VI. Розширення Європейського Союзу 1995 року

[18] Вступ до Європейського Союзу Австрії, Швеції та Фінляндії став можливим на початку 1995 року. У зв'язку з цим Договори Спільно­ти відповідно адаптували. Норвегія, після проведення референдуму, вирішила утриматись від вступу до Європейського Союзу.

VII. Окремі віхи розвитку європейської інтеграції

(Шенґенська та Дублінська угоди)

[19] Істотне спрощення руху осіб через кордони шляхом скасування контролю осіб на спільних кордонах та залучення нових механізмів поліційної співпраці було втілено в рамках Шенґенської системи (дет. див. § 21 II). При цьому йдеться не про заходи на основі поло­жень ДЄСп, а про окремий договірний шлях певних держав-членів (відкритий також для всіх інших держав-членів ЄС). По суті, мова йде, як і у випадку Угоди про соціальну політику, про «двошвидкісну Європу». Те ж саме стосується й Дублінської угоди, яка встановлює відповідальність певної держави за розгляд клопотань про надання притулку на території будь-якої з держав-членів Європейських Спільнот від 1990 року (ВЄВІ. 1994 II, с. 792). Дублінська угода на­брала чинності 1 вересня 1997 року, сьогодні її положення внесені в систему вторинного права Спільноти (дет. див. § 21 III.).

VIII. Амстердамський договір

[20] Відповідно до част. 2 ст. 48 ДЄС, Європейська Рада скликала кон­ференцію представників держав-членів, щоб переглянути договірні основи Європейського Союзу, наприкінці березня 1997 року в Ту-рині. Ключовими темами дискусії щодо реформування ЄС були: по­дальша парламентаризація процесів ухвалення рішень на рівні ЄСп, спрощення складної інституційної структури та підвищення дієз­датності Європейського Союзу у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співпраці поліцій та судів у криміналь­ній сфері. Результати роботи урядової конференції, в якій брали участь також представники Комісії та Європейського парламенту, вилились в підписання Амстердамського договору 2 жовтня 1997 року (ВСВ1. 1998 II, с. 387). 1 березня 1999 року він набрав чинності.

[21] Амстердамський договір обумовив внесення змін до Маастрихт­ського договору (ДЄС), а також до установчих Договорів трьох Єв­ропейських спільнот. У консолідованому варіанті Амстердамського договору зазначені Договори через нумерування старих і нових, до­даних, договірних положень набули технічно досконалішої та спро-щенішої структури. Водночас нова нумерація окремих положень, запроваджена таким чином, вимагала певного звикання.

[22] Згідно з Амстердамським договором, позиції Європейського Парламенту порівняно з Радою були зміцнені завдяки розширенню сфери застосування (спрощеної) процедури спільного ухвалення рі­шень. Так званий Шенґенський доробок був внесений в рамки пра­вового поля Європейської Спільноти окремим Протоколом до Амс­тердамського договору. Так Амстердамський договір інтегрував Угоду про соціальну політику в рамки ДЄСп. Отже, на окремій пози­ції Сполученого Королівства у сфері соціальної політики було пос­тавлено крапку. Внесення в ДЄСп нового розділу під назвою «Зай­нятість» сприяло полегшенню тіснішого координування заходів, здійснюваних у сфері політики зайнятості.

[23] Обережні зміни були зроблені за Амстердамським договором у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки (йдеться, зокрема, про запровадження посади Високого представника). Візова політика, політика щодо надання притулку та політика щодо імміг­рації, а також інші політики, які стосувались вільного руху осіб, котрі є громадянами третіх країн (ст. 61 і далі ДЄСп) були переведені зі сфери співпраці поліцій і судів у кримінальних справах, третьої «опори» ЄС, у рамки першої «опори» ЄС.

[24] Амстердамський договір проклав шлях у Договір про Європей­ський Союз та ДЄСп (ст. 40, ст. 43 і далі ДЄС; ст. 11 ДЄСп) концепції «посиленої співпраці», спрямованої на забезпечення можливостей для реалізації прагнення певних держав-членів до тіснішої співпраці в сенсі поглибленої інтеграції або тіснішої міжурядової співпраці в рамках договірних положень. Передумовою тут залишається надан­ня Радою державі-члену, яка висловила таке прагнення, відповідних повноважень. Отже, Амстердамський договір забезпечив договірну основу для створення «окремого права Спільноти», «окремого права Союзу» та для особливо тісної інтеграції або інтенсивної співпраці у певних сферах.

Література: /. Bergmann, Der Amsterdamer Vertrag, 1998. Bericht von de Vigo und Tsatsos iiber den Vertrag von Amsterdam, EuGRZ 1998, c. 72 і далі. A. v. Bogdandy/C. D. Ehlermann (Hrsg.), Konsolidierung und Koharenz des Primarrechts nach Amsterdam, Europarecht 1998, Beiheft 2. E Dehousse, Le traite dAmsterdam, Reflet de la nouvelle Europe, Cahiers de droit europeen

1997. c. 265 і далі. H. G. Fischer, Der Amsterdamer Vertrag zur Revision des Vertrages iiber die Europaische Union, JA 1997, c. 818 і далі. K. Hasselbach, Maastricht II - Ergebnisse der Regierungskonferenz zur Reform der EU, Bay-VB1.1997, c. 454 і далі. M. Hilf/E. Pache, Der Vertrag von Amsterdam, NJW 1998, c. 705 і далі. H. Kortenberg, Closer cooperation in the Treaty of Amsterdam, CMLRev. 35 (1998), c. 833 і далі. H. Lecheler, Die Fortentwicklung des Rechts der Europaischen Union durch den Amsterdam-Vertrag, JuS 1998, c. 392 і далі. D. O'Keeffe/P. M. Twomey (Hrsg.), Legal Issues of the Amsterdam Treaty, 1999. A. Otting, Von Maastricht nach Amsterdam, BArbBl. 1997 № 11, c. 10 і далі. M. Pechstein/Ch. Koenig, Die Europaische Union, Die Vertrage von Maastricht und Amsterdam, 2-ге вид. 1998. R. Streinz, Der Vertrag von Amsterdam, EuZW

1998. c. 137 і далі. Ders., Der Vertrag von Amsterdam - Die institutionellen Veranderungen fur die Europaische Union und die Europaische Gemeinschaft, Jura 1998, c. 57 і далі. Ch. Thun-Hohenstein, Der Vertrag von Amsterdam - die neue Verfassung der EU, 1997.