Тема 6. Основи правового регулювання фінансова-економічних відносин

6.1 Правове регулювання Економічного і валютного союзу

6.2 Європейський центральний банк

6.3 Податкове право Європейськго Союзу

Література:

1.Договір про Європейський Союз (Маастрихтський) від 07.02.1992

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_029;

2. Энтин Л. М. Право Европейского Союза:основные категории и понятия. –

«ЛНУ», 2003. – 98 с.

3. Кашкин С.Ю., Четвериков А.О.,Калиниченко П.А. Право Европейского Союза:

учебное пособие. – «Проспект», 2011. - 274с.

4. Матіас Гердеґен Європейське право / Пер. з німецької. - К.: «К.І.С.», 2008. -528 с.

5. Энтин Л. М., Наку А. А., Водолагин С. В., Толстопятенко Г. П., Козлов Е. Ю.

Европейское право. – «Норма», 2007.- 960 с.

6. Ильин Н.Ю. Основы права Европейского союза. – «Норма», 2008. – 224 с.

7. М. Н. Марченко, Е. М. Дерябина Право Европейского Союза. Основы теории и

истории. – «Проспект», 2010. -308 с.

8. Э. Аннерс История европейского права. – «Наука», 1994. – 398 с.

6.1 Правове регулювання Економічного і валютного союзу

Найбільш високо-розвинутою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і валютний союз (ЕВС) (раніше — Європейська валютна система — ЄВС).

На початку 70-х років, за умов зростаючої амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн — членів Європейського Економічного Співтовариства ("Спільного ринку"), спрямованих на створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонською угодою, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС). У ній брали участь країни — члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин кінця 70-х років XX ст. була поява поряд із міжнародною валютною системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Європейська валютна система (згодом — Економічний і валютний союз). Європейська валютна система становила певні правила розрахунків між країнами, що входили до Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система — специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку. Європейська валютна система функціонувала за принципом "кошика", в якому змішані курси національних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої валюти. її ще на зивали "валютна змія", перевага якої полягала в тому, що сама "змія" була в цілому більш стійкою, ніж кожна з її складових.

Метою створення ЄВС були досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б в ЄЕС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розробка та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн — членів Європейської валютної системи. У зовнішньому плані — це створення західноєвропейського валютного полюса в поліцентричній валютній системі.

Створення ЄВС було продиктовано насамперед прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності та стабільності за рахунок ослаблення прив'язки європейських вал ют до долара, що давало можливість не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові:

• зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі шляхом підтримання коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

• механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансовими труднощами при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок засобів спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн. ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовувалися для короткострокового (від 3 до 6 міс.) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;

• спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на базі "валютного кошика" національних валют країн — членів ЄВС з урахуванням їхньої частки в сукупному валовому національному продукті.

ЕКЮ існувала у вигляді безготівкових записів на рахунках країн — учасниць ЕВС в Європейському валютному інституті. На відміну від СПЗ, ЕКЮ забезпечується не тільки солідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20 % золотих і 20 % валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄВС мали спеціальні рахунки в ЕКЮ.

Успішне функціонування Європейської валютної системи (ЄВС) створило необхідні передумови для формування Економічного і валютного союзу (ЕВС). Найбільш чітко думка про те, що це має бути саме валютно-фінансовий союз, прозвучала в доповіді, підготовленій тодішнім президентом Європейської комісії Жаком Делором у 1989 р., де вперше було запропоновано трьох-етапний, розрахований на кілька років, перехід до такого Союзу. Стратегічною метою Союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку дванадцяти країн ЄС. На основі "плану Делора" було розроблено засади договору про Європейський Союз, важливою складовою якого стало створення 1 січня 1999 р. Європейського економічного та валютного союзу, центральним елементом якого є Європейський валютний союз (ЄВС).

Згідно з Маастрихтським договором, валютний союз був реалізований у три етапи.

Перший етап розпочався 1 червня 1990 р., коли в більшості країн "Спільного ринку" було знято обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку.

Другий етап розпочався 1 січня 1999 р. Було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено Європейський валютний інститут як попередник Європейського центрального банку.

Третій етап (1 січня 2002 р.) завершився введенням єдиної валюти — євро, чому передувало заснування єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду "наднаціонального диригента" валютно-фінансової політики всього Співтовариства.

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ слугувала головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувала тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн —членів ЄВС в Європейському фонді валютного співробітництва.

У середині грудня 1995 р. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід із 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС — євро (колишня ЕКЮ) шляхом заміни в обігу 15 національних грошових одиниць однією.

Єдина валюта надала імпульс розвитку взаємної торгівлі в рамках ЄС, зміцнила його економічну стабільність, знизила інфляцію та зробила євро конкурентоспроможною валютою на міжнародних валютних ринках. Впровадження євро та створення Центрального банку ЄС стали наріжним каменем економічного і валютного союзу. Вже сьогодні євро — одна з наймогутніших валют світу.