95. Розробка політики управління фінансовими інвестиціями.

Фінансові інвестиції — це форма використання тимчасово ві¬льного капіталу.

Конкретними формами їх здійснення є:

1) вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші цінні папери, що вільно обертаються на ринку);

2) вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад депозитні сертифікати;

3) вкладення капіталу у статутні фонди спільних підприємств з метою отримання не тільки прибутку, а й розширення сфери фінансового впливу на інші суб'єкти господарювання.

До основних фінансових інвестицій відносять акції та обліга¬ції. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших. Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель. Структура останнього відображає інтереси інвес¬торів, а також консолідацію ризиків за видами цінних паперів. Це дає змогу розглядати портфель як цілісний об'єкт управління, що, у свою чергу, передбачає необхідність:

• визначення завдань щодо управління портфелем;

• розроблення і реалізації стратегії і тактики вирішення цих завдань.

Тип портфеля — це узагальнена його характеристика з ураху¬ванням виду паперів, які входять до нього. Виділяють такі типи портфелів цінних паперів.

• портфель зростання. Він орієнтований на акції, курсова ва¬ртість яких швидко зростає. Мета формування портфеля — при¬ріст капіталу інвесторів. Тому власникам портфеля дивіденди ви¬плачуються в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуються;

• портфель доходу. Метою його формування є отримання ви¬соких поточних доходів. При формуванні такого портфеля від¬ношення стабільно виплачуваного процента та курсової вартості цінних паперів, які входять у цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;

• портфель ризикового капіталу. Це портфель, що складаєть¬ся переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

• збалансований портфель. Він формується частково з цінних паперів із швидкозростаючим курсом, частково — з високодохід¬них. У цьому портфелі можуть міститися і високоризикові цінні папери. Метою його є приріст капіталу й отримання високого до¬ходу, відповідно до чого і загальні ризики будуть збалансовани¬ми. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він відповідає меті їхньої діяльності;

• спеціалізований портфель. У ньому цінні папери об'єднані за окремими критеріями (за видом ризиків, видом цінних папе¬рів, галузевою чи регіональною належністю). Наприклад, до складу спеціалізованого портфеля входять: портфель стабільно¬го капіталу і доходу, однорідні портфелі, коротко- і середньост-рокових депозитних сертифікатів); портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів гро¬шового ринку); портфель середньо- та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій); ре¬гіональний чи галузевий портфель; портфель іноземних цінних паперів).

Тип портфеля не є постійним, він змінюється залежно від ста¬ну ринку і зміни цілей інвесторів.

Цілі портфельного інвестування можуть бути альтернативни¬ми відповідно до різних типів портфелів цінних паперів. Напри клад, якщо ставиться мета отримання високого процента, то пе¬ревага віддається «агресивним» портфелям, що складаються із низьколіквідних і високоризикових цінних паперів молодих ком-. паній, спроможних дати високий дохід у майбутньому. Навпаки, якщо найважливішим для інвестора є забезпечення збереженості і зростання капіталу, то в портфель включаються високоліквідні цінні папери, які емітовані відомими компаніями.

Кожний власник намагається сформувати оптимальний порт¬фель цінних паперів.

Оптимальний портфель цінних паперів — це такий портфель, який би відповідав вимогам підприємства як за дохідністю, так і за ризикованістю, що досягається збільшенням кількості цінних паперів у портфелі.

Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів — це диверсифікація вкладень, тобто придбання різних за інвестицій¬ними якостями типів (видів) цінних паперів з метою зниження ризику втрат і підвищення сукупної прибутковості. Диверсифіка¬ція заснована на розбіжностях у коливаннях доходів — цін на об'єкти інвестування. Ризик суттєво знижується, коли активи ак¬ціонерного товариства розподіляються між багатьма видами цін¬них паперів.

Диверсифікація веде до зниження ризику втрат за рахунок то¬го, що можливі низькі доходи за одними цінними паперами бу¬дуть компенсовані високими доходами від других фондових цін¬ностей. Мінімізація ризику досягається за рахунок того, що у фондовий портфель включають цінні папери широкого кола га¬лузей економіки. За оцінкою окремих спеціалістів, оптимальна величина фондового портфеля від 8 до 15 видів різних цінних паперів. Чим більша кількість типів цінних паперів, тим складні¬ше управляти фондовим портфелем.

Загальним правилом для обережних інвесторів, які розподіля¬ють кошти, що вкладаються в різні фінансові активи, є врахуван¬ня того, що ці активи показали за попередні роки:

• різну тісноту зв'язку кожного фінансового активу із загаль-норинковими цінами;

• протилежний діапазон коливань цін на фондові цінності всередині портфеля.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють відповідно до стратегії інвестора, яка визначається:

• типом і цілями портфеля;

• станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової став¬ки та курсовою вартістю цінних паперів;

• чинним законодавством (передбаченими пільгами та обме¬женнями);

• загальноекономічним станом країни (фазою економічних циклів, рівнем інфляції);

• необхідністю підтримування рівня ліквідності та мінімізації ризиків;

• типом стратегії (коротко-, середньо- та довгострокова). Управління портфелем цінних паперів включає:

• формування його складу та структури;

• регулювання складу портфеля на основі моніторингу. Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій

має особливе значення, тому що єдині підходи для різних під¬приємств відсутні. Кожне підприємство, що намагається розміс¬тити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику й дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може бути низькою для іншого.

У нестабільній економіці України система цілей управління прртфелем цінних паперів видозмінюється і може включати:

1) збереження і зростання капіталу відносно цінних паперів із зростаючою курсовою вартістю;

2) придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть за¬мінити готівку (векселі);

3) доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної про¬дукції, майнових і немайнових прав;

4) розширення сфери впливу і перерозподілу власності, ство¬рення холдингів, промислово-фінансових груп та інших підпри¬ємницьких структур;

5) спекулятивна гра на коливанні курсів в умовах нестабіль¬ності фондового ринку;

6) другорядні цілі зондування ринку, страхування від надлиш¬кових ризиків шляхом придбання державних короткострокових облігацій з гарантованим доходом.

Управління портфелем цінних паперів здійснюють через реа¬лізацію таких завдань:

1. Вибір типу портфеля (портфеля, орієнтованого на першоче¬ргове отримання доходу за рахунок процентів і дивідендів; чи портфеля, орієнтованого на переважний приріст курсової вартос¬ті цінних паперів, що в нього входять).

2. Визначення найбільш прийнятного для підприємства ризи¬ку, питомої ваги цінних паперів з різними рівнями доходу і ризи¬ку. Це завдання розв'язується з урахуванням загального правила, що діє на фондовому ринку: чим вищий потенційний ризик має цінний папір, тим вищий дохід він повинен приносити власнико¬ві, і навпаки.

3. Оцінювання ліквідності портфеля (визначення спроможнос¬ті швидкого перетворення всього портфеля або його частини в грошові кошти з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів); спроможності акціонерного товариства своєчасно по¬гашати свої зобов'язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля цінних паперів (наприклад, перед власни¬ками облігацій).

4. Визначення початкового складу портфеля і його можливих змін з урахуванням кон'юнктури, що склалася на ринку цінних паперів (попиту і пропозицій фондових цінностей).

5. Вибір стратегії подальшого управління фондовим портфе¬лем на основі таких підходів:

а) визначення фіксованої питомої ваги кожного виду цінних паперів у фондовому портфелі протягом місяця. Коливання кур¬сової вартості цінних паперів на фондовому ринку обумовлює

необхідність періодично переглядати склад портфеля, щоб збере¬гти вибрані свіввідношення між інвестиційними цінними паперами;

б) притримання інвестором гнучкої шкали питомої ваги цін¬них паперів у портфелі. Початково портфель формується на ос¬нові вибраних підприємством співвідношень між видами цінних

паперів. Надалі ці співвідношення коригуються на основі аналізу ділової ситуації на фондовому ринку й очікуваних змін щодо по¬питу на цінні папери;

в) активного використання інвестором опціонних і ф'ючерсних контрактів для зміни складу портфеля відповідно до цін на фондовому ринку.

Існує два способи управління портфелем цінних паперів: 1) самостійний; 2) трастовий (довірчий). Перший спосіб — це ви¬конання всіх управлінських функцій, пов'язаних із фондовим портфелем, його утримувачем самостійно. Другий спосіб — пе-редання всіх або більшої частини функцій з управління портфе¬лем другій юридичній особі — трасту (довірчих операцій з цін¬ними паперами). Такою довірчою особою є комерційні банки (їх трастові відділи); трастові компанії, що створюються банками; інвестиційні банки і фонди.

За першого варіанта (способу), коли утримувач фондового портфеля управляє ним самостійно, він зобов'язаний створити спеціальний структурний підрозділ (фондовий відділ), за яким закріплюється управління портфелем.