4.2 Громадянство єс

Інститут громадянства історично склався на рівні окремих держав (національне громадянство) як їх стійкий правовий зв'язок з населенням, що виражається у взаємних правах, обов'язках та відповідальності людини і держави.

Становлення наднаціональної організації публічної влади в Європі в особі Європейського співтовариства, а потім Союзу в цілому зумовило появу поряд з національним нового різновиду громадянства - наднаціонального громадянства, в якості якого виступає громадянство Союзу.

Інститут союзного громадянства був введений Договором про Європейський Союз 1992 р. як відображення вже склавшогося в попередні роки безпосереднього правового зв'язку між громадянами держав-членів і наднаціональними інститутами ЄС, які своїми нормативними актами регулюють багато важливих аспектів приватного життя людей. Інститут громадянства Союзу також переслідує цілі, звернені в майбутнє: посилити захист прав і свобод особистості, а також підвищити привабливість європейської інтеграції серед рядових членів суспільства.

В даний час інститут союзного громадянства знаходиться на етапі становлення, він носить додатковий характер до національного громадянства. З фактом належності до громадянства Європейського Союзу пов'язано наділення фізичної особи додатковим комплексом прав, але воно повністю зберігає при цьому свої права і обов'язки як національного громадянина.

Відповідно до ст. 17 ДЄС, яка регулює підстави і порядок придбання союзного громадянства, громадянами Союзу автоматично визнаються всі особи, які мають громадянство держав-членів.

Набуття громадянства держави-члена (наприклад, Німеччини) тягне за собою визнання особи громадянином Союзу. Справедливо і зворотне: втрата німецького чи іншого національного громадянства означає також втрату громадянства Європейського Союзу.

Підстави та порядок набуття і втрати громадянства залишаються в компетенції держав-членів. У той же час, як постановив Суд Європейського співтовариства, «дана компетенція повинна здійснюватися при дотриманні коммунітарного права», включаючи визнані Співтовариством основні права та їх гарантії.

Які наслідки тягне це обмеження для держав-членів, Суд не уточнив. Зокрема, залишається відкритим питання про те, чи може Європейський Союз не визнати факт позбавлення однією з держав-членів свого громадянства конкретної людини і як і раніше продовжувати розглядати як громадянина Союзу особа, що втратила національне громадянство. На наш погляд, відповідь має бути негативною, особливо якщо врахувати, що в рамках Союзу на сьогоднішній день поки не видано спеціального законодавства про громадянство.

Якщо ж позбавлення громадянства буде проводитися в масовому порядку з причини, наприклад, «антиурядової» діяльності або етнічної приналежності груп людей, то до подібної держави-члену цілком можуть бути застосовані санкції зі сторони Європейського Союзу за серйозне і систематичне порушення загальних принципів конституційного ладу після відповідного попередження.

4.3 Принципи правового положення людини і громадянина

Принципи правового становища людини і громадянина являють собою основоположні начала, виходячи з яких здійснюється використання прав і свобод людини і громадянина, виконання його обов'язків.

На відміну від норм, що закріплюють інститут громадянства, принципи правового статусу адресовані, як правило, всім особам, що проживають або перебувають на території Союзу, і отримали в нормах права Європейського Союзу більш детальне закріплення.

Принцип рівності

Принцип рівності - ключовий в системі принципів правового статусу особи в демократичному суспільстві. Він покликаний забезпечити однакові умови реалізації всіх прав і свобод всіма людьми, перешкодити дискримінації або, навпаки, створити привілеї для окремих осіб або соціальних груп.

У праві Європейського Союзу принцип рівності включає ряд елементів, більшість з яких відомі конституційним актам окремих держав.

Юридична рівність, тобто рівноправність: «Усі рівні перед законом» (ст. 20 Хартії 2000 р.).

Соціальна рівність, тобто рівність людей незалежно від приналежності до певної соціальної групи або категорії, зокрема, незалежно від «статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, мови, віросповідання або переконань, політичних чи інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану , наявності інвалідності, віку або сексуальної орієнтації».

Принцип соціальної рівності як неприпустимість дискримінації в залежності від вищевказаних або інших ознак закріплений у § 1 ст. 21 Хартії 2000 р., а також у ст. 13 ДЄС, яка уповноважує Раду приймати законодавчі акти та інші заходи, спрямовані на боротьбу з подібною дискримінацією.

На підставі ст. 13 ДЄС Радою Європейського Союзу були видані директиви: «Про реалізацію принципу рівноправності між людьми незалежно від раси чи етнічного походження», «Про створення загальних стандартів у підтримку рівноправності в сфері зайнятості та праці » та ін.

Політична рівність, тобто рівність незалежно від державної приналежності (громадянства). Принцип рівності між громадянами різних країн Європейського Союзу є невід'ємна умова побудови єдиного економічного, так само як політичного і правового простору в межах всієї його території.

Даний принцип у формі «заборони будь-якої дискримінації по приналежності до певного громадянства» був закріплений ще в початковій редакції Договору про Європейське співтовариство (нині ст. 13). Він відтворений в § 2 ст. 21 Хартії Європейського Союзу про основні права 2000р.

Рівність статей. Принцип рівності жінок і чоловіків є окремим випадком принципу соціальної рівності, але в силу його великої актуальності, а також зважаючи на глибокі історичні корені дискримінації представниць прекрасної статі в багатьох правових системах, в тому числі в праві Союзу, закріплюється як окреме нормативне положення. Рівність жінок і чоловіків є одночасно метою (ст. 2) і принципом діяльності ЄС (§ 2 ст. 3). Крім того, ДЄС ще з 1957 р. містить спеціальну норму про рівноправність статей в питаннях оплати праці, відповідно до якої інститутами ЄС розроблено законодавство і прецедентне право.

Принцип поваги прав людини та її основних свобод

Даний принцип - одна з аксіом правової держави - означає, що у всіх сферах діяльності органи публічної влади пріоритетну увагу повинні приділяти забезпеченню прав і свобод людини і громадянина і, природно, самі не порушувати їх.

Принцип поваги прав людини та її основних свобод в повній мірі поширюється на наднаціональні інститути та посадових осіб організації Європейський Союз. Визнаний спочатку Судом, в даний час він виступає як один із загальних принципів конституційного ладу, дотримуватися який зобов'язані і сам Союз, і всі його держави-члени (ст. 6 Договору про Європейський Союз).

Принцип гарантованості прав і свобод

Принцип гарантованості прав і свобод спрямований на те, щоб суб'єктивні права і свободи особистості, продекларовані в юридичних нормах, дотримувалися на ділі, були реальними, а не фіктивними. На відміну від принципу рівності та принципу поваги прав і свобод розглянутий принцип закріплений у вигляді конкретних юридичних гарантій, які покликані забезпечити захист суб'єктивних прав від порушень з боку приватних осіб та органів публічної влади, в тому числі наднаціональної.