V. Чинність Європейської конвенції з прав людини у внутрішньодержавному праві

[52] Більшість держав-членів впровадили положення ЄКПЛ у своє внутрішньодержавне право відповідними законами про договори. В Австрії положенням Конвенції надано статусу конституційних норм. Наблизилась до імплементації ЄКПЛ в систему внутрішньодержав­ного права завдяки «Закону про права людини» від 1999 року тепер і Велика Британія (ILM 38 [1999], с. 464). Британським законом пере­дбачено, що внутрішньодержавні законодавчі акти слід тлумачити і застосовувати у якомога більшій відповідності до положень Конвен­ції. Що стосується парламентських законів, вищі суди можуть фор­мально встановити їх несумісність із положеннями Конвенції, однак такий висновок про невідповідність парламентського закону поло­женням Конвенції не впливає на чинність такого закону.

На основі положень «Закону про права людини» від 1999 року Па­лата лордів проголосила положення чинного законодавства про не­обмежене в часі затримання іноземних громадян, підозрюваних у вчиненні терористичних актів, несумісними з положеннями ЄКПЛ (Палата лордів, «А та ін. проти державного секретаря Міністерства внутрішніх справ», EuGRZ 2005, с. 488). У Німеччині положення ЄКПЛ застосовують на рівні федерального закону, який потребує схвалення Бундесрату, відповідно до реч. 1, 2. част. 2 ст. 59 Альтерна­тиви Основному законові (ФКС 82, 106 [115]; ФКС 111, 307 [317]). Власне, федеральний законодавець міг би проігнорувати конвенцій­не право, прийнявши відповідний закон пізніше. Насамперед це сто­сується ситуацій, коли виникає потреба розв'язання конституцій­них колізій. Тут Німеччина - згідно з тлумаченям ФКС - не відмовилась від «суверенітету, закладеного останнім варіантом ні­мецької Конституції» (ФКС 111, 307 [319]).

[53] Водночас є презумпція, що національні закони слід тлумачити в контексті міжнародних зобов'язань держави. Тобто, будь-які зако­нодавчі положення, прийняті пізніше, треба тлумачити та застосо­вувати відповідно до договірних зобов'язань ФРН. Оскільки у внут­рішньодержавному праві Німеччини положення Конвенції не мають статусу конституційних норм, конституційна скарга не може ґрун­туватись безпосередньо на порушенні Конвенції (ФКС 64,135 [157]). Однак в конкретизації конституційно-правових стандартів в судо­вій практиці Федерального конституційного суду Німеччини поло­женням Конвенції надається вагоме значення:

«В процесі тлумаченні Основного закону слід брати до уваги також зміст і рівень розвитку Конвенції настільки, наскільки це не призводить до обмежен­ня або скасування правових методів захисту, визначених Основним законом, тобто до наслідку, від якого застерігає сама Конвенція (ст. 60 ЄКПЛ). Через це прецедентне право Європейського суду з прав людини служить допоміжним засобом при тлумаченні й визначенні змісту та обсягу основних прав людини та державно-правових принципів Основного закону» (ФКС 74, 358 [370]).

[54] Так, Федеральний конституційний суд, зокрема, у процесі конк­ретизації принципу правової держави керувався принципом пре­зумпції невинності, передбаченої ст. 2 ЄКПЛ (ФКС 74, 358 [370 і далі]). «Обов'язок дотримуватись сталої практики тлумачення» ЄСПЛ визнає також Федеральний адміністративний суд. Цей обов'язок, як вважає останній, закладено у створеній Конвенцією системі захисту прав людини (ФКС 110, 203 [211] = JZ 2000, с. 1050 [1052] з коментарями С. Кадельбаха).

[55] Остання судова практика Федерального конституційного суду підтверджує (закріплює) обов'язковість рішень ЄСПЛ щодо таких судових розглядів (ФКС 111, 307 [315 і далі]); для ФКС рішення Суду служать лише так званим «орієнтиром розсуду». З одного боку, Фе­деральний конституційний суд заперечує - у відповідний спосіб -безпосереднє зобов'язання національних судів ФРН слідувати пре-цедентній практиці ЄСПЛ навіть в рамках уже розглянутих Судом справ. Проте, з іншого боку, німецькі суди повинні брати до уваги основні аспекти прецедентно!' практики ЄСПЛ, а також окремо обґрунтовувати будь-яке ухвалене ними рішення, яке відхиляється від практики ЄСПЛ:

«Якщо до встановлення фактичного складу справи мають стосунок рі­шення Суду, то аспекти, прийняті до уваги Судом у процесі оцінення фактів у справі, треба враховувати, здійснюючи конституційно-правове оцінення, зокрема щодо визначення відповідності критерію пропорційності, а ухва­лене рішення має бути погоджене з остаточними висновками Суду (...). Якщо Суд на основі конкретного провадження в рамках поданої заяви вста­новив порушення Конвенції з боку Федеративної Республіки Німеччина, яка виступає стороною в цій справі, і якщо це порушення триває, ухвалене Судом рішення має бути враховане на внутрішньодержавному рівні, тобто компетентні органи або суди зобов'язані погодити свою роботу відповідно до ухваленого Судом рішення, і, за відповідних обставин, чітко обґрунтува­ти, чому вони не дотримуються міжнародної правової оцінки. Саме у спра­вах, в рамках яких національні суди здійснюють регулювання багатосторон­ніх правовідносин, як наприклад, у сфері приватного права, часто багато що залежить від дуже делікатного оцінення різних суб'єктивних правових позицій, які у випадку зміни суб'єктів правового спору або ж в результаті зміни фактичних та правових відносин можуть привести до різного кінце­вого висновку (ФКС 111, 307 [324]).

[56] Через це Федеральний конституційний суд надає національним спеціалізованим судам необмежене поле розсуду для ухвалення рішен­ня. З огляду на Конвенцію, визначена Федеральним конституційним судом модель оцінювання фактів у справі не є задовільною передусім у тих випадках, коли національний суд Німеччини має ухвалити рішен­ня у справах, в рамках яких ЄСПЛ вже встановив факт порушення

Конвенції. Позаяк обов'язковий до виконання характер остаточних рі­шень Суду, відповідно до част. 1 ст. 46 ЄКПЛ, забороняє будь-які дії органів держави-учасниці Конвенції, які уможливлюють вже встанов­лене Судом порушення Конвенції. В разі, якщо на пізнішому етапі су­дового розгляду перед національними судами не виникнуть будь-які нові деталі в справі, які можуть бути важливими, з огляду на правову оцінку справи у світлі конвенційних положень, обов'язкова сила оста­точних рішень Суду, захищена положенням ЄКПЛ, не залишає націо­нальним органам можливості власного оцінення такої справи.

В кожному разі Федеральний конституційний суд Німеччини вимагає від національних судів визнання пріоритетності конвенційних положень при винесенні рішень національними судами настільки, "наскільки це доз­воляють рамки тлумачення і розсуду у межах чинних методичних стандар­тів"» (ФКС 111, 307 [329]).

Модель здійснення оцінювання національними судами, окресле­на Федеральним конституційним судом Німеччини, є виразом ду­алістичного розуміння міжнародного договірного права та націо­нального права, яка, підтверджуючи закладену в правопорядку Німеччини повагу до норм міжнародного права, має на меті гар­монізувати обидві правові системи.

[57] В німецькому державному праві підпорядкування правової сис­теми Німеччини системі захисту прав ЄКПЛ іноді розуміють як де­легування суверенних прав у сенсі част. 1 ст. 24 Основного закону. В такому разі наслідком було б зобов'язання виконувати остаточні рі­шення ЄСПЛ, навіть якщо б вони суперечили національному конс­титуційному праву. Однак проти такого підходу свідчить той факт, що ЄСПЛ наділений лише функціями ухвалення рішень, не маючи повноваження на видання правових актів; зокрема, ЄСПЛ не може створювати основи для будь-яких нових прав або обов'язків через «прямий вплив» на окремих осіб.