Значення кваліфікації злочинів полягає в тому, що вона є діяльністю по застосуванню норм кримінального

права. Правильна класифікація злочинів - це необхідна умова правильного застосування КК. Неправильна

кваліфікація веде до порушення норм права. Така кваліфікація може призвести до притягання невинуватого

до кримінальної відповідальності, або, навпаки, до звільнення від кримінальної відповідальності винуватого.

Кожен реальний злочин має безліч конкретних ознак, але для кваліфікації із цих ознак відшуковуються лише

ті, які визначенні КК як ознаки певного складу злочину Якщо ознаки певного складу злочину, передбаченого

КК будуть віднайдені в конкретному діянні особи, то це означає, що дане діяння кваліфіковане за певною

нормою.

Офіційна кваліфікація злочинів - це кваліфікація, що здійснюється передбаченими в законі суб'єктами в

установленому законом порядку (наприклад, кваліфікація злочину органами слідства, судова кваліфікація).

Неофіційна кваліфікація злочинів - це кваліфікація, що здійснюється в усіх випадках (наприклад, науковцями,

громадянами, в засобах масової інформації і т. п.).

Об'єкт і предмет злочину

Поняття об'єкту злочину

Класифікація об'єктів злочинів

Предмет злочинного посягання

Законодавство до теми:

Ст. 1 КК України.

Поняття об'єкту злочину

Для того, щоб люди могли нормально жити, в суспільстві має існувати певний, зумовлений природою людей,

порядок відносин між ними, тобто, іншими словами, порядок суспільних відносин. Порядок суспільних

відносин охороняється від порушень законами, і зокрема кримінальними законами. Порядок суспільних

відносин стає об'єктом охорони кримінальним законом тому, що цей порядок є також об'єктом злочинних

посягань.

Виходячи з цього, об'єкт злочину можна визначити наступним чином. Об'єкт злочину - це порядок певних

суспільних відносин, з приводу тих чи інших соціальних благ, котрий охороняється кримінальним законом.

Суспільні відносини мають відбуватися не свавільно, а підкорятися певному порядку, зумовленому природою

суспільного життя людей. Змістом суспільних відносин є певний порядок, якого мають дотримуватися люди у

своїй поведінці, щоб жити нормально. Саме цей порядок суспільних відносин і є об'єктом злочинних посягань,

а не суспільні відносини взагалі. Не можуть бути охоронюваними законом відносини між людьми, які не

упорядковані певним чином. Вони не є також об'єктом злочинних посягань. Наприклад, не можуть бути

об'єктом злочину ворожі відносини між сусідами, а спроба їх змінити, улагодити. Підкорити порядку не може

розглядатися як злочин. Це ж саме тоді, коли громадянин захищає, наприклад, жінку на вулиці від нападника.

Неточним є сформульоване деякими правознавцями визначення, що об'єктом злочину є "суспільні

відносини", без вказівки на те, що об'єктом є саме порядок суспільних відносин з приводу тих чи інших

соціальних благ.

Невірним є так зване нормативне визначення об'єкту злочину, згідно з котрим об'єктом визнається

кримінально-правова норма, бо сама ця норма є лише засобом охорони об'єкту від злочинних посягань.

Невірним є також так зване предметне визначення об'єкту злочину, згідно з котрим об'єктом визнаються

предмети, що мають фізичні чи біологічні властивості. Наприклад, здоров'я людини, гроші, цінні речі, і т. п.

Самі по собі зміни, що відбуваються з предметами не є злочинами якщо той, хто ці зміни спричиняє не

порушує порядок суспільних відносин, з приводу даних предметів. Наприклад, нанесення смертельних ран

нападаючому громадянином, що знаходиться у стані необхідної оборони не є злочином. Хоч наноситься

шкода життю і здоров'ю, але порядок суспільних відносин при цьому не порушується, навіть навпаки -

забезпечується.

Класифікація об'єктів злочинів

На початок теми

Класифікація об'єктів злочинів, тобто розподіл їх на певні класи, допомагає точніше визначити під яку саме

кримінально-правову норму підпадає те чи інше злочинне діяння.

В сучасній науці кримінального права існує два види класифікації об'єктів злочинів: класифікація "по

вертикалі" і класифікація "по горизонталі".

Найбільш поширеною класифікацією "по вертикалі" є тричленна класифікація об'єктів злочинів на загальний і

безпосередній.

Під загальним об'єктом розуміється вся сукупність суспільних відносин, порядок яких охороняється

кримінальним законом (ця сукупність визначається у ст. 1 КК України).

Родовим (або соціальним) об'єктом називається група однорідних суспільних відносин, порядок яких

охороняється кримінальним законом (розділ IX " Злочин проти громадянської безпеки").

Безпосереднім об'єктом посягання називається же конкретне суспільне відношення порядок якого

порушується конкретними злочинними діяннями.

За таким же принципом поділу об'єктів злочинів поділена і Особлива частина КК України.

Загальному об'єкту відповідає вся сукупність норм Особливої частини, родовому об'єкту відповідає група

норм, об'єднаних в розподіли об'єкту відповідає конкретна кримінально-правова норма, передбачена тією чи

іншою статтею Особливої Частини КК.

Порядок розташування кримінально-правових норм в Особливій частині визначається класифікацією об'єктів

злочинного посягання.

За класифікацією "по горизонталі" безпосередні об'єкти діляться на основний, додатковий та

факультативний.

Необхідність цього виду класифікації зумовлена тим, що певні злочинні діяння посягають одночасно на кілька

об'єктів. Наприклад, розбій - напад з метою заволодіння майном, поєднаний з насильством (ст. 187 КК),

знищення майна, що спричинило людські жертви (ст. 194 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є об'єкт, що визначає ту сутність даного злочину, заради охорони

якої створена кримінально-правова норма. Наприклад розбій (ст. 187 КК) таким об'єктом є порядок суспільних

відносин з приводу майна.

Додатковим об'єктом злочину є об'єкт, який не складає сутності даного злочину, але посягання на нього

відбувається поряд з посяганням на основний. При розбої таким додатковим об'єктом є порядок суспільних

відносин з приводу здоров'я особи, що порушується застосуванням насильства до того, на кого вчиняється

розбійний напад.

Факультативним об'єктом злочину є об'єкт, на який посяганням на основний об'єкт, посягання може відбутися,

а може і не відбутися. Наприклад, при скоєні хуліганства у даних випадках заподіюється шкода і здоров'ю

особи, і відносинам власності, а в інших випадках такої шкоди може не бути (ст. 296 КК).вичленення

основного, додаткового і факультативного об'єктів має практичне значення для кваліфікації злочинних діянь,

розмежування одних злочинів від інших, для забезпечення справедливості покарання.

Предмет злочинного посягання

На початок теми

Суспільні відносини між людьми можуть існувати лише з приводу речей і явищ, які мають значення для життя

людей, і від яких залежить задоволення тих чи інших людських потреб, тобто з приводу певних соціальних

благ. Властивостями цих речей і явищ визначається порядок суспільних відносин, котрий і являється об'єктом

злочинного посягання. Для того, щоб вірно визначити об'єкт злочинного посягання треба виявити властивості

тих речей і явищ з приводу яких існують суспільні відносини.

Річ чи явище з приводу яких існують суспільні відносини, порядок котрих охороняється кримінальним

законом, називається предметом злочину.

Охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин порушується через вплив злочинця на річ

чи явище, з приводу яких здійснюються дані суспільні відносини. Інакше кажучи, посягання на об'єкт злочину

здійснюється через вплив на предмет злочину.

Безпредметних злочинів не буває, як і не буває безпредметних суспільних відносин. Предметом злочину

можуть бути фізичні і юридичні особи, здоров'я і життя людей, їх воля, діяльність людей (зловживання

владою, халатство), речі, гроші, цінності, тощо.

Лише точно визначивши властивості предмету злочину, можна визначити об'єкт злочинного посягання і

правильно кваліфікувати злочин.

Предмет злочину слід відрізняти від осіб вчинення, тобто речей, за допомогою яких злочинець діє на предмет

злочину.

Об'єктивна сторона злочину

Поняття об'єктивної сторони злочину

Законодавство до теми:

Ст. 2, 11 КК України.

Поняття об'єктивної сторони злочину

Злочин, - це будь-який акт поведінки людини, - являє собою єдність зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх

(суб'єктивних) ознак.

Об'єктивна сторона злочину - це сукупність визначених кримінальним законом ознак, що характеризують

зовнішній прояв злочинного діяння.

Ознаки об'єктивної сторони злочину, що закріплюється в статтях Особливої частини КК, можна поділити на

дві групи: обов'язкові і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Ця ознака завжди вказується в

диспозиції тієї чи іншої статті Особливої частини КК, що визначає певний злочин.

Без цієї ознаки не можна встановити наявність будь-якого злочину: немає діяння - немає злочину

До факультативних ознак об'єктивної сторони злочину належать:

злочинні наслідки;

причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і злочинними наслідками;

місце, час і засоби вчинення злочину.

Ці ознаки хоч і притаманні кожному злочину, але не завжди вказуються в диспозиції статті Особливої частини

КК, що визначає той чи інший злочин. Наприклад, в диспозиціях статей щодо шпигунства (ст. 114), порушення

недоторканості житла (ст. 162), контрабанди (ст. 201) не вказуються суспільно небезпечні наслідки, які мають

настати для того, щоб ці дії були кваліфіковані як злочинні. Це саме стосується часу, місця, обставини,

способу і засобів вчинення злочину. Оскільки вони не завжди вказуються взагалі як ознаки того чи іншого

злочину, то вони і називаються факультативними. Проте, якщо вони вказуються в певних статтях КК, то тоді

вони є обов'язковими ознаками які визначаються в цих статтях. Наприклад ст. 432 (мародерство); ч. 3 ст. 402

(непокора) - вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці; ст. 248 - незаконне полювання.

Об'єктивна сторона злочину має велике значення для здійснення правосуддя, тому, що:

4.визнання злочином лише об'єктивного прояву в діянні волі людини, а не її поглядів, переконань,

міркувань виключає свавілля і беззаконня;

5.дія та бездіяльність як критерії намірів людини дає змогу виявити суб'єктивну сторону злочину, в той

же час і вину особи;

6.об'єктивна сторона злочину дає можливість відмежувати певний злочин від подібних, суміжних, інших,

а також злочинні дії від дій які злочину не утворюють;

7.врахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду правильно визначити міру тяжкості конкретного

злочину (ст. 65) і призначити справедливе покарання.

Суспільна небезпечне діяння

(дія або бездіяльність)

Відповідно до ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного

діяння, яке містить склад злочину. Формами вираження такого діяння є дія або бездіяльність (ст. 11).

Ознакою об'єктивної сторони злочину може бути лише те, яке є суспільно небезпечним, винним,

протиправним і тому караним.

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Суспільна небезпечність діяння полягає в тому, що воно посягає на порядок відносин між людьми з приводу

певних соціальних благ.

Протиправність діяння полягає в тому, що воно, посягає на зазначений порядок відносин між людьми,

порушує правові норми, що закріплюють цей порядок.

Винність діяння полягає в тому, що воно має бути проявом волі і свідомості особи у вигляді умислу чи

необережності.

Суспільна небезпечність, протиправність і винність створюють підстави для караності.

Дія, як форма вираження діяння , це активна, вольова і свідома, суспільно небезпечна, протиправна (і тому

карана) поведінка особи.

Більше 2/3 усіх злочинів, передбачені в Особливій частині КК можуть бути вчиненні лише шляхом дії.

Умовно усі дії можна поділити на фізичні та інформаційні.

Фізичні дії проявляються у фізичному русі людини і спричиняють фізичні наслідки (вбивство, крадіжка тощо).

Інформаційні дії полягають у передачі інформації і виражаються у словесній (вербальній) формі, чи інших

діях, ту чи інші інформацію (жести, міміка). За допомогою цих дій вчиняються погроза вбивством, вимагання

тощо.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки, що полягає у вчиненні особою дії, які вона повинна була і

могла вчинити за певних умов. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини як залишення в небезпеці (ст.

135), надання допомоги особі яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136); невжиття заходів

безпеки, щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); невиконання наказу (ст. 403) та інші.

Обов'язок вичинити певні дії може випливати з наступних підстав:

8.Із закону (ст. 136);

9.З професійних або службових функцій (ст. 139 - ненадання допомоги особою медичного персоналу;

ст. 267 - службова недбалість);

10.З договору (ст. 197) - порушення обов'язків щодо охорони майна);

11.З родинних відносин (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - ст. 164);

12.З попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створила небезпеку для іншої людини(ст.

135).

Оскільки діяння в кримінальному законі розглядається як прояв волі і свідомості особи, то воно не може

вважатися ознакою злочину, тоді коли існують обставини, які виключають вольовий і свідомий характер

поведінки людини.

Такими обставинами можуть бути:

13.

14.

15.

Непереборна сила

Непереборний фізичний примус (насильство);

Психічний примус, якщо він створює стан крайньої необхідності.

Непереборна сила - це незвичайна і нездоланна обставина, джерелом якої можуть бути явища природи,

технічні засоби, хвороба тощо.

Непереборний фізичний примус - це таке насильство, що повністю позбавляє людину можливості проявити

свою волю, внаслідок чого ця людина проти своєї волі заподіює певну шкоду кому-небудь. Через це

виключається кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду (ч. 1 ст. 40 КК).

Якщо фізичне насильство було переборним, то в цьому випадку питання кримінальної відповідальності

вирішується за правилом крайньої необхідності (ч.2 ст.40).

Однак, такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання (п.6 ст.66).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчинити певної дії, під загрозою застосування

фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. Такий примус обмежує волю людини,

але не виключає її повністю. Тому такий примус не виключає кримінальну відповідальність, але може бути

визнаний як пом'якшуюча покарання обставина (п.6 ст.66).

Діяння, вчинене в наслідок психічного примусу не тягне кримінальної відповідальності лише за умови, що мав

місце стан крайньої необхідності, тобто коли в даній обстановці уникнути заподіяння шкоди, якою

погрожували особі, було неможливо (ст.39) і якщо не було перевищення меж крайньої необхідності.

Злочинні наслідки

Злочинні наслідки - це шкода, яка завдається злочином при порушенні ним охоронюваного законом порядку

відносин між людьми тобто порядку суспільних відносин, що існують з приводу певних предметів (які

вважаються соціальним благом).

Залежно від того, з приводу яких предметів існує певний порядок суспільних відносин злочинні наслідки

поділяються на: матеріальні і нематеріальні наслідки.

До матеріальних наслідків включають, як правило а) фізичну шкоду і б) майнову шкоду спричинену майну

громадян, підприємства, організаціям, державі.

Майнові наслідки у вигляді майнової шкоди вимірюються, як правило в грошовому вимірі як універсальному

грошовому еквіваленті. Це стосується будь-яких викрадень, пошкоджень майна, зловживань тощо. Причому

має значення для оцінки злочинних наслідків не лише пряма шкода, а й упущена вигода (тобто, неодержанні

доходи) (наприклад, ст. 207 - ухилення від повернення виручки в іноземній валюті). Ст. 232 - розголошення

комерційної таємниці).

Нематеріальні наслідки являють собою шкоду, що наноситься при порушенні порядку суспільних відносин,

котрі виникають з приводу нематеріальних соціальних благ - політичних (злочини проти національної

безпеки), організаційних (злочини у сфері службової діяльності), матеріальних (злочин проти моральності)

тощо.

Залежно від виду безпосереднього об'єкта наслідки можуть бути основні і додаткові. (Наприклад , шкода що

заподіюється службовою особою порядку діяльності державного апарату при перевищенні службових

повноважень (ст 365) є основою, а шкода, що заподіюється при цьому особі, якщо перевищення

супроводжувалися насильством (ч. 2 ст. 365) - є додатковим наслідком).

Залежно від вказівки в нормі КК на наслідки, - злочини поділяються на дві групи: злочини з матеріальним

складом і злочини з формальним складом.

Злочини з матеріальним складом - це такі злочини, для об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення

не лише діяння, але й настання злочинних наслідків (наприклад, ст. 115)

Злочини з формальним складом - це такі злочини, для наявності об'єктивної сторони яких закон вимагає

встановлення лише діяння. Злочинні наслідки таких злочинів хоч і можуть наставати, але знаходяться за

межами, ознак складу злочину визначеного (наприклад ст. 162 "порушення недоторканості житла, ст. 168 -

розголошення таємниці усиновлення).

Наслідки, що наступають в результаті вчинення злочинного діяння мають наступне кримінально-правове

значення:

16.

17.

Вони є ознакою, яка має значення для кваліфікації злочинів;

Вони враховуються при призначенні покарання відповідно статті КК.

Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і його наслідками

В кримінальному праві існує принцип, згідно з яким злочинні наслідки можуть бути поставленні у вину особі

лише за умови, що вони перебувають в причинному зв'язку з її дії або бездіяльності, що є проявом волі і

свідомості цієї особи.

Під причинним зв'язком у кримінальному праві розуміється такий зв'язок між дією чи бездіяльністю особи і

певним кримінально значимим явищем, коли діяння особи породжує настання цього є причиною, що

породжує настання цього певного явища (наприклад, смерті людини)

Діяння особи може визнаватися причиною настання злочинних наслідків тоді, коли це діяння спричинило

саме ці наслідки безпосередньо, а не якісь інші. Наприклад, настання смерті потерпілого як наслідок вбивства

із рушниці опосередковано не лише від дії (пострілу) вбивці, а від дій, того, хто недбало зберігав рушницю і

вбивця в результаті заволодів нею. Але причиною смерті в цьому випадку можуть визнаватися лише дії

вбивці, який стріляв із рушниці, бо лише від дії вбивці залежало чи скористається він із недбалого зберігання

рушниці іншою особою.

Причини злочинних наслідків можна класифікувати на прості і складні.

Простою причиною є дія однієї особи, яка викликала настання того чи іншого наслідку. Наприклад, нанесення

винним удару ножем в серце потерпілого, в результаті чого наступила смерть.

Складною причиною є причина, що утворюється діями кількох осіб, які:

18.

19.

Не залежали одна від одної

Об'єдналися між собою випадково. Інакше це буде співучасть у вчиненні злочину.

Прикладом складної причини може бути співвинність без ознак співучасті, коли смерть потерпілого наступає в

результаті:

дій того, хто наносить удар ножем потерпілому таким чином, що його можна було ще врятувати від

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Причиною настання злочинних наслідків при співучасті є дії, які вчиняються при умисній спільній участі кількох

суб'єктів злочину при вчиненні умисного злочину.

В науці кримінального права найбільш поширеними є:

0.Теорія еквівалентності (Cunditio sine qua non), яка вважає усі причини рівноцінними, тобто

еквівалентним, а ознаку "необхідної умови" - достатньою підставою для відповідальності (за цією теорією

вважається, що причиною смерті людини є дії не лише того, хто стріляв, а й того, хто недбало зберігав зброю,

яку викрав той, хто стріляв обидва мають називатися вбивцями). Така теорія на практиці не набрала

поширення.

1.Ще однією теорією є теорія адекватності, згідно з якою із усіх дій, що утворювали ланки механізму

спричинення наслідків, причиною визнаються лише ті дії, які можна оцінити як адекватні наслідки. Наприклад,

поранення пострілом у ногу не може бути адекватним настанню смерті, тому такі дії не можуть визнаватися

причиною смерті, якщо потерпілий помер від шоку, що наступив в результаті поранення.

Залежно від тлумачення причинного зв'язку в судовій практиці можуть бути різні вирішення цього питання, що

впливатиме на кваліфікацію злочинів.

Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину - це так звані факультативні ознаки об'єктивної

сторони складу злочину. Їх факультативність полягає в тому, що вони мають кримінально-правове значення

не у всіх випадках вчинення злочину (як наприклад, дія чи бездіяльність), а лише у тих випадках, коли вони

прямо зазначаються в статтях КК як ознаки лише деяких конкретних злочинів.

Місце вчинення злочину - це певна частина фізичного простору в межах якого відбувається суспільно

небезпечне діяння і настають злочинні наслідки. В статтях Особливої частини КК місце вчинення злочину

може визнаватися як теорія України (ст.268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст.

243), море і внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), житло, інше приміщення чи сховище (ст. 185,

186, 187), поле бою (ст. 429, 432), заповідники (ст. 246), місце позбавлення волі (ст. 393) та місця масового

перебування громадян (ст. 316) та інше.

Час вчинення злочину - це певним відрізок часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і

настають його наслідки (наприклад, ст. 429 - самовільне залишення поля бою під час бою - місце і час, ст.

175 - невиплата заробітної плати більше ніж тиждень).

Обстановка вчинення злочину - це певні умови, в яких вчиняється злочин. Це може бути вчинення злочину в

бойовій обстановці (ч.3 ст.402, ч.2 ст.403), залишення в небезпеці потерпілого (ст. 135), тощо. Обстановка

може мати кримінально-правове значення як для пом'якшення відповідальності (ст. 118) так і для обтяження

її (ч.3 ст.296 - хуліганство, пов'язане з опором).

Спосіб вчинення злочину - це ознака, яка вказує як саме має вчинятися діяння, щоб воно мало ознаки даного

злочину. Наприклад, ст. 153 - передбачає відповідальність за насильне задоволення статевої пристрасті

саме не природнім способом, п.5 ст.115 - вбивство, вчинене способом небезпечним для багатьох осіб ст.115,

ст. - шахрайство, ст. 192 та інші.

Засоби вчинення злочину - предмети, що застосовуються злочинцем при вчиненні соціально небезпечного

діяння. Засоби мають кримінально-правове значення в статтях Особливої частини КК. Законодавець їх

зазначає в певних випадках, оскільки вони здатні полегшувати вчинення певного злочину (ст.3. ст.190 -

шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки); або без них вчинення злочину неможливо

(ст.257 - бандитизм). Вказані вище факультативні ознаки, в тих випадках, коли вони прямо не зазначені в

диспозиції статті, можуть також приховуватися при призначенні покарання відповідно до ст.65, 66, 67 КК.

Суб'єкт злочину

Поняття і види суб'єктів злочину

Неосудність

Законодавство до теми:

Ст. 18 - 22 КК України.

Поняття і види суб'єктів злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого

настає кримінальна відповідальність. Таким чином, в законі зазначається три ознаки суб'єкта:

По-перше це фізична особа (а не юридична чи тварина)

По-друге особа має бути осудною

По-третє особа має досягти віку з якого може наставати кримінальна відповідальність

1.Злочинцем може визнаватися лише фізична особа, навіть якщо злочин пов'язаний з

діяльністю юридичної особи.

2.Осудність особи відповідно до ч. 1 ст. 19 визначається наступним чином: осудною визнається

особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В науці

осудність визначається як здатність особи пред'являти свою волю і свідомість у вигляді дії чи бездіяльності.

Як правило, стан осудності це норма, яка презюмується, і тому його не треба встановлювати в кожному

випадку вчинення злочину.

Якщо відсутній стан осудності, тобто особа є неосудною, тоді така особа не може бути визнана винною і

споєння злочинів і тому вона не визнається суб'єктом злочину.

3.Ознакою суб'єкта злочину є досягнення особою віку, з якого може наступати кримінальна

відповідальність. Цей вік має бути досягнений до моменту вчинення злочину бо кожній кримінальній справі

цей вік має бути встановлений. За наявності документів він встановлюється за ними, в інших випадках - на

підставі судово-медичної експертизи.

Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка досягла на час вчинення злочину встановленого

законом віку вказує на відсутність суб'єкта злочину і виключає кримінальну відповідальність цієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до чинення злочину

виповнилося 16 років. Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності.

У ч. 2 ст. 22 КК встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - 14 років - за вчинення окремих,

прямо перелічених в КК злочинів. Серед них: умисні вбивства (ст. 115 - 117), умисне нанесення тяжких

тілесних ушкоджень (ст. 121, ч. 3 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257),

зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж, розбій (ст. 185, 186, 187), незаконне заволодіння транспортним

засобом (ст. 289), хуліганство (ст. 296) та деякі інші: терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (ст.

147, 349).

Причому, слід мати на увазі, що перелік у ч. 2 ст. 22 КК злочинів, за які настає кримінальна відповідальність з

14 років, є вичерпним (тобто...).

У деяких випадках, кримінальна відповідальність фактично можлива лише, щодо повнолітніх осіб, які досягли

18 років: до таких випадків слід віднести, наприклад, ухилення від призову на військової служби (ст. 335),

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Суб'єкт злочину, що має усі загальні ознаки, такі як 1) фізична особа; 2) особа осудна і 3) особа, що досягла

відповідного віку, - називають загальним суб'єктом злочину.

Поряд із поняттям загального об'єкта КК передбачається і поняття спеціального суб'єкта. За ч. 2 ст. 18

спеціальним суб'єктом злочину є фізична особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна

відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише особа, що має певні, передбачені КК ознаками.

Отже, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична особа, осудність, певний

вік) має додаткові спеціальні ознаки, передбачені в певних статтях особливої частини КК (для суб'єкта

певного злочину). (Далі ст. 133) лікар, службова особа, правоохоронцчм, підприємцям і т. п.). ці спеціальні

ознаки можуть бути різними: наприклад, професія (медичний працівник - ст. 139); службова особа (ст. 364);

родинні відносини (мати новонародженої дитини - ст. 117).

Особи, які не мають ознак спеціального суб'єкта не можуть нести кримінальної відповідальності за тими

статтями, в яких ці ознаки вказані. Наприклад, якщо шпигунські дії вчиняє громадянин України, то він не може

нести відповідальність за ст. 114 "Шпигунство", а буде нести відповідальність за ст. 111 "Державна зрада".

Київський університет права НАН України – Кримінальне право України – Загальна частина

Неосудність