6.2 Європейський центральний банк

Європейський центральний банк розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні (ФРН). Його було створено на базі Європейського валютного інституту, що функціонував у Франкфурті-на-Майні з 1994 р.

До Ради ЄЦБ входять президенти національних центральних банків, президент ЄЦБ, його заступник та чотири члени правління.

Перше правління Європейського центрального банку у складі 6 осіб було призначено на зустрічі на найвищому рівні країн — членів ЄС у Брюсселі на початку травня 1998 р.

Президенти національних центральних банків у Європі, котрі входять до Ради ЄЦБ, призначаються на п'ять років, при цьому допускається повторне призначення.

Усі члени Ради Європейського центрального банку мають рівні права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо голоси поділяться порівну, вирішальним є голос президента.

З 1 січня 1999 р. ЄЦВ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти євро, а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у просторі євро. ЄЦБ має повну незалежність від політичних вказівок національних урядів.

Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євровалют щодо євро, яка відбулася 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 р. одинадцять із п'ятнадцяти країн — членів ЄС ввели нову грошову одиницю — євро, яка спочатку використовувалася лише в безготівковій формі, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях.

Європейські валютні біржі, натхненні успіхами євро, об'єднували зусилля та готувалися до поступового злиття. Так, Паризька і Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій на ринку акцій та облігацій. З 1999 р. вони стали членами єдиної "партнерської біржі", яка влітку цього ж року перейшла на сучасну, максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій.

Європейська Комісія встановила правила, за якими євроугоди, як і інші послуги (переведення рахунків у євро, виплати і внески, обмін банкнот), не оподатковуватимуться. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не могли на підставі європереходу змінити чи закрити угоди.

Готівкові євро з'явилися 2002 р. у вигляді семи банкнот номіналом 5, 10,20,50,100, 200 і 500 євро.

6.3 Податкове право Європейськго Союзу

Податкове право Європейського союзу - сукупність правових норм окремих положень Договору про Європейський Союз, а також актів інститутів Європейського союзу, прийнятих в рамках їх компетенції та повноважень у Європейському співтоваристві, а також практика Суду Європейського співтовариства.

Податкове право Європейського союзу - окрема галузь права Європейського союзу. Податкове право Європейського союзу відображає дійсні інтеграційні процеси і не поширюється на національне і міжнародне право третіх країн європейського континенту, які не залучені в інтеграційні процеси (наприклад, Норвегія, Швейцарія або Ліхтенштейн).

Податкова політика Європейського союзу - система заходів, що проводяться інститутами та органами Європейського союзу, а також його державами-членами, з метою гармонізації податкового законодавства держав-членів для усунення податкових бар'єрів на внутрішньому ринку Європейського союзу, забезпечення реалізації основних свобод, передбачених Договором про Європейський Союз (свобод руху товарів, осіб, послуг і капіталів), недопущення недобросовісної та згубної податкової конкуренції юрисдикцій держав-членів, недопущення податкової дискримінації на внутрішньому ринку, вироблення нових принципів і механізмів усунення подвійного оподаткування, а також забезпечення боротьби з податковими правопорушеннями. У Договорі про Європейський союз податкова політика Європейського союзу в окремий вид не виділена, але є найважливішим напрямком як внутрішньої, так і зовнішньої політики Європейського союзу.