4. Захист права на повагу до сімейного та приватного життя

[34] Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ, поняття «сімейне жит­тя» (ст. 8 ЄКПЛ) охоплює, крім іншого, відносини між батьком та його позашлюбною дитиною. За національним законодавством Ір­ландії, таємне усиновлення позашлюбної дитини без повідомлення про це її біологічного батька або без його згоди на це є порушенням ст. 8 ЄКПЛ, окрім випадків, коли таке усиновлення є виправданим, з огляду на особливі обставини в інтересах дитини (ЄСПЛ, «Кіґан проти Ірландії», Серія А № 290 = NJW 1995, с. 2153).

[35] Значне забруднення довкілля також можна розглядати як нехту­вання правом людини на повагу до її сімейного та приватного жит­тя, оскільки таке забруднення негативно позначається на домашньо­му побуті, навіть тоді, коли його показники не перевищують меж, за якими існує серйозна загроза для здоров'я людини (ЄСПЛ, «Лопез Остра проти Іспанії», Серія А № 303-С = EuGRZ 1995, с. 530). При цьому ЄСПЛ наголошує, що, даючи дозвіл на використання шкідли­вих для довкілля устатковань чи просто закриваючи очі на їх експлу­атацію, держава має подбати про захист осіб, котрі живуть непо-

далік, від незручностей та шкідливого впливу на їхнє здоров'я таких об'єктів, забезпечуючи справедливий баланс між економічними ін­тересами суспільства та повагою до прав його окремих осіб. Подібні зобов'язання покладено на державу, зокрема, при експлуатації аеро­порту (ЄСПЛ, «Гаттон проти Сполученого Королівства», ЕиО^. 2005, с. 584 і далі). Пріоритетність права на захист приватного життя від надокучливої преси була підтверджена одним із рішень ЄСПЛ, в якому Суд визнав, що гарантовані ст. 8 та ст. 10 ЄКПЛ права й свобо­ди мають більшу вагу, ніж позиція німецьких органів правосуддя (ЄСПЛ, «фон Гановер проти Німеччини», Ї^ПШ 2004, с. 2647). При цьому Суд, не обмежуючи гарантії свободи преси, провів чітку межу між питаннями, що мають важливе значення для формування сус­пільної думки у демократичному суспільстві, та деталями приватно­го життя публічних особистостей (там само, циф. 63).

5. Свобода вираження поглядів

[36] Особливо багатогранну конкретизацію сфери дії та критеріїв правності допустимих обмежень здійснив ЄСПЛ на основі своєї практики щодо свободи вираження поглядів, передбаченої ст. 10. Першочерговим у контексті цієї статті є прагнення забезпечити ши­рокий плюралізм думок та встановити обґрунтованість здійсненого обмеження або втручання у свободу вираження, відповідно до дуже делікатних критеріїв пропорційного співвідношення з правною ме­тою. Зокрема, Суд категорично вимагає від Сторін Конвенції дово­дити правність втручання у свободу преси, наприклад, у вигляді за­борони опубліковувати певну інформацію (див. про захист свободи преси у зв'язку з опублікуванням французьким сатиричним тижне­виком «Ле Канар аншене» податкової декларації генерального ди­ректора заводу «Пежо» ЄСПЛ, «Фресо та ін. проти Франції», ЩО 1999-1 = ЕиСР^ 1999, с. 5).

[37] Прецедентною практикою ЄСПЛ дія положень ст. 10 була поши­рена - у дуже екстенсивний спосіб - на діяльність приватних радіо­мовних компаній. Право Сторін на здійснення контролю за діяльніс­тю приватних компаній через систему державного ліцензування, передбачене ст. 10 абз. 1 реч. З ЄКПЛ, сьогодні майже повністю обме­жене, а будь-яке втручання у свободу вираження поглядів чи її обме­ження державою має відповідати строгим матеріальним критеріям правності обмеження, визначеним у ст. 10 абз. 2 ЄКПЛ. З огляду на зазначене, повне витіснення приватних теле- та радіокомпаній де­ржавними монополістами більше не може розглядатися як правна дія (ЄСПЛ, «Інформаційне агентство "Леонтія" проти Австрії», Серія А № 276 = EuGRZ 1994, с. 549).