1.2 Право Європейського Союзу: поняття, джерела, принципи.

Юридична сутність права Союзу визначається не тільки тим, що це самостійна правова система, а й тим, що це система особлива.

Право Європейського Союзу виступає в якості особливої ​​правової системи перш за все тому, що вона має новий і нестандартний характер, що не зводиться до традицій «класичних» правових систем, які виникли і розвивалися впродовж тисячоліть: між народного та внутрішнього законодавства. У зв'язку з цим для загального найменування цієї нової правової системи в теоретичній літературі останніх років вживається термін «наднаціональне право».

Правова палітра сучасного світу являє собою, таким чином, сукупність вже трьох правових систем: внутрішньодержавного права (для кожної країни свого), міжнародного права і права наднаціонального (право Європейського Союзу).

Можна передбачити, що розвиток інтеграційних процесів у різних регіонах земної кулі з часом призведе до виникнення інших наднаціональних правових систем, корисним прикладом і зразком для яких здатне послужити право Європейського Союзу.

Особливість права Європейського Союзу проявляється і в іншій його межі. Як нова правова система право Союзу виникає і розвивається на базі накопичених століттями правових традицій держав-членів, вбирає в себе їх досягнення. Оскільки ж в Європейський Союз входять країни, що відносяться до різних «правових сімей» (континентальної та англосаксонської), правова система Союзу являє собою синтез традицій як романо-германського, так і загального права (вплив першого в цілому сильніше).

Підводячи підсумок вищесказаного, можна зробити наступні висновки щодо юридичної сутності права Європейського Союзу:

- право Європейського Союзу - це самостійна правова система по відношенню до «класичних» систем внутрішньодержавного та міжнародного права;

- право Європейського Союзу є особливою комплексною правовою системою, що інтегрує в собі риси, з одного боку, національного та міжнародного права, з іншого - континентального і англосаксонського права. При цьому в праві Союзу є і свої, унікальні юридичні конструкції, вперше тут розроблені і випробувані на практиці;

- головною тенденцією еволюції права Європейського Союзу являється його зближення по ряду формальних і сутнісних характеристик з національним (внутрішньодержавним) правом, при збереженні та творчому розвитку його міжнародно-правових рис.

В момент створення Європейських співтовариств принцип верховенства норм їх правової системи (яка в 1950-і рр.. Тільки починала формуватися) не був прямо закріплений в установчих договорах.

Джерела права ЄС.

Як і в інших правових системах, норми права Європейського Союзу створюються за допомогою їх закріплення в певних джерелах. Джерела права Європейського Союзу - це зовнішні форми вираження його правових норм. Коло джерел права Союзу надзвичайно об'ємне (десятки тисяч документів) та різноманітне за змістом. Воно включає в себе всі основні види документів, характерних для сучасної правової цивілізації: нормативні акти, нормативні договори, судові прецеденти. В деяких випадках формуються також правові звичаї, однак роль самостійного джерела за такими стихійно складеними нормами, як правило, не визнається. У європейській доктрині до числа джерел права Союзу прийнято відносити також акти індивідуального, рекомендаційного й політичного характеру, які не мають загальнообов'язкової сили. Для збірного їх найменування використовується термін «м'яке право» (на відміну від права «жорсткого», тобто права в традиційному сенсі цього слова). Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних принципах. Документи, що володіють вищою юридичною силою у правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони становлять ядро ​​правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним»

Установчі договори, як первинні джерела права ЄС.

1951 р. ― Договір про заснування Європейського об’єднання з вугілля та сталі (ЄОВС) (Паризький) (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург).

Детально виписано повноваження щодо регулювання цих сфер. Закріплюється значний централізований контроль над цінами на вугілля та вироби зі сталі, рівень державної допомоги цим галузям, заходи щодо заохочення інвестицій, рівень виробництва, транспортні тарифи, положення щодо дискримінації та обмежувальної торговельної практики, структури виробництва тощо. Положення Договору передбачається створення зони вільної торгівлі вугіллям та сталлю з дуже обмеженим втручанням у функціонування з боку держструктур.  передача повноважень щодо першого інститутам співтовариства, за рахунок втрати відповідної частки таких повноважень з боку національних органів.

Інститути ЄОВС — Верховний орган (законодавчі повноваження; наднаціональний орган), Рада міністрів, Асамблея та Суд.

1957 р. ― Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄСАЕ). Це Рамковий документ : встановлює правові межі і визначає процедури, необхідні для розбудови європейського співтовариства.

(Римський) Інститути : Комісія — виконавчий орган, Рада Міністрів — законодавчий, тощо.

1957 р. ― Договір про заснування Європейського економічного співтовариства (Римський). Це також рамковий документ. Комісія — виконавчий орган, Рада Міністрів — законодавчий, Суд ЄСпівтовариств — судовий, Європейська парламентська асамблея — консультативний.

1965 р. ― Договір про об’єднання (вирішено об’єднати Ради та Комісії трьох Співтовариств).

1986 р. ― Єдиний Європейський акт. Закріпив пропозиції запропоновані в «Білій книзі» (визначала основні види перешкод на шляху створення ефективного функціонування спільного ринку : фізичні, технічні та фіскальні бар’єри). Він складається головним чином зі змін та доповнень до установчих угод про європейські співтовариства. Вперше запроваджується поняття

Внутрішній ринок : «становитиме територія без внутрішніх кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталу, товарів і послуг згідно з положенням даного Договору».

Кінцевим терміном створення внутрішнього ринку мав стати кінець 1992 р.

Розширив законодавчу компетенцію ЄЕС (економічного співтовариства) на такі сфери, як захист навколишнього середовища, заходи безпеки на виробництві та охорона здоров’я, наукові дослідження і технологічний розвиток, регіональний розвиток.

Передбачав (ст. 120а) створення Економічного та Валютного Союзів.

Ввів важливі зміни до інституційного механізму ЄЕС (процедура парламентського співробітництва тощо).

1992 р. ― Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір). Заклав нові напрями європейської інтеграції, які включали створення економічного, валютного та політичного союзів, подальше реформування правового механізму європейських співтовариств.

Для створення економічного союзу передбачалось тісне погодження економічної політики держав-членів. Валютний союз означав поступовий перехід до кінця тисячоліття на використання єдиної європейської валюти, яка мала замінити національні валюти. Для цього передбачалось створити у межах ЄС нові органи — Європейську систему центральних банків на чолі з Європейським центральним банком. Співробітництво в галузі зовнішньої політики, безпеки, юстиції і внутрішніх справ передбачалось розвивати на сонові окремих домовленостей. Політичний союз передбачав подальшу інституалізацію політичного співробітництва шляхом створення правового механізму регулювання спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин.

Закріпив нову сферу співпраці : координація політики у галузі внутрішніх справ та юстиції. До неї увійшло регулювання співпраці в питаннях імміграції, кордонів, боротьби із розповсюдженням наркотиків та злочинністю, координація співробітництва органів юстиції держав-членів.

Передбачалось поглиблення співпраці в сфері охорони здоров’я, туризму, освіти, культури, охорони прав споживачів.

1997 р. (вступив в силу в 1999 р.) ― Амстердамські домовленості : Консолідовані Договори про Європейський Союз і про заснування Європейського співтовариства. Переглянули багато положень Маастрихтського Договору. До повноваження співтовариства було віднесено політику у сфері зайнятості. Інститути співтовариства дістали повноваження щодо можливих дій, спрямованих проти дискримінації з мотивів статі, раси, релігії, етнічного походження, віку. В угоді про Співтовариств з’явилось положення щодо поступового створення зони свободи, безпеки та справедливості, перерозподіл компетенції шляхом передачі низки питань, які раніше належали до сфери співпраці у галузі юстиції та внутрішніх справ, під юрисдикцію ЄСпівтовариств.

Були значно посилені наднаціональні повноваження інститутів ЄСпівтовариств. З’явились нові сфери, в яких рішення стали прийматися більшістю голосів : зайнятість, боротьба проти соціальної відчуженості, рівність можливостей для жінок та чоловіків, охорони здоров’я тощо. В рамках спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин заходи, що визначають спільні дії, спільні позиції чи будь-які інші стратегічні рішення, чи рішення щодо реалізації спільних дій чи спільної позиції повинні прийматися кваліфікованою більшістю.

Розширилися повноваження Європарламенту.

Протокол щодо соціальної політики було скасовано, а ця сфера включена до компетенції ЄСпівтовариства.

Принцип прозорості (Договір про заснування Європейських співтовариств) громадяни і юридичні особи країн-членів, а також мешканці цих країн мають доступ до документів ЄСпівтовариства (ст. 255).

2001 р. (набрав чинності 2003 р.)― Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів. Договір вносить суттєві зміни до Договорів про ЄС та Європейські співтовариства 1992 р., Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії, Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії, Протоколу про Статут Європейської Системи Центральних Банків та Європейський Центральний Банк, Протоколу про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств. Він складається зі статей та декларацій, протоколів та інших додатків.

Ніццький договір спрямований насамперед на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв'язку з майбутнім розширенням цієї організації.

Реформи стосуються кількісного складу Комісії ЄС, розподілу голосів між членами Ради Євросоюзу, визначення сфер, у яких постанови ухвалюються більшістю голосів, тощо.

Передбачається, що після 2005 р. кожна країна-член матиме в Комісії одного комісара. Після того, як чисельність країн-членів досягне 27, кількість комісарів буде зменшена. їх точна кількість та порядок ротації визначатимуться на основі одноголосного рішення Ради Євросоюзу. Голова та члени Комісії затверджуватимуться кваліфікованою більшістю, а не одноголосно, як тепер.

Договір вніс розширення компетенції Ради ЄС (Розд. 1, ст.. 1. ч. 1, 4, 15). Рада може укладати договори з державами та міжнародними організаціями, дозволяти розширене співробітництво (ч. 6, 9), проводити консультації тощо. Комісія ЄС повинна подавати пропозиції Раді для імплементації спільної торгової політики (ст.. 2). Змінено регламентацію діяльності Комісії ЄС (Розд. 1, ст.. 2, ч. 24), Суду ЄС першої та другої інстанції (Розд. 1, ст.. 2, ч. 25-35), Палати аудиторів тощо.

Ст. 1. ч. 2. Спільна зовнішня політика та політика безпеки включає всі питання, що стосуються безпеки Союзу, в тому числі прогресивне утворення спільної оборонної політики, яка може перетворитися на спільну оборону в разі прийняття такого рішення Європейською Радою. У такому разі Рада рекомендує Державам-членам прийняти таке рішення відповідно до їх конституційних процедур. Політика Союзу відповідно до цієї статті не повинна завдавати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборони певних Держав-членів і має поважати зобов'язання певних Держав-членів, які вбачають втілення їх спільної оборонної політики в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).

Комітет з політики та безпеки Ради ЄС спостерігає за міжнародною ситуацією у сферах, що охоплюються Спільною політикою у сфері зовнішніх зносин і безпеки, та сприяє розробці політики в цих сферах шляхом представлення свого висновку на запит Ради чи за власною ініціативою. Він також спостерігає за здійсненням погодженої політики без шкоди для повноважень Головуючої держави та Комісії.

Договір закріпив додаткові можливості для більш тісної співпраці окремих країн—членів Євросоюзу, які були започатковані Амстердамськими угодами.

Передбачено можливість та умови розширеного співробітництва (крім оборонної та військової сфери). Держави-члени, які мають намір розпочати розширене співробітництво між собою, відповідно до статті 27b повинні направити в Раду запит стосовно цього. (Розд. 1, ст. 1. ч. 6; ч. 9 ― 13, 15).

Передбачено співпрацю для полегшення роботи Євроюста в кримінальній сфері (Розд. 1, ст. 1. ч. 8).

Змінено деякі умови економічного, фінансового та технічного співробітництва з третіми країнами (Розд. 1, ст.. 2, ч. 16).

Починаючи з 1 січня 2005 р. змінено порядок голосування на основі кваліфікованої більшості. Після приєднання нових членів кваліфікована більшість дорівнюватиме 255 голосам із 345. Для ухвалення постанови в межах Ради Євросоюзу вона має набрати не менш ніж 73 % зважених голосів представників держав-членів у цьому інституті. При цьому за неї повинна проголосувати більшість держав-членів. Нарешті, ще одна умова для ухвалення постанови: населення країн, які голосують за постанову, повинне складати не менш ніж 62 % загального населення держав—членів Євросоюзу.

Членами Європарламенту будуть 732 депутати. Знову розширяться повноваження цього органу, зокрема стосовно позовів до Суду ЄС щодо законності актів Співтовариства.

Ніццький договір визначив 29 сфер, у яких постанови ухвалюватимуться кваліфікованою більшістю голосів, а не одноголосно, як нині.

Розширюються склад та компетенція Суду першої інстанції. Кількість його членів збільшиться на шість суддів. Оскільки нових членів буде більше ніж шість, то при формуванні Суду першої інстанції застосовуватиметься принцип ротації. Він зможе створювати палати для розв'язання окремих спорів, а також гранд-палату для вирішення основних категорій справ. До компетенції Суду першої інстанції увійдуть розгляд питань про за­конність актів, ухвалених інститутами Євросоюзу, роз­гляд звернень держав-членів та інститутів Євросоюзу про бездіяльність інших інститутів організації, вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків у випадку позадоговірної відповідальності Європейського співтовариства, а також винесення преюдиціальних рішень.

Інші зміни є менш суттєвими.

2003 р.― Євроконституція ― проект. Запропонувала більш досконалу модель поділу компетенцій Союзу та держав-членів; порекомендувала злиття Установчих договорів та надання Союзові правосуб'єктності; розробив спрощені механізми діяльності Союзу; запропонувала заходи, спрямовані на зміцнення демократії, підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі, зокрема через посилення ролі національних парламентів у легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння рішень та прозоріше й зрозуміліше функціонування європейських інституцій; розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на наслідки розширення.

Принципи права Європейського Союзу.

Принципи права Європейського Союзу - це основні начала даної правової системи, які визначають зміст правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності Союзу в цілому і його держав-членів.

Принципи права Європейського Союзу слід відрізняти від принципів верховенства і прямої дії. Принципи верховенства і прямої дії виступають як принципи, що визначають співвідношення правової системи Союзу з правовими системами, що входять до нього.

Принцип верховенства права Європейського Союзу означає, що норми цієї правової системи мають більшу юридичну силу, ніж норми правових систем держав-членів.

Принцип прямої дії права Європейського Союзу означає здатність норм даної правової системи наділяти фізичних та юридичних осіб суб'єктивними правами і обов'язками, які підлягають судовому захисту.

В залежності від сфери дії принципи права Європейського Союзу поділяються на загальні та спеціальні. Перші належать до правової системи в цілому, другі - до її окремих підрозділів (галузей, інститутів і т.д.).

Загальні принципи права визначають створення, застосування і захист правової системи Європейського Союзу в цілому. Термін «загальні» викликаний також двома іншими обставинами.

По-перше, дані принципи визнаються загальними тому, що вони властиві правовим системам усіх держав - членів Союзу.

По-друге, їх прийнято вважати загальними для всього людства, для всіх правових систем, які існують в сучасному світі. У цьому сенсі дані принципи виступають як загальнолюдські права, які потрібно дотримувати незалежно від цивілізації, культури та інших специфічних особливостей конкретної країни.

До числа загальних принципів права Союзу, перш за все, відносяться принципи, перераховані в § 1 ст. 6 установчого договору:

• принцип свободи;

• принцип демократії;

• принцип поваги прав людини та основних свобод;

• принцип правової держави.

Ці чотири принципи є «загальними для всіх держав-членів», тобто виступають в якості загальних принципів конституційного ладу Європейського Союзу.

Поряд з основними нормами загального характеру в правовій системі Європейського Союзу діють спеціальні принципи. Вони являють собою основні засади правового регулювання в окремих сферах суспільного життя. Спеціальні принципи закріплюються, головним чином, в установчих договорах Європейських спільнот, а іноді і в нормативних актах.

Як приклад можна привести принципи: «екологічної політики», що визначають зміст екологічного права ЄС (і заснованого на ньому законодавства держав-членів): «принципи обережності і превентивних дій, усунення джерел шкоди навколишньому середовищу і відшкодування збитку забруднювачем», а також принцип «забруднювач платить».

Іншим прикладом спеціальних принципів можуть служити принципи економічної системи та економічної політики ЄС:

«Принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією», «стабільні ціни, здоровий стан публічних фінансів і валюти, стійкий платіжний баланс».

До спеціальних принципів належать також принципи інституційного права Союзу, що закріплюють основи правового статусу його органів та посадових осіб, наприклад, принцип незалежності судів і суддів Союзу, Європейської комісії та низки інших органів.